§ 7. Характеристика основних сучасних концепцій держави

Державність як явище, що виникло в суспільстві, має від­носно невелику історію порівняно з історією самого суспільства. Людина розумна як біологічний вид існує на планеті близько 200 тисяч років, прямий предок сучасних людей (кроманьйон­ська людина) з'явився приблизно 40 тисяч років тому.

Історія політичних учень виробила різні підходи до розуміння того, що таке держава. Одним із перших з’явився теологічний підхід, згідно з яким держава має божественне походження, го­ловне призначення такої держави - оберігати приватну влас­ність, поважати права кого б то не було і т. д. Відгалуженням теологічного підходу є мусульманська течія, згідно з постулатами якої держава - це слуга релігії, божественного закону, даного ал­лахом пророку Мухамеду, що міститься в Корані. Інший підхід- юридичний, його суть полягає в тому, що державу розглядають як юридичну особу, юридичне оформлення нації в одній особі.

Згідно з нормативістськими ідеями Г. Кельзена, влада є саме право. Класичний підхід полягає в тому, що державу розгляда­ють як сукупність трьох елементів - влади, території, населення. Соціологічний підхід полягає в тому, що держава як соціальне явище існує тільки в суспільстві, тісно з ним пов’язана і ним же зумовлена. Цей підхід розділений на дві течії, перша з яких ото­тожнює державу та суспільство, що певним чином організоване, а інша визначає державу як відносно самостійну організацію, що не збігається із суспільством. Останній підхід - кібернетич­ний. Тут держава розглядається як певна система, у межах якої рухається інформація з прямими та зворотними зв’язками.

Проблема визначення суті держави як сукупності найважливі­ших, найстійкіших властивостей, що визначають найнеобхідні- ші глибинні зв’язки та відносини в державі, залишається однією з найбільш значущиху теоретичній юриспруденції.

З безлічі концепцій, що відносяться до суті держави, в сучас­ній науці як засадничі виділяються такі.

Теорія правової держави. Згідно з цією теорією діяльність держави має здійснюватися на підставі права, з використанням правових засобів для досягнення добробуту індивіда та суспіль­

ства, не суперечачи положенням, закріпленим системою права даної держави. Провідними засадами існування правової дер­жави є: забезпечення основних прав і свобод людини та гро­мадянина; рівність усіх перед законом і забезпечення кожному рівного доступу до правового захисту; взаємопов’язаність прав і обов’язків громадянина і держави; відповідність державних захо­дів, що проводяться для громадян, праву. Ця концепція освітлює все поле державної діяльності, приймаючи за основу пануван­ня права в усіх аспектах цієї діяльності. Незважаючи на безліч позитивних і прогресивних моментів, таких як затвердження рівноправності громадянина і держави, вилучення беззаконня в роботі державних органів, створення цивільного суспільства тощо, в теорії правової держави наявний і ґандж - це надмірне регулювання всіх соціальних контактів нормами права, спроба стерти грань взаємодоповнюваності норм права й інших со­ціальних регуляторів, виділяючи норми права та пригнічуючи інші соціальні норми.

Теорія поліцейської держави. Ця теорія є попередницею прогресивнішої моделі - правової держави. Ідеологічним під­ґрунтям теорії поліцейської держави стала евдемонічна філосо­фія, найяскравішим представником якої був німецький філософ Християн Вольф, продовжувач ідей С. Пуфендорфа і X. Томазія. У своїх працях він визначав мету держави в здійсненні народно­го розкошування та народного щастя, при цьому народне щастя розумілося досить невизначено. Головною стороною такого щас­тя вважалося майнове благополуччя і достаток, а засобом його досягнення - самовдосконалення особи і держави. Представники школи X. Вольфа вважали, що щастя можна досягти завдяки регламентації всього і вся, внаслідок того, що індивід сам по собі не в змозі зрозуміти, що для нього і для держави є добрим, а що поганим. Утопічність ідеї поліцейської держави полягає в тому, що, прагнучи досягти розкошування громадян, усунення убо­гості, неуцтва й інших соціальних проблем, держава вилучає з цього процесу саму людину.

Дозованість необхідних благ, що виходить від держави, приво­дить до утворення монолітної держави, якій притаманні приму­сова однодумність, свобода слова і переконань, які приносяться в жертву політичній стабільності. Кожен громадянин мусить

чітко пам’ятати свої обов’язки перед державою і повинен негай­но жертвувати собою для досягнення загального блага.

Теорія «держави загального добробуту». Суть теорії поля­гає в тому, що держава займає надкласове положення і захищає інтереси всіх без винятку верств населення, ніби забезпечуючи загальний добробут. Підвалинами цієї теорії стали досягнення розвинених держав у соціальній, культурній та в інших царинах, у галузі забезпечення прав і свобод людини. Цінність кожної людської особи та її інтереси - все це стає основним пріоритетом у здійсненні державної діяльності. Позитивним у цій концепції є те що, що держава захищає інтереси всіх своїх громадян, забез­печуючи їм нормальні умови співіснування. Негативний бік по­лягає в тому, що державне забезпечення нормального добробуту громадян здійснюється за рахунок посилення економічного, соціального та політичного гніту країн, що розвиваються, в яких рівень життя значно нижчий.

