§ 3. Спеціальні правові режими земель рекреаційного призначення

Окремі види земель рекреаційного призначення мають спе­ціальний правовий режим, оскільки їх використання поряд із за­гальними нормами законодавства про ці землі регулюється й спеціальними нормами.

Спеціальний правовий режим зелених зон навколо населених пунктів. У ст. 51 ЗК міститься формулювання "зелені зони і зе­лені насадження міст та інших населених пунктів". Водночас відповідно до лісового законодавства зелені зони утворюються за межами населених пунктів. Тому уявляється, що зелені зони на­селених пунктів, про які йдеться у ст. 51 ЗК, є саме зеленими зо­нами навколо населених пунктів, визначеними лісовим законо­давством.

Згідно з ч. 2 ст. 59 Закону "Про охорону навколишнього при­родного середовища" правовий режим приміських* і зелених зон

1 Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням І засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затверджена наказом МІнекобезпеки України від 27 жовтня 1997 р № 171 // Офіційний вісник України - 1998 - № 18 - С 109.

* Під приміською зоною звичайно розуміється територія, що служить резервом розвитку міста й виконує переважно господарські функції

284

визначають сільські, селищні, міські ради під час розроблення ге­неральних планів відповідних населених пунктів за погодженням з радами, на території яких створюються зазначені зони. Причому проекти їх планування підлягають обов'язковій державній еко­логічній експертизі.

Відповідно до ст. 36 Лісового кодексу ліси зелених зон навколо населених пунктів належать до санітарно-гігієнічної й оздоровчої категорії захисності лісів першої групи. А ст. 53 цього Кодексу містить істотні обмеження щодо здійснення лісокористування у за­значених зонах. Санітарні правила у лісах України (п. 49) передба­чають особливий режим санітарної охорони зелених зон, а Прави­ла відновлення лісів і лісорозведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р. № 97, — цільове вирощування лісів на їх територіях. Санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення зелених зон населених пунктів визначені у Державних санітарних правилах планування та забудови населених пунктів, за­тверджених наказом МОЗ України від 19 червня 1996 р. № 173. Зе­лені зони підлягають окремому обліку у державних лісовому І зе­мельному кадастрах.

Важливим документом, що визначає правовий режим зелених зон, є Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій за­хисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісо­вого фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 557. Правовий режим'земель зелених зон навколо населених пунктів регулюється також нормативно-технічними документами.

Спеціальний правовий режим земель, зайняпїих рекреаційно-оз­доровчими об'єктами. Порядок створення будинків відпочинку, пансіонатів, туристичних баз та інших рекреаційно-оздоровчих об'єктів регулюється Державними санітарними правилами роз­міщення, улаштування та експлуатації оздоровчих Закладів, за­тверджених наказом МОЗ України від 19 червня 1996'р. № 172. Межі зон відпочинку та функціональне зонування їх територій повинні відповідати вимогам містобудівних і гігієнічних- норма­тивів. На територіях зон відпочинку забороняється будівництво нових і розширення та реконструкція діючих виробничих й ін­ших об'єктів, не пов'язаних з безпосереднім обслуговуванням відпочивальників і населення. Наявні у межах зон відпочинку промислові підприємства та інші об'єкти, що справляють шкід­ливий вплив на довкілля або перешкоджають використанню зе­мель рекреаційного призначення, підлягають виносу за межи цих зон або перепрофілюванню.

285

правила передбачають наявність на територіях рекреаційно-оздо­ровчих об'єктів спальних, господарсько-службових, ігрових зон та зон відпочинку.

Спеціальний правовий режим земель дачних ділянок. Визначення цільового призначення земель для дачного будівництва здійс­нюється згідно з Українським класифікатором цільового викорис­тання землі, затвердженим листом Держкомзему України від 24 квітня 1998 р. № 14-1-7/1205. Віднесення земельних ділянок, що виділяються для будівництва нових дач, до земель рекреаційного призначення здійснюється на підставі відомостей, які надаються забудовниками. Відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 121 ЗК розміри земель­них ділянок, які безоплатно передаються громадянам для індивіду­ального дачного будівництва, не повинні перевищувати 0,1 гектара. Земельні ділянки для дачного будівництва надаються в загальному порядку, встановленому розділом 4 Земельного кодексу. Забудова дачних ділянок здійснюється відповідно до містобудівних вимог. Варто мати на увазі, що Порядок користування землями водного фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 р. № 502, забороняє будівництво дач на землях вод­ного фонду.

Спеціальний правовий режим земель, використовуваних для туризму, визначений відповідним законодавством, зокрема За­коном України від 15 вересня 1995 р. "Про туризм"1. Під туриз­мом у Законі розуміється тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання для оздоровчих, пізнавальних чи про­фесійно-ділових цілей без заняття оплачуваною діяльністю. Права й обов'язки суб'єктів туристичної діяльності, пов'язані з використанням земель рекреаційного призначення, визначені цим же Законом.

