<<
>>

Наука цивільного процесу. Поняття, об’єкт і предмет цивільного процесу

Потреба у захисті цивільних прав спонукає законодавчу владу до постійного розвитку і удосконаленая законодавства, але без наукового обґрунтування і узагальнення практики застосування чинного законодавства зробити логічний крок для його поліпшення неможливо.

Так, особисті майнові та немай- нові права й інтереси осіб можуть бути захищені судом у будь-

який спосіб, передбачений законом чи встановлений договором (ст. 6 ЦК «Свобода договору»). У ст. 16 ЦК та ст. 4 ЦІІК передбачено способи захисту, які застосовуються судом, але перераховані способи не можуть вважатися вичерпними, оскільки законодавством суду надано повноваження виходити за межі, визначені законом. За ч. 7 ст. 9 ЦПК якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Тому перерахувати всі можливі способи захисту прав громадян не представляється можливим. На цьому шляху трапляються як позитивні, так і негативні нововведення. Так, у теорії та на практиці пропонувався новий спосіб захисту цивільних прав - спонукання до укладення договору6, що зазнав значної критики. З іншого боку, вченими пропонується новий спосіб вирішення спору щодо розподілу спільної часткової власності шляхом примусового продажу об’єкта, коли жодна із сторін не здатна компенсувати належної їй частки у цій власності тощо.

Тому потреби в удосконаленні охорони і захисту прав громадян диктують розвиток цивільного процесу, удосконалення теорії і практцкр, а на цій основі й законодавства, яким регламентуються права та обов’язки учасникір цивільного судочинства. Для реалізації рсобрїо її суб’єктивного процесуального права на звернення до суду за захистом державою у спеціальних нормативних актах регламентується порядок розгляду та вирішення цивільних справ у судах загальної юрисдикції.

Одним ід основних таких актів є ЦПК. Норми, які закріплені у цьому акті та регламентують процедуру розгляду цивільних справ, утворюють певний порядок розгляду справ рудами, але наука ширша ніж система правових норм, оскільки вона включає в себе випереджаючий розвиток теорії та узагальнення практики застосування норм законодавства.

Наука цивільно$о процесу - це галузь загальної науки про право. Вона являє собою теоретичні погляди, думки (ідеї, теорії, концепції), поняття у сфері цивільних процесуальних відносин, які базуються на законодавстві України та міжна-

родному праві, досягненнях інших країн у цій галузі, яка вивчає закономірності виникнення, історію розвитку та функціонування цивільного процесуального права, його суть, місце у правовій системі, роль у виконанні соціальних функцій та принципи регулювання цивільних процесуальних відносин та аналізує їх, робить прогнози щодо розвитку та пропозиції щодо втілення наукових прогнозів до законодавства про судочинство та судоустрій7. Як бачимо, наука узагальнює усю наявну інформацію про цивільний процес та організаційну побудову судових органів, які здійснюють правосуддя у цивільних справах з метою їх дослідження та розробки пропозицій щодо змін та доповнень до законодавчої бази. Зокрема, вченими аналізується не тільки практика діяльності судів України, але і відповідний досвід іноземних держав, де існують суди присяжних у цивільних справах тощо.

Тому об’єктом дослідження цивільного процесу стає весь комплекс інформації, присвячений цивільному судочинству не тільки в Україні, айв іноземних країнах та з урахуванням історичного досвіду. Деякі російські вчені - К.І. Комісаров®, А.Ф. Клейман®, а також видатний український вчений-проце- суаліст М.Й. Штефан10 зазначають, що система науки цивільного процесуального права зумовлена її предметом і складається з двох частин - загальної та особливої. Аналогічної думки притримуються й інші українські вчені-процесуалісти, зокрема Ю.В. Білоусов та О.І. Угриновська11, які водночас зазначають, що і сама система цивільного процесуального права складається із двох частин - загальної та особливої1®.

Вчений- процесуаліст С.В.Васильєв не розкриває у своєму навчальному посібнику питання науки цивільного процесу. Він вважає, що системою цивільного процесуального права є сукупність цивільних процесуальних норм, які регулюють правосуддя у цивільних справах та забезпечують виконання завдань цивільного судочинства. Система даної галузі складається із двох частин: загальної та особливої13.

