3.1. Публічна служба: сфери функціонування та сутність

Органи публічної адміністрації виконують свої завдання і функції завдяки людям, що у них працюють. Вплив людсько­го фактора є одним із важливих напрямів, що досліджується межах теорії публічної адміністрації.

Термін «публічна служба» є відносно новим для нашої краї­ни: до останнього часу в українському законодавстві застосо­вується передусім термін «державна служба», а тому варто де­тальніше з'ясувати його сутність у зарубіжних країнах.

Наприклад, у Німеччині термін «публічна служба» розгля­дають у двох аспектах:

— інституційному — як визначення кола осіб, для яких ви­конання публічних справ становить професійну діяльність;

— функціональному — як діяльність з метою виконання за­гальнодержавних завдань адміністрації.

Що стосується інституційного аспекту, то публічна служба може здійснюватись працівниками фактично усіх організацій публічного сектора:

— органів державної влади (тобто, не лише виконавчої, але й законодавчої та судової);

державних підприємств та установ; органів місцевого самоврядування; комунальних підприємств та установ.

Функціональний аспект є важливим з огляду на те, що про­тягом останніх десятиріч завдання публічної адміністрації в ба­гатьох країнах виконують не лише органи та організації публіч­ного сектора, але й делегуються приватним структурам. Тобто, ^мова йде про розширення кола суб'єктів, залучених до виконан- ^я публічних функцій. Хоча зрозуміло, що делегування є завж­ди тимчасовим і лише з чітко визначених питань.

Повертаючись до інституційного аспекту, зауважимо, що окреслене нами коло суб'єктів, працівники яких можуть пере­бувати на публічній службі є передусім теоретичним узагаль­ненням. У законодавстві зарубіжних держав використовуються інші терміни, зумовлені історико-правовими традиціями конк­ретних країн.

Наприклад, в країнах англо-американської правової систе­ми термін публічна служба поширюється на усі організації пуб­лічного сектора, проте в законодавстві використовується термін цивільна служба (як складова частина публічної), який сто­сується лише частини працівників органів публічної влади.

Як це не дивно, але дещо схожою є ситуація, що склалась в Україні та інших пострадянських державах. За відсутності тер­міна «публічна служба», у нашому законодавстві до останнього часу застосовують два терміни: «державна служба» та «служба в органах місцевого самоврядування». При тому в обох випад­ках мова йде лише про частину працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, працівники ж державних та комунальних підприємств (установ) виключені зі сфери пра­вового регулювання законодавства про службу. В результаті останню зазначену категорію ми класифікуємо як «службовці державних (муніципальних) організацій», створюючи таким чином невиправдані термінологічні суперечності (державний службовець — службовець державної організації).

У країнах континентальної правової системи така терміноло­гічна неузгодженість певною мірою усунута на законодавчому рівні. Публічною службою у деяких західноєвропейських краї­нах вважається діяльність не лише працівників органів публіч­ної влади, але й публічних підприємств та установ, наприклад, пошти чи університетів. При тому варто зауважити, що в ме­жах публічної служби закріплюються різні правові статуси пра­цівників, тобто, лише частина працівників зазначених вище структур має статус публічного службовця. Детальніше ми роз­глянемо ці поділи у наступному підрозділі.

Наприкінці відзначимо, що застосування терміну «публіч­на служба» (як, до речі, і окреслений у першому розділ термін «публічна адміністрація») є виправданим з огляду на адекватне відображення у ньому сутності аналізованого явища.

Слово «служба» характеризує вид діяльності людини, що

Р* _аЄ у першу чергу в інтелектуальній праці і спрямована на забезпечення «чужих» інтересів. Це слово також передбачає підзвітність та підконтрольність службовців суб'єктові, який їх

наймає..

Слово «публічна» підкреслює, чии інтерес повинні захищати службовці — усього суспільства, а не приватний, корпоратив­ний чи навіть державний (хоча кожен з них виступає складовою частиною публічного інтересу). Крім того, «публічна служба» охоплює працю як в державних, так і в самоврядних організа­ціях, тобто, є універсальним поняттям.

Отже, публічна служба є особливим видом діяльності осіб, що працюють в організаціях публічного сектора і повинні задо­вольняти публічні інтереси.