Термін виконання судових рішень. Відстрочення та розстрочення

Кожний підприємець, який виграв справу, прагне, щоб судове рішення було виконано негайно або принаймні протягом дуже короткого терміну. Проте це бажання здійснюється не завжди: іноді виконання судового рішення тягнеться тижнями й навіть місяцями.

Як довго може триватитакий процес і чи визначає законодавство максимальний термін виконавчого провадження? Відповісти на це питання однозначно дуже важко.

Загалом закон встановлює, що виконавець мусить вчинити виконавчі дії і виконати рішення, не пов’язані з реалізацією майна боржника, не пізніше ніж протягом 2 місяціюід того дня, коли було відкрито виконавче провадження.

У деяких випадках судові рішення підлягають негайному виконанню. Йдеться про рішення загальних судів. Підприємці, які обстоюють свої пра-

ва здебільшого в господарських судах, з рішеннями про негайне виконання стикаються рідко. Зокрема, можна навести такий приклад: власник фірми судиться із звільненим працівником, і суд приймає рішення про поновлення цього працівника на роботі. Втім, кожному підприємцеві не завадить знати, за яких обставин судові рішення підлягають негайному виконанню.

Негайному виконанню підлягають такі рішення:

1) про стягнення аліментів, заробітної платні в межах платежів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення всієї суми боргу, якщо рішення передбачає її негайне стягнення;

2) про поновлення на роботі чи на попередній посаді працівника, незаконно звільненого або переведеного на іншу посаду чи в іншу організацію;

3) щодо інших питань, якщо негайне виконання передбачено безпосередньо в судовому рішенні або у законі.

Якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше ніж наступного дня після одержання виконавчих документів і того ж таки дня вчиняє відповідні виконавчі дії.

З інформації, викладеної на початку цього розділу, не варто робити передчасний висновок про те, що 2 місяці — це максимально можливий термін виконавчого провадження.

По-перше таке обмеження не поширюється на випадки, коли під час виконання судового рішення будуть реалізовувати майно боржника. В такому разі термін виконання залежатиме від того, наскільки швидко державний виконавець зможе продати майно боржника. Для того щоб прискорити цей процес, радимо Вам усіляко сприяти державному виконавцеві в його діяльності. Якщо Ви маєте можливості, забезпечте державного виконавця транспортом. Так цей посадовець зможе швидко вирішити низку питань, пов’язаних з реалізацією майна (наприклад, описати майно, відвідати бюро технічної інвентаризації та підприємство, яке продаватиме майно). Якщо Ви маєте інформацію про майно боржника, його рахунки в банках тощо, надайте її державному виконавцеві.

По-друге,у деяких випадках, що їх передбачає законодавство, термін виконавчого провадження можна продовжити. Йдеться про зупинення виконавчого провадження, повернення виконавчого документу стягувачеві та ін. До терміну, відведеного на виконавче провадження, не зараховують, зокрема, часу, що минув від того моменту, коли державний виконавець звернувся до суду або іншого органу (посадової особи), що видав рішення, з проханням розтлумачити таке рішення, до того дня, коли це пояснення надійшло до відділу державної виконавчої служби.

По-npent, термін виконавчого провадження можуть збільшити в разі відстрочення та розстрочення виконавчого провадження.

Відстрочення— це відкладення чи перенесення виконання судового рішення на новий термін, що його визначає відповідний суд. Наприклад, відстрочити виконання можуть за рішенням, у якому суд встановив певний термін, протягом якого належить звільнити приміщення, повернути майно тощо.

Розстроченнядає змогу виконувати рішення частинами, що їх визначає відповідний суд, з певним інтервалом у часі. Термін виконання для кожного етапу також має встановити суд (господарський суд). При цьому розстрочення можливе в разі виконання судового рішення щодо тих предметів, які вдається поділити на частини (гроші; майно, не визначене за індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Опишемо детальніше підстави для здійснення згаданих заходів та послідовність кроків у такому процесі. Насамперед зазначимо, що рішення про відстрочення чи розстрочення щодо виконання певного рішення, постанови чи ухвали приймає той суд, який видав виконавчий документ. При цьому питання розглядають у разі надходження таких документів чи вчинення таких дій:

• заява котроїсь сторони;

• заява державного виконавця;

• подання прокурора чи його заступника;

• власна ініціатива суду.

