Стаття 43. Зміна істотних умов державної служби

1. Підставами для зміни істотних умов державної служби є:

1) ліквідація або реорганізація державного органу;

2) зменшення фонду оплати праці державного органу;

3) скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією систе­ми державних органів чи структури окремого державного органу.

2. Не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структур­ного підрозділу державного органу або посади, не пов'язана із зміною функцій дер­жавного органу та основних посадових обов'язків.

3. Зміною істотних умов державної служби вважається зміна:

1) належності посади державної служби до певної категорії посад;

2) основних посадових обов'язків;

3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпе­чення;

4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу;

5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

4. Про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово пові­домляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

У разі незгоди державного службовця на продовження проходження держав­ної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої стат­ті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.

Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, за­значені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

5. У разі незгоди державного службовця із зміною істотних умов державної служ­би він має право оскаржити відповідне рішення в порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

1. Предмет регулювання

Предметом регулювання статті є визначення поняття зміни істотних умов державної служби та правові наслідки реалізації таких змін.

2. Цілі статті (мета норми)

Метою статті є визначення:

які зміни в умовах проходження державної служби державним службов­цем вважаються зміною її істотних умов;

що є підставою для зміни істотних умов державної служби;

порядку повідомлення державних службовців про зміну істотних умов державної служби та правових наслідків такої зміни.

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, ОЕСР)

Коментована стаття враховує рекомендації (стандарти) міжнародних орга­нізацій, зокрема Рекомендації № R (2000) 6 та (2000) 10 Комітету Міністрів Ради Європи з питань регулювання державної служби в країнах Європи, а також положення окремих законодавчих актів країн-членів ЄС, які регулю­ють порядок проходження державної служби.

4. Визначення термінів, які потребують тлумачення

Ключовим у коментованій статті є термін «істотні умови державної служби». Перелік змін істотних умов наведений у частині третій коментованої статті.

Відсутність як у законодавстві про державну службу, так і у законо­давстві про працю чіткого нормативного визначення понять «зміна істотних умов державної служби», «зміна істотних умов праці», а також «зміни в організації виробництва і праці», «зміни в організації діяльності державного органу» суттєво ускладнює практику застосування норм права в цій сфері правового регулювання.

Так, постанова Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 1992 р. «Про практику розгляду трудових спорів» доповнює зміст поняття «зміни в організації вироб­ництва і праці», яке полягає у ліквідації, реорганізації, банкрутстві або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисель­ності або штату працівників і відносить до таких змін: раціоналізацію робо­чих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо, залишаючи цей перелік змін відкритим.

У статті також використовуються терміни «реорганізація та ліквідація державного органу», «зменшення фонду оплати праці», «скорочення чисель­ності або штату працівників».

Реорганізація державного органу — одна із форм припинення державного органу шляхом його злиття, приєднання, поділу, перетворення, в резуль­таті чого припиняється той державний орган, повноваження та функції якого переходять його правонаступникам. Реорганізація державного органу, зокрема органу виконавчої влади, як правило, призводить до його ліквідації та виникнення нового з установленням для нього відповідного обсягу функцій і повноважень. Реорганізацією є також зміна організаційної структури дер­жавного органу, що не має наслідком його ліквідацію.

Так, відповідно до статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та Порядку здійснення заходів, пов’язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів вико­навчої влади, затвердженого постановою КМУ від 20 жовтня 2011 р. № 1074, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реор­ганізуються та ліквідуються КМУ за поданням Прем’єр-міністра України.

Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється та припиняється, зокрема, в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення).

Ліквідація державного органу — одна із форм припинення державного органу, що полягає у відмові держави від виконання завдань та функцій такого органу або передачі їх іншим органам.

У більшості випадків для державного органу, який перебуває в процесі реорганізації, наслідком є його подальша ліквідація. Наприклад, при поділі один орган ліквідується, а замість нього утворюється два нових. І навпаки, під час приєднання орган, що приєднується, підлягає ліквідації, а орган до якого відбувається приєднання, хоч і перебуває у процесі реорганізації, не ліквідується.

Зменшення фонду оплати праці — зменшення загальної суми коштів, передбачених на оплату праці персоналу відповідного органу.

Скорочення чисельності та скорочення штату — поняття не тотожні. Чисельність працівників — це склад працівників за списком. Скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості.

Штат працівників — це сукупність посад, встановлених штатним розпи­сом державного органу. Тому скорочення штату є зміною штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

5. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

5.1. Коментована стаття надає можливість керівнику державного органу змінювати істотні умови державної служби у випадку зміни в організації діяльності державного органу. Якщо державний службовець не згоден пра­цювати в нових умовах, а колишні умови не можуть бути збережені, він звільняється на підставі пункту 6 частини першої статті 83 Закону. В той же час зміни в організації діяльності, що полягають у скороченні чисельності або штату державних службовців, реорганізація або ліквідації державного органу є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону.

Суттєва відмінність між цими підставами для звільнення полягає у тому, що при звільненні працівника за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції — іншої роботи (посади держав­ної служби) у цьому державному органі. Звільнення у випадку допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

5.2. Частина перша коментованої статті визначає такі підстави для зміни істотних умов державної служби:

ліквідація або реорганізація державного органу;

зменшення фонду оплати праці державного органу;

скорочення чисельності або штату працівників у зв’язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Слід зазначити, що цей перелік підстав не можна розглядати як вичерп­ний.

Значна кількість державних органів за рішеннями вищих органів змі­нюють організацію своєї основної діяльності, яка полягає у забезпеченні виконання законів та інших нормативно-правових актів; аналізі, формуванні та реалізації державної політики; наданні адміністративних послуг; здійс­ненні державного нагляду та контролю; управлінні державними фінансовими ресурсами та майном та інше.

