<<
>>

Поняття, ознаки та види публічної служби

Для з’ясування правової природи поняття «публічна служба», її зіставлення з іншими однорідними поняттями, виокремлення її ознак та видів необхідно звернутися до поняття «служба».

В юридичній літературі використовуються такі поняття, як: «служба», «публічна служба», «державна служба», «служба в органах місцевого самоврядування (муніципальна служба)».

Поняття «служба» у загальному розумінні цього слова може використовуватися як позначення виду діяльності людей (учитель, лікар, викладач, бухгалтер тощо), або як найменування певного органу (Служба безпеки України, ) або його структурного підрозділу (служба персоналу, інформаційна служба тощо). Служба, поряд із навчанням, виробництвом матеріальних цінностей та наданням господарських послуг, веденням домашнього господарства....... 49

тощо, є різновидом інституалізованої суспільно корисної діяльності людини. Вона пов’язана, насамперед, з управлінням та соціально-культурним обслуговуванням людей.

Службовці - це ті, хто займає посади в державних або громадських організаціях та за винагороду здійснює управлінську або соціально-культурну діяльність. Специфіка праці службовців полягає у тому, що вони:

а) безпосередньо матеріальних цінностей не виробляють, але створюють умови для матеріального виробництва; б) володіють специфічним предметом праці - інформацією, яка водночас є засобом їхнього впливу на тих, ким вони управляють (обслуговують), тобто вони, як правило, збирають, опрацьовують, передають, зберігають, створюють інформацію; в) впливають на людей, обслуговують їх;

г) зазвичай зайняті розумовою працею; д) працюють оплатно, тобто отримують

49 Біла-Тіунова Л.Р. Службова кар’єра в Україні : монографія. Одеса, Фенікс, 2011. 540 с. С. 50. заробітну плату; е) займають посади в державних або громадських організаціях[50].

Вирішальним фактором, який визначає відмінність служби від інших видів соціальної діяльності, є специфічний об’єкт впливу в процесі праці - людина, особа як соціально-біологічна істота, тобто воля особи, її здоров’я, права та свободи тощо.

Служба є трудовою діяльністю для інших осіб, і під час її здійснення об’єкт впливу - людина - є завжди конкретною, попередньо відомою або такою, що стала відомою під час здійснення служби.

На теперішній час виокремлюють такі види служби: а) публічна, яка

здійснюється на посадах в державних органах, їхніх апаратах та органах місцевого самоврядування і спрямована на здійснення суспільно-публічних функцій та надання управлінських послуг; б) корпоративна, яка здійснюється на підприємствах, в установах та організаціях всіх форм власності і спрямована на реалізацію внутрішньо-організаційних (корпоративних) функцій та соціально- культурне обслуговування людей; в) громадська, яка здійснюється в громадських об’єднаннях, політичних партіях, фондах і спрямована на забезпечення реалізації власних, політичних, громадських та інших інтересів.

Публічна служба є різновидом служби, як виду діяльності людини, і характеризується тим, що: а) здійснюється на професійній основі особами, які займають посади в органах публічної влади (державних органах та органах місцевого самоврядування, установах та організаціях); б) спрямована на здійснення суспільно-публічних функцій.

Для публічної служби характерними є такі ознаки, як:

1) зайняття посади у відповідних органах, установах, організаціях незалежно від форми власності і конкретних організаційних структур;

2) службова спрямованість діяльності в обслуговуванні публічних, а не своїх інтересів;

3) професійність службової діяльності (здійснюється на постійній основі; наявність відповідної професійної компетентності; є основним джерелом матеріального забезпечення особи); оплата праці, як правило, за рахунок державного або місцевого бюджетів.

Щодо нормативного визначення поняття «публічна служба» слід зазначити, що цей термін досить широко використовується у чинному законодавстві, однак його визначення надається тільки у п. 15 ст. 3 КАС України, відповідно до якого публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Публічна служба є досить багатогранною і різноаспектною, що дає можливість розглядати її і в широкому, і у вузькому розумінні. Широке розуміння публічної служби передбачає приналежність до неї таких видів.

