<<
>>

§ 4. Нормативний договір.

Поняття нормативного договору.

Ще одним джерелом права є нормативний договір.

Нормативний договір - угода між правотворчими суб'єктами, у результаті якої виникає нова норма права.

Не підлягає ніякому сумніву, що договір відіграє роль одного з найважливіших джерел права у міжнародному праві. Історичні приклади вказують, що така роль неодноразово випадала і на долю договору в інших галузях права: достатньо згадати, що договори відігравали значну роль в утворенні норм державного права. Так, наприклад, феодальні держави не знали писаних конституцій. Саме тому досить тривалий час державний лад феодальних країн визначався різного роду угодами королів, князів та їх васалів, королів та міст, договорами сеньйорів з їх васалами тощо. Так, наприклад, договори Новгородської республіки з князем Олександром Ярославичем Невським 1240 та 1241 років були

нормативними. Досить відомий приклад нормативного договору є договір між англійським королем Йоганном Безземельним та його баронами у 1215 році, що визначив державний лад середньовічної Англії і отримав назву Великої хартії вольностей.

Навіть законодавство Середніх віків попервах було результатом угоди між окремими носіями політичної влади. Недаремно писане право того часу, на відміну від звичаїв, називали угодами.

Значення нормовстановлюючих договорів і зараз визнається у всіх правових системах. Однак, на відміну від договорів-угод, дані угоди не носять персоніфікованого, індивідуально-разового характеру, їх зміст складає загальні правила поведінки (норми). На відміну ж від нормативно-правових актів, дані договори - результат угоди рівноправних суб'єктів з приводу діяльності, що представляє їх загальний інтерес.

Найбільше значення нормативний договір має для трьох сфер права. Це, насамперед міжнародне публічне право, де договори між державами завжди є нормативними. Нормативний договір є джерелом у сфері державного (конституційного) права, де існують такі договори як конституційний та федеративний.

Третьою сферою є трудове право, до джерел якого відносяться колективні договори.

На Заході існують нормативні договори у сфері міжнародного приватного права. Це, зокрема, загальні умови бізнесу, що вводяться комерційними організаціями; норми про мирову угоду та третейський суд, що приймаються торговими палатами та іншими структурами; визначення комерційних термінів, що створюються спільно авіаційними та корабельними компаніями або банками тощо.

Проте, на сьогодні договір як форма права може існувати у вигляді колективного, союзного, конституційного та міжнародного.

Міжнародний договір.

Основним джерелом міжнародного права є міжнародний договір.

Міжнародний договір - це угода між двома або більше державами чи за участю інших суб’єктів міжнародного права (наприклад, міжнародних організацій) про встановлення, зміну чи припинення взаємних прав та обов’язків у міжнародних відносинах.

Слід мати на увазі, що згідно статті 2 Віденської конвенції 1969 року про право міжнародних договорів, останні визначаються як врегульовані міжнародним правом угоди, що укладені між державами та іншими суб’єктами міжнародного права у письмовій формі, незалежно від того, чи містяться такі угоди в одному, двох чи декількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від їх конкретного найменування.

Міжнародні договори можуть бути різними за назвами (підсумковий акт міжнародної конференції, обмін нотами, протокол, трактат, пакт, конвенція тощо), але вони мають єдину сутність як джерело міжнародного права. Структура міжнародного договору складається з преамбули, основної частини та заключних

положень.

Щодо класифікації міжнародних договорів, то, залежно від кількості сторін вони можуть бути двосторонніми чи багатосторонніми. Прикладом двостороннього міжнародного договору є Договір про ненапад між СРСР та Німеччиною 1939 року. Прикладом багатостороннього договору є Віденська конвенція 1980 року про міжнародну купівлю-продаж товарів. За рівнем укладання розрізняються міждержавні, міжурядові та відомчі договори.

Прикладом міждержавного договору є Хартія глобального інформаційного суспільства, що була підписана 22 липня 2000 року на острові Окінава (Японія). Прикладом міжурядового договору є Містобудівна хартія Співдружності незалежних держав, що була підписана у м. Мінськ 4 червня 1999 року. Прикладом відомчого договору є Меморандум про співробітництво між Головним управлінням державної служби України та Міністерством кадрів Китайської Народної Республіки у сфері державної служби та управління людськими ресурсами, що був укладений у м. Пекін 15 січня 2003 року. За сферою дії договори поділяються на політичні, економічні та зі спеціальних

питань. Прикладом політичного договору є Комюніке глав держав та урядів, що було підписане у м. Генуя 22 липня 2001 року. Прикладом економічного договору є Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року, прикладом договору зі спеціальних питань є Меморандум про співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Республіки Болгарія, що був підписаний у Києві 1 червня 2001 року.

