II. ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА:ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ

Тому з давніхдавен феномен "політична свідомість" хвилює розум дослідників. І сьогодні, коли суспільство, а разом з ним і ми — суб'єкти політики, звільняємося від ідеологічних штампів, які існували роками, постановка питання про те, що ж таке політична свідомість, вкрай актуальна.

Політична свідомість — одна з форм суспільної свідомості, яка характеризується відносною самостійністю, отже, специфічними структурами та функціональними характеристиками; активне, творче усвідомлення суб'єктами політики сфери політичної дійсності, передусім, політичних потреб, інтересів і цінностей, які виступають як сукупність відповідних політичних знань, уявлень і оцінок, система духовних засобів відношення соціальних суб'єктів до сфери політики, а також до свого місця і ролі в політичній життєдіяльності.

В "Кратком политическом словаре" ряду видань відсутнє визначення політичної свідомості, але подається визначення суспільної свідомості як духовної сторони історичного процесу, яка включає політичну, економічну свідомість тощо, а також соціальні настрої, звички, норови і т.ін.2. А в "Философском словаре" міститься таке

1 Политологический словарь / Сост. Р.Г.Григорян, А.А.Коггева, Т.А.Малыгина, В.Г.Смольков, В.Ф.Халипов.

2 Краткий политический словарь / Сост. Л.А.Оникова, Н.В.Шишлина. — ое изд. — М., 1989. — С.377.

31

1 *•

визначення: "Форми суспільної свідомості являють собою різноманітні способи духовного опанування дійсності і включають політичну і правову свідомість, мораль, релігію, мистецтво, науку, філософію"1.

Взагалі можна стверджувати, що при кожній спробі виділити категорію "політична свідомість", проаналізувати її основні параметри і складові, визначити місце в суспільному житті, неминуче постає питання про її співвідношення із суспільною свідомістю взагалі та її формами зокрема. Слід зазначити, що найважливіші аспекти суспільної свідомості, особливо проблеми, що стосуються соціальної психології, масової свідомості, ідеології, розроблені глибоко. Набагато складніші справи з типологізацією форм суспільної свідомості, хоча окремі цікаві спроби існують.

Уперше форми суспільної свідомості в 1951 році описав Ф.В.Константинов. Це — наука, філософія, релігія, мистецтво і мораль. Власне політичну свідомість розробили в 1959 році В.Ж.Келле і М.Я.Ковальзон. Вважають також, що основи політичної свідомості заклав ще Н.Макіавеллі. Суспільну свідомість і різні її форми автори розглядали як явища суспільного життя, як такі, що мають свою специфіку, займають у системі суспільних відносин конкретної суспільноекономічної формації певне місце, взаємопов'язані на основі того чи іншого способу виробництва з іншими суспільними явищами і відіграють в розвитку суспільства конкретну і активну роль. З часом до цих форм приєдналися правова, економічна, технологічна, екологічна форми свідомостіНе можна не пом.ітяти наявності понятійного різнобою в тлумаченні самих форм суспільної свідомості. Так, В.В.Мшвенієрадзе називає такими в одному разі мораль, право, політику, мистецтво, релігію, науку, філософію, а в іншому зазначає, що "форми свідомості включають в себе художньоестетичну свідомість, моральну, політичну, правову, релігійну та ін.".

1 Философский словарь / Под ред.

2 Гаджиен К.С. Политическое сознание или политическая культура? // Кентавр. — 1991. — № 10—12. — С. 14—25.

ЗДив.: Фигуровская В.М. Реализация интегральных функций технического сознания и формирование технологического сознания в развитии культуры // Философия и ее место в культуре. — Новосибирск, 1990. — С. 167.

4 Див.: Мшвениерадзе в.В. Философия — политика — культура // СССР — ФРГ: навстречу друг другу. — М., 1990. — С.38, 40.

Своєрідний інтерес з цієї точки зору викликає позиція Б.Чагінл. Перелічивши основні форми суспільної свідомості — політичну, правову, моральну, художню, наукову, філософську, він розглядає мистецтво, його підрозділи — живопис, скульптуру, літературу, а також різні наукові дисципліни як форми або галузі свідомостіБ.Грушин виділяє і такі форми суспільної свідомості, як класову, національну, етнічну, професійну і т.ін..

Звичайно, що штучний поділ суспільної свідомості на складові частини неможливий. Специфіка суспільної свідомості полягає в тому, що, на відміну від матеріальних систем, вона не може бути розділена на частини. Суспільна свідомість — це цілісне утворення, між його окремими елементами існують відношення по лінії "рід —' вид". Якщо аналізувати будьякий елемент суспільної свідомості, то з'ясовується, шо відокремити його від інших елементів і виявити у чистому вигляді неможливо. Візьмімо, наприклад, такий компонент суспільної свідомості, як політична свідомість. Якщо проаналізувати будьякий політичний документ або висловлювання, то з'ясовується, що йому притаманні також моральні, правові, філософські та інші погляди, за допомогою яких висловлена певна політична ідея або програма. Іншими словами, в політичній свідомості відображені ідеї, погляди і почуття всіх інших форм суспільної свідомості, тому що без їхньої присутності неможливо обійтися хоча б тому, що політична діяльність потребує морального виправдання, правового тлумачення з точки зору законності, апелює до почуттів людей, їхньої психології тощо.

К.С.Гаджисв, зокрема, вважає, що "спроби вичленити види і

форми суспільної свідомості за ознакою поділу сфер суспільного

іхиття були зумовлені пануванням у нашому суспільствознавстві

.рормули "буття — свідомість", "базис — надбудова", де, по суті,

ипадала головна системоутворююча ланка у вигляді громадянського

—„..

2 Див.: Грушин Б.А. Массовое сознание // 50/50: Опыт словаря нового

По М., 1У»* «• •""•

І Див.: Чагин К.А. Структура и закономерности общественного сознания. — М, 1982 — С. 106— 107.

ушин •І. тления /Под общ. \кц. М.Ферро и Ю.Афанасьева

І83Х

33

32

суспільства"1. Таким чином, саме собою припускалось, що буття визначає свідомість, базис — надбудову і т.ін. Тому у відповідності до сфер суспільного життя виділялися і форми свідомості, що їх відображали.

Досить часто деякі дослідники ототожнюють політичну свідомість з ідеологією, політичною усвідомленістю. Але ж усвідомленість — це здатність суб'єкта політики формувати і відстоювати свій політичний інтерес самостійно або в складі соціальнополітичної спільності, активна цілеспрямована діяльність носіїв політичної свідомості з перетворення політичних цінностей і норм у свою позицію і переконання, готовність суб'єктів політики відстоювати у боротьбі свій політичний вибір і орієнтацію.

Існує багато плутанини у визначенні форм і рівнів політичної свідомості. Очевидно, що серцевину політичної свідомості становлять установки, орієнтації, цінності, стереотипи, які відносяться до політичної системи, до системи влади і владних відносин, державного управління, політичних інститутів; таких категорій, як свобода, справедливість, рівність, демократичні принципи, авторитаризм, тоталітаризм, соціалізм, права людини і т.ін.

1 Гвджиев К.С. Политическое сознание или политическая культура? — С.15.

2 Бурлацкий Ф.М., Галкин А.А. Сон|«'мсииый Левиафан: Очерки.'І'тической социологии капитализма. — М., І'Ж,(,'.2і політики багатозначний. Усі зміни в економіці, техніці, умовах праці і побуті проходять через людський чинник, відображаються в суспільній свідомості і настроях. У свою чергу на економічний розвиток все більшу дцо чинять ідейнополітичні та інші установки людей, мотиви і форми їх трудової та суспільнозагальної культури і професійної підготовки, соціальної відповідальності і т.ін. Просування до ринку почало розкріпачувати економічну свідомість, активність громадян. Трудові колективи підприємств, трудящі починають усвідомлювати можливості, що впливають на самостійність. Виходить з летаргічного стану підприємливість. Пробуджуються до життя ті форми власності, що були заборонені.

