§ 4. Особливості виникнення держави у різних народів світу

Перші державні утворення в історії людства виникли ще в сиву давнину у зв’язку з поглибленням процесів соціальної диференці­ації суспільства. Поділ праці, поява приватної власності, майнове розшарування людей — все це призвело до формування соціальних груп з різними, навіть протилежними інтересами, для співіснування яких уже недостатньо було норм моралі та звичаїв.

Існують різні методологічні підходи до аналізу публічної влади. Прибічники функціонального підходу, зокрема Толкотт Парсонс, роз­глядають її як знаряддя узгодження інтересів, а, отже, — інтеграції суспільства. Представники конфліктного підходу, зокрема марксисти, пов’язують виникнення публічної влади з протистоянням інтересів, з утвердженням відносин панування і підлеглості. За Марксом, ця влада виявляє волю уже не всіх членів суспільства, а заможних со­ціальних груп. Під впливом соціальної диференціації влада інститу- ціоналізується в систему політичного панування, провідною силою якої стає держава.

Окрім цих загальних передумов виникнення державності, у різ­них народів були свої особливості її формування. Наприклад, у на­родів Стародавнього Сходу важливу роль відігравала організація суспільних робіт, спрямованих на будівництво іригаційних систем (Єгипет, Месопотамія), а також великих культових споруд і цілих храмових комплексів (Єгипет, Вавилон). У Стародавньому Римі про­цесам формування державності сприяла боротьба патриціїв (родової знаті) з плебеями (прийшле населення). Державність у германських народів виникла внаслідок підкорення території Римської імперії. У східнослов’янських племен державність стала наслідком поступового переродження органів військової демократії в державні органи.

Слід зауважити, що розвиток первісного суспільства в усіх ре­гіонах світу на первинному етапі мав тотожну динаміку та спільні напрями. Проте в епоху трансформації первіснообщинного ладу в державний шляхи окремих первісних суспільств були спектрально протилежними. Полюсами цієї протилежності стали Європа і Східна Азія.

На Стародавньому Сході, в Азії та на африканському континенті перші держави виникли в зонах поливного землеробства. Проведення великих громадських робіт із будівництва штучних зрошувальних ка­налів та інших іригаційних споруд протягом значного проміжку часу обумовлювало збереження сільськогосподарської общини і спільної форми власності на землю. Але згодом власність на землю стала дер­жавною, тоді як приватна власність не набула широкого розповсю­дження, а тому істотного значення не мала. Потреба в спорудженні та експлуатації іригаційних систем, необхідність у їх надійному захисті створювали природне підґрунтя для формування самостійної публіч­ної влади. Основою її стало родоплемінна знать, яка виступала у ролі організатора виробництва і виконувала адміністративні функції. Зре­штою, ця соціальна ланка утворила державний апарат.

Східні держави — більшою мірою деспотичні монархії — не мали чітко вираженої класової диференціації. Родоплемінна аристократія привласнювала собі не самі засоби виробництва, а важелі управління ними, а отже, і управління членами общини, що були фактично при­куті до цих засобів необхідністю виробляти предмети споживання. Маючи у власному розпорядженні певні матеріальні блага, ці вель­можні посадовці втрачали їх разом із втратою посади.

Особлива роль тут належала божественному освяченню влади. Потужний чиновницький апарат, який сформувався в тогочасно­му суспільстві, намагався зберегти своє привілейоване становище і владу, створюючи стереотипи, які проголошували правителя носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми і т. ін. Так відбувався процес сакралізації влади — проголошення її священною, а тому не­похитною і недоторканною, а заразом і тих, кому вона належала.

На території Європи провідним чинником створення держави було класове розшарування суспільства у зв’язку із виникненням приватної власності на землю і рабів.

Саме на підставі цих факторів виникнення держави в Європі бу­дував свої наукові теорії видатний німецький філософ Фрідріх Ен­гельс. У розвитку суспільства, на його думку, слід розрізняти три основні стадії: дикість, варварство та цивілізацію, на підставі чого він розрізняв три форми виникнення держави: афінську, римську та гер­манську.

Появу держави в Афінах нерідко називають класичною формою виникнення держави, адже вона утворилася в результаті загострення внутрішніх суперечностей всередині афінського родового суспіль­ства за відсутності будь-яких проявів зовнішнього чи внутрішнього насильницького втручання.

У Стародавньому Римі процес формування держави внаслідок низки причин гальмувався, тож перехідний до держави період транс­формації розтягся на століття. Проте в цілому цей процес тривав. Його стимулювала боротьба плебеїв з патриціями. Перемога перших підірвала родоплемінний устрій римського суспільства та сприяла організації держави, в рамках якої розчинились обидва ворогуючих доти соціальні класи.

Виникнення германської держави, на відміну від Риму та Афін, було обумовлене не лише внутрішньоекономічними факторами, а й завоюванням германськими варварами римських територій, для управління якими родовий устрій германців не був пристосований. Це призвело до утворення прафеодального ладу на теренах колиш­ньої Римської імперії, рівень організації суспільних відносин в якій став підґрунтям для формування нового суспільного ладу германців. Шляхом трансформації первісного ладу в прафеодальний відбувався розвиток держав і на території Європи, зокрема й Київської Русі.

Є чимало народів і націй, що спромоглися створити власні на­ціональні держави лише у XX столітті. Внаслідок низки історич­них причин вони або ніколи не мали власної держави, або втратили ранню державність і тривалий час входили до складу інших багато­національних держав, піддаючись утискам з боку влади домінуючої нації. Поштовхом для формування таких держав у XX столітті став, насамперед, революційний рух, що розгорнувся по всьому світові, сприяючи реалізації права націй на політичне самовизначення. Цей поштовх був вирішальним, але його супроводжувала характерна для виникнення ранніх держав соціальна неоднорідність суспільства, су­перечливість його соціальної структури. Такі держави утворилися в процесі розпаду колоніальних імперій, створення домініонів, сувере- нізації окремих державних утворень.

Так, на теренах колишніх колоніальних імперій в Азії, Африці, Латинській Америці та Океанії починаючи з середини 50-х років XX століття виникло понад 90 незалежних держав. Їх кількість зросла на початку 90-х, коли відбувся розпад СРСР і проголосили свою неза­лежність ще 15 держав, а також наприкінці 90-х — в результаті роз­паду Югославської Федерації й утворення ряду нових суверенних держав на Балканах.

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть і охарактеризуйте основні етапи розвитку первісного сус­пільства. Якими суттєвими ознаками відзначалася організація соці­альної влади в цьому суспільстві?

2. Чим відрізнялася державна організація політичної влади від родо­племінної організації первіснообщинного ладу?

3. Назвіть відомі Вам причини виникнення держави. Яка з них, на Вашу думку, була основною?

4. Які теорії походження держави Ви знаєте? Яка з них, на Ваш погляд, найбільш глибоко і повно змогла пояснити процес виникнення дер­жави та її початкового розвитку?