СУДОВА ПРАКТИКА:

1. Ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 07 грудня 2012 р.

Справа № 2602/4955/12 У Х В А Л А іменем України

"07" грудня 2012 р. Дарницький районний суд м.

суддя Парамонов М.Л., розглянувши в м. Києві позовну

заяву

ОСОБА_1 до Державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Сидоренко Р.Г. на дії державного виконавця, скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві Сидоренко Р.Г. на дії державного виконавця та скасування постанови ВП № 28990227 від

12.11.2012 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС України спори фізич-

них чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, віднесені до компетенції адміністративних судів.

Згідно ч.1 п.1, 6 ст.3 КАС України - справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах здійснюється шляхом пред’ явлення адміністративного позову.

Згідно ч.1 ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Позивачем ОСОБА_1 заявлено вимоги, щодо неправомірності дій (рішень) державного виконавця, про скасування постанови ВП № 28990227 від 12.11.2012 року про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження - у виконавчому провадженні на підставі виконавчого листа № 2- 4988/11, виданого 27.09.2011 року Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Сонячний» заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 8043,79 грн., тобто оскаржуються дії (рішення) державного виконавця в порядку розділу VH «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України, оскільки виконується рішення суду по цивільній справі.

Згідно положень ст.85 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до відповідного суду. Скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ.

Відповідно до положень Розділу ѴІІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень»метою розгляду скарги є вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника (сторони виконавчого провадження); у разі обґрунтованості скарги суд зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Згідно п.1 ч.1 ст.109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

На підставі вищенаведеного та керуючись п.1 ч.1 ст.109 КАС України,

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м.

Роз’яснити ОСОБА_1 його право на звернення до суду, який видав виконавчий лист, зі скаргою в розділу ѴІІ Цивільного процесуального кодексу України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».

Ухвала може бути оскаржена особою, яка подала позовну заяву, до Київського апеляційного адміністративного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом п"яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: Парамонов М.Л.

2. Ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від

20.12.2012 року.

Справа №2601/23305/12 Провадження №:6-а/2601/63/12

У Х В А Л А

20.12.2012 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі:

головуючого судді ШевченкоТ.М. за участю секретаря Крекотень О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву старшого державного виконавця А.Н.Рагімова відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про встановлення способу та порядку виконання рішення, - в с т а н о в и в:

рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2010 р. частково задоволено позов ОСОБА_1 Постановлено зобов’язати Міністерство оборони України нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв’язку з настанням інвалідності. Зобов’язати Київський міський військовий комісаріат виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв’язку із настанням інвалідності. В решті позовних вимог відмовлено. (а.с. 97-99)

Постановою від 21.06.2011 р. державного виконавця відкрито виконавче провадження з примусового виконання вико- навчого листа, виданого Голосіївським райсудом м. Києва 29.04.2011 р., № 2а-49/10 про зобов’язання Міністерства оборони України нарахувати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв’язку з інвалідністю.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23.05.2012 р. відмовлено у задоволенні заяви представника Міністерства оборони України Прокопчука О.М. про роз’яснення рішення суду.

30.11.2012 р. державний виконавець А.Н.Рагімова звернувся у суд і заявою про встановлення способу та порядку виконання рішення. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що листом від 12.07.2011 р. № 248/6/С/1457/1734 МОУ повідомило відділ про наявність ускладнень під час виконання рішення суду, оскільки ОСОБА_1 було звільнено з військової служби 31.10.1985 р., а інвалідність встановлена 06.05.2009 р. на день його звільнення з військової служби посадовий оклад становив 180 карбованців колишнього СРСР. Виплата одноразової грошової допомоги була запроваджена з 10.05.2006 р. (день набуття чинності Закону України від 04.04.2006 р. № 3597 «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»). Закон України не має. У зв’язку з тим, що судом прийнято рішення про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги виникає необхідність у роз’ яснення способу виконання рішення суду, оскільки є незрозумілим яким чином має застосовуватися посадовий оклад на день звільнення зі служби, який був в карбованцях СРСР, і відповідно до яких законодавчих актів має бути здійснено перерахунок однієї грошової одиниці в іншу. Також є незрозумілим порядок врахування до складу грошового забезпечення для обчислення одноразової допомоги 100-відсоткової надбавки відповідно до Указів Президента України від 10.04.1996 р. № 925 та від 23.02.2002 р. № 173 і постанови КМУ від 22.05.2000 р. № 829, оскільки ОСОБА_1 її не отримував та не має на неї права.

Відповідно до ст.373 ЦПК України, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім»ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони, суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

За змістом ст. 373 ЦПК України зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення може мати місце лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення зокрема відсутності присудженого майна в натурі тощо.

Додані до подання матеріали не підтверджують наявності обставин, що утруднюють виконання рішення станом на час звернення державного виконавця з даною заявою до суду, оскільки у своїй заяві державний виконавець просить обґрунтувати рішення суду, що не є встановленням способу і порядку виконання рішення в розумінні ст. 373 ЦПК України.

З огляду на наведене, суд вважає, що обставини, які утруднюють виконання зазначеного рішення та є винятковими, за змістом ст. 373 ЦПК України, відсутні, а тому у задоволенні заяви належить відмовити.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292-294, 373 ЦПК України, суд - у х в а л и в:

У задоволенні заяви старшого державного виконавця А.Н.Рагімова відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про встановлення способу та порядку виконання рішення відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається Апеляційному суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом п’яти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’ яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя

3. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 грудня 2012 р.

Справа № 2-5106/12 Р І Ш Е Н Н Я іменем України

"19" грудня 2012 р. Дарницький районний суд м. Києва

у складі:

головуючого судді:Дубаса В.А., при секретарі: Ридзель О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві про зняття арешту з квартири, -

в с т а н о в и в:

У березні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві про зняття арешту з квартири АДРЕСА_1.

