Загальна характеристика правової культури

Правосвідомість нерозривно пов’язана з іншим правовим яви­щем - правовою культурою, яка є необхідною умовою розвитку гро­мадянського суспільства та розбудови сучасної правової держави.

Високий рівень правової культури суспільства, відображення в ній адекватних шляхів задоволення суспільних організаційних потреб є запорукою дієвості правових механізмів, ефективності правового регулювання та підвищення соціальної цінності права.

У реальному житті правова культура виявляється передусім у спе­цифічному стилі соціальної організації, комунікації і поведінки людей, який ґрунтуються на усвідомленні й визнанні цінності правових явищ і процесів. Правова культура - це фундамент правової системи, правово­го порядку, верховенства права, поваги до прав і свобод людини. Пра­вова культура «розчиняється» в усіх компонентах правової системи су­спільства - нормах і принципах права, правовідносинах, системі правових актів та принципах їхнього створення, юридичній діяльності, а також водночас своєрідним чином поєднує їх усі в собі.

Сучасна правова наука не надає однозначного трактування пра­вової культури. Провідними вченими-правниками вона осмислюється у багатьох напрямах, зокрема в:

1) антропологічному - як сукупність усіх благ, створених люди­ною в процесі еволюції правової організації суспільного життя;

2) аксіологічному - як система правових цінностей, що відобра­жають передові досягнення минулого і сьогодення у правовій сфері;

3) соціологічному - як компонент суспільного життя, зумовле­ний процесами духовного розвитку людини;

4) філософському - як універсальне явище суспільного життя, що характеризується певним історичним рівнем розвитку суспільст­ва, його творчих сил та здібностей;

5) структурно-функціональному - як система елементів правової реальності з виділенням статичних і динамічних властивостей право­вої культури.

Кожен із названих напрямів має свою пізнавальну цінність і, роз­криваючи унікальні властивості правової культури, доповнює загаль­не уявлення щодо неї.

Проте в культурологічному аспекті правовій культурі притаманні й найбільш загальні для всіх видів культури риси, що дозволяють ви­значати її як умову, спосіб і результат правової діяльності людини й суспільства, в процесі якої відбувається розвиток людського потенці­алу як на загальносуспільному, так і на індивідуальному рівнях.

Правова культура - це якісний стан правового життя всього м суспільства та окремих індивідів, який є втіленням системи правових цінностей, набутих у процесі правового прогресу.

Структура правової культури доволі складна й багатозначна. Ви­окремлення і деталізація певних структурних елементів правової ку­льтури залежать від обраного напряму (ракурсу, аспекту) її розгляду. При цьому в основі структури правової культури завжди лежить єд­ність недеформованих компонентів правосвідомості із правомірною поведінкою та правовою діяльністю.

* Правова культура - це явище, утворене взаємодією людей, що виявляється як у ставленні до права, так і правових учинках кож­ної людини. Тому необхідно розрізняти індивідуальну правову куль­туру (правову культуру особистості), правову культуру суспільства, а також правову культуру соціальних груп - спільностей індивідів, об'єднаних різними ознаками (політичними, професійними, етнічни­ми, релігійними тощо).

Індивідуальна правова культура характеризує ступінь правового розвитку особистості і передбачає повагу до права, вміння визначати правові шляхи задоволення власних потреб, правові знання та навич­ки їх отримання і використання, що виявляється у свідомій активній правомірній поведінці. Відповідно, у структурі індивідуальної право­вої культури виділяють пізнавальні, оціночні та поведінкові елементи.

Правова культура особистості є необхідною передумовою фор­мування і розвитку правової культури суспільства, проте вона не да­ється людині від народження, а формується поступово під впливом суспільної правосвідомості, соціальної комунікації, правового на­вчання і виховання, потоків правової інформації та інших чинників.

Правова культура суспільства відображає загальний рівень роз­витку правосвідомості в суспільстві, якість системи права і законо­давства, правової науки і практики. Вона охоплює сукупність усіх цінностей, набутих суспільством у правовій сфері.

До структури правової культури суспільства входять такі великі утворення, як правосвідомість, система правових норм і відносин, су­купність суб'єктів права, система правового виховання і правової освіти, режим законності і правопорядку. Вони є проявом внутріш­ньої форми правової культури і відображають її статичний бік. У ди­намічному ж аспекті правова культура виявляється в єдності право­вих процесів, зокрема правового мислення, правотворчості, правово­го регулювання, реалізації правових норм, правомірної поведінки тощо.