Російський вчений-процесуаліст І.В. Решетнікова вважає доцільним, з урахуванням предмета науки цивільного процесуального права, виділити у системі даної науки такі частини:

1) питання цивільного процесуального права, які охоплюють загальну та особливу частину системи даної галузі права, включаючи історію розвитку;

2) питання цивільного судочинства, а саме: судову практику проблеми правозастосування;

3) питання науки цивільного процесуального права з урахуванням історії її розвитку;

4) цивільний процес, цивільне процесуальне право та аналогічну науку за кордоном;

5) питання діяльності інших органів (крім суду) з розгляду та вирішення цивільних справ14.

Останній погляд на науку є найширшим, оскільки зводити науку до сукупності процесуальних норм, з яких штучно виокремлюються загальні норми не представляється можливим. Будь-яку інформацію можна систематизувати різними способами і за різними критеріями, наприклад за суб’єктним складом чи за джерелами отримання інформації тощо.

Слід зазначити, що безпосереднім предметом дослідження цивільного процесу є цивільне процесуальне право, з яким пов’язують дослідження специфіки цивільного судочинства.

Цивільне процесуальне право - це система правових норм, за допомогою яких встановлюється порядок провадження в цивільних справах у судах та регулюються правовідносини, які складаються як між судом та іншими учасниками процесу, так і учасниками процесу між собою, але під контролем суду при здійсненні правосуддя у цивільних справах.

Цей порядок встановлює компетенцію суду но розгляду й вирішенню спорів, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, а також інших правовідносин (позовне провадження). Даний порядок встановлює специфіку розгляду окремих категорій справ у порядку позовного або наказного провадження, а також справ окремого провадження.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах визначається:

- складом осіб, які беруть участь у цивільному процесі, - суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин;

- системою процесуальних дій, які виконуються судом, у деяких випадках (розділ VIЦПК) - органом державного вико- нання1^ та учасниками процесу;

- змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій;

- системою цивільних процесуальних прав і обов’язків суб'єктів правовідносин, які визначають можливість вчинення цивільних процесуальних дій або заборону їх вчинення не уповноваженими особами;

- гарантіями реалізації цивільних процесуальних прав і обов’язків.

Сукупність цивільних процесуальних прав і обов’язків та процесуальних дій щодо їх реалізації складає зміст процесуальної діяльності суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин:

- судів - щодо розгляду й вирішення цивільної справи, перевірки законності і обґрунтованості ухваленого у справі рішення;

- органу державного виконання - щодо примусової реалізації судового рішення;

- осіб, які беруть участь у справі, - щодо захисту суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав, державних і громадських інтересів;

- інших учасників процесу - щодо сприяння суду, органу державного виконання і особам, які беруть участь у справі, у здійсненні покладених на них функцій.

Предмет регулювання цивільного процесу складається з:

- процедури розгляду справ;

- суб’єктного складу учасників цивільного процесу;

- системи процесуальних прав і обов’язків цих осіб (статті 27,31, 34, 35, 44, 45, 48, 49, 53, 54, 55 ЦПК) та гарантій їх реалізації (статті 5, 6, 7, 12, 292, 324, 354, 361 ЦПК), які обумовлюють можливість вчинення процесуальних дій судом та іншими учасниками процесу.

Метод цивільного процесу - це сукупність закріплених у його нормах способів і засобів впливу на відносини, що регулюються, і поведінку їх суб’єктів. Він є імперативно-диспозитивним, зумовлюється предметом регулювання та вияв-

ляеться у складі та правовому становищі суб’єктів правовідносин, характері юридичних фактів, від яких залежать виникнення, розвиток та припинення цивільних процесуальних відносин, правах і обов’язках суб’єктів цивільних процесуальних відносин, цивільній процесуальній формі та заходах процесуального примусу (санкціях).

Імперативність методу правового регулювання визначається тим, що всі цивільні процесуальні відносини є підпорядкованими владі суду, але останній у переважній більшості випадків має діяти не за власною ініціативою, а у відповідності до вимог законодавства. Лише суд як орган влади вправі застосовувати надані процесуальним законом заходи процесуального примусу (ст. 91 ЦПК «Попередження, видалення із залу суду, тимчасове вилучення доказів у примусовому порядку, привід»). Порушення судом вимог законодавства призво- дитиме до перегляду ухваленого ним рішення і дисциплінарної або кримінальної відповідальності суддів.