З урахуванням наведеного, зміни істотних умов державної служби від­буваються внаслідок змін в організації діяльності державних органів і спри­чинюються широким колом обставин, які не вичерпуються переліком, що наведено у частині першій коментованої статті. Через це зміна істотних умов державної служби може настати не лише з причин реорганізації чи лікві­дації державного органу у розумінні частини першої коментованої статті, а й внаслідок змін завдань, функцій та повноважень структурних підрозділів, посадових обов’язків окремих працівників або цілих їх груп тощо.

Правові засади зміни істотних умов державної служби у зв’язку із змі­нами в організації діяльності державного органу ґрунтуються на наявності у законодавстві повноважень керівника державного органу змінити істотні умови державної служби при виникненні у державному органі тих чи інших причин або його юридичного обов’язку зробити це на виконання рішень вищих органів, прийнятих у межах їх повноважень, чи безпосередньо на реалізацію приписів законодавства.

Міжнародне законодавство про працю причиною зміни або розірвання трудових правовідносин за ініціативою підприємця визначає виробничу потребу.

Виходячи зі змісту Конвенції МОП № 158, виробничою потребою є суттєва проблема, що пов’язана з забезпеченням зайнятості працюючих, що викликана економічними складнощами у роботодавця, а також техно­логічними або структурними змінами процесу виробництва та аналогічними причинами.

Таким чином, до зміни істотних умов державної служби можуть призво­дити також інші обставини, передбачені цим та іншими законами, які при­зводять до необхідності зміни категорій посад державної служби; основних посадових обов’язків та режимів служби; систем оплати праці; місць розта­шування державних органів тощо.

Так, зміна істотних умов державної служби може допускатися тільки у випадках зміни в організації діяльності державного органу. Якщо змін в організації виробництва і праці немає, керівник не вправі в односторон­ньому порядку змінювати істотні умови державної служби. У цьому зв’язку надзвичайно актуальним є визначення змін в організації виробництва і праці, вичерпний перелік яких у законодавстві не наведений. Пленум ВСУ роз’яснив, що зміни в організації виробництва і праці — це запровадження бригадної форми організації праці замість індивідуальної і навпаки, впрова­дження нової техніки і технології виробництва, освоєння нових методів праці тощо, залишивши цей перелік відкритим (пункт 10 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Тому, перш за все, керівник має зафіксувати факт того, що у відповід­ному державному органі відбуваються зміни в організації діяльності, наприк­лад, у відповідному рішенні, на яке можна буде посилатися і яке буде підставою для подальших дій та рішень.

Про зміну істотних умов державної служби державного службовця лише інформують. Його згода на зміну таких умов не потрібна.

5.3. У частині другій коментованої статті визначається, що зміною істотних умов державної служби не вважається зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов’язана із зміною функцій державного органу та основних посадових обов’язків. На жаль, згадана норма має неконкретний характер. Але по суті це стосується випадків, коли змі­нюється назва структурного підрозділу у зв’язку із зміною функцій держав­ного органу (на державний орган покладається виконання нових функцій або виконувані ним певні функції ліквідуються), і ці функції виконував саме цей підрозділ. У такому разі для працівників зазначеного підрозділу, діяльність яких безпосередньо пов’язана з виконанням відповідних функцій, настає зміна істотних умов державної служби. Це ж стосується зміни назви посади.

5.4. Частина третя коментованої статті визначає, що зміною істотних умов державної служби вважається зміна:

належності посади державної служби до певної категорії посад; основних посадових обов’язків;

умов (систем та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення;

режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу;

місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Частина третя статті 32 КЗпПУ визначає, що істотними умовами праці є системи та розміри оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад тощо.

Тобто, частини друга і третя коментованої статті містять дещо відмінні характеристики істотних умов державної служби від визначених трудовим законодавством.

5.5. Частина четверта коментованої статті містить норму щодо обов’яз­ковості письмового повідомлення державного службовця про зміну істотних умов державної служби.

Така зміна запроваджується одноособово керівником державної служби в державному органі без отримання на це згоди державного службовця.

Про зміну істотних умов державної служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби. Тобто, Законом визначається лише мінімальний строк інформування державного службовця про зміну істотних умов державної служби.

Також встановлено, що повідомлення державного службовця про зміну істотних умов не потрібне у разі підвищення заробітної плати. Фактично повідомлення не пізніш як за 60 календарних днів про зміну істотних умов державної служби передбачено для надання можливості державному служ­бовцю уникнути негативних наслідків, пов’язаних зі зміною істотних умов державної служби, розпочати пошук нового місця роботи.

Незгода державного службовця на продовження служби на нових умовах є підставою для його звільнення за письмовою заявою згідно з пунктом 6 частини першої статті 83 Закону або для переведення за письмовою зая­вою на іншу посаду. Така заява має бути подана державним службовцем не пізніше ніж за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби. Фактично цей строк відповідає строку письмового повідомлення про зміну істотних умов державної служби.

Державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби, якщо протягом 60 календарних днів з дня його письмового повідомлення про зміну істотних умов служби від нього не надійшла жодна із зазначених вище заяв. Тобто, замовчування вважа­ється згодою державного службовця на продовження проходження державної служби.

5.6. Частина п’ята коментованої статті визначає, що державний службо­вець має право на оскарження рішення про зміну істотних умов державної служби у разі його незгоди з ними. Таке оскарження здійснюється в порядку, визначеному статтею 11 Закону.