§ 4. Тенденції розвитку правової держави в Україні

В Україні за роки незалежності створені конституційно-правові засади функціонування правової державності та її основні механізми: закладені основи парламентаризму, реалізовано принцип поділу вла­ди, утворено Конституційний Суд, Вищу раду юстиції тощо.

Відбулися зрушення в оцінці прав і свобод людини, у їх конституційно-правовому регулюванні, намічено шляхи їх реалізації та створено відповідні правові механізми. Україна визнала юрисдик­цію європейських інститутів захисту прав і свобод людини. Піддана глибокій трансформації національна система законодавства. Онов­лена значна кількість правових інститутів, які забезпечують реалі­зацію прав і свобод громадян. Відбувся перегляд багатьох галузей законодавства на проголошених Конституцією України принципах. Визначено нові засади організації місцевого самоврядування, діяль­ності центральних органів державної влади та їх відносин між собою. Прийнято основні виборчі закони, закладено правові основи статусу Збройних сил, нормативно врегульовано питання національної без­пеки, захисту державних кордонів, діяльності правоохоронних орга­нів. Створена основа для ефективного функціонування так званого «третього сектору», тобто громадських організацій і рухів, як одного з найважливіших елементів громадянського суспільства. Забезпече­ні ідеологічна і політична свобода, плюралізм суспільно-політичного життя.

Однак більшість ознак української правової державності мають наразі лише формальний характер, а побудувати правову державу за формальними ознаками неможливо.

Фундаментом, передумовою побудови правової держави є фор­мування громадянського суспільства, у якому був би забезпечений вільний і всебічний розвиток кожної особистості, розвиток суспіль­ства, в якому функціонували б демократичні громадські інститути, що забезпечують свободу слова та інформації, гарантують силою громадської думки і суспільної моралі вільні вибори, наявність ле­гальної опозиції та багатопартійність, і цим самим унеможливлюють узурпацію влади. На жаль, традиції демократії в Україні ще досить слабкі. Причому показовим є той факт, що коли на теоретичному рів­ні чимало питань функціонування демократичних інститутів розро­блено досить детально, то справа з їх практичною реалізацією у діях державних органів значно відстає від реального часу.

Україна ще тільки стала на шлях побудови громадянського сус­пільства. Численними є порушення основних прав і свобод людини. Ратифікація багатьох конвенцій ООН та європейських конвенцій і пактів у сфері захисту прав і свобод людини не спричинила ство­рення ефективних механізмів дотримання вимог останніх та ефек­тивного їх впровадження у соціальне життя. Законодавство не має необхідного рівня стабільності, що негативно впливає на захищеність і доступність до нього громадян, як не має стабільності і сама полі­тична система українського суспільства, яку безупинно розхитують численні економічні та політичні кризи.

Суспільство у цілому корумповане і криміналізоване, чим ство­рюються значні перешкоди формуванню стійкої і адекватної громад­ської думки на певні явища суспільного життя, прагненню і надалі йти шляхом розвитку демократії, що гарантувало б імунітет від по­вернення до авторитарних методів здійснення влади.

Побудова правової держави тісно пов’язана також із зміцненням демократичних традицій функціонування державної влади. Ці тради­ції ще тільки формуються і досягнення усталеності у здійсненні вла­ди є довготривалим процесом. За умови збереження вільних виборів, демократичного політичного режиму, свободи ЗМІ, формування по­ваги до прав і свобод громадян як з боку держави та її посадових осіб, так і з боку самого суспільства і його окремих членів, дані традиції, безперечно, сформуються. І варто сподіватись, що саме вони стануть чи не найбільшою запорукою правової держави та її спадкоємності в майбутньому.

Побудова реальної правової держави значною мірою залежить від рівня соціально-економічного розвитку країни, накопичення матері­альних благ, що давало б можливість здійснення ефективної соціаль­ної політики, забезпечення соціальних та економічних прав грома­дян. Адже не випадково поняття правової держави у багатьох країнах є невід’ємним від поняття держави соціальної.

Однак постійне загострення економічних і суспільно-політичних криз в Україні не дає можливості провадити послідовну соціально- економічну політику. Населення розчароване нездатністю держави надати ефективні соціальні гарантії, реалізувати проголошені нею со­ціальні програми. Зрозуміло, що це негативно впливає на підтримку населення державної політики, хай якою прогресивною вона не була б в ідейному сенсі. Це, своєю чергою, позначається на легітимності самої влади. Знижується рівень законослухняності громадян, поваги їх до закону і людського права в цілому.

Хоча традиції демократії і правової державності в Україні ще не міцні, є підстави сподіватись, що вона не зверне зі шляху побудови правової держави. Адже це — сучасна європейська держава з багати­ми історичними традиціями і культурними коренями. Рівень куль­тури її народу, його національний менталітет дадуть в перспективі можливість побудувати політичну організацію суспільства, яка в іде­алі відповідатиме необхідному рівню забезпечення прав і свобод гро­мадян, аналогічному тому, яким відзначаються сучасні цивілізовані держави Заходу.

Запитання для самоконтролю

1. Як відбувалася еволюція уявлень про правову державу? У яких її ас­пектах ці уявлення здобули реальний ґрунт?

2. Дайте визначення поняття правової держави. Про що свідчать її ха­рактерні ознаки?

3. Які принципи правової держави здобули в Україні закріплення на конституційному рівні?

4. Які тенденції розвитку правової держави в сучасній Україні?