Правосвідомість: поняття, структура і функції правосвідомості

Свідомість людини як форма сприйняття і відображення її жит­тєвого простору виявляється передусім у різних оцінках (критичних, нейтральних чи схвальних), зауваженнях, пропозиціях, запереченнях щодо різних явищ і процесів навколишнього світу.

Важливою складовою свідомості сучасної цивілізованої людини є правосвідомість.

Правосвідомість - це система відображення правової реа­льності у відчуттях та уявленнях людей щодо права, його міс­ця в системі соціального регулювання і загалом у суспільному житті.

На відміну від інших форм суспільної свідомості (моралі, мис­тецтва, релігії, філософії тощо), правосвідомість має свій особливий предмет відображення й об'єкт впливу - право як ідею і соціальну цінність, соціальний регулятор, форму соціальної комунікації, міру соціально значущої поведінки тощо. Правосвідомістю забезпечується включення людини в правове життя, без чого не можлива її соціалі­зація в сучасному суспільстві.

Правосвідомість має нерозривний взаємозв’язок із праворозу- мінням. Праворозуміння завжди виступає системоутворювальним стрижнем правосвідомості; водночас правосвідомість, відображаючи правову реальність, спрямовує процеси розуміння права.

Із позицій інтегративного праворозуміння правосвідомість є не тільки результатом, а й засобом правопізнання, його джерелом, ке­руючим началом. Вплив правосвідомості виявляється на всіх етапах утворення права - від виникнення мотивів певної соціально значущої поведінки до втілення її в реальному житті як правової норми. Це ро­бить правосвідомість фундаментальним чинником змін у правовому середовищі та зумовлює її структурованість і багатофункціональ- ність.

У структурі правосвідомості виділяються такі компоненти, як правові емоції, почуття, погляди, знання (ідеї, теорії, концепції), мо­тиви, настанови, звички тощо.

Правова психологія - це сукупність настроїв, почуттів, емо­цій, переживань стосовно правових явищ і власних прав та обов’язків.

Правова психологія утворюється стихійно, несистематизовано і залежить від індивідуальних психологічних реакцій людини на право. Її проявами є відчуття справедливості, повага до прав людини, нетер­пимість до порушень закону, переживання стосовно порушення влас­них прав, задоволення справедливим судовим рішенням тощо.

До особливостей правової психології належить те, що вона може містити й певні елементи підсвідомого ірраціонального сприйняття навколишнього світу або реакції на нього (інтуїція, звички, збуджен­ня, афект), що досить суттєво може впливати на формування як пра­вомірної, так і протиправної поведінки.

У структурі правової психології можна виділяти елементи, які:

- характеризуються сталістю (правові стереотипи, звички, само­оцінка людини) і динамічністю (настрої, почуття, переживання щодо права);

- мають пізнавальну (неструктуровані емпіричні знання про право, правові погляди, уявлення, переконання), емоційну (настрої, почуття, переживання) і регулятивну (правові стереотипи, звички) природу.

Правова ідеологія - це сукупність структурованих правових знань - ідей, принципів, теорій, концепцій, - які в систематизованій формі відображають та оцінюють правову реальність.

Структура правової свідомості

На відміну від правової психології, правова ідеологія утворюєть­ся цілеспрямованою інтелектуальною діяльністю. Вона є результатом раціонального мислення людини і відображає теоретичне (наукове) ставлення суспільства до правової організації життя, її джерел, прин­ципів, меж, напрямів розвитку. Прикладами правової ідеології є вчення про природне право, психологічна, соціологічна, позитивіст­ська теорії права, інтегративний погляд на право.

До основоположних компонентів сучасної правової ідеології на­лежать принципи пріоритету прав людини, верховенства права, гума­нізму, демократизму, балансу інтересів людини, суспільства і держа­ви, теорії правової держави і громадянського суспільства, концепції єдності і відмінності права та закону, розподілу влад тощо.

Правова мотивація - це система чинників у формі мотивів, стимулів, настанов, які безпосередньо зумовлюють і визначають пра­вомірну поведінку людей.

Правова мотивація відображає вольову поведінкову сторону пра­восвідомості й утворюється поєднанням раціональних та емоційних її компонентів. До неї, зокрема, можна віднести готовність до дій у ме­жах, встановлених правом, усвідомлення юридичної відповідальнос­ті, бажання відстоювати і захищати власні права, прагнення удоско­налити застарілі або невідповідні соціальним потребам правові механізми.

Саме поведінкова складова правосвідомості виступає одночасно безпосереднім об'єктом і засобом правового регулювання, оскільки через неї здійснюється необхідний усвідомлений правовий вплив на поведінку людей.

Зазначені складові правосвідомості існують тільки у взаємній єдності, формуючи в підсумку осмислене та виражене у відповідних діяннях ставлення до права як соціальної цінності, нормативної сис­теми, гарантії співіснування людей у соціумі і природному середо­вищі.

