Правопорушення: поняття, види, склад

Правопорушення як вид правової поведінки виступає антиподом правомірної, його ще називають неправомірною або протиправною поведінкою.

Правопорушення - це протиправне, винне діяння делікто- здатної особи, що спричиняє суспільну шкоду (створює суспіль­ну небезпеку) і тягне за собою юридичну відповідальність.

Протиправність діяння та його шкідливість (небезпечність) є обов’язковими ознаками правопорушення. Однак не будь-яке недо­тримання норм права визнається правопорушенням, оскільки може статися і з незалежних від особи, яка його вчинила, об’єктивних і суб’єктивних причин. Тому в процесі аналізу ситуацій, пов’язаних із порушенням вимог правових норм, велике значення має встановлен­ня й усебічне вивчення всіх обставин, факторів, чинників, що їх зу­мовили.

Основні риси правопорушення:

• протиправність (недотримання заборон, невиконання обов’язків);

• соціальна шкідливість, небезпечність;

• зовнішньо виражене як дія або бездіяльність (протиправною безді­яльністю є невиконання обов’язків);

• завжди свідомо вольовий характер (добровільність, усвідомлення і контроль особою власних діянь);

• винність діяння (може виражатись у формі умислу або необереж­ності);

• спричиняє негативні для правопорушника юридичні наслідки (ре­акцію на протиправні діяння шляхом застосування відповідних за­ходів юридичної відповідальності).

За ступенем суспільної небезпечності правопорушення прийнято ділити на дві групи, які часто асоціюються з їхніми основними видами.

Основні види правопорушень:

- злочини - це найбільш суспільно небезпечні протиправні діяння, відповідальність за які передбачена кримінальним правом;

- проступки (провини) - менш небезпечні порівняно зі злочинами правопорушення, відповідальність за які встановлюється іншими галузями права (конституційним, адміністративним, цивільним, трудовим).

Виключний перелік злочинів надається кримінальним законодав­ством, що зумовлює їхній видовий розподіл за інститутами особливої частини кримінального права - це передусім посягання на конститу­ційний лад, особисту, суспільну і державну безпеку, власність, до­вкілля, права і свободи людини.

Оскільки поняттям «проступок» охоплюються правопорушення, визначені нормами різних галузей права, то проступки найзручніше класифікувати залежно від передбаченого галузевого виду юридичної відповідальності.

Види проступків:

• конституційні - порушення суб’єктами конституційного права (державою, державними органами, посадовими особами, об’єднаннями громадян та окремими громадянами) норм консти­туційного законодавства, які передбачають конституційно-правові санкції;

• адміністративні - як правило, порушення порядку здійснення різних видів важливої діяльності, встановленого відповідними правовими актами (у сфері державного управління, торгівлі, інформаційної діяльності, митного контролю, контролю дорожнього руху, пожеж­ного і санітарного нагляду тощо); адміністративні проступки ма­ють чітке закріплення адміністративним законодавством;

• цивільні - порушення договірних зобов’язань, майнових і деяких немайнових прав громадян та організацій, встановлених цивільним правом, а також заподіяння недоговірної майнової шкоди;

• дисциплінарні - виражаються у невиконанні або неналежному ви­конанні працівником, службовцем своїх трудових (службових) обов’язків; передбачені трудовим законодавством і відповідними дисциплінарними статутами.

Слід зазначити, що прийнятим у 2012 році Кримінальним проце­суальним кодексом України виділено новий для правової системи України різновид правопорушень - кримінальний проступок. Проте на сьогодні, як певний правовий інститут кримінального права Укра­їни, кримінальний проступок не знайшов свого відображення у Кри­мінальному кодексі України, що викликає значні суперечки і дискусії серед вітчизняних юристів-науковців та практиків.

В окрему видову групу виділяються міжнародні правопорушен­ня - протиправні діяння суб’єктів міжнародного публічного права (передусім держави, міжнародної організації), що порушують їхні міжнародні зобов’язання, чим завдається шкода іншим суб’єктам мі­жнародного права. Найбільш небезпечні порушення міжнародного права часто називають міжнародними злочинами.

Усебічне вивчення фактів протиправної поведінки, що виника­ють у реальному житті, здійснюється на основі низки об’єктивних та суб’єктивних ознак, що характеризують протиправність діяння. Сис­тему таких ознак, встановлених правовою нормою, що передбачає те чи інше правопорушення, необхідних для юридичного оцінювання протиправного діяння і визначення міри відповідальності за нього, називають складом правопорушення.

Склад правопорушення - це система ознак (елементів) протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення правопорушника до юридичної відповідальності.

Отже, склад правопорушення відображає нормативно передбаче­ну модель протиправного діяння, а наявність у реальних діяннях суб’єкта всіх елементів юридичного складу правопорушення є загаль­ною підставою для притягнення його до юридичної відповідальності.

У складі правопорушення завжди присутні всі чотири його еле­менти: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна й об'єктивна сторони правопору­шення; проте окремі з них можуть містити необов'язкові (факульта­тивні) ознаки.

Ознаки та елементи складу правопорушення

Діяльність, пов'язану із зіставленням фактичних ознак вчиненого діяння з юридичним складом правопорушення, передбаченим конк­ретними нормами, називають кваліфікацією правопорушення, а від­повідні ознаки юридичного складу - кваліфікуючими ознаками.

