20.3. Форми безпосередньої правореалізації
1. Виконання норм права являє собою реалізацію зобов'язуючих норм, виконання суб'єктом покладених на нього обов'язків активно-
164
if( !cssCompatible ) { document.write(" го типу.
У разі утримання від їх здійснення це може кваліфікуватися як протиправна поведінка. Особливою рисою виконання норм права є активне поводження суб'єктів: вони здійснюють дії відповідно до юридичних норм, активно виконують покладені на них обов'язки. Наприклад, пасажир громадського транспорту зобов'язаний сплатити проїзд, батьки повинні утримувати неповнолітніх дітей і забезпечити їм певний рівень освіти, підприємець зобов'язаний сплачувати податки. При невиконанні цих дій особи визнаються такими, що скоїли правопорушення у формі бездіяльності.2. Дотримання норм права має місце тоді, коли суб'єкти утримуються від здійснення дій, що забороняються державою. Це пасивна форма поводження суб'єктів у сфері правового регулювання: вони не здійснюють дій, заборонених нормами права, і в такий спосіб реалізують правові заборони. Суб'єкт повинен узгоджувати свою поведінку з нормами-заборонами: не робити того, що заборонено. Значення цієї форми реалізації норм права в тому, щоб не допустити здійснення дій, які нанесли б шкоду суспільству, державі, окремій особі. Дотримання завжди має пасивний характер. Реалізація цих норм досягається не в силу здійснення активних дій суб'єктами, а завдяки утриманню від заборонених дій.
Як приклад дотримання норм права — утримання громадянина від вивозу заборонених за межі країни предметів, утримання від забруднення навколишнього природного середовища, утримання від скоєння будь-яких правопорушень. Саме в цьому і виявляється соціальна користь даної форми реалізації права. Здебільшого дотримання права відбувається непомітно, не фіксується. Саме тому його юридичний характер яскраво не виявляється.
Виконання і дотримання правових норм як форми правореалізації мають імперативний, загальнообов'язковий характер: суб'єкт повинен узгоджувати свою поведінку з цими розпорядженнями, не порушувати їх.
3. Використання суб'єктивного права — здійснення суб'єктами своїх повноважень, наданих їм уповноважуючою нормою права, в диспозиції якої закріплені суб'єктивні права. Суб'єкти на власний розсуд використовують надані їм права. На відміну від дотримання і виконання, пов'язаних з реалізацією заборон і юридичних обов'язків, використання являє собою здійснення дій, що дозволяються правом. При цьому суб'єкт керується своїми власними інтересами.
165
") } else { document.write(" го типу. У разі утримання від їх здійснення це може кваліфікуватися як протиправна поведінка. Особливою рисою виконання норм права є активне поводження суб'єктів: вони здійснюють дії відповідно до юридичних норм, активно виконують покладені на них обов'язки. Наприклад, пасажир громадського транспорту зобов'язаний сплатити проїзд, батьки повинні утримувати неповнолітніх дітей і забезпечити їм певний рівень освіти, підприємець зобов'язаний сплачувати податки. При невиконанні цих дій особи визнаються такими, що скоїли правопорушення у формі бездіяльності.
2. Дотримання норм права має місце тоді, коли суб'єкти утримуються від здійснення дій, що забороняються державою. Це пасивна форма поводження суб'єктів у сфері правового регулювання: вони не здійснюють дій, заборонених нормами права, і в такий спосіб реалізують правові заборони. Суб'єкт повинен узгоджувати свою поведінку з нормами-заборонами: не робити того, що заборонено. Значення цієї форми реалізації норм права в тому, щоб не допустити здійснення дій, які нанесли б шкоду суспільству, державі, окремій особі. Дотримання завжди має пасивний характер. Реалізація цих норм досягається не в силу здійснення активних дій суб'єктами, а завдяки утриманню від заборонених дій.
Як приклад дотримання норм права — утримання громадянина від вивозу заборонених за межі країни предметів, утримання від забруднення навколишнього природного середовища, утримання від скоєння будь-яких правопорушень. Саме в цьому і виявляється соціальна користь даної форми реалізації права. Здебільшого дотримання права відбувається непомітно, не фіксується. Саме тому його юридичний характер яскраво не виявляється.
Виконання і дотримання правових норм як форми правореалізації мають імперативний, загальнообов'язковий характер: суб'єкт повинен узгоджувати свою поведінку з цими розпорядженнями, не порушувати їх.
3. Використання суб'єктивного права — здійснення суб'єктами своїх повноважень, наданих їм уповноважуючою нормою права, в диспозиції якої закріплені суб'єктивні права. Суб'єкти на власний розсуд використовують надані їм права. На відміну від дотримання і виконання, пов'язаних з реалізацією заборон і юридичних обов'язків, використання являє собою здійснення дій, що дозволяються правом. При цьому суб'єкт керується своїми власними інтересами.
