§ 1. Поняття реалізації норм права та її форм

Норми права є лише сферою можливої або належної пове­дінки учасників суспільних відносин. Ця можлива або належна поведінка перетворюється на дійсність у результаті складного динамічного процесу, який у загальній формі прийнято називати реалізацією права.

У науковій та учбовій юридичній літературі останніх років під реалізацією норм, права, як правило, розуміють здій­снення приписів, що містяться в них, у правомірній пове­дінці суб’єктів права. При цьому правореалізаційні процеси розкриваються через так звані форми реалізації права, серед яких виокремлюються дотримання, виконання, використання та застосування норм права.

Під дотриманням розуміють форму реалізації права, яка виражається у строгому виконанні суб’єктами права заборон, що містяться у нормі, тобто в утриманні від вчинення заборо­нених дій.

Виконанням називають дотримання суб’єктами права вимог норм права шляхом вчинення активних дій.

Використання визначається як форма реалізації права, що виражається у здійсненні учасниками регульованих правом сус­пільних відносин своіх прав, закріплених у законодавстві.

Застосування норм права виокремлюється як особлива форма реалізації права, що являє собою діяльність компетент­них органів з розгляду конкретної юридичної справи, в резуль­таті якої виноситься відповідний індивідуальний акт.

Разом з тим існують й інші точки зору з цього питання. Одні автори пропонують виокремлювати такі форми реалізації норм права: встановлення правового статусу, утримання від заборо­нених дій, здійснення прав та обов’язків, виникнення, зміна й припинення конкретних правовідносин, правозастосування.

Інші вважають, що слід виокремлювати не форми, а рівні пра­вореалізації, оскільки дія права охоплює цілий комплекс явищ: функціонування норм права у часі, в просторі та за колом осіб; всі форми впливу цих норм на суспільні відносини і на свідомість їх учасників; результати такого впливу; пов’язані з ним суспільні, психологічні й інші чинники, що беруть участь у переведенні правових приписів у правомірну поведінку; правову свідомість; правову культуру людей, їх громад і спільнот. Але при цьому не можна ототожнювати дію права в цілому з його частиною (правореалізацією), оскільки це може призвести до спотворення дійсної картини правореалізаційних процесів.

Окрім наведених вище позицій, в юридичній літературі ви­словлюються й інші точки зору щодо реалізації права. Проте практично всі автори єдині в тому, що особливу роль у механізмі правореалізації виконує застосування норм права.