2.3.2. Адміністративна юрисдикція залежно від вимогу справі

Новелою в судочинстві України, зокрема в адміністративно­му, є залежність визначення вимоги позову в адміністратив­ному спорі від того, чи заявлена вона одночасно з вимогою, яку належить розглядати адміністративним судом.

Так, за приписами ч. 2 ст. 21 КАС вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи без­діяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушен­ням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових від­носин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно- правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди ви­рішуються судами в порядку цивільного або господарського су­дочинства.

Приписи цієї норми підтверджують особливий підхід до ви­значення належності справ адміністративної юрисдикції, зо­крема позовних вимог про відшкодування шкоди — залежно від того, з якими вимогами заявлено цю вимогу.

Незважаючи на зрозумілість процесуальної норми, якою са­ме так визначається юрисдикція вимог про відшкодування шкоди, у судовій практиці виникають проблеми під час засто­сування цієї норми. Наприклад, фізична особа, яка перебувала на публічній службі, звернулася до суду з позовом про визнання наказу (указу) про її звільнення протиправним, і цю позовну за­яву було задоволено, тобто наказ про звільнення було скасова­но. Після цього та сама особа звертається до суду щодо стягнен­ня грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та стяг­нення моральної шкоди за незаконне звільнення.

У цьому випадку щодо вимоги про стягнення грошового за­безпечення не виникає питань з приводу визначення юрисдик­ції. Ця вимога повинна розглядатися в порядку адміністратив­ного судочинства, оскільки відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходжен­ня, звільнення з публічної служби, а стосовно грошового забез­печення — належить до умов проходження такої служби.

Подібне роз’яснення дав ВАСУ у листі від 27 жовтня 2008 р. № 1790/01/13-08, в якому зазначено про необхідність врахову­вати, що такі вимоги розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Пов’язаними із вимогами про стягнен­ня заробітної плати слід вважати вимоги про відшкодування шкоди, завданої саме нездійсненням виплат з оплати праці. У разі ж заявления вимог про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням, що було предметом іншого публічно- го-правового спору, судам слід закривати провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС з огляду на те, що такі вимоги підлягають розгляду адміністративними судами одно­часно із вимогами стосовно визнання протиправним рішення про звільнення або переведення [184].

Також виникла проблема з визначенням юрисдикції цієї ви­моги під час застосування виборчого законодавства. Так, В. А. Мазурок зауважив, що відповідно до ч. 11 ст. 79 Закону України «Про вибори народних депутатів України» особи, винні у протиправному псуванні виборчих бюлетенів, відшкодовують завдану шкоду в порядку, встановленому Законом.

Однак із цього приводу Пленум ВАСУ в абз. 4 п. 5 постанови від 2 квітня 2007 р. № 2 «Про практику застосування адміністратив­ними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму» роз’яснив, що ч. 2 ст. 21 КАС України передбачено можливість розгляду в одному провадженні вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної про­типравними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, лише разом із вимогою про визнання зазначених рішень, дій чи бездіяльності протиправними. В іншому випадку вимоги про відшкодування шкоди в порядку адміністративного судочинства розглядатися не можуть. Тому судам слід мати на увазі, що з вимогою у спорі, пов’язаному з виборчим процесом чи процесом референдуму, в одному провадженні не може розгляда­тися вимога про відшкодування шкоди, оскільки особливості, встановлені статтями 172—179 КАС, не поширюються на розгляд такої вимоги [63].

Закріплення законодавцем такого виду розмежування вимог, на нашу думку, є неправильним, оскільки вирішення цивільної вимоги про відшкодування шкоди в адміністративному судо­чинстві може значно затягнути розгляд основної вимоги — пуб­лічно-правового спору, оскільки потребує встановлення обста­вин про заподіяння шкоди з можливим проведенням судових експертиз. Крім того, виникає питання про можливість застосу­вання судами таких принципів адміністративного судочинства під час розгляду цієї вимоги, як офіційне з’ясування всіх обста­вин справи, обов’язок доказування тощо. Судова практика з приводу вирішення цієї вимоги в адміністративному та в ци­вільному судочинствах може бути різною. Водночас, на наш по­гляд, у такому поєднанні є позитивний момент, який полягає в тому, що позивач в одному судочинстві може розв’язати спір у повному обсязі та в нього не буде необхідності порушувати пи­тання про відкриття справи в іншому судочинстві.

Вважаємо, що ефективним був би розгляд в адміністратив­ному судочинстві всіх вимог, які є похідними від оскаржуваних рішення, дії чи бездіяльності. Ними є не тільки вимоги про від­шкодування шкоди, а й вимоги про визнання договорів недійс­ними, актів незаконними тощо.

2.3.3.