Пам’ятайте: державний виконавець не має права самостійно вирішувати питання про відстрочення чи розстрочення щодо виконання судового рішення. Якщо цей посадовець зважився на такий крок, відразу подавайте скаргу до суду.

За підставу для відстрочення чи розстрочення щодо виконання судового рішення можна вважати конкретні обставини, що ускладнюють або унеможливлюють виконання такого рішення протягом відведеного часу.

Згоди сторін на розстрочення чи відстрочення закон не вимагає. Терміну, на який дозволено відстрочити чи розстрочити виконання судового рішення, законодавство України теж не визначає. Тому суд може встановити будь-який термін відстрочення чи розстрочення щодо виконання судового рішення. Розглядаючи таке питання, відповідний суд має брати до уваги матеріальні інтереси сторін, їхнє фінансове становище, міру вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи.

Далі ознайомимо Вас із процедурою розгляду заяви про відстрочення чи розстрочення в господарських судах. Оскільки аналогічний процес у загальних судах відбувається майже так само, окремо на цьому питанні зупинятися не будемо.

Якщо у Вас виникла потреба відстрочити чи розстрочити виконання певного рішення господарського суду, напишіть відповідну заяву (шаблон заяви див.

Зауважте, що заяву належить подавати до господарського суду першої інстанції тобто саме того органу, який розглядав Вашу справу й ухвалив відповідне рішення. До такого самого адресата Ви маєте звертатися й у тому разі, якщо рішення було переглянуто в апеляційному чи касаційному порядку.

Господарські суди апеляційних та касаційних інстанцій також можуть винести рішення про відстрочення чи розстрочення щодо виконання своїх постанов або ухвал. Проте до такого кроку закон дозволяє вдаватися за однієї умови: про обставини, що дають підставу змінити термін виконання, стало відомо перед винесенням ухвали або постанови, виданої за наслідками перегляду рішення в апеляційній чи касаційній інстанції. При цьому припис про відстрочення або розстрочення ухвали чи постанови має містити резолютивна частина зазначеної ухвали чи постанови.

Заяву щодо відстрочення чи розстрочення розглядають у тій послідовності і за тим порядком, які встановлено для господарських процесів. Тож Ви мусите подати до господарського суду обгрунтування своєї заяви та докази того, що надіслали іншій стороні копію цієї заяви. Про час і місце розгляду Вашої заяви суд має повідомити обидвом сторонам. Заяву мають розглянути протягом 10 днів від моменту її надходження до господарського суду. Відтак господарський суд виносить ухвалу про відстрочення або розстрочення щодо виконання судового рішення.

Припустимо, заходів забезпечення позову не було вжито перед прийняттям рішення зі спору. У такому разі господарський суд має право одночасно з вирішенням питання про відстрочення або розстрочення щодо виконання судового рішення вжити заходів для забезпечення його виконання (про це зазначають в ухвалі).

Якщо Ви не погоджуєтеся з рішенням господарського суду, то можете оскаржити ухвалу так само, як і будь-яке інше судове рішення.

Виконувати ухвалу господарського суду зобов’язує закон, тому жодного наказу з цього приводу не видають.

Джерела юридичної інформаціїстаття 351 Цивільного процесуального кодексу України; стаття 121 Господарського процесуального кодексу України; статті 25, 33 Закону України “Про виконавче провадження’’ від 21.04.1999 № 606-ХГѴ; пункти 3.7, 4.4 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої в Наказі Міністерства юстиції від 15.12.1999 № 74/5; Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 № 02-5/333; пункт 5 Роз’яснення Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 № 04-5/365; пункт 1.3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.02.2002 № 01-8/155; Лист Вищого арбітражного суду України від 25.10.1996 № 01-8/375; пункт 6 Листа Вищого арбітражного суду України від 11.12.2000 № 01-8/739; Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 07.06.2001 № 01-8/665.

1.5.