Крім того, є договори, що підлягають ратифікації і такі, що не підлягають.

Ратифікація - це міжнародно-правовий акт, за допомогою якого держава через свої компетентні (як правило, законодавчі) органи дає згоду на обов’язковість міжнародного договору.

Ратифікація можлива лише у двох випадках, а саме:

- коли вона передбачена самим договором;

- якщо представник держави підписав договір на умовах ратифікації.

В Україні згідно статті 85 Конституції України лише Верховна Рада України наділена правом давати згоду на ратифікацію міжнародних договорів України шляхом ухвалення спеціального закону про ратифікацію, який підписується Головою Верховної Ради України. Так, прикладом такого закону є Закон Верховної Ради України № 833-XIV від 6 липня 1999 року „Про ратифікацію Протоколу про внесення поправок до Угоди про Міжурядовий фельд’єгерський зв’язок”, де було зазначено: „Верховна Рада України постановляє:

Протокол про внесення поправок до Угоди про Міжурядовий фельд'єгерський зв'язок, підписаний 27 березня 1997 року у м. Москві, ратифікувати”[92].

Щодо договорів, які не підлягають ратифікації, то згода на їх обов’язковість може надаватися шляхом підписання, обміну документами, які утворюють договір, приєднання до договору або іншим способом, по який домовилися сторони.

Нормативний договір

Міжнародний Союзний договір Конституційний Колективний
договір договір договір

Постійні договори Тимчасові договори
Договори про

утворення

федерації

Договори про розмежування

повноважень федерального

центру та суб’єктів федерації

Рис. 18.2. Класифікація нормативних договорів.

Конституційний договір.

Конституційний договір за своєю суттю є тією особливою формою права, у створенні якої можуть брати участь всі гілки державної влади.

Конституційний договір - це угода між різними гілками влади, в результаті якої з’являються нові норми права, що регулюють засади функціонування політичної системи суспільства, встановлюють засади державного ладу, організації і діяльності ключових ланок державного механізму, визначають принципи територіальної організації держави, закріплюють основи правового статусу особи, її взаємовідносини з державою.

Конституційний договір має низку специфічних ознак, а саме:

• предмет (об’єкт) конституційного договору становлять суспільні відносини, виникнення яких пов’язане з найважливішими (можна сказати, фундаментальними) аспектами організації та функціонування держави, зокрема, влади та статусу її гілок, розподілу, перерозподілу, уточнення повноважень найвищих органів різних гілок влади, делегування повноважень тощо;

• сторонами (суб’єктами) конституційного договору можуть бути найвищі органи та їх законні представники відповідно до гілок державної влади: президент, парламент, вища судова адміністрація, що представляє судову владу тощо;

• конституційний договір завжди ґрунтується на вільному волевиявленні сторін і передбачає добру волю і взаємні поступки суб’єктів у пошуку узгодженого на основі компромісу варіанту змісту цього договору;

• конституційний договір укладається на певний термін, тобто він є тимчасовим актом; строк його дії фіксується у самому акті, де також визначаються можливі варіанти і порядок його пролонгації чи дострокового припинення;

• на період дії конституційного договору тимчасово припиняється чинність тих правових норм (у тому числі конституційних), що суперечать відповідним положенням цього договору;

• зміст конституційного договору випливає з його предмета, формулюється у вигляді нормативно-правового матеріалу, який відповідно подається у вигляді різних норм права: дефініцій, конкретних регуляторів суспільних відносин, принципів тощо. Співвідношення цих норм залежить від специфіки предмета конституційного договору і має забезпечувати функціонування цього договору як нормативного акта. Отже у ньому повинні переважати норми - конкретні регулятори суспільних відносин;

• об’єктом правового регулювання є питання владування, саморегулювання, що потребують договірної форми. Крім того нормативний договір може бути підставою для прийняття інших нормативно-правових актів, а також договорів;

• норми права, що є змістом конституційного договору, розраховані на широке використання, невизначену кількість випадків і загальновизначених суб’єктів;

• конституційний договір є частиною національного законодавства, його юридична сила залежить від місця державного органу, що його видав, в системі органів державної влади.