Спеціальний правовий режим використання земель, на яких здійснюється спортивна діяльність встановлений законодавством

1 Відомості Верховної Ради України — 1995 — № 31 — Ст 241 286

України про фізичну культуру і спорт. Зокрема, ст. 1 Закону Ук­раїни від 24 грудня 1993 р. "Про фізичну культуру і спорт"1 визна­чає фізичну культуру як складову частину загальної культури суспільства, спрямовану на зміцнення здоров'я, розвиток фізич­них, морально-вольових та Інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості. Спорт є ор­ганічною частиною фізичної культури, особливою сферою вияву й порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічній, інтелектуальній та іншій підготовці шляхом змагальної діяльності. Закон (ст. 11) покладає на органи місцевого самовряду­вання обов'язок сприяти розвитку спорту, обладнуючи для цього спортивні споруди на землях рекреаційного призначення. У ст. 40 Закону прямо вказано, що земельні ділянки, на яких розташовані фізкультурно-оздоровчі й спортивні споруди, належать до земель рекреаційного призначення.

Землі рекреаційного призначення, що використовуються для спортивної діяльності, повинні мати належну матеріально-технічну базу з відповідним спортивним реманентом і спорудами.

Закон (ст. 37) встановлює, що власники фізкультурно-оздо­ровчих і спортивних об'єктів на землях рекреаційного призначен­ня зобов'язані забезпечувати їх безпечний для людей і природних рекреаційних ресурсів стан. Адміністрація фізкультурно-оздоров­чих споруд і організатори спортивних заходів несуть відпо­відальність за організацію останніх на землях рекреаційного при­значення, а також упорядкування останніх відповідно до санітар­них, екологічних, містобудівних та інших вимог. Такі вимоги, зо­крема, затверджені Кабінетом Міністрів України2. Експлуатація небезпечного для людей і рекреаційних ресурсів спортивного об-

' Відомості Верховної Ради України — 1994 — № 14 — Ст 80 ' Положення про порядок підготовки спортивних споруд та Інших спеціально відве­дених місць для проведення масових спортивних та культурно-видовищних заходів, за­тверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р № 2025 // Офіційний вісник України — 1998 — № 51. — С 37

287

ладнання на землях рекреаційного призначення забороняється. Це обладнання і спорядження, а також спортивні споруди по­винні відповідати стандартам міжнародних і національних спор­тивних федерацій.

Таким чином, можна зробити висновок, що спеціальний право­вий режим земель рекреаційного призначення, використовуваних для спортивної діяльності, крім вимог до організації рекреаційної інфраструктури і забезпечення охорони рекреаційних ресурсів пе­редбачає також вимоги до забезпечення безпечного використання спортивних споруд.

Спеціальний правовий режим земель, на яких розташовані музеї. На ці території поширюється дія законодавства про музеї та му­зейну справу. Згідно з Законом України "Про музеї та музейну справу" музеї — це культурно-освітні та науково-дослідні устано­ви, призначені для вивчення, збереження й використання пам'яток природи, матеріальної та духовної культури, прилучення громадян до національної і світової історико-культурної спадщи­ни (ст. 1). За своїм профілем музеї поділяються на історичні, ар­хеологічні, краєзнавчі, літературні, етнографічні, мистецтвоз­навчі, технічні, галузеві тощо. Музеї, які володіють об'єктами культурної спадщини, розташовуються на землях історико-куль-турного призначення, а решта — на землях рекреаційного призна­чення (крім музеїв, розташованих на землях природно-заповідно­го та іншого природоохоронного призначення, а також музеїв, розміщених на територіях підприємств, установ, організацій та у квартирах громадян).

Згідно зі ст. 11 Закону "Про музеї і музейну справу" на тери­торіях музеїв забороняється діяльність, що суперечить їх функ­ціональному призначенню, така, яка може негативно вплинути на збереження музейних зібрань, а також інша діяльність, несумісна з діяльністю музеїв. На землях рекреаційного призначення, на яких розташовані музеї, повинна бути створена необхідна для їх функ­ціонування інфраструктура, а також забезпечено доступ до музейних експонатів різних категорій громадян (включаючи дітей, інвалідів, літніх громадян).

Правовий режим земель музеїв може передбачати їх функ­ціональне зонування. На цих землях виділяють заповідні (для збе­реження особливо цінних музейних експонатів); експозиційні (для сталого демонстрування музейних експонатів, які використовують­ся для культурно-пізнавальних цілей); наукові (для проведення на­уково-дослідних робіт); рекреаційні (для відпочинку й обслугову­вання відвідувачів) та господарські (для розміщення допоміжних господарських об'єктів) зони.

Усі цінні експонати музеїв України незалежно від власності, в якій вони знаходяться, складають музейний фонд нашої держави. Підсумовуючи усе сказане, можна зробити висновок, що правовий режим земель музеїв передбачає охорону музейних експонатів і за­безпечення вільного доступу до них відвідувачів.

288