Однак рішенням Дарницького районного суду м. Києва від

05.12.2012 року згадану квартиру їй виділено у власність у порядку поділу майна подружжя, ОСОБА_2 у власність виділено іншу квартиру та два автомобілі. Виходячи з того, що у ОСО- БА_1 перед стягувачем ОСОБА_3 не має жодних зобов’язань просила суд зняти накладений арешт на квартиру.

Позивач та її представник у судове засідання з’явились, вимоги позову підтримали та просили його задовольнити.

Представник ОСОБА_2 у судове засідання з’явився, вимоги позову визнав, просив суд його задовольнити.

Представник ОСОБА_3 та ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві у судове засідання не з’явились, хоча про місце, день і час розгляду справи повідомлялись належним чином, однак про причини неявки суд не повідомили.

Суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що не з’ явились у судове засідання та не повідомили про причини неявки.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Встановлено, що ухвалою Білоцерківського міськра- йонного суду Київської області від 21.06.2011 року забезпечено позов у справі за заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_2, які на прав власності належать ОСОБА_2

На виконання зазначеної ухвали суду постановою державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві Іванюк Д.С. від 30.09.2011 року накладено арешт на вказані дві квартири.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’ язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 17 згаданого Закону передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення такого документа до виконання,він відповідає вимогам,передбаченим цим Законом,і пред’явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п’ятнадцяти днів)та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Як вбачається з рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05.12.2012 року, яке набрало законної сили, квартиру АДРЕСА_1 виділено у власність позивачці у порядку поділу майна подружжя, ОСОБА_2 у власність виділено іншу квартиру та два автомобілі.

Відповідно до положень ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження»особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Разом з тим, відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу. Особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення, протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування, яка розглядається судом протягом двох днів. Питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про скасування заходів забезпечення позову.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Повно та всебічно з’ ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що вимоги позовної заяви не ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи не підтверджені певними засобами доказування, оскільки державним виконавцем на виконання ухвали суду про забезпечення позову від 21.06.2011 року (доказів про скасування (або зміни) якої суду не надано) згідно вимог Закону Украї- ни «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.09.2011 року та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, підстав для скасування згаданого арешту Дарницьким районним судом м. Києва не вбачається.

Роз’яснити позивачеві, що ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21.06.2011 року, якою забезпечено позов та накладено арешт на майно, може бути скасовано цим же судом або за наслідками апеляційного оскарження відповідним судом апеляційної інстанції.

Зважаючи на викладене, керуючись ст.ст. 10, 11,60, 79, 88, 131, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову про зняття арешту з квартири - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:

4. Ухвала Дзержинського районного суду м. Харкова ві 12 грудня 2012 року.

Справа №2-6520/11 УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2012 року Дзержинський районний суд м. Харкова

у складі:

Головуючого - судді Омельченко К. О., при секретарі Забіякі Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву старшого державного виконавця Дзержинського ВДВС ХМУЮ Молотилової В.В. про затвердження мирової угоди по цивільній справі за позовом Харківського державного авіаційного виробничого підприємства до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, -

встановив:

Судом розглядалася вище зазначена цивільна справа. Старший державний виконавець Дзержинського ВДВС ХМУЮ Молотилова В.В. звернулася до суду з клопотанням про визнання мирової угоди, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження».

За умовами мирової угоди:

1. Сторони визнають та підтверджують, що заборгованість Боржників перед Стягувачем станом на 06.11.2012 року за рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова у справі № 2-6520/11 від 28 лютого 2012 року становить 13 050,33 грн. (тринадцять тисяч п’ятдесят гривень 33 коп.).

2. Боржники зобов’язуються здійснити погашення заборгованості, вказаної в п.1 даної Мирової угоди в порядку передбаченому п. 4 цієї Мирової угоди.

3. Стягувач зобов’язався вимагати від Боржників оплати заборгованості, вказаної в п.1 Мирової Угоди, виключно в порядку, передбаченому у п.4 цієї Мирової Угоди.

4. Сторони дійшли згоди, що погашення заборгованості, вказаної у п.1 цієї Мирової угоди, здійснюється Боржниками шляхом щомісячної часткової сплати заборгованості в наступному порядку:

-2000 грн. до 27 листопада 2012р.;

-2000 грн. до 27 грудня 2012р.;

-2000 грн. до 27 січня 2013р.;

-2000 грн. до 27 лютого 2013р.;

-2000 грн. до 27 березня 2013р.;

-2000 грн. до 27 квітня 2013р.;

-1050,33 грн. до 15 травня 2013р.

5. Боржники зобов’ язуються надавати копії квитанцій щодо оплати заборгованості, передбаченої п.п.1,4 цієї Мирової Угоди Стягувану, у строк до 5 числа місяця наступного за місяцем оплати заборгованості..

6. Стягувач заявляє, що у випадку належного виконання цієї Мирової угоди не матиме жодних майнових претензій до Боржників з приводу заборгованості, погашення якої є предметом цієї Мирової угоди.

7. У випадку порушення умов цієї Мирової угоди однією із Сторін, інша Сторона має право вживати усіх передбачених чинним законодавством заходів щодо захисту своїх прав та вимагати відшкодування збитків.

Зазначена спільна заява та мирова угода приєднана до матеріалів цивільної справи.

Сторонам роз’яснено наслідки такого рішення та наслідки закриття провадження по справі, які передбачені ст. 206 ЦПК України.

Враховуючи, що мирова угода, укладена сторонами, не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб та вчинена в інтересах обох сторін, суд у відповідності до ст. 175, п. 4 ч. 1 ст. 205 ЦПК України ухвалою закриває проводження по справі.

