ВСТУП

Україна, як зазначається у Конституції, є демократичною і правовою державою. Проте демократія стала не лише нашою метою. Вона є важливим інструментом удосконалення і розвитку суспільства, невід'ємним атрибутом суспільного буття, який забезпечує і реалізує права людини.

Проте демократія не є сталим, незмінним явищем. Вона постійно розвивається і вдосконалюється. Демократична держава має берегти демократію і шукати шляхи її вдосконалення. Важливо підкреслити, що демократія не зводиться до свободи слова, свободи вибору і права обирати. Справжня демократія передбачає, що словом і вибором громадянин може вільно користуватися в умовах, коли він володіє достатньою кількістю об'єктивної інформації, аби зробити адекватний вибір. Саме пошукам засобів удосконалення демократичного розвитку українського суспільства через забезпечення громадян інформацією про діяльність влади присвячена дана книжка, підготовлена в рамках Програми сприяння парламентові України. Вона складається головним чином із матеріалів, підготовлених викладачами Університету штату Індіана (США), які плідно працюють над проблемами забезпечення широких верств суспільства, електорату інформацією про діяльність парламенту і уряду.

У статтях посібника поставлена в ньому проблема розглядається з двох боків: з точки зору права громадян на отримання інформації, та як обов'язок владних структур надавати громадянам інформацію про свою діяльність. Саме в такому аспекті подається узагальнення американського і європейського досвіду у статтях Гарольда Релея та Тревора Брауна, які акцентують увагу читача на проблемі відкритості урядової інформації, на законодавчих обмеженнях цієї відкритості та труднощах і засобах доведення інформації до загалу. Роль бібліотек і бібліотечної служби вивчає Елеонора Валентайн, яка водночас цікаво подає класифікацію документів, що надходять із парламенту та урядових структур. У книзі читач може з цікавістю та користю для себе ознайомитися з досвідом

І*

ПИТАННЯ ВІДКРИТОСТІ ВЛАДИ

публічного висвітлення діяльності судової гілки влади, оскільки наш власний український досвід є ще незначним.

Окремим блоком подано статті, які описують можливості контролю парламенту над структурами виконавчої влади (автори — Чарльз Вайз та Том Синклер).

Для українського політика цей матеріал мусить бути цікавим з позицій інформаційних процесів. Адже висвітлення у парламенті багатьох фактів із діяльності уряду, часом дуже важливих і практично прихованих від людського ока, є нерідко чи не єдиним способом доведення цих фактів до відома громадськості. Про роль преси як засобу зв'язку між парламентом і громадянами у демократичному суспільстві йдеться у статті Шеррі Рік'ярді, яка має великий теоретичний і практичний досвід вивчення зазначеної проблеми.

Читач має можливість не лише ознайомитися із досвідом відкритості влади в інших країнах, а й поміркувати над тим, що ми маємо нині в Україні, які проблеми є у цьому спектрі ще не вирішеними, або вирішеними частково, та як їх можна оптимально розв'язати в наших умовах. Український читач не зможе не помітити, що у зарубіжній практиці не лише закон, а й висока особиста відповідальність членів парламенту та урядових працівників перед законом і виборцями є надійною запорукою дотримання демократичних принципів у суспільстві. Цей досвід може мати значну цінність для тих, хто читатиме книгу. А її читачами можуть бути не лише депутати Верховної Ради, а й урядовці всіх рівнів, політичні й громадські діячі. Не зайвим буде ознайомитися з нею науковцям — дослідникам політичних, демократичних і державотворчих процесів у нашій державі.

<< | >>

↑

Источник: ПИТАННЯ ВІДКРИТОСТІ ВЛАДИ. 1997

Еще по теме ВСТУП: