7.2.3. Критерії класифікації і види принципів права

Для формування цілісної картини принципів права слід також розглянути питання про їх класифікацію, її критерії і види. Мабуть, першими, за радянської доби, до питання про критерії класифікації і види принципів права звернулись А.

Цікавий, на нашу думку, критерій класифікації принципів права пропонують Р. Лівшиць і В. Нікітінський. Цим критерієм вони вважають безпосереднє (принципи-норми) і опосередковане (принципи, прямо не зафіксовані, але можуть бути виведені з норм закріплення) [295]. Г. Борисов, приймаючи як головну підставу, різні сфери суспільних відносин, на які розповсюджуються ті чи інші принципи, різний характер суспільних закономірностей, що ними відбивається, виділяє такі групи принципів, що діють у правовій сфері: 1) загальнополітичні; 2) правові; 3) побудови і функціонування державної організації; 4) окремих форм державної діяльності – правотворчості, зокрема, законодавчої діяльності, діяльності щодо реалізації правових норм, правоохоронної діяльності і т. ін.; 5) права; 6) міжгалузеві; 7) галузеві; 8) окремих груп норм [296]. Л. Явіч виділяє: 1) основні принципи, які диференціює на загальносоціальні і спеціально-юридичні; 2) міжгалузеві і галузеві принципи права; 3) принципи інститутів права; 4) принципи ...

С. Келіна і В. Кудрявцев вважають міжгалузеві і галузеві принципи не самостійними регуляторами, а такими, що відбивають загальноправові. І, з цієї точки зору, бачать своє завдання «... не у тому, щоб знайти і виділити принципи, властиві тільки кримінальному праву і щоб вони були такими, які б не повторювалися, а в тому, щоб виділити принципи, які б відбивали дійсну природу ... кримінального права». У їх баченні такими кримінально-правовими принципами є: а) законність; б) рівність громадян перед законом; в) персоніфікованість відповідальності; г) вина; д) невідворотність відповідальності; ж) гуманізм; з) демократизм [298].

На противагу цьому М. Коржанський до керівних ідей кримінального права відносить лише принципи: законодавчого визнання злочину; особистої відповідальності; винної відповідальності; суб'єктивної осудності; повної відповідальності (повної осудності); переваги обставин, пом'якшуючих відповідальність; більшої караності групового злочину; повного відшкодування заподіяної злочином шкоди; відповідності (співрозмірності) покарання тяжкості вчиненого злочину; економії кримінальної репресії[299].

І, на закінчення, П.Рабінович дає найбільш сучасну і, з нашої точки зору, правильну, класифікацію принципів права. Він диференціює їх на: а) загальнолюдські (цивілізаційні); б) типологічні принципи об'єктивного юридичного права; в) конкретно-історичні; г) галузеві; д) міжгалузеві принципи права [300].

Вже вказувалось, що обов'язковою початковою умовою дії права є правосвідомість і правотворчість. Але у механізмі правового регулювання, окрім них, функціонують правовідносини, правореалізація, законність, інші юридичні фактори. Спрямовуючим центром цього механізму є принципи права. Вони не тільки пронизують кожну ланку механізму правового регулювання (правової системи у цілому), але й змінюються у специфіці цих ланок.

Вітчизняна юридична наука має деякі дослідження тільки щодо принципів системи права, тобто загальноправових, міжгалузевих, галузевих і принципів інститутів права. Принципи структури, як до речі і сама структура права, за винятком праць С. Алєксєєва, а також принципи правоутворення, правореалізації і правоохорони зовсім не досліджувались ні у минулій, ні в сучасній юридичній літературі.

Загальновідомо, що як нормативно-регулятивна система, право, внутрішньо єдине, водночас диференціюється на відносно автономні галузі залежно від предмета і методу правового регулювання. Це і зумовило системну класифікацію принципів на загальноправові (головні) і притаманні різним відносно автономним групам норм. Зупинимося на цьому питанні детальніше.

Для поділу системи права на відповідні галузі мають значення не усі властивості суспільних відносин, а лише ті з них, які важливі для вибору і формування відповідних юридичних засобів впливу (методів правового регулювання). Створення галузей права (кримінального, цивільного, адміністративного, шлюбно-сімейного і т. ін.) – процес історичний і об'єктивний у тому розумінні, що законодавець позбавлений можливості на свій розсуд вибирати засоби юридичного впливу, не враховуючи при цьому відносин, що регулюються. Водночас між суспільними відносинами різного виду немає і не повинно бути абсолютних кордонів. Але кожна галузь права характеризується залежно від предмета і методу правового регулювання своїм набором принципів юридичного опосередкування даної сфери суспільних відносин. У цих принципах загальноправові принципи права знаходять свою конкретизацію і спеціалізацію. Саме тому принципи системи права і поділяють на загальноправові, міжгалузеві, галузеві і принципи інститутів права.

Отже, з певною часткою умовності можна стверджувати, що принципи системи права створюються як продовження і відбиття загальноправових принципів. До речі, у свій час П. Дагель висловив точку зору, за якою зовсім заперечував самостійну регулятивну роль галузевих принципів і стверджував, що галузеві принципи відбивають загально правові [301]. Пізніше з цією точкою зору погодились В. Кудрявцев і С. Келіна [302]. Вони обґрунтовували це положення тим, що одні і ті самі принципи можуть бути одночасно віднесені до загальноправових, міжгалузевих і навіть галузевих, а також тим, що принципи, які відносять до галузевих, можуть бути властивими й іншим галузям. Зовсім протилежну точку зору висловлював у свій час Є. Пеньков. Він загалом заперечував роль загальноправових принципів у правовому регулюванні суспільних відносин [303].

Нам здається, що перша точка зору не позбавлена сенсу. Справа в тому, що загальноправові принципи дійсно є головними. Вони справді багато в чому визначають систему принципів будь-якої галузі права. Саме цим пояснюється їх співпадання з міжгалузевими і галузевими принципами однієї або кількох галузей. Правильно пише В. Семенов: «Галузеві принципи конкретизують щодо галузі права загальноправові принципи» [304]. Проте вся наша єдина система права, що характеризується внутрішньою єдністю, водночас розкладається на галузі, залежно від предмета і методу, які, безсумнівно, вносять специфіку і в систему принципів. Заперечувати це – означає нівелювати своєрідність галузевих принципів.

Адже характерною особливістю принципів права слід вважати те, що вони не розрізнені, а перебувають у чіткій системі і субординації, відбивають не тільки властивості правової системи, а й місце кожного з принципів у житті суспільства. Це вимагає звернути особливу увагу на їх наукову диференціацію і місце у ній загальноправових принципів.

Отже, по-перше, загальноправові принципи права, що мають всезагальний характер, знаходять своє більш конкретне втілення у принципах кожної галузі. По-друге, основні принципи права отримують специфічну модифікацію у галузях права і у сферах правоутворення, правореалізації і правоохорони.

Важливо також підкреслити, що до загальноправових принципів права не слід відносити тільки ті положення, які прямо сформульовані у Конституції України. Слід подолати вузьконормативістське трактування права і формальне розуміння його принципів у тому розумінні, що, продовжуючи досліджувати вже вказану різницю між керівними ідеями правосвідомості і головними принципами власне права, необхідно визнати, що деякі загальноправові принципи можуть формуватися, удосконалюватися і діяти не будучи до певного часу чітко закріпленими у законодавстві. Вони можуть функціонувати у сфері судової практики і правових звичаїв (традицій), у сфері комплексів суб'єктивних прав і конкретних (особливо саморегуляційних) правовідносин, що складаються, тобто бути переважно загальносоціальними, загальноправовими принципами права. Звичайно, оптимальний варіант вбачається у повному закріпленні головних джерел у конституційному законодавстві, що надає їм стабільності і універсальності, але не можна забувати і про все викладене вище.

І ще одне зауваження з цього приводу: принципи права відбивають, і, до речі, не можуть не відбивати, роль особи у сучасних умовах. Звідси увага до аксіологічних аспектів права, до соціальної цінності його принципів і навіть виділення різновиду правових принципів, що діють виключно у сфері соціальних відносин, тобто загальносоціального права і його принципів. Що ж до міжгалузевих, галузевих і принципів інститутів права, то слід зауважити, що їх конкретне вивчення у межах загальної теорії держави і права ледве чи можливе і доцільне.

Отже принципи права мають розглядатися не тільки як основоположні ідеї, керівні засади права, а як відображення у праві головних зв'язків, що реально існують у правовій системі. З другого боку, принципи залишились, практично, єдиним інформаційним компонентом системи права, відносно якого нема намагань віднайти онтологічний аналог у правовій дійсності. Хоча, якщо знову-таки розглядати принципи, як явища, від яких залежать усі інші відносини у середині системи, то незмінно доходиш висновку про існування у принципів права об'єктивної основи у вигляді принципів-відносин.

