Ознаки службових правовідносин

Оскільки державна служба безпосередньо пов’язана з діяльністю державних органів і, в переважній більшості, органів державної виконавчої влади, відповідно службові відносини характеризуються рядом ознак, які відрізняють їх від трудових правовідносин, зокрема:

1) це правовідносини, для яких застосовується, переважно, метод нормативного регулювання, тобто застосування законів і підзаконних нормативно-правових актів.

2) це «владовідносини», тобто їх учасники є юридично нерівними, оскільки однією із сторін завжди є суб’єкт призначення/керівник державної служби, якого наділено певними державно-владними повноваженнями щодо іншої сторони, яка, у свою чергу, підпорядкована першій і зобов’язана виконувати всі її приписи і розпорядження, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством.

3) це статусні службові відносини, оскільки вони, у переважній більшості, визначають правовий статус (правове становище) державних службовців. Оскільки державні службовці є однією із сторін цих відносин, чинним законодавством вони наділяються певними правами, обов’язками і повноваженнями, і щодо них передбачаються обмеження і заборони, гарантії й умови здійснення державної служби, правовий захист і юридична відповідальність, тобто, таким чином, визначається їхній правовий статус;

4) ці відносини регулюється нормами публічних галузей права: конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне. Особливістю чинного Закону є те, що він звів до мінімуму (у порівнянні із Законом-1993) поширення дії норм законодавства про працю на відносини, що виникають при вступі, проходженні і припиненні державної служби. Аналіз положень чинного Закону свідчить, що норми трудового права застосовуються у двох випадках:

а) якщо це безпосередньо передбачено у чинному Законі: ч. 4 ст. 56 «Робочий час і час відпочинку державного службовця» - щодо надання грошової компенсації щодо оплати за роботу у вихідні, світкові та неробочі дні; ч. 3 ст. 86 «Припинення державної служби за ініціативи державного службовця або за угодою сторін» - щодо обов’язку суб’єкта призначення звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю; ст. 90 «Пенсійне забезпечення» - щодо визначення засад пенсійного забезпечення державних службовців;

б) якщо це необхідно для усунення прогалин, які мають місце у чинному Законі, і якщо це випливає із змісту відповідних статей Закону, як аналогія права, зокрема: ч. 4 ст. 56 «Робочий час і час відпочинку державного службовця» цього Закону не передбачає переліку святкових днів, визначення понять: «робочий час», «час відпочинку», «нічний час», «вихідні дні», «неробочі дні», «невідкладні або непередбачувані завдання», а тому застосовуються відповідні положення КЗпП тощо;

5) їхній зміст характеризується правами й обов’язками сторін цих відносин, яким притаманний державно-владний характер, оскільки вони:

а) виникають у сфері функціонування державних органів та їх апарату;

б) пов’язані з реалізацією державно -владних повноважень як суб’єктом призначення/керівником державної служби, так і державним службовцем, який: виступає від імені держави за дорученням держави з використанням державно- владних повноважень, які делеговані йому державою; в) спрямовані на забезпечення реалізації або захисту публічного інтересу (прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб); г) гарантуються державою, у тому числі і через державний примус; д) перелік прав і обов’язків сторін визначається чинним законодавством;

6) вони являють собою відносини, що виникають із приводу забезпечення виконання завдань і функцій держави. Ця особливість логічно випливає з поняття державної служби (ст.

7) вони характеризуються тим, що їх обумовлює наявність обов’язкових сторін, якими є: суб’єкт призначення/керівник державної служби, з одного боку, і державний службовець - з іншого. Відсутність хоча б однієї із зазначених сторін свідчить про відсутність цих відносин. Винятком із цього положення є службові відносини, які виникають при набутті особою статусу державного службовця, коли замість державного службовця стороною цих відносин є громадянин, який претендує на посаду державного службовця, тобто його можна розглядати як кандидата на державну службу;

8) для них характерним є те, що вони можуть виникати, змінюватися й

припинятися за ініціативи однієї із сторін: або суб’єкта

призначення/керівника державної служби, або державного службовця, тобто вони можуть реалізуватися так: а) суб’єкт призначення/керівник державної служби - державний службовець; б) суб’єкт призначення/керівник державної служби - державний службовець. При цьому, для виникнення таких правовідносин згода іншої сторони є необхідною тільки у тому разі, коли це передбачено чинним законодавством;

9) це відносини довіри і відданості державного службовця.

10) це, переважно, субординаційні відносини, оскільки вони виникають у сфері державної служби, яка, за свою сутністю, є ієрархічною системою (ієрархія державних органів, ієрархія державних посад), тобто системою, для якої, насамперед, характерними є влада і підпорядкування.

Службові правовідносини - це відносини, урегульовані, переважно, нормами публічних галузей право (як правило, адміністративного), пов’язані із функціонуванням державної служби, її проходженням та припиненням.

1.3.