Політична свідомість має тісний зв'язок з правовою свідомістю. Правосвідомість безпосередньо і органічно пов'язана з правом, в одному з ним комплексі формується, відтворюється, рухається. Право ж знаходиться у найтісніших взаєминах з такими завоюваннями цивілізації та її політичної сфери, як свобода, демократія, справедливість, моральність і т.ін. Право — особливий вид суспільних підносин, що є формою багатьох інших, насамперед, економічних та політичних відносин. Якщо держава та її громадяни поставили перед

10 — 1838

37

* і

f

собою мсту — побудувати правову державу і відновити громадянське суспільство, то зрозуміло, що вони, їх політична свідомість відображають нагальну потребу цього суспільства, тобто таку потребу, яка усвідомлена усіма політичними інститутами. Та тільки цього одного для досягнення мети замало. Потрібне знання права, правоРИХ відносин, законів, їх усвідомлення, щоб така правосвідомість могла стати здатною до високої політичної дії. Треба враховувати і своєрідність правових відносин, бо, поперше, їх учасники (громадяни, групи громадян, спільності, різного роду організації тощо) пов'язані між собою системою різних обопільних обмінів. В актах обміну фігурують речі, духовні блага, послуги, інформація, ролі і т.ін. В межах права суб'єкти взаємодіють між собою як рівні, хоча за межами відносин права учасники цієї взаємодії часто знаходяться далеко не в рівному майновому, політичному, сімейному стані. Подруге, відношення права жорстко диктує поводження з контрагентами як з вільними істотами. Права немає, коли ігнорується або зачіпається волевиявлення контрагента і йому чиняться перешкоди в самостійному виборі своєї власної лінії поведінки. Обов'язковий компонент права — ряд притаманних учасникам правових.відносин соціальних якостей, які формуються як наслідок їх включеності в різні суспільні зв'язки: економічні, політичні, етнічні та ін. Ці соціальні якості становлять суть домагань суб'єктів, що адресуються нарешті суспільному цілому, державі, своїм найближчим предметом мають ту частину матеріальних, духовних та інших цінностей, привласнювання яких забезпечує можливість нормальної життєдіяльності. Такі домагання є не що інше, як вираження в правовій формі суспільних, зокрема політичних, потреб та інтересів. Задоволення або незадоволення цих домагань рівнозначне реалізації або не реалізації потреб та інтересів самого суспільства і його спільностей, громадян. Тому зв'язок політичної і правової свідомості мас чітко виражений характер, сильний взаємовплив і відповідні наслідки. Формувати політичну свідомість, адекватну розвитку суспільства, без урахування І використання існуючого права неприпустимо. Політична свідомість і політичні відносини ширші та багатоплановіші, ніж правова свідомість і правові відносини, але це не означає механічну підкореність правової ідеології і права політичним ідеям і цілгм. Тут існує діалектична взаємодія, нпніть процесуальнопра»ові уявлення, ідеї та теорії •— не лише засіб досягнення політичних ци.сіі, а й, будучії безпосереднім вираженням суті економіки і

політики держави, виступають з необхідністю в таких категоріях І нормах, які є відносно самостійними і які відповідають правовій свідомості громадян. Але розвиток правосвідомості трудящих не може проходити такими темпами, як розвиток політичної свідомості. Зміни, що відбуваються в політичній сфері, швидко усвідомлюються політичне активною частиною громадян. Нові політичні відносини завойовують визнання більшості населення. Внесення ж нової якості правосвідомості в маси вимагає додаткової мобілізації всіх економічних, політичних, духовних засобів для подолання розриву між рівнем політичної і правової свідомості. Саме правова держава робить все необхідне для розв'язання цієї багатопланової проблеми.

Людське і соціальне становлення неправильно було б уявляти собі лише як різні сфери суспільного буття, хоча на певному етапі історичного розвитку вони відносно відокремлюються одне від одного. Сенс тут і не в просторовому становищі індивідів, безпосередності чи анонімності їх спілкування: люди можуть бути разом і залишатися чужими, а можуть знаходитися далеко, взагалі нічого не знати одне про одного, а бути близькими. Велике значення має міра моральності, людських соціальних відносин, а також соціальна значущість власне моральних відносин. Історія знає багато політичних актів, які сповнені гуманізмом. Реальна історія може об'єднувати і такі протилежності, як політична необхідність і моральна ганьба. З іншого боку, моральні відносини, зокрема, моральні якості людей, теж небайдужі для політики. Історії відомо багато прикладів політики, які немислимі без людей чесних, самовідданих, а для здійснення іншої політики, навпаки, підходящими виявились люди підлі, злі, підкупні. Як видно на прикладі співвідношення моралі і політики, взаємопереплетення свідомості політичної і моральної не лише існує, а й життєво потрібне для людини, коли вона хоче і має стати громадянином. У цьому разі розглядаємо моральну свідомість як систему форм, що зростають за ступенем свого узагальнення і незалежності від конкретних ситуацій поведінки: норма — система норм — моральні якості — моральний ідеал — моральні принципи; поняття, що становлять нормативний зміст соціальної дійсності (справедливість, суспільний ідеал, частково зміст життя); поняття, що становлять особливий рівень розвитку особистості (обов'язок, відповідальність, честь, гідність)Всі ці форми

1 Див.: Общественное сознание и его формы / Под ржиттєдіяльності, яку б прямо чи нег прямо не зачіпало мистецтво як форма суспільної свідомості. Тим більше політичну. Мистецтво має широкі відносини j політичною свідомістю. Якщо мистецтво користується політикскг. мораллю, правом або релігією, то лише для того, щоб визначити і висловити до них своє власне, художнє відношення. Не лише мистецтво зважає на політику, мораль та релігію, але й вони, потрапивши в орбіту мистецтва, зважають на його принципи і закони. Мистецтво робить об'єктом своєї уваги і предметом свого аналізу багаїство потреб і здібностей людини, цілісність її розвитку. З цього й починається його своєрідність: воно об'єднує в собі всі ті види діяльності, в яких проявляється універсальнолюдське відношення Індивіда до дійсності і до самого себе. Тобто мистецтво являє собою предметнорозвинуте багатство людини у всій повноті її життя, взятого в його можливостях стати більш досконалим. У цьому, власне, ' с перевага мистецтва, воно не схоже ні на який інший пид ;;уховної діяльності.

Мистецтво, як і політика, передбачає різні погляди на світ. Наявність таких поглядів природна. Таким чином, і політична свідомість конкретного громадянина, і його художні погляди весь час вбирають в себе чужий досвід, а це робить людську свідомість гнучкою, динамічною. Засвоєння чужого досвіду як свого в мистецтві має суттєві особливості. Як акт творчий і пристрасний, мистецтво викликає зворотну реакцію, адекватну його власній суті. Вбираючи в себе всю повноту людського відношення до дійсності, воно вимагає такої ж самовіддачі і від сприймаючого суб'єкта. Подібні процеси відбуваються і з політичною свідомістю. Повноцінне сприйняття мистецтва, політичної сфери вимагає цілісної й універсальної людини, якій притаманна свідомість тієї чи іншої форми. Особливе місце мистецтва в галузі суспільної свідомості визначається її можливістю духовнопрактичного освоєння світу. Мистецтво, разом з іншими формами суспільної свідомості, робить людину громадянином, воно робить помітний внесок у розв'язання особистих, державних проблем. Мистецтво повинне активно об'єднувати специфічні потреби економічного, політичного розвитку суспільства із загальнокультурними потребами всебічного розвитку кожної людини.

Питання про взаємовідносини філософії і політичної свідомості, а також інших форм суспільної свідомості теж має велике теоретичне й практичне значення. Філософія утворює ніби "ідеальні підстави" всій системі духовних утворень і відповідних їм ідеологічних форм суспільства, з кожною з яких вона вступає в складні специфічні відносини. Вплив філософії на політику, мораль, мистецтво, релігію чи науку мас глибоко внутрішній характер, отже, не може бути зведений до використання, застосування готових філософських висновків та узагальнень, які не слід спрощено, безпосередньо сприймати як аналог дійсності, що розвивається. Філософія ставить питання і допомагає одержати на них відповіді, вона надає суспільній думці розуміння закономірностей історичного процесу, сенсу людського життя. Так само і політична свідомість допомагає пізнанню законів, закономірностей, тенденцій політичного життя. В цьому однаковість їх дії на збагачення людини необхідними знаннями в різних сферах буття.

Таким чином, взаємодія політичної" свідомості та інших форм суспільної свідомості збагачує кожну з них, сприяє практичній реалізації ідей, принципів, ідеалів політичного життя, підсилює його теоретичну і практичну дієвість. Одним із завдань держави є розповсюдження і впровадження в свідомість громадян політичних ідей правової держави, а на цій основі підвищення виробничої, техно

\ •

І ї;

1838

41

•10

логічної і соціальної активності кожної людини, всіх верств населення.

Форми суспільної свідомості — політична, економічна, історична, правова, мораль, філософія та ін. — не існують в реальності як певне окреме, самостійне утворення, котре саме по собі виробляє ідеї, норми, цінності тощо, а являє собою відображення і виявлення живої практики людей і лише настільки дійові, ефективні, наскільки є мислимим змістом і продуктом їх діяльності. Форми свідомості виходять із суспільного виробництва, тому їх важливо уявляти як продукти мислення певного суспільного зв'язку людей. А оскільки самому суспільству притаманні ті чи інші деформації, то розглянемо, як це становище відображається на стані політичної свідомості громадянського суспільства.

Відомо, що в основу державності закладено відмову від внутрішнього розвитку на користь зовнішньому. Рабство було покладено в фундамент розквіту економіки країни та її державної могутності. Тому багато чого в нашій історії не здійснилось. Як наслідок — здичавіла свідомість людини, ситуація, за якою громадянська гідність людини не визнається і з цього не робляться конструктивні висновки. Відчуження людей від власності і влади позбавило політичну свідомість енергії. Що стосується економічної свідомості, то вона позбавилась почуття господаря. Відсутність екологічної культури обернулася жорстким протиріччям між суспільством і природою. Історична свідомість постійно годувалася напівправдою. Деформувалися базові поняття моралі. Право і правосвідомість були придушені адміністративнокомандною системою, при наявності безлічі інструкцій гору брало беззаконня. В цілому суспільна свідомість ставала все більше розщепленою, дріб'язковою. Вона була з подвійним дном: одна — офіційна, трибунна, друга — неофіційна, кулуарна, кухонна. Як наслідок цього — масовий відхід людей від політики, соціальна самотність, нігілізм, втрата багатьох цінностей та ідеалів, зростання деградованих норм поведінки: корупції, пияцтва, наркоманії, проституції тощо. Свідомість переживала соціальну драму. Вихід з такого скрутного становища вбачався лише на шляхах демократії, тобто "системи соціальних та політичних відносин, які забезпечують утвердження людини як особи, її безпосередній вплив на всі політичні, економічні, культурні процеси, що відбуваються у суспільстві"Бачення ж політичної дійсності лише з двох точок зору

1 Мироненко О.М. Шляхи до демократичної державності: Зустріч політологів и "крутім столом" // Політика і час. — 1492. — № 6. — С.Ї9.