1. Суб'єкт правопорушення - деліктоздатна особа, яка вчинила протиправне діяння:

а) індивідуальні суб'єкти (індивіди) - фізичні особи: громадяни, особи без громадянства, іноземні громадяни, а також спеціальні суб'єкти, що мають владні повноваження (службові, посадові особи);

б) колективні суб'єкти - юридичні особи: різноманітні організації, створені і зареєстровані в законному порядку (підприємства, установи, державні органи та служби, органи місцевого самоврядування тощо).

Загальною обов'язковою характеристикою суб'єкта правопору­шення є деліктоздатність - можливість нести юридичну відповіда­льність за власні протиправні діяння.

2. Об'єкт правопорушення - це охоронювані правом суспільні цінності, на які спрямовані протиправні посягання суб'єкта правопо­рушення. Прийнято розрізняти об'єкт (загальний, родовий, безпосе­редній) і предмет правопорушення.

Об 'єктом правопорушення завжди є регламентовані правом сус­пільні відносини (правовідносини). Їхні урегульованість, упорядко­ваність являють собою ту загальносоціальну і правову цінність, яка передусім потерпає від неправомірних діянь.

Предмет правопорушення - конкретні матеріальні або нематері­альні блага, стосовно яких відбувається правопорушення.

3. Суб'єктивна сторона правопорушення - це психологічна ха­рактеристика протиправності діянь суб'єкта правопорушення. Вона відображає суб'єктивне (психічне) ставлення правопорушника до вчиненого протиправного діяння та його наслідків, а саме: вину (про­вину), мотив, мету.

Вина - це обов'язкова ознака суб'єктивної сторони правопору­шення, що може виражатись у формі умислу (прямого чи непрямого) і необережності (протиправної самовпевненості, протиправної недба­лості).

Умисел має місце в протиправних діяннях тоді, коли суб'єкт:

- усвідомлює суспільну небезпечність (шкідливість) свого діяння;

- передбачає настання шкідливих наслідків;

- при прямому умислі бажає настання шкідливих наслідків, а при непрямому - байдуже до них ставиться, не бажаючи їхнього настан­ня, але свідомо допускаючи це.

Необережність має такі ознаки: протиправна самовпевненість:

- суб'єкт усвідомлює суспільну небезпечність (шкідливість) сво­го діяння;

- передбачає настання шкідливих наслідків;

- легковажно сподівається їм запобігти;

протиправна недбалість:

- суб'єкт усвідомлює суспільну небезпечність (шкідливість) сво­го діяння;

- не передбачає настання шкідливих наслідків;

- але повинен був і міг їх передбачити.

Умисним правопорушенням притаманні ще й мотив і мета, які є факультативними елементами суб'єктивної сторони.

Мотив правопорушення - це причина, що спонукає особу до ско­єння правопорушення (користь, помста, прагнення приховати інше правопорушення, цікавість тощо).

Мета правопорушення - очікувані наслідки, яких прагне право­порушник.

4. Об'єктивна сторона правопорушення - це зовнішня харак­теристика правопорушення.

Обов'язковими елементами об'єктивної сторони є такі ознаки:

- зовнішня вираженість правопорушення у формі діяння, тобто дії або бездіяльності;

- негативні наслідки (суспільна шкода, небезпека);

- причиново-наслідковий зв 'язок між діянням та наслідками.

Як і суб’єктивна, об’єктивна сторона також має факультативні елементи - місце, час, спосіб, шлях, обставини здійснення правопо­рушення.

Слід зазначити, що наведена чотириелементна структура складу правопорушення має узагальнений (логічний) характер. Зміст її окремих елементів може різнитися залежно від галузей права, які пе­редбачають ті чи інші правопорушення і відповідні примусові заходи.

У цивільному праві існують випадки так званої «безвинної відпо­відальності», зокрема, коли компенсація шкоди, заподіяної об’єктами, що є джерелом підвищеної небезпеки (транспортними, сільськогосподарськими, промисловими тощо), покладається на їх­нього власника, навіть за відсутності його вини.

У кримінальному та адміністративному праві найбільш рельєфно проявляється розмежування правопорушень з формальним і матеріа­льним складами.

Для об’єктивної сторони правопорушень із формальним складом необов’язкова наявність конкретних шкідливих наслідків, достатньо лише самого факту здійснення суб’єктом протиправного діяння.

Для правопорушень із матеріальним складом настання матеріа­льних шкідливих наслідків є обов’язковим елементом об’єктивної сторони.

Загалом правопорушення (правопорушність) є невід’ємним со­ціальним явищем, якого повністю уникнути неможливо. Наявність певних проявів протиправної поведінки завжди зумовлена об’єктивними і суб’єктивними особливостями суспільного життя. Тому ефективна боротьба із правопорушеннями (профілактика, попе­редження, протидія) ґрунтується передусім на всебічному досліджен­ні й усвідомленні причин, що їх викликають, серед яких:

- негативні біологічні якості індивідів (агресивність, імпульсив­ність, запальний характер тощо);

- недоліки виховання (безвідповідальність, низький рівень зага­льної культури й свідомості, нехтування інтересами інших осіб);

- неадекватність, несправедливість розподілу в суспільстві мате­ріальних благ;

- недосконалість правоохоронної системи;

- низький рівень правової культури і правосвідомості тощо.

13.4