§ 6. Поняття юридичного обов’язку

Поряд із правами та свободами важливою і невід’ємною скла­довою правового статусу особи є її юридичний обов’язок, тобто гарантована законом міра суспільно необхідної і державно доцільної поведінки особи, об’єктивно обумовлена потребами існування та роз­витку інших осіб, соціальних груп і спільнот.

Обов’язок¹ — парна категорія з правом, тому що перший служить засобом забезпечення останнього. Права людини і громадянина, яки­ми б широкими вони не були, усе ж не є безмежними, абсолютними, оскільки їхнє використання не повинно завдавати шкоди іншим лю­дям і суспільству в цілому. Це застереження міститься в Загальній декларації прав людини (п. 2 ст. 29): «При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна піддаватися лише таким обмеженням, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших і задоволення справедли­вих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві». Використання людиною своїх прав одночасно передбачає її обов’язок захищати і зміцнювати ці права — заради самого себе та заради інших. Навіть громадяни розвинутих де­мократій часто невірно розуміють цю рівність і нерідко користуються правами, ігноруючи обов’язки².

Відмінності між правами людини та її обов’язками зводяться до наступного:

¹ Відомий французький філософ і письменник першої половини ХІХ ст.

² Актуально тут звучать слова Лакордера: «Порядний той, хто своє право ви­мірює своїм обов’язком».

Продовження таблиці

Права існують лише тоді, коли визнаються громадянами держави як такі. Свої вимоги до громадян держава формує у системі обов’язків і встановлює заходи юридичної відповідальності за їх невиконання. Саме задля того, щоб зміцнити свої права, громадяни в демократич­ному суспільстві приймають на себе зобов’язання і виконують свої обов’язки. В Загальній декларації прав людини (п. 1 ст. 29) визна­чено: «Кожна людина має обов’язки перед суспільством, у котрому лише й є можливим вільний і всебічний розвиток її особистості». Так само, як і права людини, основні юридичні обов’язки фіксуються в конституції та інших законах держави і поділяються на:

— особисті — фізичні (обов’язок утримувати своїх неповнолітніх дітей) та духовні (обов’язок поважати честь і гідність інших людей);

— економічні — обов’язок віддавати частину свого прибутку у вигляді податку на суспільні потреби;

— політичні — обов’язок додержуватися конституції і законів держави, захищати вітчизну, шанувати її державні символи;

— соціальні — обов’язок працювати;

— культурні — обов’язок дбайливо ставитися до пам’яток історії та культури;

— екологічні — обов’язок берегти природу, компенсувати збит­ки, заподіяні забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище тощо.

Зрозуміло, що до обов’язків громадян демократичних держав входить неухильне додержання законів, непосягання на права і сво­боди інших людей.

У деяких країнах до числа найважливіших обов’язків громадян належить участь у голосуванні на виборах і військова повинність. У конституціях окремих держав йдеться й про обов’язок працювати (Японія, Італія, Гватемала, Еквадор тощо), виховувати дітей (Італія, Росія), піклуватися про своє здоров’я і своєчасно вдаватися до ме­дичної допомоги (Уругвай).

Таким чином, використання і здійснення прав і свобод людини і громадянина є невід’ємним від виконання особою обов’язків, зако­нодавчо закріплених державою. Щоправда, відповідальність за неви­конання деяких обов’язків не передбачається, і це при тому, що пи­тання про відповідальність за порушення прав і обов’язків особи має найважливіше значення для їхнього практичного здійснення. Адже без визначення конкретної відповідальності посадових осіб, органів влади та окремих громадян права людини перетворюються на ілюзію, задекларовану на папері.