Види й форми правореалізації

Норми права можуть бути реалізовані в різних формах: у правовідно­синах і поза ними, за участю державних органів і без них. Форма реалізації права залежить від особливостей гіпотез і диспозицій норм права, специ­фіки суспільних відносин, що ними регулюються, характеру поведінки суб'єктів, що реалізують норми права.

За суб'єктним складом розрізняють індивідуальну і колективну форми правореалізації (наприклад, право нації на самовизначення). Адже деякі правові вимоги не можна втілити в життя інакше, як поєднавши одне з од­ним. За характером дії суб'єктів, ступеня їх активності та спрямованості виділяють виконання, дотримання, використання і застосування норм права. Перші три виступають формами безпосередньої правореалізації,

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

право реалізується в поведінці учасників правовідносин. Застосування, навпаки, здійснюється лише за участю спеціально уповноважених органів

205

держави¹²⁸.

Форми безпосередньої правореалізації

1. Виконання норм права - це реалізація зобов'язальних норм, ви­конання суб'єктом покладених на нього обов'язків активного типу. У разі утримання від їх здійснення це може кваліфікуватися як протиправна по­ведінка. Особливою рисою виконання норм права є активне поводження

суб'єктів: вони здійснюють дії відповідно до юридичних норм, активно

виконують покладені на них обов'язки.

2. Дотримання норм права відбувається тоді, коли суб'єкти утриму­ються від здійснення дій, які забороняються державою. Це пасивна форма поводження суб'єктів у сфері правового регулювання: вони не здійснюють дій, заборонених нормами права, і в такий спосіб реалізують правові забо­рони. Суб'єкт повинен узгоджувати свою поведінку з нормами-заборонами: не робити того, що заборонено. Значення цієї форми реалізації норм права в тому, щоб не допустити здійснення дій, які завдали б шкоду суспільству,

державі, окремій особі.

3. Використання суб'єктивного права - здійснення суб'єктами своїх повноважень, наданих їм уповноважувальною нормою права, у диспозиції якої закріплені суб'єктивні права. Суб'єкти на власний розсуд використо­вують надані їм права. На відміну від дотримання і виконання, пов'язаних з реалізацією заборон і юридичних обов'язків, використання являє собою здійснення дій, що дозволяються правом. При цьому суб'єкт керується

власними інтересами.

Прикладом реалізації повноважень, наданих нормами права, є здійс­нення громадянами своїх конституційних прав: на об'єднання, мирні збори і демонстрації, право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю тощо. Це передбачає і активну, і пасивну поведінку: суб'єкт поводиться пасивно, якщо він утримується від використання наданого

йому права або навпаки.

¹²⁸ Шутак І. Д. Юридична техніка: навч. посіб. для вищих навч. закл. / І. Д. Шутак, І. І. Они- щук. - Івано-Франківськ, 2013. - С. 283-384.

Лекція 12. ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЙНА І ПРАВОЗАСТОСОВНА ТЕХНІКА

206

3. Правозастосування як особлива форма реалізації норм права

Три названі вище форми правореалізації, у ході яких норми права втілюються в життя безпосередньо діями самих суб'єктів суспільних відно­син, заведено називати формами безпосередньої реалізації права. У таких формах реалізується багато норм права, але не всі. Є чимало випадків, коли дотримання, виконання і використання виявляється недостатньо для забезпечення повної реалізації юридичних норм і потрібно, аби в процес втрутилися компетентні органи. Наприклад, призначення пенсії, зараху­вання на роботу, виконання обов'язку військової служби тощо.

Четвертою формою реалізації норм права є його застосування, що характеризується низкою ознак, які істотно відрізняють цю форму від

дотримання, виконання і використання норм права.

Правозастосовна техніка - це елемент юридичної техніки, що являє

собою систему науково обґрунтованих і практично сформованих засобів і способів, що використовуються при створенні (підготовці та оформленні) правозастосовних (індивідуальних) актів¹²⁹.

