7.2.2. Поняття і головні ознаки принципів права

У сучасній вітчизняній і юридичній літературі, що дісталася нам у спадок, існує багато різних дефініцій принципів права. У одних звертається увага на те, що принципи – категорія об'єктивна, в інших – юридичні принципи тлумачаться як основні ідеї і навіть поняття, що виражають сутність історичного типу права [282].

Безумовно, принципи права – неодноманітне і неоднозначне явище, до дослідження якого можна і треба підходити з різних боків. Проте, на нашу думку, бажано внести в поняття і визначення принципів, що діють у правовій сфері, якусь одноманітність, у тій мірі, у якій загалом вона можлива в юридичній літературі.

До найбільш суттєвих ознак принципів права треба віднести, насамперед, їх регулятивність. Загальновідомо, що регулювання суспільних відносин є головною функцією права. Таке регулювання здійснюється за допомогою механізму правового регулювання, під яким розуміють цілісне, результативне упорядкування і організацію суспільних відносин за допомогою системи правових засобів, у відповідності з вимогами соціально-економічного і політичного рівня розвитку суспільства [284].

Проте регулятивні властивості принципів права не можна ототожнювати з регулятивними характеристиками норм права, тому що у принципів вони більш абстрактні і не настільки активні, матеріальні, як у норм.

Теза про регулятивний характер принципів права, що в ньому текстуально закріплені у вигляді норм або ж з них виводяться, може викликати багато заперечень. Проте непереконливою є позиція авторів, які вважають принципами права тільки такі основні засади, які текстуально виражаються в ньому. Річ у тому, що виражені у праві принципи ніби віддаляються від свого матеріального носія (норм права) і стають принципами правосвідомості, внутрішніми регуляторами поведінки людини. Виходячи саме з цих позицій, можна розглядати принципи в об'єктивному і суб'єктивному їх значенні, тобто виділяти принципи об'єктивного і суб'єктивного права, а також вказувати на їх не тільки вже регулятивні, а й на нормативно-регулятивні та ідейно-політичні ознаки [285].

Нормативно-регулятивний характер принципів права полягає у тому, що принципи, зафіксовані у праві, набувають значення загальних правил поведінки, які мають загальнообов'язковий, владний характер.

Взаємопогодженість і взаємодію права його принципи можуть забезпечувати тому, що самі, не зважаючи на системний та структурний поділ, є внутрішньо єдиними, що також є їх ознакою. Це пояснюється тим, що джерела їх виникнення, на відміну від норм права, є об'єктивними, регулювати суспільні відносини вони можуть будучи тільки внутрішньо збалансованими, несуперечливими, інтегрованими і водночас диференційованими на певні види. При цьому не слід забувати і про діалектичну єдність принципів і норм права. Адже принципи права виявляють себе у нормах права, а норми права, згруповані за ознакою загальності змісту, виражають певну ідею, тобто дають життя принципам права.

Під об'єктивною зумовленістю принципів права, яка також є їх ознакою, слід розуміти їх відповідність характеру суспільних відносин, економічним, політичним, ідеологічним процесам, що відбуваються у суспільстві. Іншими словами, принципи права – це такі правові явища, які безпосередньо пов'язують зміст права з його соціальними основами – тими закономірностями суспільного життя, на яких дана правова система побудована і які воно закріплює. Саме ця залежність і зумовлює характер правотворчості, зміст правових норм, способи і методи реалізації права. Наприклад, такий загальносоціальний принцип організації політичної влади, як принцип народовладдя, визначає існування такого принципу правотворчості, як активна і широка участь народу і його представників у правотворчій діяльності державних органів. Саме ця зумовленість дозволяє принципам акумулювати сутність права, характерні риси і особливості правової системи або інших соціальних систем [287].

Принципи права – ідеологічна категорія, а це означає, що вони, як і право загалом, є формою суспільної свідомості, яка здійснює ідейний, інформаційно-виховний вплив загального характеру, тобто виконує функцію загального закріплення суспільних відносин, що і дає можливість розглядати їх з позиції певних ідей, керівних основ.

З ідеологічністю принципів права пов'язана ще одна надзвичайно важлива проблема. Більшість авторів, що нею займаються, підтримують думку про те, що правові принципи у вигляді змістовних основ правосвідомості передують створенню правової системи взагалі та системи і структури права – зокрема. Це відбувається по-різному, але найбільш чітко – у період зміни суспільства і держави у відповідності з інтересами тих прошарків (груп, партій, об'єднань) населення, що прийшли до влади. Але слід визнати, що хоча дане положення було сформульоване як таке, що належить до правової системи, яка виникає при зміні одного типу права іншим, воно є актуальним і у повній мірі реальним і щодо правових систем в час їх реформування. Ось чому правову реформу в Україні, від якої у великій мірі залежить побудова правової держави і громадянського суспільства, необхідно розпочинати з оновлення, формування і реального запровадження принципів права. І це пояснюється тим, що у цілісному системному утворенні, якими є суспільство і держава, виділяється деяка група структур (явищ), взаємозв'язки між якими найбільш інтенсивні і які через це покладають своєрідний відбиток на усе цілісне утворення [288]. Такими активними центрами правової системи і є її принципи.

Важливою ознакою принципів права є спосіб їх матеріалізації у праві. Загальновідомо, що розрізняють два способи вираження принципів права: безпосереднє формулювання їх в нормах права (текстуальне закріплення) і виведення принципів права зі змісту нормативно-правових актів (змістовне закріплення). Текстуальне закріплення принципів права можна знайти, наприклад, в Конституції України (ст.1, 3, 6, 8, 15, 19 та ін.), які проголошують принципи суверенності і незалежності, демократичності і соціальності держави, її правову спрямованість, визнання людини найвищою соціальною цінністю, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, верховенство права і т.