Отже, з огляду на вищевикладене, керуючись ст. 6, 124 Конституції України, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, суд - ухвалив:

Визнати мирову угоду, укладену між Харківським державним авіаційним виробничим підприємством та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, за якою:

5. Сторони визнають та підтверджують, що заборгованість Боржників перед Стягувачем станом на 06.11.2012 року за рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова у справі № 2-6520/11 від 28 лютого 2012 року становить 13 050,33 грн. (тринадцять тисяч п’ятдесят гривень 33 коп.).

6. Боржники зобов’язуються здійснити погашення заборгованості, вказаної в п.1 даної Мирової угоди в порядку передбаченому п. 4 цієї Мирової угоди.

7. Стягувач зобов’язався вимагати від Боржників оплати заборгованості, вказаної в п.1 Мирової Угоди, виключно в порядку, передбаченому у п.4 цієї Мирової Угоди.

8. Сторони дійшли згоди, що погашення заборгованості, вказаної у п.1 цієї Мирової угоди, здійснюється Боржниками шляхом щомісячної часткової сплати заборгованості в наступному порядку:

-2000 грн. до 27 листопада 2012р.;

-2000 грн. до 27 грудня 2012р.;

-2000 грн. до 27 січня 2013р.;

-2000 грн. до 27 лютого 2013р.;

-2000 грн. до 27 березня 2013р.;

-2000 грн. до 27 квітня 2013р.;

-1050,33 грн. до 15 травня 2013р.

8. Боржники зобов’язуються надавати копії квитанцій щодо оплати заборгованості, передбаченої п.п.1,4 цієї Мирової Угоди Стягувану, у строк до 5 числа місяця наступного за місяцем оплати заборгованості..

9. Стягувач заявляє, що у випадку належного виконання цієї Мирової угоди не матиме жодних майнових претензій до Боржників з приводу заборгованості, погашення якої є предметом цієї Мирової угоди.

10. У випадку порушення умов цієї Мирової угоди однією із Сторін, інша Сторона має право вживати усіх передбачених чинним законодавством заходів щодо захисту своїх прав та вимагати відшкодування збитків.

Ухвала може бути оскаржена в Апеляційний суд Харківської області шляхом подання через Дзержинський районний суд апеляційної скарги протягом п’яти днів.

Суддя

5. Ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2012 року.

Справа №2601/23982/12 Провадження №:6/2601/659/12

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2012 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Новака А.В., з участю секретаря Герасимчук А. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду подання старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Красуцької Г.Ю. про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон,

встановив:

старший державний виконавець ВДВС Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Красуцька Г.Ю. звернулася до суду із поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 до повного погашення заборгованості перед ОСОБА_3 на підставі виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом м. Києва виданого 27.07.2012 року за № 2-724/11.

Подання обґрунтовано тим, що ВДВС Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа № 2-724/11, виданого Голосіївським районним судом м. Києва 27.07.2012 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в розмірі 516727 гривень 22 копійки.

Постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена 06 серпня 2012 року і надіслана на адресу боржника з наданням 7-денного строку для добровільного виконання судового рішення.

Станом на 17.12.2012 року заборгованість боржника перед стягувачем погашена не була, а рішення суду не виконане.

В судове засідання представник ВДВС Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві не з’явився.

Дослідивши матеріали подання з доданими до нього документами, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва 27 липня 2012 року був виконавчий лист за № 2-724/11 про стягнення з ОСО- БА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в розмірі 516727 гривень 22 копійки.

06.08.2012 року старшим державним виконавцем ВДВС Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.

4 жовтня 2012 року на адресу ВДВС Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві від ОСОБА_2 надійшов лист, з якого вбачається, що боржник не погоджується з ухваленим рішенням суду та не має змоги виконати таке рішення.

Згідно з п. 18 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження»у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов’ язань за рішенням.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду і в’ їзду в Україну громадян України», громадянинові який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов’ язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов’язань. При цьому паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті, або в разі використання паспорта для вчинення злочину, або виявлення у ньому підробки, а також у випадках припинення громадянства України. Тимчасове затримання або вилучення паспорта у таких випадках здійснюється судом, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, військовими комісаріатами та консульською службою України.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’ язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

На погляд суду матеріали подання містять дані про те, що боржник ОСОБА_2 ухиляється від виконання рішення суду і був належним чином поінформований про відкриття виконавчого провадження, однак не вживав жодних дій направлених на реальне виконання рішення суду.

Враховуючи наведене, суд вбачає підстави для задоволення подання державного виконавця.

Керуючись ст. 208-210, 293-294, 296, 377-1 ЦПК України, суд, - ухвалив:

Подання старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Красуцької Г.Ю. про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон - задовольнити.

Встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржнику ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НО- МЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) без вилучення паспорту, до виконання ним своїх зобов’язань за виконавчим листом виданим 27.07.2012 року Голосіївським районним судом м. Києва за № 2-724/11.

Ухвала може бути оскаржена протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали, а ухвалу яку було постановлено без участі особи, яка її оскаржує протягом п’ яти днів з дня отримання копії ухвали. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва.

Суддя А.Новак

6. Ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 12 грудня 2012 року.

Справа №2601/23762/12 Провадження №:6/2601/639/12

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2012 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі:

головуючого судді Новака А.В.,

з участю секретаря Герасимчук А. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду подання державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Красуцького А. Б. про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон,

встановив:

державний виконавець ВДВС Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві звернувся до суду із поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 до повного погашення заборгованості ТОВ «Модуль-Стиль»перед Фондом державного майна України на підставі наказу № 40/438, виданого Господарським судом міста Києва від 02.12.2010 року.

