Основні риси і види правомірної поведінки

Правомірна поведінка за своїм змістом передбачає усебічне слі­дування вимогам правових норм, задоволення особистих потреб та інтересів на основі принципів і постулатів права, орієнтуючись на правові цінності й ідеали.

Такі властивості правомірної поведінки визначають її складний юридичний характер. У механізмі правового регулювання в нормах права вона відображається як модель; у юридичних фактах - як конк­ретні життєві обставини; у правовідносинах - як суб'єктивні права та юридичні обов'язки; у реалізації права - як її загальна форма і засіб;

у правопорядку - як зміст.

Правомірна поведінка - це соціально корисна (нешкідлива), необхідна суспільству, бажана або допустима поведінка, що ві­дповідає вимогам норм права і забезпечується необхідними пра­вовими гарантіями.

Основні риси правомірної поведінки:

• соціально корисна (нешкідлива), необхідна, бажана, допустима;

• відповідає вимогам норм права;

• усвідомлена, вмотивована;

• виражається у формі дії або бездіяльності (правомірною бездіяль­ністю є дотримання правових заборон);

• спричиняє позитивні юридичні наслідки;

• гарантується необхідними правовими механізмами і відповідною державною діяльністю.

За допомогою саме правомірної поведінки здійснюється необ­хідне суспільству правове впорядкування відносин. Усе розмаїття її різновидів досить важко осягнути, тому наведена далі класифікація невичерпна і відображає лише основні з них.

Види правомірної поведінки:

1. За характером (мотивацією):

• активна - цілеспрямована, ініціативна діяльність суб'єктів щодо реалізації права, яка ґрунтується на високому рівні правосвідо­мості і правової культури (може поєднуватися з допомогою пра­воохоронним органам, самостійним запобіганням правопору­шенням, правовиховною роботою тощо);

• звична - поведінка, що ввійшла у звичку через багаторазове по­вторення (будучи один раз усвідомленою, з кожним повторенням ця поведінка не потребує додаткової фіксації у свідомості її соці­ального і юридичного значення);

• конформістська - пасивно-пристосовницька поведінка, що бу­дується на зразках учинків інших суб'єктів права, характерним для неї є принцип «поводитися так, як поводяться інші»;

• маргінальна - будучи правомірною, така поведінка виражається у внутрішній готовності людини до здійснення протиправних дій у разі зниження ефективності нагляду за нею (ґрунтується на страху відповідальності за недотримання норм права).

2.

• об’єктивно необхідні дії (захист батьківщини, дотримання правил дорожнього руху, виконання трудових обов'язків, сплата податків);

• бажані для суспільства дії (участь у виборах, шлюб, захист своїх прав у суді);

• соціально припустимі дії (розлучення, страйк);

• об’єктивно необхідна бездіяльність (дотримання встановлених заборон).

3. За методами правового регулювання:

• поведінка, регламентована диспозитивними нормами - особа самостійно має можливість визначати власну поведінку в певних межах, встановлених правовими нормами;

• поведінка, встановлена імперативними нормами - характеризу­ється чіткою визначеністю варіантів (правил) поведінки, від яких особа не може відступати.

4. За змістом правовідносин:

• використання суб ’єктивних прав;

• виконання юридичних обов ’язків.

5. За формою реалізації права:

• дотримання;

• виконання;

• використання;

• застосування.

Не зважаючи на значну варіативність, правомірна поведінка зав­жди має певний інформаційний компонент, що забезпечує усвідом- леність і правову мотивацію вчинків особи, прагнення слідувати ви­могам правових норм. Він виявляється передусім через:

- поінформованість особи про свої суб’єктивні права та юридич­ні обов’язки, що гарантується правом доступу до правової інформації й обов’язками держави щодо реалізації цього права;

- уявлення та конкретні знання про наявні правові способи, засо­би, механізми здійснення своїх прав та обов’язків.

Правова мотивація соціально необхідної, бажаної або допустимої поведінки особи в правовому полі може мати як внутрішній, так і зов­нішній характер.

Внутрішня мотивація ґрунтується на усвідомленні людиною не­обхідності і цінності права та власної відповідальності перед суспіль­ством, що спонукає до добровільної, ініціативної реалізації правових норм. Саме належна внутрішня мотивація закладає фундамент пра­вомірної поведінки, необхідної для розвитку громадянського суспіль­ства і правової держави.

Зовнішня мотивація створюється можливістю застосування за­ходів юридичної відповідальності або інших правових примусових заходів у разі недотримання вимог правових норм. Така мотивація виконує передусім охоронну функцію, оскільки виступає стримую­чим фактором, який запобігає правопорушенням.

13.3