Особливості службової кар’єри

Як правове явище службова кар’єра характеризується рядом особливостей, що виокремлюють її з інших видів кар’єри (наукової, спортивної, артистичної, релігійної тощо). Так, службова кар’єра:

є стратегічною.

є динамічною. Як правило, службова кар’єра характеризується відповідним рухом уперед, тобто постійною зміною становища державного службовця з точки зору просування по кар’єрних сходинках. Саме заради таких змін і здійснюється кар’єрний процес, в якому слід виокремити такі етапи службової кар’єри: а) входження: прийняття на державну службу, ознайомлення з функціональними обов’язками, проходження випробувального строку та професійного навчання, набуття першого досвіду; б) становлення: адаптація до обраної професійної спеціалізації, формування системного уявлення про структурно-функціональні ²⁶³ Біла-Тіунова Л.Р. Службова кар’єра... С. 88-91.

зв’язки, специфіка управлінської праці, зайняття керівної посади нижчого рівня;

в) сталість: оволодіння професією, досягнення стійкого становища в установі;

г) зрілість: максимальне використання власного кар’єрного потенціалу, перевищення компетентністю кваліфікаційно-посадових вимог, нарощування авторитету, наявність привабливого іміджу, високий рейтинг; д) завершення: високий статус, визнання професіоналізму і компетентності, вшанування заслуг, відчуття необхідності передати іншим свої знання та досвід, перехід на патронатні посади;

здійснюється у просторі і в часі.

нерозривно пов'язана з державною діяльністю. Службова кар’єра нерозривно пов’язана з характером діяльності особи, тому що саме діяльність і визначає її вид. Оскільки мова йде про сферу державної служби, яка нерозривно пов’язана з функціонуванням державних органів (тобто мова йде про публічну сферу), важливою рисою цієї сфери є здійснення діяльності, яка має державний характер. Іншими словами, реалізуючи своє індивідуально-суб’єктивне прагнення щодо досягнення певних службових сходинок, службовець виконує службово-владні повноваження від імені держави, для забезпечення реалізації завдань і функцій держави і задоволення, при цьому, своїх власних кар’єрних інтересів. Є неможливим здійснення державним службовцем службової кар’єри поза межами державної діяльності, тобто перехід державного службовця до іншого виду діяльності (політична, приватна, релігійна тощо) є підставою для припинення службової кар’єри як державного службовця;

є поєднанням індивідуальних і публічних інтересів. Саме поєднання бажання державного службовця досягти певного успіху, з одного боку, і важливості цього успіху для інтересів державного органу - з іншого, і є необхідною умовою здійснення службової кар’єри.

має кінцевим результатом успіх. Саме шляхом до успіху, а також процесом досягнення такого успіху і є службова кар’єра. При цьому поняття «успіх» може мати різне змістовне навантаження залежно від уявлень про нього державного службовця: а) певна посада державної служби; б) незалежність; в) високе суспільне становище; г) влада; д) престиж; ж) матеріальне становище; з) нагорода тощо. Таким чином, кар’єра завжди є мотивованою успіхом і цілеспрямованою на досягнення успіху. У ряді випадків кар’єра - це сам процес досягнення успіху;

є можливою за умови взаємодії державного службовця і держави. Здійснення службової кар’єри є можливим за активних дій сторін державно-службових відносин: державного службовця і суб’єкта призначення. При цьому, необхідною умовою є не просто активна поведінка кожної із сторін, а їхня взаємодія, яка має прояв, насамперед, у здійсненні сторонами певних узгоджених дій, поведінки, прийняття рішень тощо (наприклад: переведення на вищу посаду за умови підвищення кваліфікації, одержання необхідної освіти). Таким чином, саме взаємодія учасників службової кар’єри і є тим об’єднуючим елементом, який узгоджує публічні інтереси (суб’єкта призначення) з індивідуальними інтересами (державного службовця) в єдину мотивовану доцільність їхньої поведінки;

завжди є мотивованою. Досягнення державним службовцем певного кар’єрного становища зумовлює необхідність конкретного визначення ним того кар’єрного рівня, до якого спрямовано його зусилля, тобто державний службовець повинен чітко усвідомлювати, якого успіху він хоче досягти на державній службі і в якій формі має вираження його успіх: слава, влада, матеріальне становище, суспільне визнання, незалежність тощо. Таким чином, просування службовця по кар’єрних сходинках обумовлене певними мотивами, які визначаються державним службовцем. Мотивація службової кар’єри, у свою чергу, потребує від державного службовця планування свого кар’єрного росту, тобто визначення переліку заходів, яких необхідно здійснити для досягнення своєї мети та визначення термінів їхньої реалізації. Водночас, здійснення особою службової кар’єри є мотивованим і для суб’єкта призначення, оскільки така мотивація має прояв в одержанні найвищих і найсуттєвіших результатів діяльності державного службовця^[263].

9.3.