§ 2. Концепція законопроекту. Характеристика лобізму

Правотворчість бере свій початок від розробки концепції за­конопроекту. Концепція (від лат. conceptio - розуміння, систе­ма) - певний спосіб розуміння, трактування якого-небудь явища, засадничий кут зору, керівна ідея для його освітлення; провідний задум, конструктивна засада різних видів діяльності.

Під час створення законопроекту спочатку розробляють його концепцію як сукупність основних конструктивних засад цього явища, за допомогою яких реалізується певний задум створю­ваного закону.

Концепція законопроекту містить кілька важливих складни­ків. Перший з них - це формулювання мети законопроекту, де показується соціальне обґрунтування законодавчого акта. Слід мати на увазі, що створення законодавчого акта може переслі­дувати не лише головну, а й кілька другорядних цілей. Така си­туація, як правило, виникає під час опрацювання великомасш­табних нормативних актів (кодексів).

Наступним складником є обґрунтування законопроекту, в ньому повідомляють про те, що даний законодавчий акт займа­тиме відповідну до його сили джерела фінансування введення в дію прийнятого закону і можливість заповнення витрачених коштів.

Найважливішим складником концепції законопроекту ви­ступає її зміст, де розташований план нормативного тексту до­кумента. Як правило, концепцію законопроекту опрацьовують установи, організації й особи, що ставлять питання про ухва­лення даного законодавчого акта, але в науковому світі часто постає питання про те, що концепцію законопроекту мають роз­робляти незацікавлені, з погляду досягнення поставленої мети законопроекту, державні органи й особи, що мають при цьому відповідний науковий і фаховий рівень підготовки.

Концепція законопроекту відрізняється від ідеї законодав­чого акта тим, що вона до певної міри матеріалізована, тобто фіксується документально. При цьому від моделі або проекту

законодавчого акта її відрізняє відсутність у ній самого тексту законодавчого акта, за наявності тільки своєрідного плану май­бутнього закону, де даються лише відповіді на питання: що ре­гулюватиме закон і які його відмітні особливості.

На цьому етапі правотворчості доречно поглянути на про­блему суб’єктивності під час створення нормативного акта. Останнім часом все частіше йдеться про те, що результати правотворчості не відповідають суспільним потребам, а є ре­зультатом свавілля владних структур або ж особистого свавілля можновладців. У ситуації, що склалася, закони виникають як результат тиску зацікавлених політичних еліт, олігархії (від грец. oligarhia- режим, за якого влада належить вузькій групі осіб), лобістів (від англ, lobby - кулуари).

У сучасному правотворчому процесі лобізм-дуже поширене явище. Лобізм може бути як легалізований (є країни, в яких ді­ють закони про лобіювання), так і нелегалізований, коли законо­давчо лобіювання не дозволене, проте саме явище існує. Змістом цього явища є проштовхування законопроекту в законодавчому органі держави та сприяння його перетворенню на закон.

Лобізм як явище дає можливість різним суспільним групам активно впливати на проведення державної політики на свою користь.

Будь-який законопроект потребує підтримки. Ця підтримка може бути йому або надана, або ні. Якщо уявляти законопроект як результат згоди, боротьби або компромісу, то в цьому разі лобіювання цілком нормальне явище в правотворчому процесі. Воно сприяє захисту інтересів різних соціальних груп і окремих громадян шляхом нормативного закріплення цих інтересів. Але лобіювання може мати і негативний характер щодо правотвор­чості, сприяти перевантаженню в праві суб’єктивних кутів зору. Така ситуація складається, якщо під час лобіювання використо­вують такі засоби, як підкуп, ошуканство, загроза. Для профі­лактики згаданих явищ законодавчі органи захищені владними структурами, діяльність яких строго регламентовано.

Відомий учений-теоретик Ю. М. Оборотов вважає, що лобізм має дві форми: прямий і непрямий. Прямий лобізм має місце тоді, коли вплив на законодавця з боку зацікавлених осіб відбувається за допомогою різного роду особистих зустрічей. Непрямий же

лобізм характерний тим, що тут використовують методи впливу, що не вимагають особистих контактів лобіста із законодавцем. Юридично значущою формою лобізму, на думку вченого, в цьому випадку визнається тільки прямий лобізм, і при цьому найваж­ливіший спосіб подолання зловживань пов’язаний з відкритою реєстрацією лобістів, що створює необхідні умови для контролю за іх діяльністю.