Проблема формування громадянського суспільства і правової держави настійно вимагає, щоб загальноправові принципи текстуально виражались у Конституції України, міжгалузеві і галузеві, а також відповідні принципи структури права – в кодифікаційних і інкорпораційних актах і принципи юридичного інституту – в актах, що стосуються цього інституту.

Другим способом вираження принципів права є їх змістовне закріплення, тобто виведення принципів із змісту норм права. Такі принципи більш абстрактні, за їх допомогою можна врегульовувати найбільш загальні суспільні відносини. Вони виражають переважно загальні напрямки, тенденції правового регулювання. Проте ні в якому випадку не можна принижувати їх ролі. В механізмі правового регулювання вони виступають у діалектичній єдності з принципами, що дістають текстуальне вираження. Так, принципи законності і справедливості є притаманними будь-якій галузі права, навіть якщо вони текстуально не закріплені у відповідній галузі законодавства.

Наступною ознакою принципів права є те, що принципи усіх, у тому числі і правових, явищ - історичні. Це означає, що історичні умови розвитку суспільства і держави висувають відповідні принципи: вони такі, якими є епоха, люди і їх потреби, спосіб життя, суспільні відносини.

При цьому принципи природи і суспільного буття (насамперед загальносоціальні принципи) об'єктивні, тобто не залежать від людської свідомості. Проте люди можуть їх пізнавати, формулювати як відповідні поняття і дефініції, використовувати у практичній діяльності. Уже досліджені, сформульовані, офіційно проголошені, вони організовують і спрямовують діяльність людей та їх організацій. За втілення у суспільне життя відповідних принципів державного будівництва, політичної системи, права, моралі різні соціальні групи ведуть боротьбу. Передові принципи можуть ставати гаслом революційних і еволюційних перетворень, стимулом і орієнтиром соціального прогресу.

Виключно важливою і водночас ще малодослідженою проблемою є питання ефективності впливу принципів права на суспільні відносини [289].

Важливим уявляється і питання про межі демократизації і гуманізації принципів права. Відповідь на це питання теж повинна бути діалектичною. Принципи права зумовлені суспільними соціальними відносинами і можуть істотно демократизуватись і гуманізуватись разом з ними. Проте цю тезу не слід сприймати спрощено, принципи права мають відносну самостійність, тобто вони у разі їх наукової обґрунтованості спрямовані у майбутнє, вони є орієнтирами, перспективами розвитку суспільства і держави, а значить дещо ідеологічними, відірваними від матеріальних суспільних відносин і наближеними до духовного життя суспільства, до його культури.

Продовжуючи цю думку, хотілося б зауважити, що принципи, насамперед, як регулятори суспільних відносин, мають також і загальну цілеспрямованість, тому, що, як правильно доводить В.В. Лазарєв, багато в чому визначають перспективи розвитку не тільки права, а й суспільства і держави і тим самим сприяють усуненню прогалин або ж інших недоліків діючого законодавства [290].

Таким чином, ми дійшли висновку, що категорія «принципи права» повинна використовуватися в усіх випадках, коли йдеться про відправні ідеї і положення, що належать до юриспруденції. Термін «принципи» може лише уточнятись і деталізуватись залежно від того, якою є сфера його існування і функціональна спрямованість. У цьому розумінні можна говорити про загальносоціальні та юридичні принципи. Останні слід диференціювати на: принципи системи (загальноправові, міжгалузеві, галузеві, принципи інститутів) і принципи структури (публічного і приватного, охоронного і регулятивного, матеріального і процесуального, суб'єктивного і об'єктивного) права. Принципи правоутворення, правореалізації і правоохорони, а також системні і структурні принципи права слід об'єднувати у принципи правового регулювання. Отже, поняттям юридичного (правового) принципу охоплюються як загальносоціальні, так і специфічно юридичні основи.

Виходячи із викладеного, принципи права – це такі відправні ідеї його буття, які виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і утворюють його основні риси, відрізняються універсальністю, вищою імперативністю і загальнозначимістю, відповідають об'єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу. Принципи права спрямовують і надають синхронності усьому механізмові правового регулювання суспільних відносин, досконаліше інших розкривають місце права у суспільному житті і його розвиткові. Саме принципи права є критерієм законності і правомірності дії громадян і посадових осіб, адміністративного апарату і органів юстиції і за відомих умов мають велике значення для зростання правосвідомості населення, його культури і освіти. Це свідчить, що принципи підлягають системному аналізові у їх динаміці і статиці.

Утворюючи головний зміст права, юридичні принципи перебирають на себе усі його властивості і функції. А це означає, що:

а) вони нормативно-регулятивні, всезагальні, обов'язкові, об'єктивно-обумовлені, історичні і ідейно-політичні категорії;

б) їх соціальною функцією є регулювання і охорона суспільних відносин;

в) вони є самостійною юридичною категорією, тобто мають відокремлюючі ознаки від усіх інших.

Так, від юридичних норм їх відокремлює їх імперативність і безумовність, концентроване відображення у них найважливіших закономірностей даного суспільства. Принципи права вносять одноманітність у всю систему юридичних норм і забезпечують єдність правового регулювання суспільних відносин, цементують усі компоненти юридичної надбудови. Це їх внутрішньоправова функція.

Принципи права мають також самостійний вплив на суспільні відносини. При цьому йдеться як про норми-принципи, так і про принципи-програми, принципи-завдання, що є навіть самостійними законодавчими актами. До таких з повною упевненістю можна віднести «Декларацію про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 р. і «Акт проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 р. Спрямовуючий вплив цих положень не викликає сумнівів. Проте ці принципи не містять у собі моделей прав і обов'язків, правовідносин, варіантів поведінки, а тому можна вести мову про програмуючу функцію цих принципів права.