§ 2. Теорії права за джерелом його утворення

Природно-правова доктрина.

Ідея природного права виникла ще в Елладі та Римі і пов’язана з іменами Демокріта, Сократа, Платона, Аристотеля, грецьких та римських стоїків, Цицерона, Ульпіана та інших римських юристів.

Прихильники цієї теорії вважали, що, окрім права, яке встановлюється державою, існують природні права, що притаманні людині від народження. їх ніхто - ані суспільство, ані держава - людині не дарує. Ці права є умовою існування людини та її життєдіяльності. Основними серед них були: право на життя, свободу, рівність, власність та низка інших. Саме тому теорія природного права стверджувала, що природне право (сума природних, вічних, невід’ємних, та незмінних прав людини) є вищим правом стосовно позитивного права (законів, звичаїв, прецедентів), це право, що втілює у собі розум та вічну справедливість.

Таким чином, теорія природного права, по суті, знімала проблему походження права, упираючи на первинну наявність у людини, як у соціальної істоти, певного набору прав. Вона розривала взаємозв’язок між виникненням держави, класових та інших соціальних структур, потребою суспільства та самого права як об’єктивного результату розвитку регулятивної системи, що з’являється на певному етапі. Тим самим вона ухилялася від дослідження та пояснення об’єктивних процесів виникнення суми прав у кожної людини, у їх абстрактне визнання.

Разом з тим ця теорія несла у собі величезних соціальний заряд, так як дозволяла з позицій гуманізму, справедливості, ліберальної демократії та й просто розумності, критикувати діюче право, якщо останнє ставало гальмом суспільного розвитку, перепоною для добробуту суспільства.

Сучасна теорія природного права розвивається двома напрямками:

• Неотомістична теорія - намагається поєднати природно-правову і теологічну доктрини. З точки зору її прихильників (Ж. Маритен, В. Катрани, І. Месснер) природне право створюється Богом.

• Світська доктрина розрізняє право і закон і наголошує на існуванні для писаного права відповідної етичної першооснови (природного права), що базується на принципі справедливості.

Юридичний позитивізм.

Прихильниками цієї теорії були Дж. Остін, О. Конт, Г. Шершеневич, У. Блекстоун, К. Бергбом та інші.

Ця теорія виникла як опозиція природно-правовій доктрині. На відміну від останньої, для якої основні права та свободи є первинними відносно законодавства, позитивізм вводить поняття „суб’єктивне право” як те, що виходить від права об’єктивного - встановленого чи створеного державою. Держава делегує суб’єктивні права і встановлює юридичні обов’язки в нормах права, що складають закриту досконалу систему. Позитивізм ототожнює право і закон.

Дж. Остін визначає позитивне право як „...правила, які призначені для управління однією розумною людиною з боку іншої розумної людини, що має владу над першою”³’.

До негативних моментів теорії юридичного позитивізму слід віднести введену нею штучну обмеженість права як системи від фактичних суспільних відносин, відсутність можливості моральної оцінки правових явищ, відмова від досліджень змісту права, його мети.

Позитивним моментом нам уявляється можливість встановлення стабільного правопорядку та детального дослідження догми права - структури правової норми, підстав юридичної відповідальності, класифікації норм та нормативних актів, видів інтерпретації тощо.

³³ Остин Дж. Определение области юриспруденции // Історія вчень про право і державу: Хрестоматія для юридичних вузів і факультетів / Уклад. Г.Г. Демиденко. - X.. 2002. - С. 464.

Історична школа права.

Ця школа склалася в першій третині XIX століття в Німеччині, яка на той період ще залишалася роздробленою феодальною державою із слабкою, позбавленою революційного духу, буржуазією.

їхні погляди були виразом реакції на ідеї природно-правової доктрини і Великої Французької революції, що на той момент вже зазнала поразки.

Історична школа прав заперечувала можливість існування єдиного для усіх народів права. Вона виходила з того, що у німецького та інших народів є своє, властиве лише йому, право, не схоже з правом інших країн і визначене історично притаманним йому народним духом. Право кожного народу і є проявом народного духу, що виражає „загальну свідомість”, „загальні переконання” народу. Воно є результатом історичного процесу. Передаючись „з молоком матері” від одного покоління до іншого, право само розвивається і поступово складається, немов мова чи переконання.

Думка про те, що вирішальна роль у створенні права належить регулюванню „зверху” оголошувалось „юридичним марновірством”. Формування права порівнювалось з правилами гри, що встановлюються поступово на основі існуючої практики. Відповідно закон був не тільки не єдиним джерелом права, а й не основним. На перше місце прихильники історичної школи права ставили звичаї, оскільки багато людей не знають приписів закону, проте кожному є відомим існуючий розпорядок життя.

Питання для самоконтролю.

1. Які з теорій права є основними за джерелом утворення?

2. Що вважали прихильники теорії природного права?

3. Що робить юридичний позитивізм стосовно права і закону?

4. Які негативні моменти притаманні юридичному позитивізму?

5. Які позитивні моменти притаманні юридичному позитивізму?

6. Що є основним джерелом права за історичною школою права?

7. Які напрямки існують у природно-правовій доктрині?

8. Хто був прихильником теорії природного права?

9. Хто був прихильником юридичного позитивізму?

10. Хто був прихильником історичної школи права?

11. Хто був прихильником неатомістичної теорії права?

12. Хто був прихильником світської доктрини природного права?