Подання обґрунтовано тим, що ВДВС Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві 03.02.2012 року було

відкрито виконавче провадження на підставі наказу № 40/438, виданого Господарським судом міста Києва від 02.12.2010 року про стягнення з ТОВ «Модуль-Стиль»на користь державного бюджету України грошових коштів у розмірі 3469 гривень 53 копійки. Як вказує державний виконавець, постанова про відкриття виконавчого провадження була надіслана на адресу боржника і надано 7-денний строк для добровільного виконання судового рішення.

Станом на день внесення до суду подання заборгованість боржника перед стягувачем погашена не була. Керівником боржника ТОВ «Модуль-Стиль»є ОСОБА_2.

В судове засідання представник ВДВС Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві не з’явився.

Дослідивши матеріали виконавчого провадження, суд вважає, що подання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

В судовому засіданні встановлено, що Господарським судом міста Києва було видано наказ № 40/438 від 02.12.2010 року про стягнення з ТОВ «Модуль-Стиль»на користь державного бюджету України грошових коштів у розмірі 3469 гривень 53 копійки.

03.02.2012 р. ВДВС Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.

Відомостей про отримання даної постанови боржником матеріали подання не містять. Крім того суду не було надано матеріали виконавчого провадження з метою встановлення отримання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з ст. П Закону України «Про виконавче провадження» у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов’язань за рішенням.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду і в’їзду в Україну громадян України», громадянинові який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов’ язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов’язань. При цьому паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті, або в разі використання паспорта для вчинення злочину, або виявлення у ньому підробки, а також у випадках припинення громадянства України. Тимчасове затримання або вилучення паспорта у таких випадках здійснюється судом, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, військовими комісаріатами та консульською службою України.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’ язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Матеріали подання не містять будь-яких даних про те, що боржник ухиляється від виконання рішення суду і був належним чином поінформований про відкриття виконавчого провадження.

Враховуючи наведене, суд не вбачає підстав за наданими суду доказами для задоволення подання державного виконавця.

Керуючись ст. 209, 210, 377-1 ЦПК України, суд, - ухвалив:

у задоволенні подання державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві Красуцького А. Б. про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя А.Новак

7. Ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2012 р.

Ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2012 р.

(в и т я г)

Державне підприємство (далі - Дії) «Антрацит» звернулося до суду з заявою про заміну сторони у зведеному виконавчому провадженні по примусовому виконанню виконавчих написів нотаріуса від 17 жовтня 2000 р.1-1612, від 12 серпня 2002 р. № 1317, від 12 серпня 2002 р. № 1318 та від 12 серпня 2002 р. № 1319 про стягнення заборгованості на користь С., що знаходиться у провадженні підрозділу примусового виконання рішень відділу держаної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області, з боржника, ДП «Антрацит», на боржника, ДП «Шахта імені 50-річчя Радянської України».

Заява мотивована тим, що згідно з наказом Міністерства вугільної промисловості України від 31 грудня 2008 р. № 691 «Про створення шляхом виділу Державного підприємства «Шахта імені 50-річчя Радянської України» (зі змінами та доповненнями) зі складу ДП «Антрацит» було виділено відокремлений підрозділ, «Шахта імені 50-річчя Радянської України», та на його базі створено ДП «Шахта імені 50-річчя Радянської України». Згідно з п. 8 наказу від 31 грудня 2008 р. № 691 (зі змінами та доповненнями) ДП «Шахта імені 50-річчя Радянської України» є правонаступником частини майна, прав та обов’язків ДП «Антрацит», пов’язаних із діяльністю його відокремленого підрозділу «Шахта імені 50-річчя Радянської України», згідно з розподільчим балансом. Відповідно до п. 3.3 Статуту ДП «Шахта імені 50-річчя Радянської України» підприємство є правонаступником прав та обов’язків відокремленого підрозділу «Шахта імені 50-річчя Радянської України». За таких обставин ДП «Антрацит» вважає, що боржника у зведеному виконавчому провадженні про стягнення заборгованості на користь С. слід замінити з ДП «Антрацит» на його правонаступника, ДП «Шахта імені 50-річчя Радянської України».

Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 29 червня 2011 р. заяву ДП «Антрацит» про заміну сторони у виконавчому провадженні задоволено. Замінено сторону у зведеному виконавчому провадженні № 13/1 з примусового виконання виконавчих написів нотаріуса від 17 жовтня 2000 р.

№ 1-1612, від 12 серпня 2002 р. № 1317, від 12 серпня 2002 р. № 1318 та від 12 серпня 2002 р. № 1319 про стягнення заборгованості на користь С. з ДП «Антрацит» на його правонаступника, ДП «Шахта імені 50-річчя Радянської України».

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 2 вересня 2011 р. апеляційну скаргу С. задоволено. Ухвалу місцевого суду скасовано з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви щодо заміни сторони у зведеному виконавчому провадженні.

Заявник, ДП «Антрацит», не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі ухвалу місцевого суду.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити на підставі такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з виконавчими написами нотаріуса від 17 жовтня 2000 р. № 11612, від 12 серпня 2002 р. № 1317, від 12 серпня 2002 р.

№ 1318 та від 12 серпня 2002 р. № 1319 з ДП «Антрацит» на користь ТОВ «ЛФЦ-сервіс» стягнуто 3 332 124,20 грн. Згідно з ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2007 р., залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 лютого 2008 р., замінено стя- гувача за зазначеними виконавчими написами нотаріуса з ТОВ «ЛФЦ-сервіс» на С.Зведене виконавче провадження з примусового виконання цих виконавчих написів нотаріуса передано до підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ у Луганській області та прийнято до виконання згідно з постановою від 27 вересня 2010 р.