Це підтверджується тим, що всі сформульовані на даний час принципи права (за винятком фіктивних) можна віднести до принципів-зв'язків, тобто, у кожного правового принципу є принцип-відношення, на якому він базується. Так, галузеві принципи ґрунтуються на трьох групах правових зв'язків: по-перше, зв'язках, що існують у предметі галузі; по-друге, зв'язках, що існують у методі галузі; по-третє, зв'язках у механізмі галузевого правового регулювання, тобто між засобами правового впливу на предмет. Хоча при їх аналізі і виділенні всі ці зв'язки ніби зливаються. Наприклад, важливим структурним зв'язком у механізмі правового регулювання є правовий зв'язок між суб'єктами, тобто правові відносини. Водночас предмет галузі пронизує саме правова структура, тобто система правових відносин. Така діалектика свівідношення правової системи і структури.

Звідси можна стверджувати, що у праві необхідно виділяти принципи, які право містить як відображення об'єктивно існуючих зв'язків в правовому регулюванні суспільних відносин (принципи системи) і принципи, властиві структурній організації системи права. У цьому випадку йдеться вже про зв'язки між його найважливішими частинами: публічним і приватним правом, окремими галузями права і т. ін. Безсумнівний взаємозв'язок принципів структурної організації права і принципів, які право отримує, як регулятор суспільних відносин. Обумовленість останніх принципами-зв'язками між усіма правовими засобами і зв'язками в предметі і методі окремої галузі створює певний ланцюг закономірностей, що виступають об'єктивною основою побудови і вдосконалення системи і структури законодавства.

Такий підхід змушує законодавця у процесі нормотворчої діяльності не тільки звертатися до принципів, що формуються, як відображення закономірностей суспільних відносин, що регулюються правом, але і в першу чергу брати до уваги принципи-зв'язки, що реально існують у правовій системі. Тим більше, що останні у найбільшій мірі є результатом його власної діяльності.

Отже, виходячи саме з цього, можна стверджувати реальність існування загальносоціальних і юридичних, публічних і приватних, охоронних і регулятивних, матеріальних і процесуальних, об'єктивних і суб'єктивних принципів, а відповідно до цього і галузей права. До загальносоціального права відносять сукупність найбільш зрозумілих, загальнозначущих принципів, що формуються громадянським суспільством, виникають стихійно на засадах безпосередньої взаємодії суб'єктів у межах правоутворення. Похідним від нього є право юридичне, яке розглядається як сукупність загальнообов'язкових, формально-визначених норм і принципів, що матеріально виражаються у нормативно-правових актах. Саме останнє і може бути диференційованим на публічні і приватні, охоронні і регулятивні, матеріальні і процесуальні галузі права, а відповідно до цього і законодавства.

Таким чином, враховуючи викладене про принципи системи і структури права, можна стверджувати, що принципи права – це головні, такі, що визначають найважливіші, структурні зв'язки в предметі, методі, механізмі правового регулювання, всередині правової системи і поза нею (зв'язки із соціальним середовищем), які офіційно і навіть не офіційно відображені в загальносоціальному і юридичному (публічному і приватному, охоронному і регулятивному, матеріальному і процесуальному, об'єктивному і суб'єктивному) праві.

Загальноправові, принципи галузей права і інститутів права, принципи цілих груп галузей (публічного і приватного, матеріального і процесуального, охоронного і регулятивного, об'єктивного і суб'єктивного) можна назвати принципами правового регулювання. І таке положення існує тому, що згадані принципи системи і структури права змінюються у процесі правоутворення, правореалізації і правоохорони на відповідні цим процесам принципи правоутворення, правореалізації, правоохорони. Саме останні слід, насамперед, називати принципами правового регулювання. Водночас принципи права і принципи правового регулювання не можна ототожнювати. Адже останні – це принципи зовсім іншого рівня, форми, соціального спрямування дії права.

Звідси можна стверджувати, що слід виділяти:

1) принципи правосвідомості;

2) принципи правоутворення;

3) принципи правотворчості, а серед них законотворчості і нормотворчості;

4) принципи системи права: а) загальноправові (основні); б) міжгалузеві; в) галузеві; г) принципи інститутів права;

5) принципи структури права: а) загальносоціального і юридичного; б) публічного і приватного; в) регулятивного і охоронного; г) матеріального і процесуального; д) об'єктивного і суб'єктивного;

6) принципи правореалізації, а серед них принципи правозастосування;

7) принципи правоохорони, а серед них, особливо, принципи правосуддя і юридичної відповідальності.

Принципи системи і структури права, що змінюються у принципи правоутворення, правореалізації і правоохорони, можна назвати принципами правового регулювання, визнаючи при цьому особливу роль загальноправових (основних) принципів.