Поняття і форми реалізації норм права

Право як багатогранний соціальний феномен набуває практичної соціальної цінності й значущості лише із реалізацією, здійсненням у реальному житті, втіленням у «живих» суспільних відносинах.

У повсякденному житті поняття «реалізація» (від лат. realis - дійсний, чинний, наявний) пов’язується із втіленням, здійсненням якогось наміру, плану, заходу, ідеї тощо та завжди асоціюється з пев­ним усвідомленим і керованим процесом, цілеспрямованою діяльністю.

«Реалізація права» як поняття означає передусім втілення права у практичній діяльності суб’єктів. У навчальній літературі під реаліза­цією права найчастіше розуміють переведення юридичних приписів із площини абстрактних правил поведінки у практичний вимір - сфе­ру реальної правомірної поведінки^[24] або правомірну поведінку учас­ників правовідносин, зумовлену правовими приписами.

При цьому в понятті «реалізація права» юридичною наукою по­єднуються два значення: реалізація права як втілення правових прин­ципів і правил у реальній поведінці суб'єктів права, тобто реалізація норм права; реалізація права як фактичний результат правової діяль­ності, тобто діяльності у сфері права.

Важливо й те, що реалізація права в різних правових системах буде характеризуватися певними індивідуальними особливостями, зумовленими своєрідністю форм зовнішнього закріплення права та процесу їхнього утворення, традиціями юридичної практики, право­вою культурою тощо.

Зокрема, в країнах англо-американської правової сім'ї норми права формуються переважно внаслідок винесення судового рішення (прецеденту), яким встановлюються конкретні права та обов'язки сторін у конкретній ситуації. У романо-германській правовій сім'ї процес реалізації права має певні послідовні етапи.

Реалізація норм права - це втілення правових норм у діяльно­сті суб'єктів права, що фактично виявляється в їхній правомір­ній поведінці.

Ознаки реалізації норм права:

• зумовлена нормами права;

• виражається у правомірній поведінці суб'єктів (протиправна пове­дінка не може вважатися реалізацією права);

• здійснюється як у формі дій (активної поведінки), так і бездіяльно­сті (пасивної поведінки) суб'єктів права;

• здійснюється суб'єктами права (фізичними, юридичними особами, державою тощо);

• пов'язується із результатами і процесом діяльності у сфері права.

У загальній теорії права як окремий елемент правореалізації ви­різняють також акти реалізації права (правореалізаційні акти), розу­міючи під ними конкретні дії (акти поведінки) учасників правових ві­дносин щодо втілення норм права в реальному житті. Такі дії завжди є правомірними і виступають певним «містком» (засобом або інстру­ментом) між абстрактними правами й обов'язками, закріпленими

правовими нормами, та фактичною правомірною поведінкою людей, їхнім реальним правовим життям.

У цивільному (приватному) праві, що регулює відносини між юридично рівними учасниками, акти цілеспрямованої реалізації пра­ва називають правочинами^[25].

Форми реалізації норм права:

1. За кількістю правореалізуючих суб'єктів:

• індивідуальна - особа може самостійно, не вступаючи у право­відносини з іншими суб’єктами, здійснювати свої права та обов’язки (наприклад, дотримання правил дорожнього руху);

• колективна - втілення правових приписів суб’єктом права немо­жливе без участі інших суб’єктів (вибори, референдум тощо).

2. За ставленням суб'єктів:

• добровільна - суб’єкт права добровільно, без участі інших осіб реалізує правові норми, зокрема шляхом дотримання заборон, виконання обов’язків, використання прав;

• примусова - суб’єкт втілює норми права в життя (здійснює свої обов’язки) не з власної волі, а під впливом уповноважених держав­них органів шляхом застосування заходів державного примусу.

3.

• активна - передбачає здійснення певних дій;

• пасивна - виявляється в утриманні від вчинення дій.

4. За визначеністю в часі:

• негайна (затримання злочинця, взяття під варту в залі суду);

• тривала строкова (військова служба);

• тривала безстрокова (сплачування податків).

5. Залежно від юридичного механізму забезпечення:

• реалізація права в загальних правовідносинах - права й обов’язки суб’єктів виходять безпосередньо з правових норм, тобто з правил, що є загальними для всіх осіб, на яких вони по­ширюються (наприклад, гарантоване Конституцією України право на інформацію);

• реалізація права в конкретних правовідносинах - здійснюється через конкретні (персоніфіковані, індивідуалізовані) правовідно­сини, в яких для наділення певними правами та обов’язками, крім загальних умов, необхідна також наявність інших фактів ін­дивідуального характеру (наприклад, для виникнення прав та обов’язків, що виходять із договору дарування, крім самої можливості дарування, передбаченої правом, необхідним є факт безоплатного передавання майна у власність).

6. За способами правового регулювання:

• використання;

• виконання;

• дотримання;

• застосування.

Саме останній поділ найбільш поширений у юридичній літерату­рі, оскільки безпосередньо відображає, які роль і вплив у житті суспі­льства здійснює суб'єкт, реалізуючи приписи норм права: виконує встановлені обов'язки, використовує право (реалізує на власний роз­суд надані можливості та дозволи) чи дотримується (не порушує) норм-заборон.

Використання норм права є такою формою реалізації, за якої суб'єкт, керуючись власними інтересами й потребами, реалізує нор­ми права, що надають йому певні можливості (уповноважувальні норми). Реалізація норм права в такій формі здійснюється винятково за власним бажанням суб'єкта (наприклад, отримання інформації на запит як використання права на інформацію; навчання у вищому на­вчальному закладі як використання права на освіту).

Виконання норм права - це форма реалізації, за якої суб'єкт здійснює певні дії, які від нього вимагають зобов'язальні норми права (виконує свої обов'язки). Виконання норм права здійснюється у формі активної поведінки суб'єктів права (наприклад, розкриття банком бан­ківської таємниці за рішенням суду, оплачування праці роботодавцем).

Дотримання норм права є формою реалізації, що передбачає утримання суб'єкта від вчинення певних дій, заборонених нормами права (охоронними нормами). Дотримання норм права полягає в то­му, що суб'єкт права реалізує норми-заборони у формі пасивної по­ведінки, тобто не вчиняючи заборонених дій (наприклад, не втруча­тися в особисте життя, не розголошувати таємницю).

Використання, виконання і дотримання норм права називають формами безпосередньої реалізації норм права, оскільки у цих фор­мах норми права втілюються в життя особами самостійно (без участі суб'єктів державно-владних повноважень). Така реалізація виявля­ється у повсякденній правомірній поведінці людей, які вступають у правовідносини між собою, здійснюють свої суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тим самим безпосередньо реалізуючи норми права.

Проте правове життя є досить складним, різноманітним, іноді суперечливим, що зумовлює необхідність певної, передбаченої пра­вом діяльності уповноважених державно-владних суб'єктів щодо ре­алізації норм права, яку називають правозастосуванням.

Застосування норм права - це особлива форма реалізації, що полягає в цілеспрямованій і чітко регламентованій діяльності держа­ви в особі уповноважених державних органів (в окремих випадках і органів місцевого самоврядування) щодо здійснення заходів держав­но-владного характеру та прийняття державно-владних рішень, спря­мованих на реалізацію норм права.

10.2