неможливе і в громадянському суспільстві. Має бути широкий спектр політичного розуміння і свідомості, а цю широту забезпечує багатство індивідуальної політичної свідомості громадян, що притаманне тільки громадянському суспільству і правовій державі. Вони забезпечують умови розкріпачення людини.

Наша політична свідомість, як і наше суспільство в постреволюційний період, довго розвивалися під знаком патерналізму. Відшліфовувалося розуміння того, що правителі, держава більше за громадянина знають, як розвиватися, які інтереси має народ. Така модель суспільного устрою вимагала відмови від будьяких спроб самостійно усвідомлювати інтереси, тим більше — спроб їх реалізації. Така свідомість призводила до закріплення інфантильних рис психології і поведінки, заснованих на сліпій вірі в ідеї і авторитет вищої влади. Ця довіра мала масовий характер. У політичному плані це була домінуюча риса масової політичної свідомості. Спроби порушити цей сталий консенсус призводили не лише до арештів, а й до психічної та моральної ізоляції тієї особи, що вагалася.

Останнім часом у масовій свідомості стали поширюватися антипатерналістські, активістські, демократичні риси. Вихідне їх положення випливає з того, що народ знає про свої інтереси краще, ніж його представники, які так легко перетворюються у правителів. Але ж народ — це багато людей з різними інтересами. Як саме це багатстзо інтересів інтегрується, як народ узнає про те, що йому потрібно? Яким чином йому висловити свої інтереси?

Суть демократизації якраз і полягає в тому, щоб розширити засоби вираження інтересів народу, щоб критично оцінити кожен з каналів цього вираження. Гласність, плюралізм думок та інтересів, суспільні рухи, дискусії, клуби і різні партійні структури, різноорієнтовані журнали, наші народні представники — все це і виступає засобами вираження голосу народу, засобами перетворення масової свідомості в думку політичних сил, що змагаються при розробці державних концепцій розвитку. У цьому процесі демократизації найбільш перспективною тенденцією є визволення громадянського суспільства від патерналістських тенденцій і висновків, намагання самостійно усвідомити свої інтереси.

Саме політичне життя, діяльність держави обумовлюють політичну свідомість учасників політичного процесу, всіх сил, які борються за владу і здійснюють її. Однак на неї впливають й інші чинники, а також глобальні процеси. Відповідно до цього риси політичної свідомості громадян України, її основні тенденції зумов

•13

ленІ широким комплексом процесів, їх суперечністю н економічній сфері, у галузі міжнародних відносин, у проведенні політичної реформи.

Формування політичної свідомості — це усвідомлення суспільними суб'єктами процесів, які відбуваються в політичному житті, через призму притаманних їм інтересів і ціннісних орієнтацій. Ця свідомість може більшменш адекватно відображати об'єктивні процеси, боротьбу за владу та її здійснення, в цілому потреби політичного розвитку. Чим повніше і глибше інтереси і ціннісні орієнтації даної соціальної спільності, групи, особи відповідають інтересам суспільного процесу, тим повніше їх політична свідомість відображає справжнє життя. Оскільки громадянське суспільство — складна система, то його політична свідомість неоднорідна, Вона виступає як специфічна форма мислення, вираження політичних інтересів певних спільностей громадян України. За цим критерієм можна визнати різні типи політичної свідомості: промислових робітників, учителів, лікарів, шахтарів, фермерів, брокерів тошо. Типи політичної свідомості — це такий феномен, що знаходиться у політичній динаміці, і вони будуть розширюватися разом із розвитком форм власності, тобто процес цей має поглиблюватися внаслідок ускладнення соціальної структури сучасного суспільства.

Зміст політичної свідомості детермінується і національними інтересами, тією полііик.ою, шо проводить держава у національному питанні. Причому ці інтереси набирають великого значення при зростанні національної свідомості, кризи існуючого суспільного ладу, в тому числі його ціннісних орієнтацій.

Політична свідомість ригтупає активним чинником політики передусім через тс, що вона здатна випереджати практику, а також прогнозувати політичні процеси. Крім того, політична свідомість істотно впливає на політичне життя, значною мірою визначаючи спрямування діяльності різних спільностей, партій і суспільнополітичних рухів та окремих індивідів.

Тому держава мас врахувати політичну свідомість як громадянського суспільства в цілому, так І окремих верств, груп населення, прагнути досягнення консенсусу я їх політичних позиціях, сприяти формуванню такої політичної свідомості, яка б відображала найбільш суттєві, життєво важливі для всього населення інтереси.

Це передбачає врахування не тільки горизонтальної структури політичної свідомості. Ця свідомість водночас і явище багаторівневе, яке має проявлятись як свідомість на рівні всього суспільства, далі —

нацією, групою — великою чи малою, формальною чи неформальною, віковою й іншою, нарешті — окремим громадянином.

За ступенем відображення закономірностей сфери боротьби за владу та її здійснення в структурі політичної свідомості виділимо два взаємопов'язані рівні — раціональний та емпіричний. Раціональний рівень, в свою чергу, має два підрівні — теоретичний і масовий. Існує й емоційний рівень політичної свідомості, або політична суспільна психологія, що відображає чуттєвий рівень сприйняття політики. Цей рівень фіксує політику в формі політичних емоцій, почуттів, настроїв. Системоутворюючим елементом свідомості політичної на теоретичному рівні виступає політична ідеологія, на буденному — здоровий глузд, на рівні емоційному —' політикопсихологічна установка. У своїй сукупності вони визначають суттєву основу політичної свідомості.

Теоретичний рівень політичної свідомості орієнтований на розкриття суті політичних процесів, законів, що зумовлюють політичне життя. Цей рівень характерний для діяльності вчених, ідеологів — виразників інтересів тих чи інших спільностей громадян. Теоретичне знання не ізольоване від буденної свідомості, воно живиться тими ж самими життєвими витоками. Бо, не маючи виходу на практику, теоретичне знання було б приречене обертатися в замкненому колі загальних понять та абстрактних визначень. Разом з тим воно критично аналізує зміст буденної свідомості; погляди та уявлення, що склалися стихійно; підводить під них певну ідеологічну базу; активно впливає на громадську думку і психологію. Водночас не можна недооцінювати вплив громадської психології на розвиток ідеології. Цей зворотний зв'язок тим важливіше враховувати в такий час, коли відбувається перехід суспільства від одного його стану до іншого, коли психологічна переорієнтація виступає важливим важелем соціальноекономічного розвитку держави. Великі можливості закладено при цьому в об'єднанні ініціативи і самодіяльності громадян з науково обгрунтованим творчим підходом до розв'язання проблем, що назріли. Таким чином, важливо поєднувати соціальнопсихологічний чинник, пов'язаний з особистим досвідом мас, та ідейнотеоретичні знання, пов'язані з науковим пошуком оптимальних шляхів побудови демократичної держави. Сьогодні, зокрема, це один з важливих чинників суспільного прогресу. Відношення до соціальної психології, до свідомості, що функціонує на масовому і практичному рівні, в умовах того чи іншого суспільства, а особливо, коли воно знаходиться в перехідному стані, є питанням довіри влас

45

12 1838

ному політичному досвіду мас, їх спроможності робити висновки про всі суспільні явища. Бо соціальна психологія — це погляд на життя мільйонів людей, а політика може бути сприятливою лише тоді, коли ці мільйони будуть у ній активно діяти. Повсякденне життя містить у собі мільйони фактів, що зумовлюють зміст політичної свідомості на його первісному рівні, вони виражаються в різних образах, сподіваннях, надіях, висновках, визначаючи сприйняття і оцінку подій, цілеспрямованість прагнень.

Здійснення політичної лінії держави немислиме без постійного зіставлення стратегії і тактики з рівнем реальної суспільної свідомості, зі спроможністю не тільки політизованих мас, а й загальної маси громадян сприймати в конкретній ситуації ті чи інші політичні ідеї. Звідси випливає завдання переведення теоретичних формул та політичних висновків на мову реального життя, підготовка громадян до сприйняття цих ідей, переорієнтація суспільної свідомості в період якісних змін в житті суспільства. Перебудова завжди є складне явище, бо вона передбачає подолання інерції в свідомості, готовності до прийняття незвичних, нестандартних рішень. Чим складніше завдання, яке здійснює держава, тим вищого рівня політичної свідомості потребує вона від громадянського суспільства, інакше воно не зможе самостійно приймати рішення. Щоб держава була спроможна досягти адекватного своєму розвитку стану свідомості, їй та її інститутам потрібно постійно, ретельно аналізувати рівні свідомості всіх суспільних верств населення, мати у своєму розпорядженні дійсну політичну інформацію. Розвиток політології в країнах Заходу свідчить, що їх державне ставлення до аналізу стану суспільної, політичної свідомості допомагає безболісно вирішувати складні питання державного розвитку. Розвиток політичної науки і її галузей, таких як політологія президентства, парламентства та ін. сприяє гармонійному існуванню громадянина і владних структур.