Ця теорія виникла після Другої світової війни і стала проти­лежністю ліберальній концепції «держави нічного сторожа», за якою держава не втручається в суспільне життя, за винят­ком випадків правопорушень шляхом встановлення норм права тих, що охороняють громадський порядок. Фундатором теорії «держави загального добробуту» є Д. Кейнс, який сформулював її основні положення в 1930-х рр. Подальший розвиток теорія одержала у працях А. Пігу, Д. Мюрдаля, В. Мундата ін.

Теорія еліт. Підвалини цієї теорії закладені в працях В. Паре­то і Г. Москі на початку XX століття. Подальший свій розвиток вона одержала вже у середині століття у працях X. Лассуела, Д. Сарторі та ін. Суть теорії еліт полягає в ствердженні того, що широкі маси простого люду не в змозі управляти державою, що це прерогатива верхівки суспільства або його еліти. Формуван­ня еліт може проводитися за різними ознаками (походження, освіта, фахові здібності, досвід тощо). До складу еліти, керованої державою, можуть долучатися і найздібніші представники на­родних мас.

За наявності очевидних недоліків цієї теорії (усунення народу від управління державою тощо), вона, поза сумнівом, є вельми реальною концепцією сучасної держави, що має широке прак­тичне підтвердження. У сучасній державі влада реалізується

через обмежене громадянство (народних депутатів, працівників державного апарату та ін.). Основне завдання такої держави полягає в тому щоб ця еліта дійсно захищала інтереси широких мас народу, а також у досягненні того, щоб народ мав можливість контролювати та впливати на роботу еліти.

Технократична теорія. Виникла ця теорія в 20-х рр. XX сто­річчя і широкого поширення набула вже в 60-70-х рр. Основні положення технократичної теорії сформульовано у працяхТ. Ве­блена, Р. Саймона, Д. Белла та ін. Ця теорія, по суті, - сучасна інтерпретація теорії еліт. Згідно з уявленнями родоначальників цієї теорії, державою повинні управляти фахівці-професіонали (управлінці, менеджери тощо). Ці фахівці здатні реально оцінити наявний стан держави, назнаменувати подальші шляхи його розвитку, визначити необхідні для цього засоби.

Теорія плюралістичної демократії. Виникла в XX столітті. Головні представники - Р. Ласкі, М. Дюверже, Р. Даль та ін. Суть цієї теорії в тому, що у сучасній державі у зв’язку з припиненням панування окремих класів влада втрачає свій класовий харак­тер. Суспільство є сукупністю різних соціальних об’єднань (так званих страт), що утворюються за різними ознаками (фах, вік, місце мешкання, коло інтересів та ін.). На підставі цих страт створюються різні політичні та громадські організації, що чи­нять тиск на органи держави. Таким чином, будь-яка людина несе в собі частинку державної влади і бере участь в управлінні державою. Держава, своєю чергою, стає виразником інтересів усього суспільства. У зв’язку з цим теорія плюралістичної демо­кратії робиться найбільш демократичною теорією, обґрунтував­ши участь усіх громадян у державних справах.

Теорія національної держави. Провідні положення цієї тео­рії характеризують специфіку конституційно-правового статусу держави. Держава є формою самовизначення конкретної нації (в етнокультурному сенсі слова), виражає волю і захищає інтере­си представників саме цієї нації. Загалом неагресивні положення цієї теорії одержали своє радикальне продовження в 1920-30-х рр. в Італії, Німеччині, Іспанії у зв’язку з виникненням фашист­ських ідей державності в цих країнах. Варто відзначити, що у всіх

своїх проявах фашизм протиставляє інститутам і цінностям де­мократії так званий «новий порядок» і гранично жорсткі засоби його утвердження. Фашизм спирається на масову тоталітарну політичну партію (яка після приходу до влади стає монопольною організацією), державні профспілки і незаперечний авторитет вождя, а також на масовий ідеологічний і фізичний терор. Суть фашизму складають тоталітарно-терористичні методи влади, а також офіційна градація всіх націй за ступенем іх «повноцін­ності». Щоправда, слід зауважити, що фашизм як явище, яке носить загалом негативний характер, відповідно до прийнятої у світі законодавчої практики не може бути сам по собі визнаний злочином. Злочинними є його конкретні прояви (терористичні акти, організація незаконних озброєних загонів і т. д.).

Теорія національної держави в різний час піддавалася жор­сткій критиці. Про це писав В. Винниченко, коли виступав проти націоналістичних позицій у Центральній Раді. Як міщанську її характеризував М. Бердяев. Націоналізм у будь-якій формі різко критикував А. Швейцер і деякі інші вчені.