Стаття 49. Індивідуальна програма підвищення рівня професійної компетентності державного службовця

1. Державний службовець за результатами оцінювання службової діяльності, передбаченого статтею 44 цього Закону, разом із службою управління персоналом складає індивідуальну програму підвищення рівня професійної компетентності, яку погоджує його безпосередній керівник та затверджує керівник самостійного структур­ного підрозділу, в якому він працює.

2. Служба управління персоналом узагальнює потреби державних службовців у підготовці, перепідготовці, спеціалізації та підвищенні кваліфікації і вносить відпо­відні пропозиції керівнику державної служби.

1. Предмет регулювання

Предметом регулювання статті є визначення процедури складання індиві­дуальної програми підвищення рівня професійної компетентності державного службовця та механізму забезпечення її виконання.

2. Цілі статті (мета норми)

Метою статті є запровадження індивідуальної програми підвищення професійної компетентності державного службовця для забезпечення індиві­дуального підходу до кожного державного службовця з метою його подаль­шого професійного зростання.

3. Правова основа коментованого положення (конституційні норми, принципи права/державної служби; рекомендації (стандарти) міжна­родних організацій (Рада Європи, OECP)

Коментована стаття має прямий зв’язок з принципом професіоналізму, що передбачає, серед іншого, постійне підвищення державним службов­цем рівня своєї професійної компетентності (пункт 3 частини першої статті 3 Закону).

Коментована стаття враховує рекомендації (стандарти) міжнародних організацій, зокрема Рекомендації №R (2000) 6 та (2000) 10 Комітету Міні­стрів Ради Європи з питань регулювання державної служби в країнах Європи.

Згідно з відповідними рекомендаціями, навчання є однією з важливих умов для ефективної діяльності адміністрації. Публічні службовці повинні мати як право (загальне, але не абсолютне), так обов’язок проходження навчання.

Оскільки всі вони мають право на просування по службі протягом своєї кар’єри, а навчання є однією з умов призначення на вищу посаду, керів­ництво не може відмовити їм у можливості пройти таке навчання, бо це являло б собою дискримінацію.

У свою чергу керівництво може вимагати від службовця пройти нав­чання, щоб забезпечити більш ефективне виконання ним службових функцій.

4. Визначення термінів, які потребують тлумачення

Ключовим терміном, що застосовується у статті, є «індивідуальна прог­рама підвищення професійної компетентності державного службовця», під якою слід розуміти службовий документ індивідуального призначення, що є похідним від результатів щорічного оцінювання службової діяльності дер­жавного службовця та спрямований на забезпечення підвищення рівня його професійної компетентності.

5. Місце коментованого положення у цілісному механізмі/інсти- туті, зв’язки цієї норми з іншими положеннями Закону та незакон­ними нормативними актами; умови і особливості застосування

5.1. Частина перша коментованої статті зобов’язує державного службовця за результатами оцінювання його службової діяльності разом із службою управління персоналом скласти власну індивідуальну програму підвищення рівня професійної компетентності.

Важливо, що первинний обов’язок із складення такої програми поклада­ється саме на державного службовця на підставі його очікувань і потреб у поглибленні професійних знань, умінь і навичок.

Ця частина містить посилання на статтю 44 Закону, в якій немає поси­лання на індивідуальну програму підвищення рівня професійної компетент­ності державного службовця.

Індивідуальна програма має визначати вид підвищення професійної ком­петентності державного службовця, погоджуватися безпосереднім керівником державного службовця і затверджуватися керівником самостійного струк­турного підрозділу, в якому працює державний службовець.

5.2. Частина друга коментованої статті передбачає обов’язок служби управління персоналом узагальнювати потреби державних службовців у професійному навчанні і вносити керівнику державної служби відповідні пропозиції.

Зауважимо, що в подальшому під час підготовки змін до відповідних статей Закону словосполучення «потреби державних службовців у підго­товці, перепідготовці, спеціалізації та підвищенні кваліфікації» доцільно замінити на «потреби державних службовців у підвищенні рівня професійної компетентності».