Виробленню політичної свідомості на теоретичному рівні багато в чому сприяють особисті якості ідеологічних представників держави, їх інтелектуальна чесність, політичні знання та принциповість, спроможність бути в науковотеоретичному та моральному відношенні на рівні вимог свого часу. Політичний популізм тут шкідливий, він погіршує стан політичної сфери. На грунті теоретичної політичної свідомості визначаються і формуються політичні ідеї, виробляються певні концепції, які втілюються в політичних деклараціях, програмах тощо.

Інша справа — емпіричний рівень. Така політична свідомість формується на грунті повсякденного практичного досвіду людей. Вона пов'язана з їх безпосередньою політичною поведінкою. Ця свідомість відображається у спостереженнях, навичках і уявленнях, які виникають у суб'єктів політичних процесів.

Емпірична і особливо масова політична свідомість характеризуються рельєфно вираженими соціальнопсихологічними рисами: почуттями, настроями, емоціями, імпульсивністю, безпосереднім і гострим сприйняттям політичних процесів і подій. Це надає цьому рівню свідомості особливу динамічність, гнучкість, здатність чутливо реагувати на зміни політичних умов. Саме внаслідок цього емпірична, а надто буденна свідомість справляла дуже часто великий, а в ряді випадків — і вирішальний вплив на хід політичних процесів. Зазначені соціальнопсихологічні риси політичної свідомості набирають особливого значення у переломні моменти, в умовах гострих політичних криз.

Особливо суттєвим явищем для політики є масова свідомість. Вона зумовлена процесами масовизації в різних сферах сучасного життя, зокрема в політиці. Йдеться про зростання маси людей, які беруть участь в історичних подіях, примноження та ускладнення політичних зв'язків тощо, якісні зміни в посиленні неоднорідності суспільних груп.

За своїм змістом масова свідомість становить широку сукупність ідей, уявлень, зокрема ілюзорних почуттів і настроїв, що відображають всі сторони суспільного життя, доступні масам і здатні викликати їх інтерес. Носієм її виступає маса як сукупність індивідів. Особливості масової політичної свідомості зумовлені рисами такої спільності, зокрема тим, що це аморфне, випадкове і нестійке утворення виникає на грунті і в межах певної конкретної політичної ситуації. Для масової політичної свідомості властиві розірваність) суперечливість, здатність до несподівано швидких змін, а також застиглість.

Взаємодія індивідуальної і масової свідомості — складне явище. Так, перекручення і догматизація соціалістичної ідеї в попередні роки, розрив між словом і ділом призвели до роздвоєння індивідуальної і масової політичної свідомості — виник феномен двозначності. Говорилося одне, думалось інше. Ця роздвоєність глибоко деформувала свідомість людей, призвела до втрати у частини з них життєвих орієнтацій, породжувала нігілізм і цинізм, конформізм, відчуженість від політичного життя.

•НІ

Останнім часом посилився плюралізм політичних позицій різних груп населення. Не завжди його можна охарактеризувати за допомогою класових, національних чи інших традиційних і звичайних соціальних ознак. В цілому у масовій свідомості можна виділити такі її різновиди, як консервативна, ліворадикальна, соціалдемократична, соціалістична, анархосиндикалістська тощо.

Однією з деформацій масової політичної свідомості, її хворобою є стійке поширення синдрому ворога. В основі цієї деформації — певні об'єктивні причини. Так сталося, що ми весь час боремось — якщо немає ворога реального, то вигадуємо його. Діють і суб'єктивні чинники — чиясь зла воля, надмірна амбіція і т.ін. На грунті такого буття, особливої авторитарності виникають соціальні групи і сили, яким вигідний образ ворога. Це потрібно всім тим, хто злий, лінивий, заздрісний, хто готовий розтоптати будького заради своєї кар'єри. Тим, хто погано працює на виробництві, зручно звинувачувати суміжників. Окремій людині — звинувачувати у своїх невдачах кого завгодно, тільки не себе. На цю потребу у ворогах, навіть всередині себе, вказує вітчизняна література. У нинішніх умовах, коли руйнується старе і тількино утверджується нове, в масовій свідомості створюється особливо сприятливий фон для пошуків зовнішніх і внутрішніх ворогів. Синдром ворога дуже небезпечний. Без перебільшення можна сказати, що основна і найбільш замаскована небезпека побудови нової державності йде саме звідси. Поперше, в соціальному плані потреба в образі ворога штовхає на шлях неправильних, часто трагічних рішень. Виникають міжнаціональні конфлікти, знижується дисципліна і відповідальність, поширюється безгосподарність тошо. Подруге, в Історичному плані ми стоїмо на роздоріжжі. Один шлях — це повернення до старого, дорога у безвихідь. Другий — рішуче подолання всього того, що деформує нашу душу авторитарністю, з це вимагає рішучого подолання синдрому ворога.

Ті зміни на краще, які неодмінно відбуваються в свідомості людей у ході побудови своєї державності, не можуть бути лише стихійними, вони потребують цілеспрямованого впливу. Рух до правової держави, вихід із соціального глухого кута не можуть не супроводжуватися усвідомленим удосконаленням свідомості. Формування політичної свідомості — це передусім всебічний розвиток людей, підвищення їх культурного рівня, що передбачає і високу моральність і спроможність до розуміння дійсності.

Політична свідомість громадянського суспільства України в умовах відродження зумовлюється не лише процесами реформи політичної системи, розвитку демократії, гострої боротьби з антидемократичними проявами з боку окремих груп. Вона значною мірою активізована тривогою за кризовий стан економіки і соціальної сфери, загостренням економічних проблем, падінням моралі, зростанням злочинності, нездійсненними очікуваннями, які формувалися протягом кількох десятиріч, ідеологічною діяльністю, тривогою за долю демократії.

Тож робота по формуванню і розвитку політичної свідомості, на наш погляд, може йти двома взаємопов'язаними напрямами. Поперше, шляхом підвищення "якості" свідомості, підняття її на новий науковий, культурний рівень, удосконалення її інформативності і кругозору. Подруге, через перетворення знань у переконання, а переконань — у вчинки і політичні дії громадян.

Що ж являє собою та свідомість, засоби формування якої будуть розглядатися? Нове розуміння характеру політичної свідомості пов'язане, насамперед, з відмовою від погляду на політичний ідеал як на щось особливе, сугубо пролетарське, відірване від духовного життя, суперечностей, труднощів розвитку всього людства. Політична свідомість — не замкнуте в собі явище, воно повинно увібрати в себе кращі гуманістичні риси, вироблені в процесі суспільного розвитку людства. Політична свідомість має бути динамічним явищем, бо тільки тоді вона буде відкритою до нових ідей, сприйме і переробить в собі все те, що сприяє реальному поліпшенню життя громадян. Нове розуміння політичної свідомості, висування на передній план гуманістичних орієнтацій потребує звільнення від цілої низки стереотипів, а саме:

технократичної настанови не на благо людини, а на технікоекономічний вал;

ідеї тотального пріоритету інтересів колективу над інтересами особистості;

установки на монолітність "ми", при якій людина з її індивідуальністю не береться до уваги, вважається лише гвинтиком соціальної машини;

намагання урівняти поняття справедливості І а зрівнялівки;

ідеї жертовності нинішніх поколінь в ім'я щасливого майбутнього потемків;

І Лив.: Основы политологии: Курс лекций для высшич учебных.заведений / Авт. кол.: В.Д Ьіібкин, Н.И.Козюбра, В.В.Копейчиксш и др. — К., 1УУ1. — С..І.ИІ.

13 1838

49

месіанства і ворожого ставлення до оудьякого іншого мислення, спроби не шукати компромісів, консенсусу, залишатись безкомпромісними будьшобудь.

Наведемо перелік тих настанов, які повинні, ча наш погляд, змінити попередні погляди і спроможні виразити гуманістичну спрямованість політичної свідомості:

орієнтація на людину, її соціальне самопочуття, забезпечення її суспільною захищеністю, реалізація себе як громадянина, своїх здібностей і нахилів;

гармонізація інтересів особистості і великих спільностей, а також малих груп людей;

подолання однаковості в свідомості, орієнтація на диференційовану винагороду у відповідності з реальним внеском людини у справу суспільства або спільності;

настанова на розквіт людської індивідуальності, цінності особистої свободи;

орієнтація на сьогоднішнє благополуччя людей;

терпимість до тих, хто мислить інакше, прагнення до згоди, взаємопорозуміння між людьми при визнанні природності і закономірності плюралізму думок тощо.

Однак зміст політичної свідомості не вичерпується лише настановами на гуманізм. Вона повинна характеризуватись глибоким розумінням тих засобів, тих соціальних важелів, які могли б сприяти дійсній гуманізації суспільства. Суть політичної свідомості не може вичерпуватися лише емоціями і моральними уявленнями. Вона повинна вбирати в себе розуміння реальних процесів, бути гнучкою, здатною до осмислення конкретних умов життя, прогнозу.

