§ 3. Визначення поняття права

Першим і найголовнішим завданням теорії права є визначення самого поняття права. Але це завдання, яке, на перший погляд, може видатися доволі простим, є однією з найважчих і найскладніших про­блем юриспруденції.

Кожне наукове поняття складається з типових ознак того яви­ща, що є предметом вивчення. Але предмет дослідження соціальних наук, до яких належить і правознавство, є дуже складний та різнома­нітний. Це пояснюється тим, що соціальні явища виникають не лише внаслідок загальних об’єктивних тенденцій розвитку, але й значною мірою зумовлюються діяльністю людини. А кожна людина є індиві- дуальною і неповторною, і власне ця її індивідуальність виявляється у суспільній діяльності, оскільки, як член суспільства, людина впли­ває своєю індивідуальною поведінкою на розвиток і функціонування суспільства. «Кожний історичний факт, кожне соціальне явище, які б однорідні та аналогічні з іншими вони не були, завжди відзначаються індивідуальними моментами, що специфічно відрізняють їх від усіх інших явищ, навіть найбільш із ними споріднених», — підкреслював відомий німецький правознавець Г. Еллінек. Це змушує соціальні на­уки, у тому числі і право, шукати у соціальних явищах тотожні або од­норідні риси та елементи, усуваючи елементи індивідуальні, як менш важливі, і виявляти найхарактерніші, типові ознаки того чи іншого явища. Саме ці ознаки знаходять закріплення в дефініціях понять.

При детальному розгляді права стає очевидною багатогранність та складність цього явища. Його творять різні причини, на нього перехрес­но впливають численні елементи та умови суспільного життя; у свою чергу, важко знайти аспект суспільного життя, на який би право не мало визначального або, принаймні, суттєвого впливу.

Сучасна юридична наука зводить всі можливі визначення права до п’яти основних підходів:

1. Нормативний (позитивістський) (30-і рр. ХХ ст.): вихідна форма буття права — норма права; отже, право — це норми, викладені у законах та інших нормативних актах. Ідеолог нор- мативістської теорії права Ганс Кельзен писав: «Право має цінність саме тому, що є нормою». При такому підході відбува­ється ототожнення права і закону. Водночас нормативне пра- ворозуміння орієнтує на такі властивості права, як формальна визначеність, точність, однозначність правового регулювання. Право є сукупністю норм, які містять у собі ідею належного

функціонування суспільства, тобто визначають, що і як пови­нно бути. Норма права, з цього погляду, є правилом належної поведінки людей у соціальному середовищі. З цим також пого­джувався відомий нормативіст Євген Трубецькой, який, услід за Кантом, підкреслював, що «право — це сукупність норм, що, з одного боку, надають, а з другого боку, обмежують зовнішню свободу людей у їхніх взаємних стосунках».

2. Соціологічний (розширений) (50-і рр. ХХ ст.): вихідна форма буття права — правовідносини; отже, право — це порядок сус­пільних відносин, який проявляється у діях і поведінці людей. При такому підході правом визнається його функціонування, реалізація, його «дія» у житті — у сформованих і таких, що формуються, суспільних відносинах, а не створення його пра- вотворчими органами у формі закону та інших нормативно- правових актів. Один з представників соціологічної теорії права Е.

3. Ідеологічний (природно-правовий) (60-і рр. ХХ ст.): вихідна форма буття права — громадська свідомість; право — це не тек­сти законів, а система ідей (понять) про загальнообов’язкові правові норми, права, обов’язки, заборони, природні умови їх виникнення і реалізації, порядок і форми захисту, що існує у громадській свідомості та орієнтована на моральні цінності. Один з перших представників буржуазної теорії природного права Джон Локк зауважував, що кожна людина за законом природи має право відстоювати «свою власність, тобто своє життя, волю і майно». При такому підході право і закон роз­межовуються, першість віддається праву як нормативно закрі­пленій справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту.

4. Державно-організаційний: право є те, що держава наказує вважати правом. Іншими словами, право є сукупність норм, виконання яких вимагається, охороняється та гарантується державою. Саме з цих позицій розглядається право рядом су­часних вчених. Так, французький теоретик права П’єр Санде- вуар так визначає право: «Право — це сукупність норм і при­писів, які видаються державними органами і санкціонуються ними за допомогою засобів матеріального примусу, регулюють відносини між людьми та групами людей в даному політично­му суспільстві і мають на меті створення єдиного і загального соціального порядку в рамках цього суспільства». Таке понят­тя права обходить своєю увагою звичаєве право та, значною мірою, право міжнародне.

5. Інтегративний. Засновником цього підходу вважається аме­риканський філософ права Джером Холл. Він намагався об’єднати різні концепції позитивістського, соціологічного права, ідеї школи природного права, і сформулювати новий підхід, який відповідав би сучасному праворозумінню. Проте як засвідчив досвід, такий підхід також не може претендувати на центральне місце на науковій арені вивчення права. Адже прихильність того чи іншого дослідника до тієї чи іншої кон­цепції залежить передусім від суб’єктивного фактору, і всі по­няття права не можуть бути рівноцінними на всіх етапах роз­витку самого права. Поняття права, як показав інтегративний підхід, не може бути синтезом всіх теорій. Навпаки, кожна з цих теорій — це є певне протистояння або противага іншим теоріям, що слугує пересторогою, аби не вийти за межі права чи закону. Тому суть кожної з концепцій — показати як по­зитивні, так і негативні сторони самого права. Саме тому до цього часу ще не знайдено універсального визначення права як такого.

Наведені підходи і дефініції права ще раз дають можливість на­очно пересвідчитися у складності та багатоаспектності цього соціаль­ного явища. На сьогодні, коли для науки, у тому числі й юридичної, характерним є методологічний і світоглядний плюралізм, необхідно усвідомлювати, що можливе існування кількох визначень права, які не заперечують, а, швидше, взаємодоповнюють одне одного. Це, жод­ною мірою, не означає, що ці визначення характеризують різні явища. Право — єдине у своїй суті, просто різні наукові школи вивчають його в різних аспектах. Користуватися різними науковими поняттями не­обхідно з метою систематизації нескінченно великої кількості право­вих явищ, які в процесі загальної еволюції правової дійсності тільки наповнюються новим змістом.