§ 1. Сутність форми права.

Співвідношення понять „форма права” і „джерело права”.

Одним з об'єктивних властивостей права, як суспільного регулятора, є його формальна визначеність, тобто визначеність за формою.

Форма - це спосіб зовнішнього існування, вираження явища чи об’єкту, його побудови, його структурної організації; це те, як явище сприймається зовні.

Норми права обов'язково повинні бути об’єктивовані, виражені зовні, міститися в тих або інших формах, бути способом їх існування, формами життя. Без цього норму права не можна визнати існуючою, не говорячи про те, що вони без зовнішнього об’єктивування не можуть виконувати свої завдання щодо регулювання поведінки.

Форма права - це спосіб вираження зовні державної волі, юридичних правил поведінки, спосіб об’єктування правових норм.

Іноді форми зовнішнього вираження норм права називають джерелами права, тим самим ототожнюючи поняття «форми» і «джерела» права. При цьому акцент робиться на різних сторонах єдиного поняття: одні, маючи на увазі процес правотворчої діяльності держави, вибирають термін „джерело права”, а інші, вбачаючи насамперед, результат цієї діяльності: різні закони, постанови, укази,

ордонанси, декрета, едикти тощо, схиляються до використання терміна „форма права”.

І прихильники „форми права”, і прихильники „джерела права” вбачають у супротивних поглядах певні недоліки. Так, відомий російський правознавець Г. Шершиневич вважав використання терміна „джерело права” непридатним, оскільки він є багатомірним. Ця багатомірність викликає необхідність замінити термін „джерело права” терміном „форма права”, під якою слід розуміти різні види права, що відрізняються за способом виразу змісту норм права.

На противагу Г. Шершиневичу, інший правознавець Б. Шейндлин вважав, що менш вдалим для враження явища чи властивості права є саме термін „форма права”, оскільки саме він (зовнішня, внутрішня форма) є дуже багатозначним та багатомірним.

Правова теорія радянського періоду також зазнала значної дискусії щодо правильності термінів „форма права” чи „джерело права”. Так, А. Шебанов визнава більш правильним застосування терміна „форма права”, а Є. Кечек’ян та С. Зивс схилялися до терміна „юридичне формальне джерело права”™.

Така дискусія врешті-решт призвела до появи терміна „форма (джерело) права” та „джерело (форма) права”. Прихильники такого підходу вважали, що оскільки процес (джерело) і результат (форма) діяльності з приводу створення норми права розірвати не можливо, доцільним було б використовувати термін „форма права” і „джерело права” як синоніми.

Але, на наш погляд, різниця між ними усе ж таки є.

Джерело права передбачає умови і чинники, що обумовлюють зміст правил поведінки і якість норми права, що відповідають останнім. Як джерело права можуть виступати правотворча діяльність державних органів , воля суспільства тощо. Результатом же такої діяльності і виступає форма права. Крім того, виходячи з загальноприйнятого значення слова «джерело», як «усякого початку або підстави,

¹⁰⁰ Про погляди таких правознавців як Г. Шершиневич, Б. Шейндлин, А. Шебанов. Є. Кечек’ян та С. Зивс детальніше див. Онищенко Н.М. Джерела права та правові системи сучасності // Правова держава. Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 12. - К.. 2001. - С. 90.

кореня і причини, вихідної точки», ототожнення форми права і джерела права є не зовсім коректним, адже друге поняття ширше першого.

Класифікація джерел права.

Класифікація джерел права.

Таблиця 18.1.

права)

Щоб прояснити вищесказане положення, слід звернутися до питання стосовно класифікації джерел права.

Джерела права у матеріальному значенні - це матеріальні умови життя суспільства, що об'єктивно викликають виникнення права, необхідність правового регулювання і певної державної влади.

До таких джерел права відносяться матеріальні умови життя суспільства, форм власності та інтереси людей. Сукупність цих джерел права визначається як матеріальне джерело права. Так, наприклад, у XX столітті виникли матеріальні передумови для реалізації багатьох соціальних прав: права на соціальне страхування, права пенсійного забезпечення, права на труд тощо. Будучи об’єктивно обумовленими, вони були закріплені у конституціях більшості розвинених країн. Крім того, з розвитком ринкової економіки матеріальні умови життя суспільства викликали появу в Україні тих норм, що регулюють ринкові відносини: відносини конкуренції, приватної власності тощо. Визнання приватної власності священним і недоторканним природним правом людини призвело до появи правових норм, що захищають цю форму власності. Щодо інтересів людей, то дуже часто у парламенті приймаються акти, що захищають інтереси певних категорій людей: військовослужбовців, пенсіонерів, олігархів тощо.

Джерела права у гносеологічному значенні - це джерела пізнання, тобто ті історичні документи, релігійні погляди, що дійшли до цього часу і з яких люди отримують знання про право.

До таких джерел належать літописи, історичні хроніки, тексти законів минулого. Прикладами останніх є Закони Ману в Індії, „Руська Правда” на Русі, Закони Хаммурапі в Вавилоні тощо. Досить цікавим джерелом пізнання про право були літописи - своєрідна „журналістика” середньовічної Київської Русі, яка фіксувала певні історичні події. Саме тому в літописах можна зустріти певні згадки

про законодавство минулого. Щодо історичних хронік, то вони були своєрідним західноєвропейським аналогом літописів.

Джерела права в ідеологічному значенні - це правові ідеї і правосвідомість, що формують певне праворозуміння.

До джерел права в ідеологічному сенсі належить правосвідомість і політична орієнтація законодавця та груп тиску, правові вчення, принципи права, юридичні доктрини, погляди та ідеї відомих людей, релігійно-правові акти тощо.

Прикладом правового вчення може бути нормативізм Ганса Кельзена, який вплинув на сучасне право багатьох країн світу (Німеччина, Австрія тощо).

Водночас цікавим джерелом права є погляди і ідеї відомих людей: римських юристів, основоположників марксизму-ленінізму тощо. Так, погляди й ідеї К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна вплинули на формування так званої соціалістичної правової системи. Досить цікавим було також становище у Стародавньому Римі, де думка юристів (так звана jus respondendi) була джерелом права. Проблема поглиблювалась тим, що юристів у Римі стало досить багато. Все це призвело до того, що у 426 році спеціальним едиктом імператора Валентиніана III твори таких юристів як Папініан, Гай, Павел, Ульпіан і Модестін стали обов’язковими до виконання. Твори ж інших юристів втратили силу закону.

Певний інтерес представляє таке джерело права є правова доктрина.

Юридична доктрина - це акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї та принципи, які розроблені вченими-юристами з метою удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані державою у якості обов’язкових.

Прикладом юридичної доктрини є природно-правова концепція, яка вплинула майже на всі сучасні демократичні країни (країни англосаксонської правової системи: СИТА, Великобританія; менш - на країни романо-германської правової системи: Франція).

В деяких країнах джерелом права є релігійно-правова норма.

Релігійно-правова норма - це акт-документ, який містить церковний канон або іншу релігійну норму, що санкціонується і забезпечується державою для надання їй загальнообов’язкового значення.

І нарешті джерело права у формальному значенні - це сукупність способів зведення в закон волі політичних сил, що знаходяться при владі. По суті, саме джерело права у формальному значенні (або юридичне джерело права) можна вважати формою права.