Основу свідомості складають знання, засвоєні індивідом. Тому її пізнавальна функція завжди виступає вихідною. Проте свідомість — це не тільки знання, а й відношення до них, а головне — активне їх використовування в суспільних перетвореннях. Свідомою завжди буває така поведінка, якій притаманна заздалегідь поставлена мста, попереднє уявне будування припустимих дій і передбачення їх наслідків.

Вивчення політичної форми суспільної свідомості передбачає аналіз буття суспільства в динаміці змін, притаманних йому засобів виробництва та систем суспільних відносин. Процес вироблення

1 Див.: Андреев С.С. Политическое сознание и политическое поведение // полит, жури. — 1992. — № 8. — С. 10.

.10

політичних Ідей не Існує поза матеріальним, практичним процесом життєдіяльності людей. Відображення дійсності у свідомості людей виникає і розвивається у процесі розвитку реальних зв'язків людей з оточуючим їх світом, обумовлюється цими зв'язками та спричиняє зворотний вплив на їх розвиток. Матеріальна діяльність людей є основою соціального пізнання, в ході її розвитку виникають пізнавальні завдання, породжуються і розвиваються ідеї та уявлення. Взаємодіючи із зовнішнім світом у процесі матеріальної діяльності, люди змінюють і самих себе. Як відомо, свідомість не тільки відображає, а й творить світ. Політична ж свідомість віддзеркалює процеси, шо відбуваються у політичній сфері, а також формує, перетворює цю сферу.

Про механізм, який застосовує держава у розвитку політичної свідомості громадян, мова піде в третьому розділі.

Висновки:

та чи інша якість держави виникає як наслідок усвідомлених зусиль громадян. Високого ступеня дієвості політичної роботи держава може досягти, якщо вона буде насичена багатим політичним та ідейним змістом;

' усвідомити великі завдання побудови правової держави мо;,не займало та ще й зараз не займає належного місця. А без упорядкованого, систематизованого, динамічного, своєчасного знання важко собі уявити політику, тому відсутність такої діяльності з боку держави тяжко вражає як політичну, так і інші сфери життєдіяльності людини.

Таблиця 1

Проблеми

№ пор.

Депутати, відсотків

Мешканці, відсотків

1 Постачання продовольчими товарами 82,7 90,3

2 Постачання промисловими товарами 75,5 96,9

3 Ремонт та експлуатація житлового фонду 60,5 70,4

4 Організація дозвілля і відпочинку мешканців 64,2 68,6

5 Забезпечення населення житлом 45,7 64,3

6 Упорядкованість вулиць І майданів міста 61,7 63,6

7 Побутове і комунальне обслуговування 58,0 56,5

8 Стан навколишнього середовища 30,9 35,2

9 Робота міського транспорту 40,7 50,5

10 Забезпеченість телефонною мережею 53,1 50,5

11 Стан правопорядку 42,0 48,7

12 Медичне обслуговування 39,5 47,0

13 Забезпечення дитячими дошкільними закладами 12,3 26,3

14 Громадське харчування 28,4 41,8

15 Якість навчання в школах 1 ПТУ 25,9 38,7

Окрім цього, в такому суспільстві люди другого рівня підводяться до необхідності відмовлятися від особистого, індивідуального, людського заради владних структур. Людина зводиться до функції. Бездумна суть того, що відбувається, перекручує її мораль. Абсолютна влада призводить до того, що людиною керують вже не її власні мета і цінності, а нав'язані системою фетиші. Вони підкріпляються конкретними благами, які залежать від місця, що займає ця людина в структурах влади. Це стимулює її до пересування вгору службовими сходами. Насправді ж це означає застій у розвитку особистості, яка придушує в собі творчість, перетворюється на раба системи.

Поширеним явищем у поведінці людей стає конформізм. Він вбирає в себе такі характеристики, як пристосовництво, пасивне сприйняття існуючого порядку речей, відсутність власних позицій, безумовне підкорення оточенню.

1 Политологический словарь. — С.67.

1 Складена за: Выдрин Д.И. Очерки практической политологии. — К., 91 С 48

2 Див.: Оксамытный В.В. Правомерное поведение личі чкти. — К., 1985. С. 110.

.44

14*

55

Особлива небезпека полягає в тому, що політична свідомість таких людей втрачає ознаки індивідуальності. Вона здатна відтворювати саму себе, а вся діяльність людини з такою свідомістю може лише підтримувати існуючі порядки. У такої особистості зникає почуття власного "Я", воно всіляко придушується виробленим почуттям "Ми", їй властиве "...схиляння перед авторитетами, нахил до опіки з боку "верхів"; нерозсудлива віра, догматизм, нетерпимість до інакомислення; здатність до самопожертви та готовність жертвувати чужим життям в ім'я великої ідеї; оптимізм, упевненість у завтрашньому дні; обмежені потреби"1.

Тоталітарний режим породив людину"гвинтика". Така людина [(ідрізнясться прихильністю до системи, вона стає її фундаментом і зберігає її десятиріччями. Обурення та бунт "гвинтиків" довго не починалися, отже, цей парадокс являє собою головну властивість тоталітарної системи. Система насильства лякала і, водночас, викликала повагу. В масову свідомість укорінився постулат "Иного не дано". Водночас в суспільстві приживалися ліниві, безвідповідальні і посередні люди. Це суспільство повної недовіри до людини, якою, природно, проникається з часом і сама людина. Вона не вірить нікому, навіть собі. Вона тісно зростається з системою, яка стає її суттєвою частиною, каркасом світосприйняття, свідомості, поведінки. У даному випадку буття безпосередньо і однозначно визначає свідомість.

Природний висновок: людина не може співіснувати з тоталітарним режимом, тим більше жити при такому режимі як особистість, громадянин. У цьому вся складність подолання тоталітаризму. Його необхідно викорінювати водночас і в суспільстві, і в людині. А такий процес довготривалий і потребує значних зусиль як суспільства, так і людини. Отже, цю необхідність треба, перш за все, усвідомити, це й буде початком тієї великої, роботи.

Початок змінам у політичній свідомості покладено. Цей процес досить чітко зафіксували соціологічні дослідження 70х і особливо 80х років. Вони засвідчили істотні зрушення у ціннісних орієнтаціях тих поколінь, що саме входили в життя. Це переміщення їхніх інтересів на цінності дозвілля, вільного часу, сім'ї; зростання споживчих запитів. Життя особи враз приватизується, вона відокремлюється від колишньої злитості й ототожнення себе із суспільством і починає критично сприймати проголошені суспільством принципи,

І Іїскешкіна І.Є. Хто ми ? // Укр. оглядач. — 1992. — № 2. — С. 6.

ідеали, цінності. Тиск держави на індивіда зменшився. Отже, відбулися такі необхідні зміни в духовній сфері.

Надалі суспільство стало розуміти, що людина — це не резервуар групових, класових, професійних втілень, вона не вичерпується рольовими функціями. Людина — це насамперед внутрішній зміст індивіда з притаманними йому цінностями, поняттями про честь, совість, право, справедливість, творчість тощо. Без поваги до особистості, без її суверенітету, без поваги до її власних проявів тощо суспільства не побудувати1.

Людина змінилася, але організація суспільства ще деякий час залишалася старою. Економіка, зокрема, давала надто мало матеріальних стимулів трудової активності, щоб розбуркати матеріальний, приватний інтерес. Як і раніше, вона покладалася на самовіддачу і самовідданість. І ось тоді перехід до нормальної ринкової економіки став безальтернативною необхідністю, питанням виживання суспільства.

Колишня віра, світоглядна свідомість багатьох людей занепали. А, як відомо, масова свідомість перехідної доби являє собою дивовижне поєднання новозв'язаних елементів і решти старих структур. Однак за всієї химерності такого поєднання можна виявити й загальну закономірність: зберігаються найвигідніші індивідові утворення й зароджуються найзручніші для життя. Так, скажімо, стрімко зростає вартість свободи — за мало розвиненої відповідальності; прагнення до активної участі в політиці — без відчуття необхідності компетентності; зростають вимоги до високої оплати праці — але конкуренція за робочі місця і безробіття визначаються як неприпустимі.

Попереднє суспільство зазнало поразки, бо впала незаперечність мотиву "треба", дуже поменшала самовіддача, але патерналістський комплекс, покладання надії на владу лишилися незмінними. З часом вони ще й зросли, вважають, що демократично обрана влада просто зобов'язана дати народові все необхідне, застерегти його від мінливостей долі.

обществе // СОЦ.ПОЛИТ. журн.

У цілому ж масова свідомість залишилася в основному неполітизованою. Це небезпечне явище. Адже слабка політизація масової свідомості може обернутися її примітивізацією. Зростають агресивність й несприйняття всіх варіантів суспільного розвитку, що висуваються. Виходячи зпід влади диктатури, свідомість людей нагадує маятник, який заносить у протилежні крайності.

1 Ильин В.В. Человек в тоталитарном 1992. — № 6—7. — С. 12.

