Загальне поняття держави

У політико-правовій думці варіанти тлумачення поняття «дер­жава» відомі ще з античних часів. Аристотель вбачав у ній зосере­дження всіх розумових і моральних інтересів громадян, що забез­печує політичне життя народу.

Із часом уявлення про державу поглиблюються, стають більш систематизованими і точними. Сьогодні держава - це один із найважливіших інститутів політичної системи суспільства^[3], який концентрує в собі владні відносини, необхідні для консолідації суспі­льства та забезпечення інтересів усіх його верств та окремих членів.

Держава - суверенна, політико-територіальна організація^ т що покликана здійснювати управління загальносуспільними справами, сприяти дотриманню балансу суспільних, групових та індивідуальних інтересів, забезпечувати цілісність і безпеку суспільства та виступати його офіційним представником у міжнародних відносинах.

у ^р:___________________________________________ /

Політологічна наука визначає державу передусім як організацію політичної влади, що поширюється на всю територію і населення кра­їни, здійснюється за допомогою спеціального апарату управління, встановлює загальнообов’язкові правила поведінки, самостійно керує своїми внутрішніми і зовнішніми справами.

У всій наявній багатоманітності тлумачень поняття «держава» виділяються два основних аспекти:

- держава трактується як сукупність державних організацій (апа­рат управління суспільством), що орієнтує на її структурно- функціональні особливості;

- держава розуміється як особливий вид політичної влади в сус­пільстві - державної влади - з відповідною ціннісно-світоглядною соціальною основою.

Отже, будучи в природній єдності з суспільством, держава певним чином виокремлюється (інституалізується) в ньому у вигляді механіз­му держави^[4], який має власні засоби впливу на суспільство, потреби й інтереси, тенденції становлення, функціонування і розвитку.

Загальні ознаки держави:

1. Держава - це всезагальна організація, оскільки забезпечує за­гальносуспільні потреби й інтереси та об’єднує на цій основі всіх членів суспільства в єдине ціле. На відміну від держави, інші суспі­льні організації (партії, рухи, спілки, фонди, асоціації тощо) охоплю­ють лише окремі частини суспільства.

2. Держава - це універсальна організація, вона консолідує суспі­льство для вирішення соціально важливих питань у різних сферах су­спільного життя.

3. Держава - суверенна і незалежна організація влади. Суверені­тет (нім. souveranitat, франц. souverainete) - повна незалежність дер­жави від інших держав у її внутрішніх справах і зовнішніх відносинах.

4. Держава являє собою територіальну організацію влади в краї­ні. Державна влада поширюється на все населення в межах визначе­ного державним кордоном географічного простору - території дер­жави. Територіальний принцип об’єднання суспільства, на відміну від кровноспорідненого, породжує новий соціальний інститут - гро­мадянство.

5. Держава - це особлива організація політичної влади, що має спеціальний апарат керування суспільством для забезпечення його нормальної життєдіяльності. Матеріальним втіленням державної вла­ди є система державних органів - апарат держави. Через нього здій­снюється державне управління і примус, закріплюється та реалізуєть­ся державна влада, захищається територія та інтереси держави.

6. Держава - це офіційна організація, що репрезентує суспільст­во, виступає від його імені і в такій ролі визнається іншими держава­ми (суспільствами). Важливими елементами офіційності держави є державна символіка (державний прапор, гімн, герб) і державна мова

- визнана на державному рівні, обов’язкова мова законодавства, су­дочинства, діловодства, офіційних засобів масової інформації тощо.

7. Держава як організація влади має ієрархічну внутрішню будову

- підпорядкованість нижчих управлінських ланок вищим і в кінцево­му результаті - загальнодержавним (парламенту, президенту, уряду). При цьому у формуванні структури державної влади різних країн ви­діляються як тенденції централізації, так і децентралізації. Остання не означає втрати єдності, структурованості і підпорядкованості дер­жавної влади, а лише надання більшої самостійності місцевим орга­нам у прийнятті рішень місцевого значення.

8. Держава організує суспільство на правовій основі. Саме право є тим соціальним регулятором, який формалізується і забезпечується державою; водночас правом закріплюються засади організації і функціонування державної влади. Здійснюючи свої функції, органи державної влади здатні встановлювати загальнообов’язкові правила поведінки (правові норми) та забезпечувати їхню реалізацію. Звичайно, ці правила мають відповідати умовам життя суспільства, його цінно­стям і потребам.

9. Для забезпечення власного функціонування держава має свою фінансову систему. За допомогою державної фінансової системи формується державний бюджет - збираються (податки) та викорис­товуються (видатки) кошти на виконання різноманітних функцій дер­жави, а також утримання її апарату. Обов’язковим атрибутом фінан­сової системи є встановлена законодавством грошова одиниця.

10. Для сучасних держав новітнього (інформаційного) типу ха­рактерна наявність розвинутої системи інформаційного забезпечення діяльності органів державної влади. Ця система створює певні інфо­рмаційні умови діяльності органів влади, коли адекватність прийнят­тя управлінських рішень гарантована необхідною для цього повною, актуальною, достовірною, своєчасною інформацією.

2.2