Слово до читача

Метою представленої роботи є розроблення теоретичних і прак­тичних питань правового положення установ як самостійних суб’єктів цивільних правовідносин та обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення чинного цивільного законодавства в цій сфері та практики його застосування.

Автор глибоко й ретельно аналізує генезу виникнення і станов­лення установи, досліджує сучасний погляд на її правовий статус не тільки в законодавстві та в доктрині цивільного права України, але й зарубіжних країн, визначає місце установ у системі юридичних осіб України, пропонує авторське визначення поняття установи як організаційно-правової форми непідприємницької юридичної осо­би, розкриває її конститутивні і функціональні ознаки, досліджує майнову основу діяльності, розробляє конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавства в цій сфері.

Слід погодитися, що установа своїм підґрунтям мала корпорацію, модифіковану з метою досягнення за допомогою нової форми певної соціально корисної мети; що установа — це організаційно-правова форма непідприємницьких юридичних осіб, яку можна визначити як форму застосування і призначення майна для задоволення суспільно значущих цілей та інтересів невизначеного кола осіб — її дестинато- рів. Слушним є й висновок, що функціональний критерій — здій­снення непідприємницької діяльності — хоча і вказаний у чинному ЦК України як системоутворюючий критерій для розрізнення юри­дичних осіб приватного права на підприємницькі та непідприємниць- кі, вважатися таким не може. Єдиним системоутворюючим критері­єм їх розрізнення є заборона розподіляти прибуток на користь або учасників юридичної особи, або інших заздалегідь визначених осіб, зокрема, на користь засновників установ. Функціональний же крите­рій є критерієм поділу установ на види.

Заслуговують на увагу рекомендації із застосування чинного законодавства, а також пропозиції щодо вдосконалення окремих нормативно-правових приписів у частині, яка стосується досліджу­ваної проблеми.

Вдале використання автором термінологічного апарату, терміно­логічна коректність, намагання відстежити та відповісти на запит сучасних суспільних відносин свідчать про глибоке розуміння сут­ності існуючих проблем, пов’язаних з правовим статусом установ, та творчий підхід до їх вирішення.

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, доцент, заслу­жений працівник освіти України, завіду­вач кафедри цивільного права № 1 Наці­ональної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого В. І. Борисова

Вступ

Звернення до проблеми установ зумовлено тим, що правове положення останніх, які створюються для досягнення соціально- культурних, наукових, благодійних та інших соціально значущих цілей, тривалий час залишалося поза увагою цивільно-правових досліджень. Незважаючи на те, що останнім часом інтерес до за­значеної проблематики значно підвищився, правове положення установ усе ще залишається недостатньо вивченим.

Отже, вибір представленого дослідження пояснюється не тіль­ки важливістю проблеми правового положення установ як юридич­них осіб, а й ступенем її висвітлення в національній доктрині за умов кодифікації цивільного законодавства. Метою роботи є роз­роблення теоретичних і практичних питань правового положення установ як самостійних суб’єктів цивільних правовідносин, а саме поглиблене дослідження процесу становлення установ як правосуб’єктних організацій, аналіз нормативно-правових актів, що регламентують діяльність установ в Україні, порівняння їх із зако­нодавством інших країн, визначення місця установ у системі юри­дичних осіб України, дослідження процесу створення й етапів життєдіяльності установ, окреслення обсягу їх цивільної право­здатності, дослідження майнового підґрунтя діяльності, розкриття конститутивних і функціональних ознак установи як організаційно- правової форми юридичної особи, розроблення й обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення законодавства, що регулює діяль­ність установ.

Теоретичну основу дослідження склали праці вчених як мину­лого, так і сьогодення, а саме: С. І. Архіпова, С. І. Аскназія, К. П. Біля- єва, Є. В. Богданова, В. І. Борисової, С. М. Братуся, Є. В. Булатова, О. В. Венедиктова, І. В. Венедиктової, Д. М. Генкіна, М. В. Гордона, М. М. Грімма, О. С. Іоффе, Н. В. Козлової, О. А. Красавчикова, Н. С. Кузнецової, І. М. Кучеренко, Г Б. Леонової, Д. С. Лещенко, О. Ю. Літвіної, Р А. Майданика, В. Ф. Піддубної, І. А. Покровського, В. Д. Примака, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Д. І. Степанова, Ю. К. Тол­стого, В. О. Чепурного, Г Ф. Шершеневича, О. С. Янкової та ін.

Монографія має характер теоретичного наукового дослідження, емпіричну базу якого становить чинне національне законодавство й законодавство зарубіжних країн, що стосується правового стату­су установ, а також узагальнені матеріали судової практики.