Як свідчить досвід, потреба в укладенні конституційного договору виникає у країнах, які перебувають на перехідному етапі розвитку. Прикладом такого конституційного договору є Конституційний договір між Верховною Радою України

і Президентом України від 8 червня 1995 року, який до прийняття Конституції 1996 року надав можливість українському суспільству уникнути протистояння між зазначеними структурами, сприяти розвитку конституційного процесу і, врешті- решт, прийняти сучасну українську Конституцію.

Приклад 18.1.

Сторони за Конституційним договором між Верховною Радою України та Президентом України

Верховна Рада України

як єдиний законодавчий орган - з одного боку, та

Президент України

як глава держави і глава виконавчої влади - з другого боку, тобто

Сторони,

що є суб’єктами конституційного права, які одержали свої повноваження безпосередньо від народу...

Джерело: Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, укладений 8 червня 1995 року// Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. - К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2001. - С. 257.

Як ми бачимо, Конституційний договір вказує конкретні правотворчі суб’єкти, які його укладають: Верховну Раду України як законодавчій орган (має право творити закони) та Президент України (має право творити укази).

Колективний договір.

Досить специфічним видом нормативного договору є колективний договір, що діє в рамках підприємств, установ і організацій.

Колективний договір - це угода, що укладається між власником підприємства або уповноваженою ним особою, з однієї сторони, і трудовим колективом найманих працівників, який уповноважив профспілковий комітет чи інший представницький орган на проведення колективних переговорів і укладення договору, з другої, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально- економічних відносин, що потребують додаткової регламентації з урахуванням особливостей здійснення праці на даному підприємстві, а також питань, що не урегульовані чинним законодавством.

Сторонами колективного договору є роботодавець і уповноважений трудовим колективом профспілковий чи інший представницький орган. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання трудових, виробничих і соціально-економічних відносин; забезпечення організації оздоровлення і відпочинку працівників; нормування і оплати праці; забезпечення житлово-побутового, медичного і культурного обслуговування; встановлення системи, форм і розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (премій, надбавок, доплат тощо); щодо режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; встановлення компенсацій, гарантій і пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі та використанні прибутку підприємства, установи і організації.

Своєрідність колективного договору як правової форми встановлення умов праці на підприємстві, в установі чи організації, полягає у тому, що завдяки колективно-договірним нормам підвищується рівень правових гарантій, які встановлює чинне законодавство. Так наприклад, зараз в Україні практикується включення до колективних договорів додаткових пільг для працівників, що поєднують роботу з навчанням.

Отже, виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що призначення сучасного колективного договору полягає в тому, щоб з урахуванням місцевих умов та особливостей виробництва в межах конкретного підприємства сприяти виконанню планів, удосконаленню організації виробництва, забезпеченню умов

праці та побуту робітників і службовців, залучення їх до управління виробництвом за допомогою детального регулювання важливих елементів виробничих і трудових відносин.

Союзний договір.

У федераціях та державно-подібних об’єднаннях (юридичні конфедерації та реальні унії) юридичною першоосновою утворення виступає федеративний (союзний) договір.

Союзний договір - це угода, яку можна визначити як спосіб регулювання міждержавних відносин між кількома державними утвореннями або країнами (штати, кантони. Республіки, землі тощо), що мають ознаки державного суверенітету, з метою здійснення спільних для всіх суб’єктів завдань.

Основними ознаками союзного договору є:

• нормативно-правовий характер положень, тобто його загальність і обов’язковість для виконання;

• рівність прав та обов’язків у політичній, економічній та соціальній сферах;

• суб’єктами договору можуть бути будь-які державні утворення, які мають потенційні правові, історичні, економічні чи культурні умови для цього укладання;

• змістом договору можуть бути питання організації діяльності структур вищих органів державної влади, питання оборони країни, розв’язання конфліктів між суб’єктами федерації, питання зовнішньої політики, фінансів, оподаткування тощо.

За часом союзний договір може бути безстроковим (договір про утворення федерації) чи терміновим (договір про утворення конфедерації). У останньому випадку федеративний договір діє до досягнення певної мети.

У свою чергу, безстроковий федеративний договір може бути договором про утворення федерації (договір про утворення СРСР 1922 року чи спроба утворити

Союз Суверенних держав у 1991 році) чи договір про розмежування предметів відання і повноважень між федерацією та її суб’єктами (такий договір існує в сучасній Росії).