Мозаїчна свідомість відкриває можливості для різних варіантів розвитку суспільства. Коли гору візьме потреба, як раніше, сховатися в свому закутку й отримувати з рук влади свій картковий гарантований мінімум, ми повернемось знов у минуле середньовіччя, до кріпацтва і панщини. Коли ж вистачить сил нарешті зробитися особистостями з певним рівнем політичної та інших форм суспільної свідомості, взяти на себе відповідальність навіть не за державу найперш, а за себе і своїх близьких, співгромадян, тоді влаштуємо і своє життя, і життя України як нормальної цивілізованої європейської держави.

Лише справжні політичні сили, плідна діяльність держави зможуть утримати масову політичну свідомість в її конструктивному стані. Інакше при невизначеності майбутнього, як результат, почнеться процес розпаду соціальності. Головна небезпека полягає в тому, що політична боротьба в поєднанні з соціальноекономічним розпадом здатні довгі роки гальмувати демократичні процеси.

Досвід свідчить, що ігнорування самої суті людини, а саме: наявності в неї психіки, властивості мозку відображати певні речі, відтворювати їх, а потім руйнувати і знову створювати щось нове, коштує надто дорого. Людина парадоксальна: психіка відображає реальність і водночас відображається, виявляє себе в соціальному житті. Свідомість створює своє власне творіння і сама ж страждає під його тиском. Вона і гнучка, і жорстка водночас, в ній консервативна збереженість поєднується з демократизмом творчості; потяг до порядку та структурованої визначеності соціального життя — з ностальгією за свободою самовираження.

Тому діяльність держави щодо розвитку політичної свідомості має бути постійно націленою, спрямованою, динамічною. Вона має використовувати найсучасніші засоби, аби її вплив був дієвим. Одним з найважливіших засобів мають стати соціологічні дослідження, вивчення громадської думки тощо. А для цього держава повинна створити постійно діючі інститути і всіляко заохочувати їх. Нашим політикам давно слід усвідомити, що будувати політичні відносини лише на здоровому глузді — це вчорашній день. Отже, політична наука з'явилася там і тоді, коли вчені і практики порозумілися, що вибудовувати політику інтуїтивно не можна. Треба активно використовувати знання законів політики, її закономірностей, тенденцій тощо. Коло політичного процесу стане спроможним лише тоді, коли в ньому будуть використані політична практика, політична емпірія і політична теорія. Розуміння єдності цих трьох важелів і викори

стання їх щодо подолання труднощів пізнання політичних процесів дасть змогу зробити важливі кроки і в розвиткові політичної свідомості. Причому процес вивчення має бути постійним, тому що практика свідчить, що в умовах демократизації в політичній свідомості лише протягом одного року можуть статися великі зміни. З часом вони можуть коливатися як в один бік, так і в інший.

Передусім ці зміни значні у розумінні гласності, наповненні цього поняття конкретною суттю. Ось деякі дані результатів опитування суспільної думки в 1989 і 1990 роках. Розкриваючи суть цього поняття, 25 відсотків опитаних розуміють під гласністю реалізацію прав людини на інформацію, необхідну для її активної участі в державному і громадському житті; 35 відсотків — свободу слова, свободу преси та плюралізм думок; 44 відсотки — можливість висловити будьякі думки (без покарання за них), які не збігаються з офіційною точкою зору; 32 — відкритість в діяльності державних установ і громадських організацій, доступність посадових осіб; 32 — реалізацію права кожної людини на інформацію, що торкається її власних прав, обов'язків та законних інтересів; 33 — політику, пов'язану з проголошенням наслідків опитування громадської думки, 42 відсотки — обов'язкове надання гласності державним рішенням, не роблячи винятку і для законодавчих актів1.

Якщо в 1989 році уявлення про гласність у більшої частини людей асоціювалися насамперед з функціонуванням державних інститутів, зобов'язаннями держави перед своїми громадянами, то в 1990 році обидва типи установок при інтерпретації цього поняття практично зрівнялися. Відбулося також зміщення акценту з інституціонального, позаособового до особового, що, певно, пов'язане з реалізацією частини очікувань населення у процесі реформи політичної системи і деяких успіхів у демократизації. В 1991 році зафіксоване згортання гласності. Основними причинами виступають: можливість відмови від політики демократизації і повернення до адміністративнокомандної системи через поглиблення економічної кризи, зростання міжнаціональних конфліктів, посилення позиції правих та консервативних сил у суспільстві, екстремізм і відсутність єдності серед демократів.

Кращі ліки від усіх недугів — відкритість і гласність. На думку 62 відсотків опитуваних, у партій не повинно бути ніяких таємниць

1 Див.: Бритвин В.Г., Карахтин М.А. Гласность: состояние, проблемы, перспективы // Полис. — 1991. — № 3. — С. 68—69.

59

від народу. В умовах високої соціальної напруги і інтересу до того, що відбувається, з боку широких мас підвищуються вимоги до засобів масової інформації щодо рівня інформованості, досягнення реального плюралізму думок, вільної критики органів влади та її представників. Масова політична свідомість чітко пов'язує це перш за все із свободою преси. Тому будьякі спроби обмеження діяльності засобів масової інформації наштовхуються і будуть наштовхуватися на неприйняття значної частини громадян.

Особливу увагу держава має звернути на стан політичної свідомості конкретних верств населення. Одна з них — молодь, чиї можливості держава повинна використовувати повністю. Ставлення молодих до політики на рівні емпіричної свідомості оцінюється як радикальне. Такий висновок можна зробити, проаналізувавши результати одного з небагатьох соціологічних досліджень, проведених Науководослідним центром проблем молоді ЦК Л КОМУ (МДС) серед представників різних категорій молоді Запорізької, Львівської, Полтавської, Херсонської областей та м.Києва1.

Передусім слід зазначити, що рівень задоволеності молоді станом своїх справ падає до нульової відмітки. Так, повністю задоволені економічним станом, продовольчим та промисловим забезпеченням, екологічною ситуацією, захистом прав людини тощо лише три з кожних ста опитуваних. Ненабагато більша кількість схиляється до позитивної оцінки справ з демократизацією і гласністю. 25 відсотків уважають, що гласність розширюється. Однак більше чверті мають протилежну думку. 38 відсотків опитаних вважають, що зміни на краще в цій сфері незначні. Що стосується інших проблем, то тут домінує негативна думка. Від 35 до 77 відсотків опитуваних вважають, що за останні роки жодна з сторін життя суспільства не поліпшилась. Найбільш негативний стан, на думку респондентів, склався у забезпеченні товарами народного вжитку — 77 відсотків, в галузі екології — 68, у забезпеченні правопорядку — 65, в економіці — 85 відсотків.

Який же вихід із цієї складної ситуації бачать учасники опитування? Аналіз відповідей на це запитання досить несподіваний для молодіжної аудиторії, якій притаманні відмова від стереотипів і віджилих суспільних форм. Тільки кожен четвертий зв'язує вирішення існуючих проблем з негайним переходом до ринкової еко

І Див.: Потехин А., ІІІапонаяон А. За кем пойдет молодежь? // Политика и время. — 1991. — № 6. — С. 66—68.

номіки та введенням вільних цін. Ще 18 відсотків висловлюються за плавний перехід до ринку з введенням талонів на продовольчі товари за державними цінами з гарантованим товарним забезпеченням. Число тих, хто визнає необхідність ринку в принципі, і тих, хто пов'язує з ним надії на підвищення рівня життя, значно відрізняються. Це свідчить про низький рівень інформованості молоді про суть ринкової економіки, а також про непідготовленість значної частини молодих людей платити конкретну соціальну "ціну" за поліпшення життєвих умов у майбутньому.

Конкретні заходи, пов'язані з переходом до ринку, непопулярні серед молоді. Так, за підвищення цін на дефіцитні товари з виплатою компенсації висловлюється лише шість відсотків, за продаж землі, магазинів, підприємств, квартир населенню — менше восьми відсотків. Мінімальною підтримкою учасників опитування користується пропозиція про вилучення лишків грошей шляхом грошової реформи — більше трьох відсотків.

Найбільш загрозливим симптомом є те, що майже дві п'ятих респондентів упевнені в непотрібності яких би там не було "експериментів", уважають за потрібне наведення порядку і примушення підприємств до випуску потрібної продукції. Це явна ностальгія за силовими засобами та повернення до командноадміністративної системи. З одного боку, в свідомості багатьох молодих людей господарська розруха пов'язується з реформаторськими перетвореннями, які почалися в 1985 році, з іншого — з упровадженням в суспільну свідомість думки про те, що демократичні інститути не в змозі вивести країну з кризи.

Різні категорії молоді вибирають й різні шляхи виходу України з економічної кризи. Прихильниками переходу до ринку є учні шкіл і профтехучилищ, студенти, їх не лякає ринок, вони далекі від виробництва і навіть у разі погіршення стану на споживчому ринку зможуть розраховувати на допомогу батьків, родичів тощо. Школярів з цієї причини не лякає і підвищення цін. А менш за все чекають покращення свого стану від ринку молоді робітники і селяни.

Підвищення цін найбільше побоюються молоді робітники і'студенти. Вони повністю підтримують такі заходи, як введення талонної системи на продовольчі товари за державними цінами. Робітники і студенти рішуче за грошову реформу (не тільки молодому робітнику, а й студенту нічого боятися). Молоді робітники проти приватизації (лише два відсотки підтримують), тому що самі неспроможні викупити у держави ні підприємства, ні квартири, ні магазину. Студен

60

ти — за приватизацію з к.Ідією, шо коли не держава, то приватник нагодує, взує, одягне. Ди Іого ж приватнику потрібна робоча сила, і студенти могли б заробити у нього.

Нарешті, робітники (приблизно третя частина опитаних) — активні прихильники "наведення порядку", але сьогодні вони менш за все називають це потягом до "залізної руки". Досить таких серед учнів шкіл і ПТУ — 23 відсотки. У відношенні учнів можна припустити, що вони зазнають чималого впливу вуличного гангстеризму, збільшення хуліганства і злочинності, пограбувань тощо.

Серед молодих трудівників села лише кожний десятий — за наведення порядку. Студенти в цьому питанні найбільш активні прихильники "свободи" — їх не лякас розгул анархії і злочинності, інфляція і пусті прилавки магазинів. Лише шість із 100 опитуваних студентів виступають за наведення порядку.

Ставлення молоді до органів влади можна характеризувати як гострокритичне. Позитивно діяльність Рад народних депутатів різних рівнів оцінюють лише 3—4 відсотки респондентів. Водночас негативно її оцінили від 23 до 34 відсотків юнаків і дівчат. Найбільш низьку оцінку своєї роботи отримали депутати Верховної Ради України. Негативне ставлення до їх діяльності висловили в цілому 57 відсотків. Це пояснюється відсутністю зримих зрушень у рішенні важливих питань життя республіки, низькою ефективністю роботи, нескінченними конфліктами між різними групами, свідками яких є громадяни.

Скептично оцінюють учасники опитування потенційні можливості Верховної Ради щодо вирішення злободенних питань соціальноекономічного, правового і політичного розвитку республіки. Лише 13 відсотків уважають, що парламент спроможний розв'язати більшість проблем. Ще ЗО відсотків сподіваються, що зміни на краще будуть, але вони не знімуть усієї гостроти проблем. Нарешті, четверта частина респондентів упевнена, що коли і будуть позитивні зрушення, то не з головних питань. Разом з тим, кожний третій респондент категорично відмовляє складові Верховної Ради у здатності поліпшити ситуацію. Пошуком ефективних засобів поліпшення обстановки в республіці пояснюється позитивне ставлення значної частини молоді до введення президентської форми правління.

Таким чином, наявна протилежність думок про шляхи виходу України з економічної кризи — від реальних, які вже сьогодні здійснюються в республіці, до популістських.

Подібна інформація, а не штучна і не така, що не є політичною за своєю суттю, мас стати предметом дослідження як державних Інститутів, так і органів місцевого самоврядування. Скажімо, 60—64 відсотки молоді Луганщини з недовірою ставляться до тих реформ, які пропонує Верховна Рада і уряд України. Більшість молодих людей перебувають на грані терпіння. Вони не вірять владі. Соціологічні дослідження також дають змогу виявити ставлення луганчан до місцевої влади. Дослідники вважають, що в суспільстві залишилась одна політична сила, яка захищає інтереси більшості населення — держава. Особливо велика відповідальність лягає на місцеві органи влади. Вони повинні не тільки організувати життя в складних умовах сьогодення, а й бути виразниками інтересів регіональних спільностей, вміти погоджувати їх інтереси з інтересами великих соціальних спільностей, із загальнодержавними. Від ефективності діяльності місцевої влади залежить і ставлення до неї населення. І навпаки. Таким чином, склалася ситуація, коли нові органи влади відповідають за помилки своїх попередників.

Дослідження свідчать, що з початком перебудови одним з найпопулярніших був лозунг "Вся влада — Радам!", згодом же стикаємося з протилежним. Це чітко відображено в суспільній свідомості мешканців Луганська. 47,4 відсотка опитуваних виступають за те, що Ради повинні бути замінені іншими інститутами влади. Проти цього висловилося лише 22 відсотки респондентів. Причому прихильники першої точки зору — це в основному представники найбільш активних груп населення (від 35 до 55 років). Але є ще велика кількість людей, які не мають своєї позиції (близько ЗО відсотків). Люди поки що не знають, чим замінити Ради. Тому невдоволеність має невизначений характер. Єдина ідея, яка знаходить підтримку серед луганчан, — ідея прямих виборів перших керівників виконавчої влади на всіх рівнях. За це виступає 83 відсотки респондентів.

Важлива й оцінка діяльності міської Ради. Цього разу думки розподілилися так: 4,1 відсотка відмітили, що керівництво повністю виправдало їх сподівання; 11 — уважають, що керівництво намагалося щось зробити, але йому заважали вищі інстанції; 28,8 відсотка опитуваних зазначають, що керівництво показало повну неспроможність керувати; 5,5 відповіли, що керівництво задовольняло свої корисливі інтереси і керувало старими методами. Таким чином, у

І Соціологічні дослідження проведені Луганським обласним центром по інформації і соціальних дослідженнях (ЛОНИС). Було опитано 584 чоловіка в м.Луганську в грудні 1УУ1 р.

63

цілому відносно позитивну оцінку діяльності радянської влади дали 49,3 відсотка опитуваних, різко негативну — 34,3. Відчуження населення від влади наявне.

Стан політичної свідомості зафіксували й висновки Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року. Як відомо, у бюлетень для таємного голосування були включені Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 19°1 року, а також питання: "Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?" В голосуванні мали брати участь 37885555 громадян, взяли участь 84,18 відсотка від загальної кількості включених у списки. З них на питання бюлетеня відповіли "Так, підтверджую" 28804071 громадян, або 90,32 відсотка; "Ні, не підтверджую" — 2417544, або 7,58 відсотка. Підсумки референдуму засвідчили прагнення народу України до державної незалежності, йот бажання бути господарем у своєму домі. Висновки голосування гідно увінчали тисячолітню історію державотворення в Україні. 61,59 відсотка голосів було подано за Президента України Л.М.Кравчука.

Але серед тих, хто прийшов на референдум, були і прибічники, і противники незалежності України. Політична інформація щодо цього виглядає таким чином.

Перше, що привертає до себе увагу, це відмінності у складі прихильників і противників. Серед тих, хто підтримав незалежність України, жінок менше, ніж чоловіків (відношення у відсотках 47 до 53), а серед них, хто не підтримав — співвідношення протилежне, причому частка жінок більш як удвічі перевищує частку чоловіків (68 до 32). Серед чоловіків на кожного противника незалежності припадає більше 10 прихильників, а серед жінок — тільки близько 6 Але це не означас, що жінки консервативніш!, ніж чоловіки. Зафіксовані відмінності частково зумовлені тим, що серед жінок більше, ніж серед чоловіків, розлучених (72 проти 28) і овдовілих (86 проти 14), які виявилися менш здатними до підтримки змін у державному статусі України, ніж заміжні (одружені) або ті, які ніколи не брали шлюбу. Крім тот, відомо, що консерватизм посилюється з віком, а серед жінок більша частка старших віком. У цілому ж серед прихильників незалежності України літніх людей (старіших за 55 років стільки ж, скільки й молодших за 35 рок і к —

1 Поиідом.'ІеніІн ЦІ'ІІтальн'ії І.иборчої кммкії lid ниборах Президента України і на Всеукраїнському референдумі про підсумки го'пхч'К'.нмя на референдумі І грудня І9Ч1 рику // Луганская правда — ІУ9І. — (» дек.

2 Дип.: Хме.лько B.C. Референдум: хто був за і хто прощ // Укр. оглядай. — 1992. — № 2. — С.7.

32 проти 33). Серед тих, хто не визначився, не висловив своє ставлення до незалежності України, літніх людей у півтора раза більше, ніж молодих (41 проти 27), а серед противників людей похилого віку вдвічі більше, ніж молодих (46 проти 24). Природно, що серед тих, хто підтримав незалежність України, частка пенсіонерів менша, ніж серед тих, хто не підтримав (27 відсотків і 37 відсотків відповідно). Частка людей, які працюють, серед прихильників незалежності, навпаки, вища, ніж серед її противників (61 і 54 відсотки). Найбільша відмінність у працюючих виявилася, поперше, між зайнятими у промисловості і в сільськогосподарському секторі і, подруге, між кваліфікованими і некваліфікованими робітниками. Так, наприклад, поміж прихильниками незалежності більш як одна третина працівників промисловості І тільки одна шоста — працівники колгоспів і радгоспів (36 проти 16). А поміж противників незалежності співвідношення протилежне: тільки кожний четвертий — працівник промисловості і майже кожний третій — сільського господарства (24 проти 32). У колгоспах І радгоспах на кожного противника незалежності припадає тільки 5 прихильників, а у промисловості — понад 13. Лише у сфері освіти це співвідношення краще — 1 до 17. А у сфері науки воно помітно гірше — 1 до 9. За цим показником найближче до працівників сфери освіти стоять кваліфіковані робітники. Серед них на одного противника незалежності України припадає до !5 прихильників, тоді як серед некваліфікованих робітників — лише 8.