165
") } го типу. У разі утримання від їх здійснення це може кваліфікуватися як протиправна поведінка. Особливою рисою виконання норм права є активне поводження суб'єктів: вони здійснюють дії відповідно до юридичних норм, активно виконують покладені на них обов'язки. Наприклад, пасажир громадського транспорту зобов'язаний сплатити проїзд, батьки повинні утримувати неповнолітніх дітей і забезпечити їм певний рівень освіти, підприємець зобов'язаний сплачувати податки. При невиконанні цих дій особи визнаються такими, що скоїли правопорушення у формі бездіяльності.
2. Дотримання норм права має місце тоді, коли суб'єкти утримуються від здійснення дій, що забороняються державою. Це пасивна форма поводження суб'єктів у сфері правового регулювання: вони не здійснюють дій, заборонених нормами права, і в такий спосіб реалізують правові заборони. Суб'єкт повинен узгоджувати свою поведінку з нормами-заборонами: не робити того, що заборонено. Значення цієї форми реалізації норм права в тому, щоб не допустити здійснення дій, які нанесли б шкоду суспільству, державі, окремій особі. Дотримання завжди має пасивний характер. Реалізація цих норм досягається не в силу здійснення активних дій суб'єктами, а завдяки утриманню від заборонених дій.
Як приклад дотримання норм права — утримання громадянина від вивозу заборонених за межі країни предметів, утримання від забруднення навколишнього природного середовища, утримання від скоєння будь-яких правопорушень. Саме в цьому і виявляється соціальна користь даної форми реалізації права. Здебільшого дотримання права відбувається непомітно, не фіксується. Саме тому його юридичний характер яскраво не виявляється.
Виконання і дотримання правових норм як форми правореалізації мають імперативний, загальнообов'язковий характер: суб'єкт повинен узгоджувати свою поведінку з цими розпорядженнями, не порушувати їх.
3. Використання суб'єктивного права — здійснення суб'єктами своїх повноважень, наданих їм уповноважуючою нормою права, в диспозиції якої закріплені суб'єктивні права. Суб'єкти на власний розсуд використовують надані їм права. На відміну від дотримання і виконання, пов'язаних з реалізацією заборон і юридичних обов'язків, використання являє собою здійснення дій, що дозволяються правом. При цьому суб'єкт керується своїми власними інтересами.
165
if( !cssCompatible ) { document.write(" Це — реалізація повноважень, наданих нормами права. Приклад — здійснення громадянами своїх конституційних прав: на об'єднання, мирні збори і демонстрації, право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю тощо. Це передбачає як активну, так і пасивну поведінку: суб'єкт поводиться пасивно, якщо він утримується від використання наданого йому права, або навпаки.
Повноваження громадян відрізняються від повноважень державних органів та їх посадових і службових осіб. Якщо громадяни вправі добровільно здійснювати або не здійснювати свої повноваження (ніхто не може притягнути їх до відповідальності за невикористання суб'єктивних прав), то здійснення державними органами своїх повноважень є не лише їх правом, але й обов'язком. Наприклад, прийняття законів Верховною Радою є не лише її правом, але й головним обов'язком.
20.4. Правозастосування як особлива форма реалізації норм права
Ці три названі форми правореалізації, у ході яких юридичні норми втілюються в життя безпосередньо діями самих суб'єктів суспільних відносин, прийнято називати формами безпосередньої реалізації права.
Четвертою формою реалізації норм права є його застосування, що характеризується рядом ознак, які істотно відрізняють цю форму від дотримання, виконання і використання норм права.
Підстави і необхідність правозастосування.
Необхідність у правозастосуванні виявляється у наступних випадках:
а) коли правові відносини можуть виникнути чи змінитися тільки за рішенням державного або іншого компетентного органу (наприклад, зарахування до навчального закладу, призов на службу до Збройних сил);
б) коли правові відносини, що виникають між сторонами, настільки важливі для суспільства, що в кожному разі їх слід контролювати
166
") } else { document.write(" Це — реалізація повноважень, наданих нормами права. Приклад — здійснення громадянами своїх конституційних прав: на об'єднання, мирні збори і демонстрації, право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю тощо. Це передбачає як активну, так і пасивну поведінку: суб'єкт поводиться пасивно, якщо він утримується від використання наданого йому права, або навпаки.
Повноваження громадян відрізняються від повноважень державних органів та їх посадових і службових осіб. Якщо громадяни вправі добровільно здійснювати або не здійснювати свої повноваження (ніхто не може притягнути їх до відповідальності за невикористання суб'єктивних прав), то здійснення державними органами своїх повноважень є не лише їх правом, але й обов'язком. Наприклад, прийняття законів Верховною Радою є не лише її правом, але й головним обов'язком.