Так, у договорі про утворення СРСР від ЗО грудня 1922 року було закріплено:

1) Сторони договору: Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (РСФРР), Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), Білоруська Соціалістична Радянська Республіка (БСРР) та Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (ЗСФРР: Азербайджан, Вірменія та Грузія).

2) Повноваження федерації (22 пункти).

3) Вищі органи Федерації: З’їзди Рад СРСР, Центральний Виконавчий Комітет СРСР (колективний глава держави СРСР, що складався з 371 члена): порядок їх формування і функціонування, Рада Народних Комісарів СРСР (уряд, що складався з 12 народних комісарів - наркомів), карні органи: Верховний Суд СРСР та ОДПУ (об’єднаний орган Державного Політичного Управління при РНК СРСР).

4) Акти органів державної влади СРСР, що мають обов’язкову силу на всій території Союзу РСР.

5) Уряди радянських республік, що складалися з 14 наркомів.

6) Правове положення Вищої Ради Народного Господарства.

7) Права союзних республік.

8) Символи СРСР: герб, прапор, державна печатка, столиця тощо.

Приклад 18.2.

Преамбула і стаття перша Договору про розмежування предметів ведення між РФ та Республікою Татарстан.

Повноважні представники органів державної влади Російської Федерації та органів державної влади Республіки Татарстан:

керуючись Конституцією Російської Федерації та Конституцією Республіки Татарстан;

виходячи з загальновизнаного права народів на самовизначення, принципів рівноправності, добровільності та свободи волевиявлення;

гарантуючи збереження територіальної цілісності та єдності економічного простору;

сприяючи збереженню та розвитку історичних та національних традицій, культур та мов;

піклуючись про забезпечення громадянського миру, міжнаціональної злагоди та безпеки народів;

реалізуючи пріоритет основних прав і свобод людини і громадянина незалежно від національної приналежності, віросповідання, місця проживання та інших критеріїв;

враховуючи, що Республіка Татарстан як держава є об’єднаним з Російською Федерацією Конституцією Російської Федерації, Конституцією Республіки Татарстан та договором про розмежування предметів ведення та взаємне делегування повноважень між органами державної влади Російської Федерації та органами державної влади Республіки Татарстан, приймають участь у міжнародних та зовнішньоекономічних відносинах,

дійшли згоди про таке:

Стаття 1

Розмежування предметів ведення та взаємне делегування повноважень між органами державної влади Російської Федерації та органами державної влади Республіки Татарстан здійснюється Конституцією Російської Федерації, Конституцією Республіки Татарстан та цим договором.

Джерело: О разграничении предметов ведения и взаимном делегировании полномочий между органами государственной власти Российской Федерации и органами государственной власти Республики Татарстан. Договор Российской Федерации и Республики Татарстан от 15 февраля 1994 г. И Конституционное право России: Сборник конституционно­правовых актов / Отв. ред. О.Е. Кутафин. - М.: Юристъ, 1998. - Т. 1. - С. 666.

Питання для самоконтролю.
1. Що таке нормативний договір?
2 . Що таке міжнародний договір?
3. Що таке ратифікація?
4 . Що таке конституційний договір?
5 . Що таке колективний договір?
6. Що таке союзний договір?

7. Які існують види союзного договору?

8. Які існують види безстрокового федеративного договору?

<< | >>
Источник: Сухонос В.В.. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА. Навчальний посібник. Суми - 2005. 2005

Еще по теме § 4. Нормативний договір.:

  1. 15.2. Основні види форм (джерел) права в сучасних правових системах
  2. 3. Нормативно-правовий договір як джерело права.
  3. Соціальне партнерство. Колективний договір
  4. Соціальне партнерство, колективний договір, колективна угода.
  5. Нормативно-правова база регіональної влади в Україні: шляхи удосконалення
  6. Стаття 61. Договір найму жилого приміщення. Укладення договору найму жилого приміщення
  7. 4. Договір міни та обміну жилими приміщеннями
  8. 1. Договір найму соціального житла та комерційного найму (оренди) жилого приміщення
  9. 3. Договір оренди земельної ділянки
  10. Договір підряду на капітальне будівництво
  11. Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України (8 червня 1995 р.)
  12. Нормативне регулювання цивільно-правових відносин.
  13. Застереження міжнародних нормативно-правових актів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -