Ознаки юридичних аксіом

Ознаки юридичних аксіом наведемо за М. Давидовою:

1) незаперечний характер;

2) однозначність тлумачення;

3) елементарний характер;

4) універсальний характер, загальновизнаність;

5) розумність, відповідність здоровому глузду;

6) моральна обґрунтованість;

7) історична довговічність¹⁰⁴.

Більшість аксіом, загальновизнаних у сучасних правових системах, були сформульовані в римському праві: «нема судді без позивача», «позивач повинен довести свій позов», «де є право, там є і його захист», «ніхто не може бути суддею у власній справі», «ніхто не зобов'язаний свідчити проти себе», «обтяжуючий відповідальність закон не має зворотної сили», «що не за­боронено, те дозволено», «не можна двічі судити за один злочин» тощо.

Розглянемо ще деякі приклади юридичних аксіом:

Absens heres non erit - відсутній не стане спадкоємцем.

Abusus non tollit usum - зловживання не скасовує вживання.

Actori incumbit onus probandi - тягар доведення лежить на позивачеві.

Cogitationis poenam nmo patitur - ніхто не може бути покараний

за думки (одне з основних положень римського права).

Contra factum поп datur argumentum - проти факту не дається доказу.

Consensus, non concubitus, facit matrimonium - шлюб утворюється за згодою намірів, а не співжиттям.

Culpa lata dolo comparatur - груба недбалість прирівнюється до наміру.

Jus publicum privatorum pactis mutari non potest - публічне право не можна замінити угодою приватних осіб.

¹⁰⁴ Давыдова М. Л. Юридическая техника: проблемы теории и методологии: [моногр.] /

М. Л. Давыдова. - Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2009. - С. 225.

ЛЕКЦІЯ 8. ЮРИДИЧНІ АКСІОМИ ТА ПРЕЮДИЦІЇ

134

Justitia nemine neganda est - не можна нікому відмовляти в правосудді.

Lex uno ore omnes alloquitur - закон говорить з усіма однаково.

Quivis praesumitur bonus donec probetur contrarium - кожен передба­чається чесним, поки не доведено протилежне.

Ubi facta loquuntrur поп opus est verbis - де говорять факти, немає потреби в словах.

Говорячи про співвідношення юридичних аксіом з іншими пра­вовими явищами, потрібно визнати, що аксіоми більшою мірою, ніж інші правові припущення, можна порівняти з юридичними конструк­ціями. Їх співвідношення доцільно розглядати крізь призму спільних

і відмінних рис.

Безумовно, ці правові явища характеризуються певною схожістю. Аксіоми та конструкції виробляються впродовж багатовікової історії,

багаторазово перевіряються, удосконалюються, уточнюються практикою і є тому досягненнями світової юридичної думки. Обидва правові явища характеризують стійкі «вічні» риси і властивості права, забезпечують на­ступність у його розвитку.

Норми права можуть змінюватися від розчерку пера законодавця.

Але в них є чимало таких елементів, які не можуть бути безпідставно змі­нені, оскільки тісно пов'язані з нашою цивілізацією способом мислення.

Законодавець не може впливати на ці елементи, так само як на нашу мову

чи манеру міркувати. Немає сумнівів, що до таких елементів відносяться, насамперед, юридичні конструкції та правові аксіоми.

Вказана подібність приводить до того, що юридичні конструкції іноді ототожнюють в літературі з юридичними аксіомами (точніше, з аксіомами

правового мислення). Так, під аксіомами розуміють логічні формули, які виступають в ролі:

1) засобів упорядкування послідовності певних юридично значущих дій

з метою успішного вирішення поставленого розумового завдання;

2) блоку інформації, що володіє певною істинністю, цінністю та ар-

гументаційною силою, організаційним і програмуючим впливом на хід

розумової діяльності.

Видається, що ототожнення аксіом і конструкцій, чи то на норма­тивному, а чи на доктринальному рівні, є необґрунтованим. Відмінності, що існують між названими категоріями на рівні правового мислення, по­лягають в такому. Юридична конструкція характеризує форму правового

явища, описує його структуру, будову, дає умовну схему, яка може бути

наповнена різним змістом.

юридичного мислення, за допомогою якого можуть бути осмислені різні за змістом правові явища. Аксіома виражає зміст права, його моральну

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

загальнолюдську сутність. Саме тому, уникаючи поділу конструкцій

135

на істинні та помилкові, аксіоми розглядають як правові істини.

Крім того, виступаючи як специфічне нормативне веління, право­ва аксіома набуває властивостей правового регулятора, що перетворює

її юридичну конструкцію на різнопорядкове явище.

У вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі увагу вчених привер­тає і питання про співвідношення юридичних аксіом з принципами права.

Правові аксіоми являють собою найважливіші принципи права, закріплені в нормативно-правових актах. Фактично між принципами

й аксіомами в цьому випадку ставиться знак рівності. Відмінність тільки в тому, що аксіомами є не всі принципи права, а найважливіші, найбільш значущі, усталені у світовій практиці.

Юридичні аксіоми - це ідеї, що існують у правосвідомості та є ідео­логічними передумовами принципів права. Крім аксіом - елементарних

істин, які не потребують доказів, ідеологічними передумовами принципів

права називають також класово спрямовані ідеї права.

Найбільш послідовно це розмежування проводиться в концепції, яку розробив А. Ференс-Сороцький. Він повністю розділяє поняття «аксіома» і «принцип»¹⁰⁵. Юридичні аксіоми, на його думку, виражають загально­людські «начала» права та забезпечують його наступність, демонструючи

те спільне, що характерне для всіх правових систем. Принципи ж, навпаки,

висловлюють класову сторону сутності права. Тому в системі принципів не може бути наступності. Вони зображають специфіку певної соціальної

спільності (наприклад, певного історичного типу або політичного режиму).

Як приклад таких принципів, що відрізняють радянське право від

права інших країн, можна назвати принцип об'єктивного зобов'язання, принцип пріоритету державних інтересів над особистими.

самі собою наводять на думку, що протиставлення аксіом і принципів було цілком логічним для радянської правової теорії, дозволяло їй вирішувати серйозні наукові розбіжності, але для сучасної вітчизняної юриспруденції,

по суті, повністю втрачає своє значення.

З погляду сучасних уявлень про право, той факт, що певний принцип

потребує доказів, не є аксіоматичним, не відповідає загальноприйнятим моральним ідеям, повинен змусити замислитися над питанням: чи є він взагалі принципом права? Чи варто брати подібну ідею за основу цілого правового інституту або галузі? На цьому етапі не викликає сумніву, що нормативно закріплені принципи права повинні виражати найбільш за­гальновизнані аксіоматичні ідеї.

¹⁰⁵ Давыдова М. Л. Юридическая техника: проблемы теории и методологии: [моногр.] / М. Л. Давыдова. - Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2009. - С. 228.

ЛЕКЦІЯ 8. ЮРИДИЧНІ АКСІОМИ ТА ПРЕЮДИЦІЇ

136

Поняття «аксіома» і «принцип» не є тотожними. Різниця між ними проводиться не стільки за змістом, скільки за масштабом дії. Якщо значення принципів права набувають ідеї, що мають звичаєве або галузеве значення, розвиваються і конкретизуються в багатьох нормах права, то далеко не про всі аксіоми можна сказати те саме.

Деякі аксіоми можуть визначати зміст лише декількох принципів, або взагалі виражатися в одному єдиному приписі закону («загальновідомі факти доказуванню не підлягають»). Існування таких «одиничних» аксіом цілком узгоджується з юридичною природою цих правових феноменів, як елементарних істин, не допускають інших тлумачень, не потребують доказів і, отже, не потребують подальшого уточнення і конкретизації.

Тож концептуально, сутнісно правові аксіоми та принципи права дуже близькі, але повністю не збігаються. З одного боку, у законодавстві будь-якої держави можуть іноді закріплюватися у вигляді принципових положень веління, що не відповідають основним моральним цінностям, які не є загальновизнаними, тобто не відносяться до правових аксіом.

Юридичні аксіоми становлять своєрідний «золотий фонд» норм права, що склалися в ході розвитку людства. Завдяки їм право зберігає свою соціальну цінність, забезпечує порядок, організованість, стійкість суспільних відносин.

Загальновизнано, що без моральної основи право перестає бути пра­вом, залишається тільки мірою примусу, засобом організаційного впливу. Аксіоми виступають своєрідним носієм універсальних моральних цінностей, значущих для будь-якої правової системи.

Аксіоми утворюють «змістовний каркас» всієї правової системи. Вони являють собою конкретні правові веління, без яких існування окремих правових інститутів і навіть галузей було б неможливим. «Немає злочину без вказівки на те в законі», «незнання закону не звільняє від відповідальності за його порушення» - ці та інші положення існують не як теоретичні кон­струкції, а як реально дієві нормативні приписи принципового характеру.

На юридичних (правових) аксіомах базується юридична наука та всі теоретичні уявлення про право. Не заглиблюючись в проблему існування теоретичних, наукових аксіом, зауважимо, що зміст та напрямки розвитку юридичної науки обумовлені змістом і рівнем розвитку чинного права. Тому найбільш стійкі, універсальні, загальновизнані правові положення завжди матимуть не тільки практичне, але й теоретичне значення.

Шутак І. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА: курс лекцій для бакалаврів

Правові аксіоми забезпечують наступність у праві. Наступність - це збереження певних елементів у праві, попри те, що відбуваються історичні зміни. У радянській юридичній науці проблема наступності в праві викликала значний інтерес у зв'язку з тим, що, відповідно до логіки офіційної доктрини, соціалістичне право мало принципово, докорінно

137

відрізнятися від права буржуазних країн.

права збігалися з аналогічними принципами, що діяли в інших правових системах. Прагнучи пояснити цей факт, радянські правознавці визнали роль юридичних аксіом як засобів, що забезпечують наступність у праві

будь-якого історичного типу і будь-якої суспільно-економічної формації.

Питання про класовий зміст права значною мірою втратило свою

актуальність, але проблема наступності і зараз заслуговує наукової уваги.

Будучи складною динамічною системою, право схильне до постійних змін під впливом безлічі різних факторів. Причому, якщо форма права

характеризується відносною стійкістю, то його зміст більш динамічний.

Але й у змісті права є елементи, що забезпечують стійкість, незмінність

найважливіших, визначальних сторін і властивостей права. До таких еле­ментів, що відповідають за стабільність морального змісту права, передовсім

потрібно віднести правові аксіоми.

1.