Одержані дані з високим ступенем вірогідності свідчать, що чим вищий рівень освіти громадян, тим адекватніша реальному розвиткові суспільства їхня політична свідомість, отже, тим більше серед них прихильників незалежності і тим менше — тих, які не визначили ставлення до неї. Отож, прихильників незалежності України серед тих, хто має неповну середню освіту — 57 відсотків, повну середню — 63 відсотки, середню спеціальну — 70 відсотків, вищу — 75 відсотків. Ці факти свідчать про оізний рівень політичної свідомості. Отже, той громадянин, який завдяки вищій, середньоспеціальній Чіколі якимось чином ознайомлений із законами розвитку суспільства, кого політичної сфери, має рівень свідомості більш адекг.тгний розвиткові суспільства, відповідно і дії його корисніші щодо розвитку і становлення державності. Тому зацікавленість держави у розвитку політичної свідомості своїх громадян має бути високою і постійною.

Порівняно невеликими виявилися відмінності у ставленні до незалежності України між міським і сільським населенням. Якщо у

f>4

містах співвідношення прихильників і противників незалежності 8 до 1, то в селах і селищах — 6 до 1. Нехтувати й цими відмінностями не слід, отже, потреби у розвитку політичної свідомості сільського населення великі. Вони передбачають набуття певних політичних знань, усвідомлення їх і використання на практиці насамперед завдяки розпиткові політичної участі громадян.

Практика свідчить, що політична участь нашими громадянами, та й деякими політиками, розуміється вузько. Взагалі ж участь громадян в життєдіяльності держави повинна бути притаманна кожному політичному режимові. Але в залежності від його особливостей вона виявляється порізному. Якщо для таких режимів як монархія вона не має принципового значення, то для демократії ступінь і якість політичної участі громадян у вирішенні долі країни першорядна. Цей визнаний факт має бути взятий нашою державою до уваги. В цьому переконують події останніх років. У період до "перебудови" в політичній свідомості громадян було сформовано стереотип сприйняття нашого політичного устрою як еталону ефективності, універсальності, безмежних можливостей для кожної людини щодо участі її в управлінні державними справами. Вони широко декларувалися, а на практиці жорстко регламентувалися. Потяг до політичної участі для багатьох залишився незадоволеним. Ось чому з розвитком процесів демократизації люди стали порівнювати надані їм можливості з недалеким минулим. Це призвело то того, що вони почали ставити пі/' сумнів цінність досвіду, здобутого раніше в цій сфері. Водночас зростало бажання повніше використовувати можливості політичної участі, що виникають. Це відобразилося в напруженому пошуку дієвих депутатів; нічних чергуваннях біля телевізорів з метою ознайомлення з роботою парламенту; калейдоскопі касових заходів — мітингів, маніфестацій, страйків, голодувань тощо; виникненні нових громадських організацій, політичних партій, різних асоціацій, блоків. Таким чином, відбувся процес, який можна охарактеризувати як початок переходу до демократизації різних сфер і форм нашої життєдіяльності, пошук шляхів встановлення реального демократичного устрою, посилення самодіяльності і політичної активності людей.

Такі зрушення в політичній свідомості громадян сприятимуть подоланню бюрократичних перекручень апаратнодирективної форми політичної активності і утвердження наявного права участі широких мас в політичному житті. Однак відбудуться і вже відбуваються зворотні процеси. Власне з демократизацією сьогодні безпосередньо пов'язують зростання злочинності, падіння дисципліни, кризу влади,

66

під сумнів поставлено громадянський мир, права і обов'язки людей, а з ними й саму демократію. Звичайно ж, не демократія у цьому винна. Тому через механізм впливу держави на свідомість громадян мають широко роз'яснюватись причини, що криються у відсутності досвіду демократичних процедур, у неможливості протягом тривалого часу реалізувати свої здібності і схильності в політичній сфері тощо. Адже відсутність цієї роботи вже проявляється і може ще сильніше проявитися у вигляді хаосу, охлократії, влади натовпу. Для нашої країни це закономірний результат, тому що за декілька років не можна засвоїти те, на що в інших країнах пішли сторіччя.

Отже, держава повинна створити умови щодо розширення форм політичної участі громадян, які можна представити в такому вигляді:

участь у виборах;

пошук політичних рішень і участь у їх виробленні;

управління і самоврядування;

політичні мітинги, демонстрації, маніфестації, страйки;

діяльність політичних партій, організацій тощо.

До того ж потрібно враховувати й визначені риси політичної участі в демократичних умовах:

така організація політичних інститутів, яка забезпечує відповідний потенціал народовладдя, ефективність їх діяльності;

законодавче закріплення системи представництва народу в управлінні державою;

формування органів державної влади та місцевого самоврядування самим населенням шляхом загальних, рівних, прямих виборів при таємному голосуванні;

гарантія кожному громадянину мінімуму політичної участі (вибори);

регулювання демократії законом (відсутність цього означає анархію і неминуче призводить до диктатури сильнішого над менш сильним);

створення правової держави, в якій найважливіше — це верховенство закону, а пріоритет віддається правам людини;

право вибору — лідера, програми і т.ін., що передбачає належну інформованість, а гласність стає нормою життя.

Тобто, щоб бути здатною закласти здоровий фундамент демократичної держави, вона сама, ця держава, не може не бути зацікавлена в розвиткові політичної свідомості громадян. А це, в свою чергу, сприятиме ви|юбленню у них високої громадянської відповідальності, гідної політичної культури і демократичної дис

67

ципліни, засвоєнню принципів і норм громадянського суспільства, вмінню досягати консенсусу і взаємної довіри, оволодінню мистецтвом соціального і політичного компромісу, формуванню спроможності поважати думку інших, а також нести відповідальність за свій вибір. Вироблення таких ефективних навичок демократичної поведінки стане запорукою того, що в суспільстві не буде місця диктатурі.

Тому потрібен масовий перехід від тоталітаризму до психології демократизму. В основі такої психології лежить визволена від страху свідомість людей. Нова якість суспільства не зводиться лише до змін в економічній, соціальній сферах тощо. У першу чергу вимагається зміна самої людини, її політичної свідомості. Не розуміючи цього, роблячи натиск лише на структурні реформи, не можна одержати нової якості суспільства, а можна лише занапастити майже всі сфери життя.

Така політична свідомість випливає із загальнодемократичних цінностей. Вона неегоїстична у соціальному плані: це свідомість рівноправності як основи людського життя. Вона базується на:

розумінні цінностей демократії;

високій культурі сумісного життя;

терпимості і цивілізованості;

внутрішній потребі не тільки висловлюватися, а й слухати, сприймаючи точку зору іншого;

вихованій звичці до плюралізму, змаганню ідей.

Це свідомість високої власної і чужої гідності, розвиненої самоповаги і не меншої поваги до іншого, відмови від будьякої монополії на істину, неприйняття будьяких форм диктатури.

Наше суспільство переживає трансформацію свідомості, тобто стрибок, який може бути як деструктивним, так і конструктивним. Усвідомити себе в політичних перетвореннях суспільства може громадянин з високим рівнем політичної свідомості, а також той, якому держава надає в цьому велику допомогу. Відомо, що зникнення колишніх соціальних структур і побудова української державності зачіпають усталену політичну свідомість. Болісно ці процеси відбуваються як на теоретичному, так і на буденному рівні свідомості. І на одному, і на другому рівнях далеко не вичерпані тоталітаристські нахили. Через це багатьом людям здається, що у них на очах руйнуються одвічні цінності, таких людей може поглинути психологія нігілізму.

Держава має враховувати досвід політичної науки й практики. Демократії треба вчитися терпляче. Доцільно використовувати при

66'

цьому політичні уроки. Наведемо один з них. Виступаючи на поч.:пку другої світової війни на одному з найбільш представницьких з цим, і буде розглянуто •:І7!Іертому розділі.

•її. Г.Н.Ф. Фи.тософия прана: Пер. с нем. — М., 1990. — С.285.

71

Висновки:

найпажлпышим механізмом впливу держави на розвиток політичної свідомості громадян с її політика;

політична діяльність держави мас бути постійно націленою, динамічною, проводитись з урахуванням суттєвих змін у відношенні до людини. Людина, громадянин — це, насамперед, внутрішній зміст індивіда з притаманними йому поняттями, цінностями тощо. Розпочинаючи велику справу, треба спочатку вивчити реальну людину. Адже, як відомо, розробляють суспільні стратегії політики, а втілюють у життя прості люди, не лише з своїми перевагами, а й звичайними вадами;

виходячи з цього політика стане адекватною розвиткові громадянина лише за умов схильності її до інновацій. Інноваційна діяльність — кардинально нове розуміння прийомів, засобів впливу на політичну свідомість;

нагальна потреба — дати громадянам політичні знання, уявлення про закони, закономірності, тенденції політичних відносин. На цій підставі формувати свідомість, яка разом з іншими важливими чинниками допоможе у побудові власної державності;

державний устрій повинен стати механізмом виявлення плюралістичних громадянських інтересів, досягнення громадянської згоди, реалізації прийнятих рішень з опорою на широку соціальну базу. З допомогою власне політичної інформації владні структури спроможні кваліфіковано розв'язувати назрілі суспільні проблеми;

позитивні зрушення стануть наявними за умови застосування найсучасніших засобів впливу на політичну свідомість — висновків соціологічних та політологічних досліджень політичних процесів, створенням відповідних інститутів, оптимальної діяльності представницьких органів влади, засобів масової інформації тощо;

на основі політичного знання й усвідомлення завдань державотворення має забезпечуватися потяг громадян до політичної участі в демократичних умовах. Цей процес довготривалий, але суспільство повинно його пройти.