Правозастосування в юридичній літературі традиційно розглядається як організаційно-владна діяльність компетентних суб'єктів, що склада­ється з розгляду юридичних справ і винесення з них рішень, у результаті яких у відповідних суб'єктів правовідносин виникають суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

Ціллю правозастосування є індивідуальне нормативне регулювання суспільних відносин, абстрактне веління, що міститься в юридичній нормі, «прив'язується» до конкретної життєвої ситуації та конкретних осіб.

Індивідуальні правові акти - це акти державних органів, недер­жавних організацій, посадових осіб, які виражають рішення з конкретної юридичної справи (наказ про прийняття на роботу, розпорядження про оголошення подяки, рішення уповноваженого органу з адміністративної справи тощо). Індивідуальні акти - це акти застосування норм права, які мають, як правило, одноразове застосування, адресуються конкретним особам або організаціям та обов'язкові для виконання тільки ними.

Ознаки правозастосовної діяльності:

- владна діяльність компетентних державних органів і уповноважених

громадських організацій;

- діяльність з індивідуалізації правових приписів щодо конкретного суб'єкта в конкретній ситуації;

¹²⁹ Шутак І. Д. Юридична техніка: навч. посіб. для вищих навч. закл. / І. Д. Шутак, І. І. Они- щук. - Івано-Франківськ, 2013. - С. 385.

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

- творча діяльність;

207

- організаторська діяльність;

- діяльність, здійснювана в спеціально встановлених законом формах;

- діяльність з винесення індивідуально-конкретних актів застосу­вання права.

Варто зауважити, що не всі офіційні документи, які розробляються, прийняті органами публічної влади, посадовими особами, є актами за­стосування права. До таких не належать, наприклад, офіційні документи, які безпосередньо не породжують правовідносин (довідки, свідоцтва, дипломи тощо).

Формальні вимоги до підготовки правозастосовних актів можна об'єднати в такі групи:

1) за змістом:

а) приймається уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування, посадовою особою;

б) приймається строго в межах компетенції уповноваженої особи;

в) не суперечить вимогам законодавства;

г) логічність і послідовність викладу;

д) етичність змісту;

е) правильне використання юридичних термінів і зворотів.

2) за оформленням:

а) приймається у встановленій законом формі (наказ, розпорядження); б містить необхідні реквізити (дата, підпис, найменування).

3) за структурою:

а) обов'язкова наявність юридичної основи прийняття акта (чітке позначення норми, що підлягає застосуванню);

б) відповідність фактичних і нормативних підстав;

в) як правило, потрібна наявність описової, мотивувальної та резуль­тативної частин.

Відмінні риси:

а) велика роль розсуду правозастосовувача під час підготовки інди­відуальних актів;

б) прив'язка до конкретної ситуації, до конкретної особи.

Підстави і необхідність правозастосування

Необхідність у правозастосуванні виявляється в таких випадках:

- коли правові відносини можуть виникнути чи змінитися тільки за рішенням державного або іншого компетентного органу (наприклад, зарахування до навчального закладу, призов на службу до Збройних Сил);

- коли правові відносини, що виникають між сторонами, настільки важливі для суспільства, що в кожному разі їх варто контролювати з погля-

Лекція 12. ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЙНА І ПРАВОЗАСТОСОВНА ТЕХНІКА

208 ду законності та закріплювати рішенням компетентного органу (рішення

відповідного органу про приватизацію громадянином житла, реєстрація нотаріусом заповіту);

- коли для виникнення певних відносин необхідне офіційне підтвер­дження наявності або відсутності конкретних фактів (визнання батьківства,

визнання осудним тощо);

-коли виникає суперечка, що має юридичне значення, з питань

наявності певних фактів або відносин і сторони самі не можуть досягти домовленості (поділ майна);

-коли варто застосувати примусові заходи (наприклад, конфіскація

майна, стягнення штрафу, позбавлення волі). Державний примус у право­вій сфері не здійснюється автоматично. Норми права лише передбачають можливість державного примусу, а реально він застосовується відповідними

державними органами в певному порядку.

4.