Правове регулювання і правовий вплив

Необхідним чинником стабільного функціонування людської ци­вілізації є її розвиток, у зв’язку з чим постійно ускладнюються та урізноманітнюються суспільні відносини. Такі обставини потребують розумної організованості та належного упорядкування суспільного життя з метою справедливого задоволення (гарантування) інтересів усіх членів суспільства, що досягається за допомогою складної та ро­згалуженої системи соціального регулювання.

Слово «регулювання» походить від лат. regulo - «правило» й означає упорядкування, приведення чогось у відповідність до чогось. Тому найбільш абстрактно соціальне регулювання розуміють як вла­стивий суспільству процес, що визначає певний соціальний порядок. Загалом він виявляється в закріпленні соціально значущої, позитив­ної поведінки людей для функціонування та розвитку суспільства як певної цілісності.

У соціальному регулюванні важливе місце належить правовому регулюванню, а серед інших соціальних регуляторів (звичаїв, тради­цій, моралі, релігійних норм тощо) право вирізняється найбільшою універсальністю.

Правове регулювання - це здійснюваний за допомогою всієї сукупності правових засобів соціально необхідний процес упоряд­кування суспільних відносин, що потребують правового гаран­тування.

До правових засобів можуть бути віднесені правові норми, пра­вовідносини, акти реалізації права, акти застосування права, права та обов’язки, заборони, пільги, заохочення, юридична відповідальність, правосуддя тощо.

Ознаки правового регулювання:

• є різновидом соціального регулювання;

• виявляється в цілеспрямованій діяльності щодо упорядкування пев­них суспільних відносин;

• здійснюється за допомогою системи правових засобів;

• надає суспільним відносинам правових форм, що завжди пов’язано з відповідним державним забезпеченням (у правових актах суб’єктами правотворчості закріплюється міра можливої та належ­ної поведінки, забезпечена можливістю застосування державного примусу);

• гарантує не тільки визначення певних соціально необхідних правил поведінки, а й можливості їхнього виконання.

Основним суб’єктом діяльності щодо оформлення і застосування засобів правового регулювання є держава, що уособлює сукупність ком­петентних державних органів і посадових осіб, наділених державно- владними повноваженнями. Участь держави у правовому регулюван­ні проявляється двоєдино: з одного боку, у провідній її ролі у правот- ворчій та правозастосовній діяльності, спрямованій на забезпечення загальних інтересів суспільства - служіння цим інтересам; а з іншого - в ролі держави як суб’єкта, який здійснює функцію обслуговування суспільства в процесі реалізації права.

Правове регулювання необхідно відрізняти від правового впли­ву. Ці поняття близькі за змістом, але не тотожні.

Правовий вплив - це весь процес дії права на суспільні відно­сини, свідомість і поведінку людей за допомогою правових та, що важливо, неправових засобів (зокрема, пропаганди, агітації, вихован­ня як різновидів інформаційного впливу права), які не охоплюються спеціальними правовими формами і процедурами.

Отже, правовий вплив на суспільство може досягатися і без ви­користання спеціальних правових засобів, результатом чого є, напри­клад, волонтерство, допомога органам державної влади в різних видах матеріально-технічного забезпечення, громадський контроль за діяльністю органів державної влади. Фактично інші, неправові фак­тори стимулюють ініціативну, соціально корисну правомірну пове­дінку людей.

У такому розумінні правове регулювання - це лише одна з форм впливу права на соціальні зв’язки. Однак його ефективність безпосе­редньо залежить від правового впливу, що здійснюється в інших фор­мах - інформаційно-психологічній, виховній, соціальній.

Правове регулювання є процесом, природно притаманним праву, і водночас своєрідним правовим явищем, яке можна розглядати у двох аспектах:

1) статичному (структурному) - коли йдеться про його внутріш­ню будову, тобто структуру, що складають правові методи, способи, засоби та форми;

2) динамічному - відображає властивості правового регулювання як постійно змінюваного явища, що охоплюється процедурою право­вого регулювання та іншими компонентами, такими, як принципи права, норми права, акти правомірної поведінки, правові відносини, правосвідомість.

Структурні й динамічні компоненти правового регулювання

Правовому регулюванню, як і будь-якій діяльності, притаманні свої мета і завдання (конкретні позитивні цілі), об’єкт і предмет, за­соби і методи, принципи, результати.

Очевидно, що правове регулювання не відбувається одномомен­тно - це певний процес, який постійно адаптується до зміни умов життя суспільства, його інтересів і потреб, цінностей та ідеалів.

Процес правового регулювання - це складна і тривала проце­дура, що передбачає активну цілеспрямовану діяльність людей, їхніх колективів як щодо формулювання правових норм, так і щодо вті­лення їх у реальному житті суспільства.

Як і будь-якій процедурі (процесу), правовому регулюванню вла­стива певна послідовність, в якій можна виділити такі основні стадії:

1) правова регламентація суспільних відносин - формулювання загальнообов’язкових правових правил, визначення моделей дозво­леної, обов’язкової і забороненої поведінки;

2) виникнення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків у суб’єктів права - перехід від загальних правових приписів до конкретних пра­вових зв’язків суб’єктів права, варіантів їхньої взаємної поведінки;

3) реалізація права у вигляді правовідносин - фактичне викорис­тання суб’єктивних прав, виконання юридичних обов’язків, дотри­мання заборон.

Як окрему стадію правового регулювання можна також виділяти застосування санкцій правових норм, що має місце у випадках непра­вомірної поведінки суб’єктів.

У процесі правового регулювання правовий вплив на поведінку суб’єктів може здійснюватись як на загальному, так і на індивідуаль­ному рівнях. Загальне або нормативне правове регулювання відбува­ється шляхом встановлення загальних правил поведінки, що поши­рюються на невизначену кількість суб’єктів і ситуацій. Індивідуальне правове регулювання здійснюється, коли виникає необхідність визна­чення конкретних прав та обов’язків конкретних суб’єктів в одному конкретному випадку.

Режим правового регулювання, що складається у певній широкій сфері правових відносин і характеризується своєрідним поєднанням засобів правового регулювання, називають типом правового регулю­вання. Розрізняють загальнодозвільний і спеціально-дозвільний типи правового регулювання.

Загальнодозвільний тип правового регулювання ґрунтується на загальному дозволі і встановленні чітких заборон здійснення певних дій. Таке правове регулювання властиве сфері приватного права, у ньому переважають дозволи і вільне волевиявлення суб’єктів щодо дозволеної поведінки. Суть загальнодозвільного типу регулювання виражається в юридичній формулі «дозволено все, що законом не за­боронено».

Спеціально-дозвільний тип правового регулювання базується на загальній забороні і визначенні конкретних дозволених або обов’яз­кових варіантів поведінки та виражається іншою юридичною форму­лою - «дозволено лише те, що безпосередньо визначено законом». Таким чином регулюються державно-владні відносини, зокрема вста­новлюється чітка компетенція (функції, права, обов’язки) державно- владних суб’єктів, за межі якої вони не мають права виходити.

15.2