Відповідно до наказу Міністерства вугільної промисловості України від 31 грудня 2008 р. № 691 (зі змінами та доповненнями) зі складу ДП «Антрацит» було виділено відокремлений підрозділ, «Шахта імені 50-річчя Радянської України», та на його базі створено ДП «Шахта імені 50-річчя Радянської України».

Згідно з п. 8 цього ж наказу ДП «Шахта імені 50-річчя Радянської України» є правонаступником частини майна, прав та обов’язків ДП «Антрацит», пов’язаних із діяльністю його відокремленого підрозділу, «Шахта імені 50-річчя Радянської України», згідно з розподільчим балансом.

Відповідно до п. 3.3 Статуту ДП «Шахта імені 50-річчя Радянської України» підприємство є правонаступником прав та обов’язків відокремленого підрозділу, «Шахта імені 50-річчя Радянської України».

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву про заміну боржника у виконавчому провадженні, керувався тим, що ДП «Шахта імені 50-річчя Радянської України» є правонаступником частини майна, прав та обов’язків ДП «Антрацит», пов’язаних із діяльністю його відокремленого підрозділу, «Шахта імені 50-річчя Радянської України». Заборгованість ДП «Антрацит» перед С. передана ДП «Шахта імені 50-річчя Радянської України» згідно з розподільчим балансом, тому є підстави для заміни боржника у виконавчому провадженні.

Апеляційний суд не погодився з такими висновками місцевого суду та, скасовуючи його рішення з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви про заміну боржника у виконавчому провадженні, керувався тим, що право висунення вимоги до новоствореної у спосіб виділу юридичної особи має лише кредитор, комісія з виділу відокремленого підрозділу має право за наслідками розгляду заявлених кредиторами вимог задовольнити їх чи відхилити. До розподільчого балансу мають бути включені лише вимоги кредиторів, які були заявлені та задоволені комісією.

Доказів того, що С. звертався з такими вимогами до комісії суду не надано. Доказів того, що зазначена у виконавчих написах заборгованість пов’язана саме з діяльністю відокремленого підрозділу «Шахта імені 50-річчя Радянської України» заявником також не надано.

Оскільки реєстрацію ДП «Антрацит», яке визначено боржником у зведеному виконавчому провадженні, не припинено, воно не вважається таким, що вибуло як сторона виконавчого провадження, отже, С. як кредитор до комісії з виділу з вимогами до створення шляхом виділу нової юридичної особи, ДП «Шахта імені 50-річчя Радянської України», не звертався, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для заміни сторони у зведеному виконавчому провадженні. Разом із тим з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна, керуючись таким.

Відповідно до ст. 109 ЦК виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох новостворюваних юридичних осіб. До виділу застосовуються за аналогією положення частин 1, 2 та 4 ст. 105 та положення статей 106 і 107 ЦК. Відповідно до частин 2, 3 ст. 107 ЦК після закінчення строку для пред’явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов’язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов’язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення.

За змістом ч. 2 ст. 107 ЦК розподільчий баланс має містити не лише зобов’язання тих кредиторів, які заявили свої вимоги та вони були задоволені комісією, а й зобов’язання, які оспорюються сторонами. Документом, який розподіляє майнові права та обов’ язки між підприємством, є розподільчий баланс, який містить положення про правонаступництво щодо реорганізованого суб’єкта стосовно усіх кредиторів, включаючи зобов’ язання, які оспорюються сторонами.

Таким чином, висновки апеляційного суду про те, що до розподільчого балансу мають бути включені лише вимоги кредиторів, які були заявлені та задоволені комісією з виділу, вбачаються необгрунтованими.

Згідно з п. 8 наказу Мінвуглепрому України від 31 грудня 2008 р. № 691 (зі змінами та доповненнями) ДП «Шахта імені 50-річчя Радянської України» є правонаступником частини майна, прав та обов’язків ДП «Антрацит», пов’язаних із діяльністю його відокремленого підрозділу, «Шахта імені 50-річчя Радянської України», згідно з розподільчим балансом. Міністерством вугільної промисловості України 9 лютого 2011 р. затверджено розподільчий баланс, складений за результатами реорганізації ДП «Антрацит» шляхом виділення відокремленого підрозділу, «Шахта імені 50-річчя Радянської України», та створення на його базі ДП «Шахта імені 50-річчя Радянської України», відповідно до якого заборгованість ДП «Антрацит» перед С. за виконавчими написами нотаріуса від 17 жовтня 2000 р. № 1-1612, від 12 серпня 2002 р. № 1317, від 12 серпня 2002 р. № 1318 та від 12 серпня 2002 р. № 1319 передано ДП «Шахта імені 50-річчя Радянської України».Додана до матеріалів справи копія розподільчого балансу містить нотаріальне посвідчення підписів голови та членів комісії з виділу, що відповідає вимогам Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Перехід за розподільчим балансом заборгованості за виконавчими написами нотаріуса від 17 жовтня 2000 р. № 1-1612, від 12 серпня 2002 р. № 1317, від 12 серпня 2002 р. № 1318 та від 12 серпня 2002 р. № 1319 про стягнення заборгованості на користь С. від Дії «Антрацит» до правонаступника, ДП «Шахта імені 50-річчя Радянської України», є підставою для заміни сторони у зведеному виконавчому провадженні з примусового виконання цих написів.

Викладеним обставинам дав належну оцінку суд першої інстанції, обґрунтовані висновки щодо яких виклав у мотивувальній частині ухвали. Посилання апеляційного суду на те, що ДП «Антрацит» не припинено, а отже, і не вважається таким, що вибуло як сторона виконавчого провадження, не узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки підставами процесуального правонаступництва є не лише припинення юридичної особи.