20.4. Правозастосування як особлива форма реалізації норм права
Ці три названі форми правореалізації, у ході яких юридичні норми втілюються в життя безпосередньо діями самих суб'єктів суспільних відносин, прийнято називати формами безпосередньої реалізації права. У таких формах реалізується багато норм права, але не всі. Є чимало випадків, коли дотримання, виконання і використання виявляється недостатнім для забезпечення повної реалізації юридичних норм і вимагає втручання в цей процес компетентних органів. Наприклад, призначення пенсії, зарахування на роботу, виконання обов'язку військової служби та ін.
Четвертою формою реалізації норм права є його застосування, що характеризується рядом ознак, які істотно відрізняють цю форму від дотримання, виконання і використання норм права.
Підстави і необхідність правозастосування.
Необхідність у правозастосуванні виявляється у наступних випадках:
а) коли правові відносини можуть виникнути чи змінитися тільки за рішенням державного або іншого компетентного органу (наприклад, зарахування до навчального закладу, призов на службу до Збройних сил);
б) коли правові відносини, що виникають між сторонами, настільки важливі для суспільства, що в кожному разі їх слід контролювати
166
") } Це — реалізація повноважень, наданих нормами права. Приклад — здійснення громадянами своїх конституційних прав: на об'єднання, мирні збори і демонстрації, право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю тощо. Це передбачає як активну, так і пасивну поведінку: суб'єкт поводиться пасивно, якщо він утримується від використання наданого йому права, або навпаки.
Повноваження громадян відрізняються від повноважень державних органів та їх посадових і службових осіб. Якщо громадяни вправі добровільно здійснювати або не здійснювати свої повноваження (ніхто не може притягнути їх до відповідальності за невикористання суб'єктивних прав), то здійснення державними органами своїх повноважень є не лише їх правом, але й обов'язком. Наприклад, прийняття законів Верховною Радою є не лише її правом, але й головним обов'язком.
Еще по теме 20.3. Форми безпосередньої правореалізації:
- Види й форми правореалізації
- ІНШІ ФОРМИ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ УЧАСТІ ЖИТЕЛІВ У ЗДІЙСНЕННІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
- І. ФОРМИ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ УЧАСТІ ГРОМАДЯН У ЗДІЙСНЕННІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ: ПОЛІТИКО-ПРАВОВА ПРИРОДА, ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА
- ТЕМА № 3. ОСНОВНІ ФОРМИ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ УЧАСТІ ГРОМАДЯН У ЗДІЙСНЕННІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
- 20.2. Види правореалізації
- ІІ. МІСЦЕВІ ВИБОРИ ЯК ФОРМА БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ДЕМОКРАТІЇ У СИСТЕМІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
- Застосування критерію „безпосередньої й очевидної загрози” щодо справ про неповагу
- if( !cssCompatible ) { document.write(" Розділ 8 ФОРМА ДЕРЖАВИ 8.1. Поняття форми держави Поняття форми держави є однією з найважливіших характеристик державознавства. Форма держави є безпосереднім виразником її сутності і змісту. Якщо сутність держави дозволяє установити приналежність державної влади, відповісти на запитання хто її здійснює та в чиїх інтересах, то поняття форми держави відповідає на запитання як організована державна влада, якими органами представлена, який
- if( !cssCompatible ) { document.write(" 8.4. Міждержавні об'єднання Від форми територіального устрою держави варто відрізняти міждержавні об'єднання (утворення). В першому випадку йдеться про адміністративно-територіальну будову лише однієї держави, а в другому — про форми об'єднання кількох різних держав. Необхідність такого розмежування пояснюється тим, що, наприклад, неможливо зіставляти Україну як державу з унітарною формою державного устрою та Європейське Економічне Співтовариство —
- ТЕМА 7. ФОРМИ ДЕРЖАВИ
- РОЗДІЛ 4 Форми держави
- if( !cssCompatible ) { document.write(" 6.3. Форми і методи здійснення функцій держави Держава повинна виконувати свої функції у притаманних їй формах, застосовувати у своїй діяльності різні методи. У правовій літературі під формами здійснення функцій держави розуміють, по-перше, специфічні види державної діяльності; по-друге, однорідну за своїми зовнішніми ознаками діяльність органів держави, за допомогою якої реалізуються її функції. Розрізняються правові та неправові форми реаліз
- 8.1. Поняття форми держави
- § 4. Форми власності в Україні
- 2. Види та організаційно-правові форми підприємств
- § 3. Форми цивільно-правової відповідальності