2.2.3. Загальна характеристика джерел сучасного корпоративного права Великобританії
Питання щодо ієрархії джерел британського корпоративного права є дискусійним. Так, Ю.В. Пєтровічєва зазначає, що в порядку ієрархії джерелами права в Англії є законодавчі акти, акти виконавчих органів влади, судові прецеденти і європейське право [145, с.
21]. У. Батлєр, навпроти, стверджує, що в Англії відсутня ієрархія джерел права [6, с. VIII.].Традиційно вважалось, що прецедентне право має силу закону [145, c.27]. О.К.Романов обґрунтовано доводить, що у сучасній Англії діє принцип "верховенства статутів", який зумовлений необхідністю затвердити перевагу волі представників, обраних народом, над волею призначених суддів [217, c. 133, 134]. Така ж думка висловлюється і у праці Р. Кроса [120, c. 166].
На сьогодні базовими законодавчими актами в області корпоративного права Великобританії є: Акт про компанії 1985 року[294]; Акт про компанії 1989 року, що доповнює положення СА 1985 [295]; Акт про комерційні найменування 1985 року [273]; Акт про кримінальне судочинство 1993 року, частина V якого замінила положення Акту про інсайдерські дії 1985) [319]; Акт про консолідацію законодавства про компанії 1985 року [296]; Акт про неплатоспроможність 1986 року [362]; Акт про неплатоспроможність 2000 року [363]; Акт про дискваліфікацію директорів компанії 1986 року [299]; Акт про фінансові послуги і ринки 2000 року [346]; Акт про компанії (аудит, перевірки, громадські підприємства) 2004 року [289].
Майже всі реформи, проведені в британському корпоративному праві протягом останнього сторіччя, здійснювалися на підставі рекомендацій, розроблених спеціальними комітетами, комісіями або окремими фахівцями і вираженими у формі доповідей – law reform reports. Робота комітетів ініціювалася і координувалася спочатку британським Департаментом торгівлі (Board of Trade), який потім було перейменовано на Департамент торгівлі та промисловості (DTI).
В Великобританії кожні 20 років здійснюються перегляди норм корпоративного законодавства з метою його вдосконалення.Доповіді експертів мають надзвичайно важливе значення для вивчення британського корпоративного права, а також у правозастосовчій практиці. У них знайшли відбиття основні проблеми, з якими зіштовхувалося корпоративне право Великобританії протягом останнього століття свого розвитку. І якщо деякі документи мають винятково історичну цінність (надають нам уявлення про певні етапи розвитку корпоративного права), то інші документи відображають низку сучасних проблем і активно використовуються судами і практикуючими юристами для встановлення змісту діючих актів Парламенту [355, с. 10, 11].
Крім доповідей з питань правової реформи, до парламентських матеріалів відносяться також законопроекти (Bills), протоколи парламентських дебатів, офіційні виступи представників уряду або Корони, що повідомляють про початок реформи.
Положення про те, що парламентські матеріали можуть бути використані як інструменти тлумачення чинного законодавства, було прямо закріплене в рішенні по справі Pepper v Hart [1993] [401].
На додаток до актів парламенту, що у сукупності іменуються "primary legislation" (первинне законодавство), у Великобританії також діє значна кількість актів делегованого законодавства (delegated legislation) – orders (постанови, накази), regulations (положення, інструкції), rules (правила). Такі нормативні акти іменуються "statutory instruments" або скорочено SI. У вітчизняному праві такі документи відносяться до групи підзаконних та відомчих нормативних актів.
Серед найбільш значимих в області корпоративного права можна назвати наступні підзаконні нормативні акти:
– Положення про компанії (Таблиці А – F) (SI 1985/805) [293] – передбачає типові форми установчих документів для компаній різних типів;
– Положення про компанії (Форми) (SI 1985/854) [291] – закріплює форми документів, що підлягають поданню Реєстратору компаній;
– Положення про компанії (Одноособова приватна компанія з обмеженою відповідальністю) (SI 1992/1699) [292] – уперше закріпило можливість формування приватної компанії з обмеженою відповідальністю однією особою;
– Правила про неплатоспроможність компаній (SI 1986/1925) [365] – містять докладні норми, що підлягають застосуванню у випадку неплатоспроможності компаній;
– Постанова про електронні засоби комунікації (SI 2000/3373) [473] – передбачає впровадження електронних засобів комунікації в практику роботи компаній з акціонерами.
– Положення про бездокументарні цінні папери (SI 2001/3755) [487] – регулює порядок обігу бездокументарних цінних паперів.
Ті норми права, що своїм походженням зобов’язані судовим рішенням, відносяться до прецедентного права (case law) [217, c. 162].
Особливістю розвитку англійського корпоративного права було те, що до початку ХХ сторіччя в основному не законами, а англійськими судами була створена "послідовна і всебічна система норм корпоративного права" [322, c. 48]. Більшість найважливіших принципів, що лежать в основі сучасного корпоративного права, були вироблені саме судами при вирішенні конкретних справ [див. 147, с. 13-15]. Згодом норми корпоративного права, що містилися в судових прецедентах, були кодифіковані Актами про компанії [31, с. 101]. Таким чином, британське корпоративне право розвивалося не як штучна система, створена законодавцем, а як результат судового осмислення вже сформованих у реальному житті відносин. Британські вчені відзначають, що судді того часу при розгляді справ, що стосувалися компаній, рідко керувалися законодавством, оскільки воно регулювало в основному тільки питання створення й припинення компаній. Справи, пов’язані з різними аспектами діяльності компаній, їхніх учасників і менеджерів, вирішувалися суддями на власний розсуд на базі вже існуючих інститутів представництва, трасту і партнерства [322, c. 48].
Власне, поняття корпорації як самостійного суб’єкта правовідносин, штучного утворення, відмінного від сукупності своїх учасників, було сформульоване саме в судових рішеннях, а не законодавчим шляхом. Вирішальна роль у визнанні юридичної особистості корпорації належить знаменитій справі Salomon v. A Salomon Co Ltd [1897] [454]. У даній справі йшлося про дійсність правочинів, укладених між компанією A Salomon Co Ltd, що фактично являла собою одноособову компанію[15], та її засновником й акціонером Соломоном. У рішенні Палати Лордів зазначалося, що компанія є самостійною юридичною особою, що не може бути ототожненою з особою її акціонерів або менеджерів.
Компанія не є агентом або довіреною особою акціонера. Тому правочини, укладені компанією з акціонером є законними і дійсними. Кожний з них несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями. Даний принцип надалі широко був використаний у судовій практиці[16].І сьогодні не дивлячись на "вибухоподібний" розвиток статутного корпоративного права, прецедент зберігає своє значення як джерело правового регулювання, заповнюючи пробіли й усуваючи протиріччя діючого законодавства.
У сучасній Великобританії широке поширення одержали різні інструменти недержавного регулювання. Дані інструменти можна умовно підрозділити на дві групи: а) рекомендаційні документи неурядових організацій; б) доктринальні джерела.
Рекомендаційні документи, що регулюють різні аспекти діяльності британських компаній, їхніх директорів, секретарів, аудиторів, а також акціонерів, розробляються численними неурядовими організаціями або професійними асоціаціями і можуть носити різні найменування – кодекси, правила, рекомендації тощо. Стандарти, закріплені в даних документах, не маючи сили закону, досить суворо дотримуються на практиці, оскільки невиконання даних стандартів приводить до виключення винної особи з відповідної ділової або професійної сфери.
Одним з найбільш відомих документів даного роду є Кодекс злиттів і поглинань [284], розроблений постійно діючою групою фахівців, відомої за назвою Комісії зі злиттів і поглинань, створеної і функціонуючої під егідою найбільших неурядових організацій, таких як Банк Англії, Лондонська фондова біржа, Асоціація британських страховиків, Лондонська асоціація інвестиційних банків, Конфедерація британської промисловості, Національна асоціація пенсійних фондів тощо.
Агентство з фінансових послуг, що має статус неурядової організації, відповідно до Акту про фінансові послуги і ринки 2000 року затверджує Правила лістингу [377], що впливають на функціонування публічних компаній і роботу фондового ринку.
Найбільша кількість таких рекомендаційних документів приймається різними професійними об'єднаннями та громадськими організаціями, зокрема Асоціацією трастів і інвестиційних фондів, Комітетом інституційних акціонерів, Асоціацією британських страховиків, Інститутом дипломованих секретарів і адміністраторів, тощо.
У сучасній британській літературі неодноразово висловлювалася точка зору про "надмірну зарегульованість" діяльності компаній, які крім величезного масиву законодавчих норм зобов’язані також виконувати численні правила, що запроваджені різними недержавними структурами.До доктринальних джерел належать опубліковані праці британських юристів-практиків, що одержали загальне визнання.
Особливістю англійської правової системи є можливість при обґрунтуванні своєї позиції в суді посилатися не тільки на норми закону або загального права, але й на думки відомих юристів, роботи яких одержали широке визнання в британському правовому середовищі. Як відзначається в британській літературі, до доктринальних джерел, що найбільше часто цитуються в судах, відносяться наступні роботи: 1) Buckley on the Companies Acts (Butterworths), видається з 1873 року; 2) Palmer’s Company Law (Sweet and Maxwell), видається з 1898 року; 3) Gore-Brown on Companies (Jordans), видається з 1867 року. Усі зазначені вище видання були засновані юристами-практиками (Генрі Бартон Баклі був кілька років баристером, а потім виконував обов’язки судді, Френсіс Палмер усе своє життя був баристером, а видання Gore-Brown on Companies, було засновано Ричардом Джорданом, що очолював агентство по реєстрації компаній). Згодом, ці видання, зберігши в назві ім'я своїх перших авторів, перетворилися фактично в колективні праці, що випускаються під егідою відомих видавництв правової літератури. Ще однією роботою, яка на відміну від зазначених вище праць відноситься до серії навчальних видань, проте широко цитується суддями й адвокатами, є Gower’s Principles of Modern Company Law (Sweet and Maxwell). З часу свого першого видання в 1954 році, дана робота утримує одне з перших місць за індексом цитування в академічних статтях і судових рішеннях.