Вибуття ДП «Антрацит» як сторони виконавчого провадження відбулося не у зв’язку з припиненням юридичної особи, а у зв’язку з прийняттям рішення про виділ відокремленого підрозділу, «Шахта імені 50-річчя Радянської України», та затвердженням розподільчого балансу, відповідно до якого права та обов’язки ДП «Антрацит» перейшли до ДП «Шахта імені 50- річчя Радянської України» за виконавчими написами нотаріуса про стягнення заборгованості на користь С.Ці обставини не було враховано апеляційним судом при постановленні оскаржуваної ухвали, що призвело до неправильного вирішення питання про заміну сторони у зведеному виконавчому провадженні. При цьому місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для заміни боржника у виконавчому провадженні. Висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заяви належним чином не мотивовані та не узгоджуються зі змістом правовідносин, що виникли між сторонами. Враховуючи наведене, ухвалу апеляційного суду слід скасувати з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись статтями 336, 339, 344, 345 ЦПК, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ДП «Антрацит» задовольнила. Ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 27 вересня 2011 р. скасувала, ухвалу Ленінського районного суду м. Луганська від 29 червня 2011 р. залишила в силі.

8. Ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 р.

Ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 р.

(в и т я г)

У січні 2011 р. К.О.М. звернувся до суду з позовом до К.І.В., третя особа: Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Інкомстрах» (далі - ЗАТ «Страхова компанія «Інко- мстрах»), про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Посилався на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 10 вересня 2009 р. у м. Севастополі з вини водія К.І.В., його власному автобусу завдано механічних пошкоджень, вартість відновлювального ремонту становить 24 360 грн. Зазначав, що цивільно-правова відповідальність К.І.В. застрахована у ЗАТ «Страхова компанія «Інкомстрах», однак страхова компанія, отримавши його повідомлення, не виплатила страхового відшкодування. З урахуванням зазначених обставин, уточнивши позовні вимоги, просив на підставі статей 1166, 1167, 1187 ЦК стягнути з відповідача на його користь 23 850 грн на відшкодування майнової шкоди, 148 грн 57 коп. на відшкодування моральної шкоди та відшкодувати судові витрати.

Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 14 липня 2011 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 15 вересня 2011 р., позов задоволено. Стягнуто з К.І.В. на користь К.О.М. 23 850 грн на відшкодування майнової шкоди та 148 грн 57 коп. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі К.І.В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 324 ЦПК підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги К.О.М. про стягнення з К.І.В. коштів на відшкодування майнової та моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що шкода позивачу заподіяна з вини відповідача, а тому він має нести відповідальність у порядку, передбаченому статтями 1166, 1167, 1187 ЦК.

Проте погодитись із такими висновками не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду має бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону судові рішення не відповідають. Судом установлено, що 10 вересня 2009 р. у м. Севастополі з вини водія К.І.В. автобусу «Мерседес», що належить позивачу, завдано механічні пошкодження. Розглядаючи справу, суди не врахували, що відповідно до Закону цивільна відповідальність К.І.В. на момент ДТП була застрахована згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а застрахованим транспортним засобом є автомобіль відповідача.

Відповідно до зазначеного полісу страховик, яким є ЗАТ «Страхова компанія «Інкомстрах», забезпечує відшкодування шкоди, завданої майну третіх осіб під час ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу. Внаслідок цієї пригоди настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована.

Статтею 3 Закону передбачено, що обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування

шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У ч. 22.1 ст. 22 Закону зазначено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо- транспортної пригоди життю, здоров’ ю, майну третьої особи.

Відповідно до Закону та ст. 1194 ЦК питання про відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування; у разі відсутності такої згоди за її заявою до суб- сидіарної відповідальності залучається страховик.

Як зрозуміло з матеріалів справи, відповідач не погодився на відшкодування шкоди і просив стягнути кошти зі страхової компанії.

Проте суди на зазначені вимоги закону уваги не звернули та не дали належної оцінки поясненням відповідача про те, що страховою компанією не приймалося рішення про відмову К.І.В. у виплаті страхового відшкодування на користь К.О.М., тому саме страховик має відшкодовувати цю шкоду; також не з’ ясували, яка саме сума завданої позивачу шкоди згідно з умовами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів може бути виплачена ЗАТ «Страхова компанія «Інкомстрах», та не встановили, яка сума завданої позивачу шкоди підлягає стягненню з

К.І.В. За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК у частині законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що за ст. 338 ЦПК є підставою для скасування ухвалених судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу К.І.В. задовольнила. Рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 14 липня 2011 р. та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 15 вересня 2011 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.

9. Ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2012 р.

Ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 березня 2012 р.

(в и т я г)