Поширеність певних компонентів правосвідомості в соціумі дає змогу розрізняти:

- індивідуальну правосвідомість, яка властива конкретній люди­ні і визначається її індивідуальними характеристиками - психофізіо­логічними особливостями, обставинами життя, рівнем освіти і вихо­вання тощо;

- групову правосвідомість як систему спільних для певної соціа­льної групи (верстви населення, партії, громадського об’єднання то­що) компонентів правосвідомості, передусім ідеологічного і поведін- кового характерів;

- суспільну правосвідомість, тобто сукупність найбільш спіль­них і загальних для всього суспільства компонентів правосвідомості.

Із погляду глибини відображення правової реальності виділяють три рівні правосвідомості:

1) побутовий (емпіричний) - правосвідомість формується на ос­нові повсякденного досвіду правового життя, який значною мірою залежить від отриманого правового виховання.

2) професійний - досягається правовою освітою і здобуттям дос­віду в професійній юридичній діяльності. Правосвідомість такого рі­вня властива передусім юристам-професіоналам - юрисконсультам, суддям, адвокатам, нотаріусам та іншим. У ній домінують раціональ­ні компоненти;

3) науково-доктринальний - в цілому притаманний ученим, які здійснюють науково-дослідну діяльність у сфері права. Він передба­чає не тільки наявність вищої правової освіти, а й системне правове мислення, що містить уміння оперувати правовими принципами, по­няттями, категоріями, теоріями, встановлювати взаємозв’язки право­вих явищ, здійснювати узагальнення правового матеріалу тощо. Пра­восвідомість науково-доктринального рівня ґрунтується передусім на правовій ідеології.

Вплив правосвідомості на процеси утворення права, поведінку в правовій сфері, інші правові явища та правову систему в цілому кон­кретизується в її функціях. Правосвідомість розглядається сучасними вченими як одна з невід’ємних форм буття права, тому функції пра­восвідомості тісно переплітаються з функціями права, правового ре­гулювання, правової науки і практичної правової діяльності.

Основні функції правосвідомості:

• пізнавальна - отримання з навколишнього світу інформації про право, правові норми і практику їхньої реалізації та перетворення її у правові знання;

• оцінювальна - зіставлення реальних проявів правового життя (по­ведінки осіб, юридичних фактів, правових правил і документів то­що) із набутими правовими знаннями та формування на цій основі схвального чи критичного ставлення до них;

• комунікативна - створення психологічної та ідеологічної основи системи специфічних соціальних взаємозв’язків, заснованих на принципах організації суспільного життя, що знайшли своє втілен­ня в праві;

• мотиваційна - формування усвідомленого прагнення людини до правомірної поведінки, а також розвитку власної правосвідомості і правової культури;

• прогностична - передбачення можливих правових наслідків, варі­антів розвитку юридичних ситуацій, реакції різних суб’єктів на ту чи іншу поведінку у сфері права;

• регулятивна - спрямування і коригування людиною своєї поведін­ки відповідно до можливостей (прав і свобод), обов’язків і заборон, встановлених правом;

• правоутворювальна - виявляється, по-перше, в самому існуванні й розвитку правосвідомості як невід’ємного системоутворювального елементу права, а по-друге, в тому, що правосвідомість є інтелек­туальним базисом усіх без винятку правових процесів.

Посідаючи основоположне місце в правовій системі, правосвідо­мість перебуває під впливом різноманітних історичних, соціальних, культурних, економічних, політичних, ідеологічних чинників, які можуть викликати деформації правосвідомості, що призводять до викривлених і помилкових суджень та уявлень про право, хибних правових оцінок, недостатності ідеологічної та мотиваційної основ правомірної поведінки.

До проявів деформованої правосвідомості належать правовий ні­гілізм, правовий дилетантизм, правовий інфантилізм, правовий ідеа­лізм тощо.

Найнебезпечнішими протилежними за своєю суттю деформація­ми правосвідомості є правовий нігілізм та правовий ідеалізм.

Правовий нігілізм ґрунтується на осмисленому запереченні соці­альної цінності правової організації суспільного життя. Він має ши­рокий спектр проявів: від скептичного, зневажливого ставлення до права аж до свідомого ігнорування вимог правових норм. Логічним наслідком правового нігілізму є соціально шкідлива поведінка, яка може набувати і протиправних форм.

При цьому правовий нігілізм слід відрізняти від конструктивної критики чинних правових актів, юридичної практики, правоохорон­ної діяльності, яка має на меті виявлення наявних недоліків правової системи і сприяє її вдосконаленню.

Існування правового ідеалізму зумовлюється переоцінкою реаль­них можливостей впливу права на суспільні відносини і процеси. Очікування від права результатів, які воно об’єктивно не здатне за­безпечити, закономірно призводить з часом до розчарування в ньому та нігілістичних правових поглядів.

Особливо небезпечним є поширення деформацій правосвідомості серед парламентарів, оскільки невиваженість, хибність їхніх профе­сійних дій призводять до неузгодженості, суперечливості, невідповід­ності законодавства соціальним потребам та інтересам і, як наслідок, його неефективності. Це може спричинити кризу довіри до парламе­нту і законодавства, а в найгіршому випадку - знецінення права і правову деградацію в суспільстві.

16.2