До загальних показників правової культури суспільства належать:

- рівень правової освіченості населення;

- реальність прав і свобод громадян;

- авторитетність і впливовість правової науки;

- ефективність правового регулювання;

- активність громадян у правовому житті суспільства;

- якість судової і правоохоронної діяльності;

- стан законності й правового порядку;

- престижність професії юриста.

Так, правовій культурі передового сучасного суспільства прита­манні: висока повага до прав і свобод людини, їхнє реальне забезпе­чення, гарантування і захист; високий рівень законодавчої техніки; ефективне і незалежне правосуддя; розвинута правова наука, досяг­нення якої широко використовуються у правотворчій і правореаліза- ційній діяльності; низький рівень злочинності; розвинута сфера висо- копрофесійних юридичних послуг тощо.

Особливим елементом правової культури суспільства є система правового виховання і правової освіти. Спрямовуючи свій вплив на правосвідомість і правову культуру окремих індивідів, вона тим са­мим забезпечує підтримання і розвиток правової культури суспільст­ва в цілому. Без якісної освіти і виховання у сфері права не можливе подолання деформацій правосвідомості, зокрема найпоширенішої їх­ньої форми - правового нігілізму.

Правове виховання і правова освіта тісно взаємопов’язані і ма­ють єдину загальну мету - становлення особистості як самостійного повноцінного учасника правового життя суспільства.

Взаємозв’язок правової культури, правосвідомості, правового виховання, правової освіти

У процесі правового виховання і правової освіти індивіди отри­мують необхідні правові переконання, знання і навички, що ґрунту­ються на досягненнях правового прогресу, мотивують і забезпечують правову активність та соціально корисну поведінку у правовій сфері.

Будь-який освітньо-виховний вплив на людину здійснюється че­рез її свідомість, а знання набуваються інтелектуальним перероблен­ням інформації про навколишній світ. Тому правове виховання і пра­вова освіта фактично набувають якостей спеціально орієнтованої інформаційної діяльності. Залежно від потреб правового освітньо- виховного процесу необхідна для засвоєння інформація про право може подаватись у формі спеціального навчального матеріалу, текс­тів правових актів та їхніх офіційних тлумачень, правових історичних фактів і документів, прикладів правової практики, роз’яснень компе­тентних суб’єктів (вчителів, викладачів-правників, консультантів та ін.) тощо.

Серед форм правової освітньо-виховної роботи виділяють:

- правовий всеобуч (навчання);

- правову пропаганду та агітацію;

- участь в юридичній практиці;

- самовиховання і самоосвіту.

В окрему підсистему правової освіти виокремлюється професій­на правова освіта. Вона забезпечує інтелектуальний потенціал, необ­хідний для здійснення фахової практичної та наукової правничої дія­льності, яка є фундаментом функціонування всіх компонентів правової системи.

Готування різноманітних представників юридичної професії - юрисконсультів, адвокатів, нотаріусів, суддів, прокурорів, співробіт­ників правоохоронних органів - здійснюється за допомогою спеціа­льної системи вищої правничої освіти із відповідними вищими на­вчальними закладами і спеціальними програмами навчання.

Однак високий рівень правових знань повинні мати не тільки представники класичних юридичних професій, а й усі ті, хто безпосе­редньо здійснює прийняття офіційних правових рішень і підготовку відповідних правових документів (депутати різних рівнів, керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, інших держав­них і недержавних організацій тощо).

Отже, у найбільш загальному розумінні правова культура є відо­браженням рівня розвитку правової системи - стану і рівня правосві­домості, правової освіти й науки, системи правових актів, практичної правової діяльності, правопорядку, а також ступеня гарантованості прав і свобод людини. Усвідомлення особливостей правової культури сприяє визначенню унікальних рис національної правової системи і навпаки. Водночас правова культура є засобом збагачення національ­них правових систем шляхом запозичення правових цінностей і чин­ником загальносвітового правового розвитку. Останнє дозволяє гово­рити про виникнення правової культури, що базується на найбільш універсальних правових цінностях, створених людською цивілізаці­єю, - міжнародної правової культури, правової культури Європейсь­кого Союзу. На формування такої правової культури безпосередньо вплинув стрибок в інформаційно-комунікаційних технологіях, який вивів можливості суспільної комунікації на якісно новий глобальний рівень.

16.3