§ 3. Посередницькі договори: поняття особливості та види

Посередницькі договори є договорами про надання послуг. Спільним для всіх зобов’язань з надання послуг (зокрема, посередницьких) є те, що предметом їх є дії нематеріального характеру (юридичні та/або фактичні).

нематеріальних послуг як предмета зобов’язання є те, що:

а) діяльність послугонадавача не виражається в речовому результаті,

б) послугонадавач не гарантує досягнення передбачуваного результату. Зобов’язання з надання посередницьких послуг є однією з ланок системи господарсько-правових зобов’язань, в той же час система зобов’язань з надання посередницьких послуг не має замкненого, вичерпного характеру.

Посередницьке договірне правовідношення - це зобов’язання, в якому одна сторона (посередник) зобов’язується за завданням іншої сторони (замовника) надати посередницьку послугу, яка споживається в процесі вчинення першою стороною (посередником) визначеної фактичної та/або юридичної дії (здійснення діяльності), діючи в інтересах та за рахунок цієї сторони (замовника), та сприяючи останній у встановленні, зміні або припинені правовідносин в сфері підприємницького обороту, а інша сторона (замовник) зобов’язується оплатити їй надану послугу. За посередницьким зобов’язанням, основний обов’язок виконавця послуги (посередника) полягає у безпосередньому наданні посередницької послуги, а замовника послуги - в оплаті послуги у розмірі, строки та порядку, визначеному законом або за згодою сторін.

Господарський договір про надання посередницьких послуг (посередницький договір) - це угода, за якою одна сторона - посередник (послугонадавач) зобов’язується за завданням, за рахунок та в інтересах іншої сторони - замовника (послугоотримувача) надати посередницьку послугу - виконати юридичну та/або фактичну дію (сукупність дій), а замовник (послугоотримувач) зобов’язується своєчасно та належним чином оплатити зазначену послугу.

Всі господарські договори, якими опосередковуються посередницькі правовідносини, умовно можна поділити на дві групи: 1) загальні - виключно посередницькі та/або представницькі договори, предметом яких є виконання юридичних та/або фактичних дій посередником за завданням, за рахунок та в інтересах замовника (доручення, комісія, агентський договір); 2) спеціальні - договори, що укладаються при здійсненні окремих видів посередницької діяльності й містять елементи загальних посередницьких договорів або стають посередницькими за певних умов (до цієї групи пропонується відносити й усі непоіменовані посередницькі договори). Всі договори, якими оформляються посередницькі правовідносини, може бути умовно віднесено до групи

посередницьких договорів. Спільним для всіх договірних конструкцій, якими оформляються посередницькі правовідносини, є те, що посередник діє в межах наданого йому замовником повноваження/права діяти за рахунок замовника, виконуючи юридичні та/або фактичні дії в його ж інтересах на оплатних засадах. Посередницький договір - це дво- або багатосторонній господарський договір оплатного характеру, за яким одна сторона (посередник) в інтересах іншої сторони (замовника) переважно від власного імені та/або в окремих випадках, коли до складу посередницької послуги входить супутнє вчинення окремих дій від імені замовника та за його рахунок, вчиняє дії юридичного та/або фактичного характеру, спрямовані на встановлення господарських зв'язків з іншими суб'єктами господарювання, укладення угод в сфері господарювання, що є змістом посередницької послуги.

Самостійного характеру посередницькому договору надають такі ознаки: особливість предмета договору; обмеженість суб'єктного складу; складність щодо охоплення питань, котрі необхідно враховувати при його підготовці та укладенні; сфера застосування та вид діяльності, що спрямована на задоволення тієї чи іншої потреби, а також ступінь поширення різноманітних видів вказаного договору.

Змістом посередницького договору є діяльність посередника з надання відповідних послуг замовникові (зокрема, при укладенні договорів у сфері підприємництва).

договору є посередник, котрий діє в інтересах та за рахунок замовника щодо надання останньому посередницької послуги, а також безпосередньо сам замовник, задля задоволення госпо­дарських потреб якого така діяльність здійснюється. Специфіка суб’єктного складу посередницького договору полягає в тому, що посередник - це завжди підприємець, що володіє високою кваліфікацією у сфері здійснюваної ним посередницької діяльності, відзначається професіоналізмом, необхідним для надання посередницьких послуг, та відповідним рівнем знань у тій сфері, де такі послуги надаються. Як правило, професійний посередник в сфері господарювання характеризується наявністю у нього певних навиків, вмінь, ділових контактів, ділової репутації тощо. Діяльність посередника носить самостійний, систематичний (постійний) характер, є основним та/або виключним видом діяльності для посередника. Професійний посередник, як і будь-який інший суб’єкт підприємництва, підлягає обов’язковій державній реєстрації, а в окремих випадках здійснює свою діяльність лише на підставі спеціального дозволу - ліцензії.