У лютому 2011 р. П. звернувся до суду із позовом до Відкритого акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» (далі - ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика») про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Посилався на те, що з 8 вересня 2008 р. по 17 лютого 2010 р. він працював на посаді заступника комерційного директора ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика». Відповідно до п. 9 укладеного контракту йому встановлювався оклад у розмірі 10 370 грн щомісячно. Згідно з наказом від 17 лютого 2010 р. № 35-к позивач звільнився з роботи за згодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП. Відповідно до згаданого наказу йому до виплати належала заробітна плата за грудень 2009 р., січень та лютий 2010 р. і компенсація за невикористану відпустку за період роботи з 7 серпня 2007 р. по 6 серпня 2008 р. (16 календарних днів), за період з 7 серпня 2008 р. по 6 серпня 2009 р. (31 календарний день), за період з 7 серпня 2009 р. по день звільнення (15 календарних днів) - всього 62 календарних дні. Посилаючись на те, що нараховану заробітну плату йому не виплачено, позивач просив стягнути заробітну плату, 26 535 грн 83 коп., компенсацію за невикористану відпустку терміном 62 календарні дні, 15 554 грн, та середній заробіток за час затримки розрахунку за 264 дні у сумі 90 005 грн 52 коп., всього - 132 095 грн 34 коп.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 25 березня 2011 р. позов задоволено. Стягнуто з ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика» на користь П. нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 1 грудня 2009 р. по 17 лютого 2010 р. у сумі 26 535 грн 83 коп., компенсацію за невикористану відпустку у сумі 15 554 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку з 17 лютого 2010 р. по 31 жовтня 2010 р. у сумі 90 005 грн 52 коп., всього - 132 095 грн 34 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2011 р. рішення районного суду змінено у частині розміру стягнутих сум. Стягнуто з ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика» на користь П.: 102 232 грн 76 коп., з яких 16 320 грн 23 коп. - заборгованість із заробітної плати за період з 1 грудня 2009 р. по 17 лютого 2010 р., 85 914 грн 36 коп. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17 лютого 2010 р. по 16 лютого 2011 р., на користь держави: витрати судового збору у розмірі 1 022 грн 32 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика», посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині стягнення 16 320 грн 23 коп. заборгованості із заробітної плати за період з 1 грудня 2009 р. по 17 лютого 2010 р. та перерахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до п. 9 укладеного між позивачем та ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика» контракту йому встановлено оклад у розмірі 10 370 грн. Змінюючи рішення, апеляційний суд врахував раніше виплачені суми заборгованості за розрахунком - 25 769 грн, тому вважав, що залишок заборгованості становить 16 320 грн 23 коп. та обчислив середній заробіток за час затримки розрахунку, виходячи із середньоденного заробітку, - 340 грн 93 коп.

З такими висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до абзацу 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата. Згідно із п. 5 цього Порядку нарахування виплат у випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати.

П. працював у відповідача до 17 лютого 2010 р. та останніми календарними місяцями його роботи були січень та лютий 2010 р. Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, період затримки розрахунку становить 253 дні.

За таких обставин суду належало виходити не із розміру окладу, встановленого контрактом, а із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов’ язана виплата.

Обчислюючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції виходив із розміру встановленого позивачу посадового окладу, 10 370 грн, та не послався на нормативний акт, яким керувався при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до роз’яснень п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. № 14 «Про судове рішення в цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог.

У мотивувальній частині рішення апеляційного суду не наведено розрахунку, з якого розміру середньої заробітної плати була обчислена сума, належна до виплати позивачу за час затримки розрахунку.

Оскільки апеляційним судом всупереч вимогам ст. 303 ЦПК не перевірено та не спростовано доводи апеляційної скарги ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика» про неправильне застосування норм матеріального права при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку, рішення суду апеляційної інстанції за змістом не повною мірою відповідає вимогам ст. 215 ЦПК, підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 333, 338, 345 ЦПК, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика» задовольнила частково.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 15 листопада 2011 р. у частині стягнення з ВАТ «Запорізька кондитерська фабрика» на користь П. середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 17 лютого 2010 р. по 16 лютого 2011 р. скасувала та у цій частині справу направила на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа № 2011/19059/12 6/2011/533/12

УХВАЛА

30 листопада 2012 року Дзержинський районний суд міста Харкова

в складі:

головуючого судді Подус Г.С.,

при секретарі Коваленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за поданням державного виконавця Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Риженко Ю.Е. про примусове проникнення до житла, -

В С Т А Н О В И В:

Державний виконавець Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Риженко Ю.Е. звернулася до суду Дзержинського району м. Харкова з поданням про примусове проникненнядо приміщень, що належить боржникові на праві власності та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 з метою встановлення майнового стану боржника.

В провадженні державного виконавця Дзержинського відділу ДВС Харківського міського управління юстиції знахо-

диться зведене виконавче провадження, щодо стягнення з ОСОБА_2 сум боргу на користь юридичних осіб.

В судовому засіданні було встановлено:

Державним виконавцем винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень відповідно до наказу № 16/12- 09 від 27.04.09 р., відповідно до виконавчого листа № -2056/09 від 18.06.09р., відповідно до виконавчого листа № 2-1506/10 від

17.12.2010 року, відповідно до виконавчого листа № 2-4673/10 від 27.12.2010 року, відповідно до виконавчого листа № 2- 508/11 від 29.04.2011 року, відповідно до примусового виконання рішення № 1329 від 17.12.2010 року, виданого Управлінням Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкові, відповідно до виконавчого листа № 2-3387/10 від

29.04.2011 року.

В ході примусового виконання виконавчого провадження державним виконавцем були здійснені виходи за адресою АДРЕСА_2 для перевірки виконання рішення суду , у зв’язку з невиконанням законних вимог державного виконавця, проте

14.05.2012 року при виході на адресу невідома жінка в грубій формі відмовила надати доступ до приміщення, 29.05.2012 року на дзвінки та стук в двері мешканці не відчинили, про що було складено акт.

Суд, дослідивши подання та додані до нього матеріали, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України -

1. Питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця.

( Частина перша статті 376 в редакції Закону № 3538-IV ( 3538-15 )від 15.03.2006 )

2. Суд негайно розглядає подання,зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Державний виконавець просить суд надати дозвіл примусове проникнення до приміщень що належить боржникові на праві власності та розташовані за адресою: АДРЕСА_3 та АД- РЕСА_2 з метою встановлення майнового стану боржника.

У відповідності до ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" -

- звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валю- ті,інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях,на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються за наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

Згідно ч.5 ст.50 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3541-IV ( 3541-15 ) від 15.03.2006р., у разі відсутності у боржника коштів та цінностей,достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Державний виконавець не надав суду ніяких доказів того, що ним були проведені будь які дії спрямовані на виконання наказу Господарського суду Харківської області про примусове виконання ухвали,а тому подання не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.376 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Поданням державного виконавця Дзержинського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Риженко Ю.Е. про примусове проникнення до житла, що належить боржникові на праві власності та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 з метою встановлення майнового стану боржника - залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Г.С.Подус

Справа № 2602/2509/12

П О С Т А Н О В А

іменем України

"10" грудня 2012 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді: Лужецької О.Р., за участю секретаря: Цибулюк М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Управління Пенсійного фонду України у Дарницькому районі м. Києва до Головного управління юстиції у м. Києві про скасування постанови про накладення штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

03 жовтня 2012 року Управління Пенсійного фонду України у Дарницькому районі м. Києва звернулося до суду з позовом до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві, державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві Григорян О.Г. та просить суд скасувати постанову про накладення штрафу від 27.04.2012 року по виконавчому провадженні

№ 28573210 в розмірі 680,00 грн.

5 жовтня 2012 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі в частині вимог Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва до підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві про скасування постанови про накладення штрафу та відкрито провадження в адміністративній справі за позовною заявою Управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва до державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві Григорян О.Г. про скасування постанови про накладення штрафу.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21 листопада 2012 року замінено відповідача Державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві за адміністративним позовом Управління Пенсійного Фонду України в Дарницькому районі м. Києва до Державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у м. Києві про скасування постанови про накладення штрафу на Головне управління юстиції у м. Києві.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, надавши суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з’ явився, належним чином повідомлявся про час та місце судового засідання у справі, письмових заперечень по суті позову до суду не направив.

Вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши адміністративний позов, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно положення ч. 12 ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється у порядку, встановленому статтею 181 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про виконавче провадження"учасники виконавчого провадження, які мають право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідачем у справі є Головне управління юстиції у м. Києві відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2012 року № 10 визначено, що відповідачем у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби. Таким органом державної виконавчої служби є : 1) Державна виконавча служба України, до складу якої входить відділ примусового виконання рішень; 2) Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; 3) районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Згідно з ч. 1 ст. 18 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам, підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1-4 частини першої цієї статті.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі про примусове виконання рішення у спосіб і порядку, визначеному виконавчим документом.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі не- надання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Судом встановлено, що до Управління Пенсійного Фонду України (далі - УПФУ) в Дарницькому районі м. Києва вперше 16.09.2011 року надійшла постанова державного виконавця Григорян О.Г. від 15.07.2011 року № 28573210 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2а-359/11, виданого Дарницьким районним судом м. Києва, про зобов’язання УПФУ в Дарницькому районі м. Києва провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 відповідно до вимог ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 22.05.2008 рік та надано строк для добровільного виконання судового рішення в семиденний термін.

Рішення районного та апеляційного судів відпрацьовані управлінням. Стягувачу ОСОБА_2 були нараховані кошти на вересень місяць 2011 року.

17 жовтня 2011 року управлінням до підрозділу примусового виконання рішень ГУЮ у м. Києві надіслано лист про відпрацювання рішення суду відносно ОСОБА_2, разом з цим повідомлено про те, що у 2011 році пенсійні виплати, передбачені ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ЗУ «Про статус і соціальний захист дітей війни»та інше, в тому числі й ті, розмір яких встановлено на виконання судових рішень, здійснювалися у розмірах, визначених постановою Уряду від 06.07.2011 року № 745.

27 квітня 2012 року старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Григорян О.Г. винесено постанову про накладення штрафу на управління Пенсійного фонду України в Дарницькому районі м. Києва в розмірі 680,00 грн., яка надійшла до управління 07.06.2012 року, не враховуючи надіслані управлінням повідомлення та взагалі не звертаючи увагу на нормативно-правові акти, які діють з червня та липня місяців 2011 року та з 01.01.2012 року та на які при відповідях посилається управління.

12 червня 2012 року управління вже зверталось до суду з аналогічною скаргою. Але ухвалою від 27 червня 2012 року № 4с-172/12 відмовлено у відкритті провадження, оскільки розгляд даних спорів відноситься до адміністративної компетенції. УПФУ в Дарницькому районі м. Києва 27.08.2012 року повторно звернулось до суду, але вже в порядку адміністративного судочинства. Натомість ухвалою від 29.08.2012 року позовну заяву УПФУ в Дарницькому районі м. Києва було залишено без розгляду, у зв’язку з пропущенням строку.

Відповідно до частини 1 статті 75 Закону України "Про виконавче провадження", після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов’язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п. 13 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 75 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст. 89 Закону і не пізніше 5-ти робочих днів з дня накладення повторно перевіряє стан виконання рішення. Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведене без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно з законом. При цьому на боржника накладається штраф у порядку встановленому ст. 89 Закону.

У разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання(ч. 1 ст. 89 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України).

Належних доказів того, що державний виконавець перевірив стан виконання рішення суду відповідно до наданих йому законом повноважень, суду не надано.

Докази, надані позивачем про належне виконання судового рішення та доводи позивача про наявність достатніх правових підстав для закриття виконавчого провадження, відповідачем не спростовані.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов Управління Пенсійного фонду України у Дарницькому районі м. Києва до Головного управління юстиції у м. Києві про скасування постанови про накладення штрафу є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 5, 10, 11, 25, 49, 75, 89 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 2, 10, 69, 71, 158-163, 181, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Управління Пенсійного фонду України у Дарницькому районі м. Києва до Головного управління юстиції у м. Києві про скасування постанови про накладення штрафу - задовольнити.

Скасувати постанову старшого державного виконавця

Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві Григорян О.Г. про накладення штрафу у розмірі 680, 00 грн. від

27.04.2012 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення, а особами, які не були присутні в судовому засіданні, протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.Р. Лужецька