1. Політична служба. Основним завданням цієї служби є визначення та реалізація державної політики у всіх сферах суспільного життя держави. Вона характеризується: а) особливостями вступу на службу та її проходженням;

б) політичною відповідальністю, яка є основною для політичних службовців;

в) зайняттям державних посад у державних органах для професійного здійснення політичної діяльності; г) оплатою праці за рахунок державного бюджету.

Політичний характер діяльності осіб, які займають державні політичні посади, зводиться до того, що вони визначають державну політику у всіх сферах суспільного життя, розв’язують стратегічні проблеми економічного і соціального розвитку суспільства та відповідної сфери управління тощо. Водночас, політичний характер статусу політичної посади не зводиться до факту обов’язкової належності осіб, які виконують ці посади, до певної політичної партії (критерій необов’язковий, хоча й цілком можливий). Отже, до осіб, які займають політичні посади, не ставиться вимога щодо політичної нейтральності при виконанні своїх посадових обов’язків[51].

Цей вид публічної служби, у свою чергу, поділяється на такі підвиди:

1.1. Служба на посту Президента України (президентська служба). Президентська служба - це публічна політична служба, яка здійснюється на професійній основі особою, що заміщує єдиний державний пост в Україні - пост Президента України, є главою держави і виступає від її імені. Цей вид публічної служби характеризується своїми правовими [52] та організаційними засадами. Основна сутність президентської служби полягає у тому, що громадянин України, заміщуючи президентський пост і будучи гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав, свобод людини і громадянина, здійснює вид діяльності, який іменується - «служіння народу України, українському суспільству, українській державі».

51

1.2.

Служба на посадах народних депутатів у Верховній Раді України (депутатська служба)[53] [54]. Депутатська служба - це публічна політична служба, яка здійснюється на професійній основі особами, які заміщують державні політичні посади у Верховній Раді України і виконують державні функції щодо визначення державної зовнішньої і внутрішньої політики. Цю службу проходять народні депутати України, які є представниками Українського народу у Парламенті й уповноважені протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України. Як вид державної політичної служби, депутатська служба характеризується своїми

54

правовими й організаційними засадами.

1.3. Служба на посадах членів Кабінету Міністрів України (урядова служба)[55]. Урядова служба - це публічна політична служба, яка здійснюється на професійній основі особами, які заміщують державні політичні посади в Кабінеті Міністрів України і виконують державні функції щодо забезпечення реалізації державної зовнішньої і внутрішньої політики. Цю службу як окремий вид державної політичної служби визначають, насамперед, правові[56] та організаційні засади, які є властивими тільки їй.

2. Державна служба. Цей вид публічної служби характеризується в підрозділі 2.2 посібника.

3. Суддівська служба. Цей вид публічної служби стосується тільки однієї категорії осіб - професійних суддів - і характеризується: а) зайняттям суддею державної посади в суді; б) неналежністю до категорії як політичних службовців, так і державних службовців; в) особливим порядком призначення на посаду судді і проходженням суддівської служби; г) незалежністю суддів і підпорядкуванням тільки закону; д) пожиттєвим статусом судді; ж) оплатою праці за рахунок державного бюджету; з) здійсненням функції правосуддя[57]. Як вид державної політичної служби, суддівська служба характеризується своїми правовими[58] й організаційними засадами.

4. Служба в органах місцевого самоврядування. Це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. На відміну від вищезазначених видів публічної служби, цей вид не пов’язаний з державною діяльністю, державною посадою та, як правило, з реалізацією державних функцій і повноважень (окрім делегованих). Її особливостями є: а) забезпечення реалізації завдань і функцій місцевого самоврядування та делегованих державних повноважень; б) зайняття посад в органах місцевого самоврядування; в) регламентація Законом «Про службу в органах місцевого самоврядування»[59]; г) вибори як один із способів (окрім конкурсу, призначення, зарахування) заміщення посади в органі місцевого самоврядування; д) оплата праці за рахунок місцевого бюджету. Як самостійний вид публічної служби, ця служба характеризується своїми правовими [60] та організаційними засадами.

