Поняття адміністративного оскарження

У демократичних правових державах існують різні форми захисту прав і законних інтересів осіб, пов’язаних з ухваленням адміністративним органом адміністративного акта, процедурного рішення та/або вчинення процедурної дії чи допущення бездіяльності^[325].

В Україні історично склалися дві основні форми захисту - судова і адміністративна.

У найбільш загальному значенні адміністративне оскарження адміністратив­ного акта, процедурного рішення та/або вчинення процедурної дії чи допущення бездіяльності адміністративних органів можна схарактеризувати як урегульова­ний правовими нормами порядок діяльності адміністративних органів (їх поса­дових і службових осіб) з приводу розгляду та вирішення скарг на рішення, дії (бездіяльність) підпорядкованих їм органів (посадових і службових осіб).

З урахуванням форми реагування фізичних та юридичних осіб на порушення їхніх прав чи законних інтересів, та суб’єктів, які здійснюють їхній захист, є підстави розглядати такий правовий інститут як інститут адміністративного оскарження адміністративного акта, процедурного рішення та/або вчинення процедурної дії чи допущення бездіяльності адміністративним органом (надалі - інститут адміністративного оскарження)^[326].

Аналіз характеру правових норм, які складають інститут адміністративного оскарження, дозволяє виділити у ньому дві частини - матеріальну і проце­суальну. Матеріальні норми інституту адміністративного оскарження заклада­ють «фундамент» його функціювання, тоді як процесуальні норми є його «надбу­довою», визначаючи правові форми реалізації норм матеріального права^[327].

Зміст інституту адміністративного оскарження характеризується двома складовими: 1) наявністю правовідносин між особами та адміністративним орга­ном, що виникають у зв’язку з реалізацією правозахисної та управлінської функ­цій адміністративними органами.

У Законі України «Про адміністративну процедуру» відсутнє визначення терміна скарга. Будь-яка юридична категорія й зокрема скарга виявляє чимало властивостей і ознак. Щоб утворити її поняття, особливо таке, що може вико­ристовуватися на практиці, потрібно відібрати з маси властивих цій категорії ознак найбільш суттєві, які розкривають її сутність. У літературі як адмініст­ративні традиційно розглядаються скарги, що випливають з адміністративно- правових відносин.

Отже, адміністративну скаргу можна схарактеризувати як звернення суб’єкта адміністративно-правових відносин (суб'єкта звернення), що адресо­ване адміністративному органу, який уповноважений здійснювати вирішення адміністративної справи (суб’єкта вирішення справи), з вимогою захисту пору­шених прав і законних інтересів осіб, пов’язаних з ухваленням адміністратив­ним органом адміністративного акта, процедурного рішення та/або вчинення процедурної дії чи допущення бездіяльності.

Структура адміністративної скарги залишається майже не дослідженою, хоча виділення її складових дозволяє глибше зрозуміти її юридичну природу, виді­лити притаманні їй ознаки, які відрізняють скарги від інших засобів захисту й охорони суб’єктивних прав. Можна виділити такі структурні елементи адмі­ністративної скарги: фактологічна частина, тобто вказівка на конкретні факти порушення закону; негативна оцінка викладених у скарзі обставин; вимога про усунення конкретних порушень прав чи законних інтересів фізичних та юридич­них осіб; вимога покарання посадової особи за здійснення незаконних дій (як факультативний елемент).

Однак ці елементи характеризують скаргу радше як юридичний документ, а не як юридичну категорію, що має свій зміст і специфічні ознаки. В адміні­стративній скарзі, на нашу думку, слід виділити такі складові: предмет, підстави, зміст, суб’єктний склад. Потрібно відзначити й нерозривний зв’язок предмета і підстав адміністративної скарги.

Отже, адміністративне оскарження - це правовий інститут, який стано­вить собою сукупність адміністративно-правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у зв’язку з реалізацією особою права на оскарження ухваленого адміністративним органом адміністративного акта, процедурного рішення та/або вчинення процедурної дії чи бездіяльності.

2.2