Система міжнародних актів по поводженню із засудженими, які ратифіковані Україною

Кримінально-виконавче законодавство України включає в свою систему як національні нормативні акти, так і міжнародні акти, які були ратифіковані Україною та обов’язковість яких визнана Ук­раїною.

Якщо виходити з наведеного положення закону, то воно вияв­ляється не зовсім коректним, оскільки включає в систему криміналь­но-виконавчого законодавства лише один з видів міжнародних актів, а саме — міжнародні договори. Але договори є не єдиною формою існування міжнародних правил та норм. Крім договорів існують кон­венції, правила та декларації та т. ін. Тому, доцільно було б в ст. 2 КВК слово «договорів» замінити словом «актів».

На сьогоднішній день Україна ратифікувала і, відповідно, зроби­ла їх обов’язковими більшість, міжнародних актів, серед яких основ­ними є:

— Загальна декларація прав людини;

— Декларація про захист всіх осіб від катувань і інших жорсто­ких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів по­водження і покарання;

Європейськими нормативними актами є:

— Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод;

— Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюд­ських або принижуючих гідність видів поводження і пока­рання;

— Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюд­ському або такому, що принижує гідність, поводженню чи по­каранню;

— Європейські в'язничні правила (Мінімальні стандартні прави­ла поводження із в'язнями).

Перелік, наведений нами, не є вичерпним. Міжнародних актів, які присвячені питанням тримання засуджених, значно більше, але вка­зані акти є основними.

Ці акти регламентують та вимагають, щоб тримання засуджених осіб здійснювалося в таких умовах, котрі забезпечують людяність, до­тримання прав особи, дотримання гідності людини, її честі та повагу до особистості.

Як видно з переліку всю систему міжнародних норм можна умов­но розподілити на дві групи. Перша — це акти, які мають сферою своєї дії загальні правила та принципи, які розповсюджуються на всіх осіб (людей). Друга група — це акти, положення яких спрямовані саме на засуджених осіб.

Перша група актів формулює загальні принципи та положення, яким повинні відповідати не тільки нормативні вимоги, а й загальна побудова відносин всередині будь-якої держави, яка ратифікує від­повідний акт.

Як вказано в преамбулі до Мінімальних стандартних правил по­водження із в'язнями, нормативні акти з другої групи покликані:

А) встановити низку мінімальних стандартів для всіх тих аспектів управління в'язницями, які є суттєво важливими для забезпе­чення людських умов утримання та належного поводження із в'язнями в сучасних та прогресивних системах;

B) заохочувати адміністрації в'язниць до розвитку політики, сти­лю та практики управління на основі сучасних принципів за­безпечення справедливості;

C) розвивати у персоналу в'язниць професійні навички, що віддзеркалюють важливі соціальні та моральні якості його роботи, та створити умови, за яких цей персонал міг би як­найефективніше виконувати свою роботу в інтересах усього суспільства, в'язнів, що знаходяться під його наглядом, та його власного професійного задоволення;

D) забезпечити основні реальні критерії, за допомогою яких ад­міністрації в'язниць та особи, відповідальні за інспектування умов утримання та управління в'язницями, могли б об'єктивно оцінювати стан справ та ступінь просування до більш високих стандартів.

Отже, головною метою вказаних актів є — формулювання тих вимог та критеріїв, яким повинні відповідати умови тримання засуджених у будь-яких установах. Тобто це той minimum minimorum, який повинен бути реалізований та забезпечений у будь-якому місці, де особа зазнає обмежень. Тут слід звернути увагу на те, що йдеться не лише про права особи, а й про дещо більше ніж права — йдеться про сприйняття особи людиною, про повагу гідності цієї людини та став­лення до цієї людини саме як до людини.

В свою чергу друга група актів також умовно поділяється на певні підгрупи. Йдеться про акти, які регламентують правила поводження із засудженими до позбавлення волі. Інша підгрупа — це нормативи, які регламентують поводження із засудженими, що відбувають покаран­ня не пов'язані із позбавленням волі.

Враховуючи той факт, що всі вказані конвенції ратифіковані Ук­раїною, остання тим самим прийняла на себе обов'язок дотримувати­ся тих положень, які сформульовані в них. Таке дотримання, перш за все, повинно відбиватися в приведенні вітчизняних нормативних ак­тів у відповідність до міжнародно-правових норм, а також дотримання повинне бути втілене у життя суспільства шляхом зміни ставлення до людини, її особистості.

І якщо зміна ставлення до людини — це процес дуже складний, повільний та багаторівневий, який торкається свідомості особи, сус­пільства та соціо-культурних шарів держави та людської спільноти, то процес приведення нормативно-правових актів, навпаки, є порівняно керованим та передбачуваним.

2.