Диспозитивність (ст. 11 ЦПК) відображає інший аспект цивільного процесу - можливість порушення провадження у справі та задоволення позову залежить від дій і волевиявлення правомочної особи: вільна реалізація особами, які беруть участь у справі, наданих їм процесуальних прав і обов’язків, але в межах закону. Так, позивач вправі відмовитися навіть від заявленого ним або іншою особою позову та користуватися іншими правами (ч. 2 ст. 31, ч. З ст, 46, ч. 5 ст. 207 ЦПК тощо).

Але такий власний розсуд щодо реалізації процесуальних прав та виконання обов’язків не може бути свавіллям, він здійснюється у межах закону, відповідно до ЦПК. Тому диспозитивність та імперативність у сукупності характеризують метод цивільного процесу.

Метод правового регулювання цивільного процесу забезпечується такими способами впливу на регульовані правовідносини І поведінку його суб’єктів, як дозвіл (статті 27, 40 ЦПК), зобовгязання (статті 10, 60, ч. 2 ст. 50, ч. 4 ст. 55 ЦПК), заборона (ст. 41, ч. 5 ст. 55 ЦПК) і примус (статті 92, 93, 94 ЦПК). Крім того, правові наслідки розгляду справи су-

дом свідчать про належне або неналежне користування правами та виконання встановлених законом або судом обов’язків. Саме останній аспект й є тим кардинальним засобом впливу на цивільні процесуальні правовідносини, який спонукає осіб до активного користування процесуальними правами і належного виконання обов’язків.

Систему цивільного процесу сприймають у відповідності до структури ЦПК України, яка складається з двох частин - загальної і особливої. Загальна частина об’єднує норми й інститути цивільного процесу, які мають значення для всієї галузі в цілому, всіх видів проваджень і стадій цивільного процесу {розділ І ЦПК). Особлива частина містить норми й інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ у різних провадженнях цивільного судочинства та стадіях процесу (розділи II, ІІІ-Х ЦПК).

Цивільне процесуальне право відіграє значну роль в управлінні суспільством, забезпеченні соціально-економічних і політичних перетворень у країні, оскільки воно закріплює процесуальний порядок захисту соціально-економічних, політичних і особистих прав і свобод громадян та їх інтересів, що гарантовані Конституцією України та іншими законами, а також прав і охоронюваних законом інтересів приватних, колективних, державних підприємств, установ і організацій. Цивільний процес забезпечує зміцнення законності, попередження цивільних правопорушень і формування у правовій свідомості громадян принципу справедливості (ст. 1 ЦПК).

3.

<< | >>
Источник: Авторський колектив. Цивільний процес України : академічний курс ; [підручник для студ, юрид. спец. вищ. навч. закл.]; КНТ. 848 с. 2009

Еще по теме Наука цивільного процесу. Поняття, об’єкт і предмет цивільного процесу:

  1. 2.1. Поняття та сутність організації роботи місцевих загальних судів
  2. Функції цивільного процесу України
  3. Наука цивільного процесу. Поняття, об’єкт і предмет цивільного процесу
  4. Джерела цивільного процесу. Аналогія закону та аналогія права
  5. Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
  6. § 5. Структура цивільного процесу (цивільного судочинства)
  7. § 5. Наука цивільного процесуального права
  8. § 1. Поняття принципів цивільного судочинства
  9. § 1. Поняття цивільної юрисдикції
  10. § 1. Поняття цивільних процесуальних правовідносин
  11. § 2. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин
  12. § 3. Елементи цивільних процесуальних правовідносин
  13. Основні інститути цивільного права країн англо-американської правової сім’ї
  14. Основні інститути цивільного права країн континентальної правової сім’ї
  15. Кримінально-процесуальні функції вторинного рівня та їх реалізація в кримінальному провадженні
  16. Поняття та правова природа третейського розгляду цивільно-правових спорів
  17. Місце третейського розгляду серед альтернативних способів вирішення цивільно-правових спорів та його співвідношення з цивільним процесуальним правом
  18. 1.2. Правова природа фактів, що мають юридичне значення і підлягають встановленню у порядку цивільного судочинства
  19. Об’єкти цивільних правовідносин у сфері здійснення медичної діяльності
  20. Правова політика цивільно-правового захисту прав від плагіату: методологічний аспект
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -