Аліментні обов’язки: поняття та особливості

Згідно зі ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою. Основний закон України також гарантує обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття та обов'язок дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків, що підкреслює важливість цих відносин.

Слово «аліменти» походить від латинського “alimentum” — годування, утримання. В юридичній літературі часто зустрічається таке поняття як «аліментування», що вживається у значенні слова «утримання»^[16]. Разом з тим не всі науковці в сфері сімейного права погоджуються з такою точкою зору.

У чинному Сімейному кодексі України (далі — СК України), чітко прослідковується позиція законодавця щодо синонімічності понять «утримання» та «аліменти».

Наприклад, у ч. 1 ст. 77 СК України зазначається: «Утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою», а уже в ч. 2 тієї ж статті наголошується, що аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі.

Аналіз даної статті СК України дає можливість зробити висновок про те, що норма ст. 77 СК України не виключає надання аліментів у натуральній формі, що умовно прирівнює поняття «аліменти» та «утримання». Однак загалом поняття «утримання» в праві прийнято розглядати більш ширше за поняття «аліменти».

Також, згідно з ст. 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати таку допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг

пенсійного віку (60 років) або є особою з інвалідністю I, II чи III групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму (станом на 01.12.2022 року прожитковий мінімум складає 2684 грн.).

Важливо зазначити, що розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Як правило, в таких випадках, аліменти за рішенням суду присуджуються одному з подружжя у грошовій формі.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Інфографіка 1

Тут слід пам’ятати, що відповідно до ч. 2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, але мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (для дітей до 6 років прожитковий мінімум станом на 01.12.2022 р. становить 2272 грн., а для дітей віком від 6 до 18 років станом на 01.12.2022 р. - 2833 грн).

Норма ст. 202 СК України зазначає, що повнолітні дочка, син зобов’язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Якщо діти добровільно не хочуть допомагати, то з них в судовому порядку можуть стягуватися аліменти. Окрім сплати аліментів дочка, син зобов’язані також брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

181

Повнолітні діти звільняються від сплати аліментів якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені.

Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред'явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

В силу зазначеного вище, можна виокремити певні особливості аліментних правовідносин як правовідносин сімейних, зокрема:

1) відносини складаються з приводу матеріального блага — забезпечення, що може здійснюватися у натуральній чи грошовій формі;

2) відносини регулюються за допомогою як імперативного методу, так і диспозитивного (сторони можуть договором між собою врегулювати права та обов'язки, в чому проявляється диспозитивність);

3) правовідносини мають відносний характер (адже суб'єктний склад у них завжди конкретизовано, вони є особистими, не передаються, не відчужуються, не допускають зарахування аліментних вимог іншими зустрічними вимогами);

4) відносини мають безвідплатний характер (тобто надання утримання не створює для особи, що отримує аліменти, ніякого обов'язку щодо аліментнозобов'язаної особи);

5) відносини мають триваючий характер (незалежно від того, який період пройшов з моменту виникнення права на утримання, уповноважена особа має право вимагати аліменти).

Як і будь-які інші правовідносини, аліментні відносини мають трьохелементну структуру:

1) суб'єкти аліментних правовідносин;

2) об'єкт аліментних правовідносин;

3) зміст, що в свою чергу поділений на суб'єктивне право та юридичний обов'язок.

Суб’єкти аліментних правовідносин.

У відповідності до ст. 2 СК України, сімейне законодавство врегульовує майнові (у тому числі аліментні) відносини між подружжям, батьками і дітьми, усиновлювачами та усиновленими, матерями та батьками дітей, відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком та іншими членами сім'ї.

Необхідною умовою участі особи в аліментних правовідносинах є наявність у неї правосуб'єктності, тобто соціально-правової можливості (здатності) бути учасником сімейних, в особливості, аліментних відносин.

Прийнято вважати, що аліментна правоздатність вужча за правоздатність сімейну. Аліментна правоздатність - це здатність мати майнові права та обов'язки, що передбачені законодавством. Аліментна правоздатність залежить від особи, якої вона стосується. Наприклад, аліментна правоздатність одного з подружжя може набуватися тільки після 18 років (як виключення — з 14 років за визначених у цивільному та цивільному процесуальному кодексах України в порядку емансипації). Вона набувається разом із здатністю на укладення шлюб, але аліментна правоздатність дитини щодо батьків набувається саме з моменту народження.

Аліментна дієздатність - це здатність здійснювати свої права та обов'язки. Варто зауважити, що наявність аліментної дієздатності не є обов'язковою умовою в аліментних правовідносинах.

Наприклад, відносини між неповнолітньою дитиною і батьками. Один з суб 'єктів — дитина — завжди є частково або неповністю дієздатною, але його недієздатність завжди має доповнюватися діями законних представників. По аналогії з цивільним правом слід вирізняти також неповну аліментну дієздатність, коли, наприклад, дитина після досягнення нею 14-річного віку бере участь в укладенні договору про припинення права на аліменти у зв 'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

Аліментна деліктоздатність - це самостійний елемент аліментної право- суб'єктності, а саме - здатність фізичної особи нести відповідальність за вчинене нею правопорушення у сімейних правовідносинах щодо утримання. Зміст сімейної деліктоздатності становлять потенційні і реальні можливості особи нести покладені на неї міри відповідальності, передбачені сімейним законодавством. Тобто, у нашому випадку, відповідальністю буде саме примусовий порядок сплати аліментів у чітко встановленому судом розмірі та з чіткою періодичністю.

За невиконання обов'язку щодо сплати аліментів за рішенням суду законом передбачена адміністративна (при накладенні штрафу державним виконавцем у розмірі від 10 до 30 неоподатковуваних доходом мінімумів доходів громадян та суспільно корисні роботи (ст. 31-1) КУпАП), кримінальна (ст.ст. 164, 165 КК України) відповідальність.

Інфографіка 2

Об’єкт аліментних правовідносин. В аліментних правовідносинах об'єктом є саме майнове благо у формі матеріальної допомоги, відповідно до СК України. Сімейний кодекс України виділяє дві форми утримання: натуральна та грошова.

Грошова форма аліментів може мати два прояви: сплачуватися як частка від заробітку (доходу) суб'єкту правовідносин або у твердій грошовій сумі. Вона може мати характер одноразового або періодичного платежу. За рішенням суду аліменти присуджуються, переважно саме в грошовій формі (ч. 2 ст. 77 СК України).

Утримання в натуральні формі передбачає - речі: подільні і неподільні, індивідуально визначені та родові, споживні та неспоживні, рухомі та нерухомі, крім 183

грошових коштів, що не обмежені або заборонені в обігу або надання будь-яким чином заборонено законодавством. За загальним правилом, такими речами є продукти харчування, одяг, речі побутового призначення або житло.

Зміст аліментних правовідносин становлять суб’єктивні аліментні права та суб’єктивні аліментні обов’язки. Суб’єктивне аліментне право визначається як міра можливої поведінки уповноваженого суб’єкта, що забезпечується юридичними обов’язками інших учасників аліментних правовідносин і слугує для задоволення його інтересів. Так, праву одного з подружжя на утримання відповідає обов’язок другого виплачувати його за наявності умов, передбачених законом.

Суб’єктивний аліментний обов’язок — міра належної поведінки аліменто- зобов’язаної особи. Юридичний обов’язок також має свою структуру:

а) необхідність вчинити певні дії;

б) необхідність зазнати негативних наслідків невиконання свого обов’язку;

в) необхідність зобов’язаної особи відреагувати на звернені до неї законні вимоги особи, що має відповідне суб’єктивне право.

Аліментний обов’язок по своїй природі є активним — це обов’язок здійснити ті дії, які вимагаються від зобов’язаної сторони у правовому відношенні.

2.