У вузькому розумінні публічна служба - це державна служба і служба в органах місцевого самоврядування.

Характеризуючи публічну службу країн Європейського Союзу, слід зазначити, що цей соціальний інститут у різних країнах має різні назви, а подекуди й не зовсім тотожний зміст. Поняття «публічна служба» та «публічний службовець» у Франції передаватимуться відповідно термінами «державна адміністрація» та «функціонер», у Великій Британії - «цивільна служба» та «державний агент», у Німеччині - «державна служба» та «чиновник»[61]. Для зручності далі за текстом вживаються терміни «публічна служба» та «публічний службовець», які характеризують діяльність кола осіб, що перебувають на службі в різних публічних органах управління - відмінних від державних та комунальних підприємств і збройних сил - незалежно від їхнього правового статусу.

Розглядаючи відмінності стосовно публічної служби в різних державах ЄС, слід звернути увагу на таке.

В окремих країнах частина службовців поліції належить до збройних сил (це стосується, наприклад, жандармерії у Бельгії та Франції). Необхідно зазначити, що службовці поліції у більшості країн значною мірою є державними, тоді як у Німеччині вони майже повністю є публічними службовцями земель, а у Великій Британії - місцевих властей[62]. Стосовно працівників освіти, у деяких країнах більшість із них є службовцями держави (Греція, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія і Франція), однак їхній статус може певною мірою відрізнятися від статусу власне публічних службовців або функціонерів. Так, у Нідерландах викладачі мають власний статус. У Бельгії та Німеччині ці особи є службовцями органів регіональних (територіальних) утворень: громад і земель. У Великій Британії, Данії та Ірландії

вони є службовцями місцевих властей.

У Франції працівники лікарень і системи охорони здоров’я мають власний статус, який відрізняється від статусу публічних службовців держави та службовців територіальних органів управління. В Італії персонал системи охорони здоров’я є службовцями областей і місцевих громад. У Великій Британії Національна служба здоров’я, яка поширюється на більшу частину лікарів та лікарський персонал, становить більше половини кількісного складу публічних службовців[63] [64]. Статус працівників служб соціального забезпечення також не є однаковим у різних країнах: у деяких із них ці особи є публічними службовцями держави або місцевих громад (зокрема, в Данії), але у більшості країн, наприклад, у Франції, вони є службовцями приватноправових організацій.

Судді, незважаючи на те, що вони скрізь користуються статусом, відмінним від статусу публічних службовців - статусом, який гарантує їм неупередженість - належать у деяких країнах до категорії державних службовців (наприклад, у Німеччині), тоді як в інших країнах навіть сама ідея подібного вирішення цього питання не знайшла б достатніх підстав (Велика Британія та Ірландія)[65].

2.2.

<< | >>
Источник: Біла-Тіунова Л.Р.. Державна служба України. Загальна частина: навчальний посібник.2020. 511 с.. 2020

Еще по теме Поняття, ознаки та види публічної служби:

  1. Поняття, ознаки та види публічної служби
  2. Поняття, ознаки та види нормативних актів публічної адміністрації
  3. Державна служба як вид публічної служби. Поняття та види державних службовців
  4. § 1. Поняття, ознаки і види правовідносин.
  5. Правопорушення: поняття, ознаки, види
  6. 1. Поняття, ознаки та види бірж
  7. 1. Поняття, ознаки, зміст та види правовідносин.
  8. Патронатна служба як особливий вид публічної служби
  9. 1. Поняття, ознаки та види господарських правовідносин
  10. 6.4. Поняття, ознаки та види державних органів
  11. § 1. Поняття, ознаки та види правової поведінки
  12. § 43. Поняття і види правопорушень, його ознаки.
  13. 5.2.3. Державний орган: поняття, ознаки, види
  14. 2. Поняття, ознаки, види господарської діяльності та принципи її здійснення
  15. 2. Поняття, ознаки, види господарської діяльності та принципи її здійснення
  16. 5.1. Поняття, види і загальні ознаки оперативних підрозділів
  17. § 1. Поняття, ознаки та види норм права
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -