§ 6. Поняття нормативно-правових актів, їх види

Під нормативно-правовим актом слід розуміти офіційний до­ку мент компетентного державного органу, який встановлює, змінює або скасовує дію норм права.

Нормативно-правовому акту властиві ознаки, що відрізняють його від актів застосування права (вироків суду, протестів проку­рора тощо).

відмінностей нормативно-правовому акту властиві й інші спе­цифічні ознаки, що характеризують своєрідність цього доку­мента, Процедура ухвалення нормативно-правового акта суворо регламентована. Недотримання цієї процедури позбавляє акт його юридичної сили. Зміст нормативного акта становлять або нові норми права, або змінені. У деяких випадках у нормативно- правовому акті може міститися вказівка на скасування кон­кретних норм права. Цей акт має, як правило, певну внутрішню будову (преамбула, глави, розділи, статті, частини) і зовнішню форму вираження (найменування акта та органу, що його видав, дата ухвалення, реєстраційний номер, підпис посадовця).

Усі нормативно-правові акти становлять єдину систему (за­конодавство), що характеризується узгодженістю, взаємодопов- ненням, своєрідною ієрархічністю та спеціалізацією.

За своєю правовою силою нормативно-правові акти поділя­ють на:

закони-нормативно-правові акти, видані найвищим органом державної влади (Верховна Рада) або прийняті народом через референдум із найбільш важливих питань суспільного життя, з дотриманням спеціальної законодавчої процедури, що мають вийду правову силу. Закону властиві ознаки, що виділяють його з системи інших нормативно-правових актів: приймається тільки органом законодавчої влади або референдумом: порядок його ухвалення визначається Конституцією України і регламентом Верховної Ради; має вишу правову силу (підзаконні нормативні акти не повинні суперечити закону): регулює найбільш важливі та значущі суспільні відносини; повинен виражати волю й інтер­еси народу. Закони, своєю чергою, класифікуються за різними ознаками (конституційні та звичайні, постійні та тимчасові, цивільні та кримінальні тощо);

підзаконні нормативні акти - це акти, що видані на основі закону і не суперечать йому, з метою конкретизації норм закону і для виконання законодавчої волі, що містять норми права. Підзаконні нормативні акти мають меншу юридичну силу по­рівняно із законами, але все-таки їм властива необхідна пра­вова загальнообов’язковість, хоча вона й має менший ступінь загальності.

Критерієм поділу підзаконних нормативних актів на види є їх юридична сила, яка різниться залежно від положення дер­

жавних органів, що видають ці акти, і від характеру самих під­законних нормативних актів.

Виділяють такі види підзаконних актів:

1. Укази та розпорядження Президента України. Вида­ються в межах його компетенції (ст. 106 Конституції України) і обов’язкові для виконання на всій території держави. Ці акти по­винні відповідати Конституції та законам України і направляти суспільство на виконання їх положень. Своєю чергою, укази та розпорядження Президента виступають правовою базою ви­дання органами виконавчої влади своїх актів. За правовими ознаками укази та розпорядження Президента можуть бути нормативними, в яких розміщені правила поведінки загально­го характеру, розраховані на багаторазове використання, або актами застосування права-індивідуальними щодо конкретних відносин або конкретних осіб актами одноразового характеру.

Наразі царина правового регулювання, охоплювана актами Президента, вельми широка і включає випадки усунення про­галин у законодавстві.

2. Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України (Уряду України). Порядок їх ухвалення регламентований ст. 117 Конституції України. Кабінет Міністрів України у межах своєї компетенції (ст. 116 Конституції України) видає постанови і розпорядження, обов’язкові для виконання на всій території держави. Постановами Кабінету Міністрів оформлюються най­більш важливі рішення цього органу, що мають нормативний характер. Рішення з оперативних та інших поточних питань ви­даються у вигляді розпоряджень. Акти Кабінету Міністрів підпи­суються Прем’єр-міністром і набирають правову силу з моменту їх підписання, якщо інше не передбачене у самому акті.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України підля­гають реєстрації у порядку, передбаченому Указом Президента від 27.06.1996 «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів».

3. Акти міністерств та інших органів державного управлін­ня. Це так звані відомчі акти, які видають у межах компетенції різних органів виконавчої влади. Вони містять положення, іцо конкретизують норми, прийняті законодавчим органом або ви­щим органом виконавчої влади та спрямовані на забезпечення виконання первинних норм. Ці акти видаються у разі недостат­ності визначення кола прав і обов’язків суб’єктів регульованого правовідношення, наявності прогалин в аспектах регульованих взаємин, за прямим дорученням видати акт, що конкретизує загальні норми права.

Слід відзначити, що надмірна кількість нормативних актів органів виконавчої влади може призвести до дуже великої нор­мативної зарегульованості суспільних відносин, великій імо­вірності появи правових колізій і низької якості нормативно- правових актів, що приймаються.

Також слід звернути увагу на той факт, що серед нормативних актів, що видаються органами виконавчої влади, наявна група актів, які не підлягають офіційній публікації за рішенням право- творчого органу. Вони мають обмежуючі грифи («Таємно»). До та­ких актів відносяться положення, що регулюють оперативно- розшукову діяльність, відносини між учасниками секретних державних програм тощо. Такі акти набирають законної сили з моменту отримання їх виконавцями.

4. Нормативні акти місцевих органів влади і самоврядуван­ня. Ці нормативні акти приймаються відповідними органами регіонального управління в межах їх компетенції (ст. 143 Кон­ституції України) для конкретизації загальних норм або у разі

наявності прогалин у законодавстві. Вони діють у межах від­повідної території, на яку поширений вплив місцевого органу влади або самоврядування.

Головна особливість актів місцевих органів влади і управлін­ня - в їх територіальній обмеженості та самостійності у врегулю­ванні відносин, що виникають під час управління комунальною власністю, формування місцевого бюджету та встановлення дже­рел його наповнення (місцеві податки і збори), здійснення охо­рони громадського порядку. Виконання цих актів є обов’язковим для підприємств, установ, організацій, що перебувають на те­риторії поширення повноважень місцевих органів влади й управління, незалежно від їх відомчої підлеглості, а також для посадовців цих підприємств, установ, організацій і громадян, що знаходяться на даній території.

5. Локальні нормативні акти є підзаконними нормативни­ми актами державних і комерційних організацій, підприємств і державних установ, що діють у межах даної організації (накази голови правління, директора, що управляє даною організацією; статути; правила внутрішнього розпорядку тощо). Локальні нор­мативні акти спрямовані на врегулювання трудового розпорядку і виробничих взаємин між учасниками виробничого процесу, визначення форми участі працівників в управлінні діяльністю об’єднання, стимулювання матеріального та морального за­охочення працівників за відмінну роботу, підвищення рівня їх професійної майстерності тощо. Основне ж їх призначення - це конкретизація норм законодавства щодо умов діяльності відпо­відного колективу. При цьому вони не мають виходити за рамки закону й ущемляти права та інтереси учасників колективу, а та­кож пригнічувати їх творчі ініціативи.

Що стосується роз’яснень пленуму Верховного суду України й інших вищих судів, виданих з питань застосування чинних норм права під час відправлення правосуддя та рішень Консти­

туційного Суду України у процесі здійснення судового контролю, то вони носять характер актів тлумачення норм права. Органи, що їх видали, не віднесені Конституцією України до типу орга­нів, наділених правотворчими повноваженнями. Ці особливості не дозволяють віднести акти найвищих судових органів держави до розряду нормативно-правових.