Сутність посередницького договору розкривається через зміст його істотних умов, до яких слід віднести умови про предмет (юридичні та/або фактичні дії, які повинен виконати посередник в інтересах замовника, а також «корисний ефект», що є бажаним для замовника результатом діяльності посередника), строк виконання посередницької послуги (вчинення відповідних дій посередницького характеру), розмір винагороди посередника (порядок оплати його послуг). Предмет посередницького договору формується з урахуванням двох факторів: а) специфіки послуги посередника, особливість котрої полягає в оплатному вчиненні посередником від власного імені юридичних та/або фактичних дій посередницького характеру в інтересах і за рахунок замовника; б) мети посередництва, якою визначається зміст дій посередника, а також зміст посередницького договору, ті права і обов’язки (повноваження), якими наділяється посередник, щоб діяти в інтересах замовника за його рахунок.

Права та обов’язки сторін у посередницькому договорі зумовлені його предметом, наповнюються конкретним змістом

залежно від сфери здійснення діяльності посередником, мети посередництва. Основні права та обов'язки сторін у

посередницькому договорі з урахуванням принципу реального і належного виконання зобов'язання можна звести до наступного: 1) обов'язку посередника щодо надання посередницької послуги замовникові (змістом якої є вчинення від імені посередника юридичних та/або фактичних дій в інтересах замовника і за його рахунок) кореспондує право замовника вимагати від посередника надання йому посередницької послуги (вчинення відповідних дій посередницького характеру); 2) обов'язку замовника щодо виплати винагороди посередникові (оплати наданих ним посередницьких послуг), а також щодо відшкодування посередникові понесених ним у процесі здійснення посередницької діяльності в інтересах замовника витрат кореспондує відповідне право вимоги посередника ^{[43] [44]; 3) обов'язку посередника щодо надання замовнику інформації про хід здійснення дорученої йому посередницької діяльності в інтересах замовника кореспондує відповідне право вимоги замовника на надання йому такої поточної та/або кінцевої (звіт виконавця) інформації, а обов'язкові посередника щодо надання звіту про понесені ним в інтересах замовника витрати з усіма підтверджуючими документами, якщо цього вимагає договір, кореспондує відповідне право вимоги замовника.}

Основними договорами, якими в практиці господарювання опосередковуються посередницькі правовідносини, є: договір доручення, комісії та агентський договір. Усі ці договори з певною 44 мірою умовності іменуюються «посередницькими». До

недавнього часу вважалося, що договори доручення, комісії і агентування є однотипними, оскільки в них співпадає предмет і

регулюють вони однотипні суспільні відносини. У вітчизняному праві їх врегульовано як самостійні. Порівняльно-правовий аналіз основних «посередницьких» договорів (доручення, комісії, агентування) свідчить про наявність у них як спільних, так і відмінних рис.

Спільні риси основних посередницьких договорів:

• Ними опосередковуються господарські відносини з надання посередницьких та/або представницьких послуг, сутність яких полягає в тому, що одна особа діє в інтересах іншої, створюючи для неї певні правові наслідки. Ця обставина зумовлює певний зв'язок цих договорів, їх спільну правову природу і дає підстави для віднесення їх до однієї групи господарських договорів - «посередницьких». Отже, всі вказані договори пов'язані з наданням посередницьких послуг, вчиненням дій, які мають правові наслідки.

• Договори доручення, комісії та агентський є різновидами договорів про надання послуг, тобто таких договорів, за умовами яких одна сторона (посередник), тобто фізична або юридична особа - підприємець) бере на себе зобов'язання щодо вчинення дій за рахунок і в інтересах іншої сторони (замовника), створюючи для неї певні правові наслідки (виникнення, зміну, припинення прав і обов'язків). Такі дії посередника, які він вчиняє в інтересах замовника, обов'язково сприяють вступу замовника в правовідносини з третіми особами. Метою є забезпечення інтересів однієї особи (замовника) діями іншої особи (посередника).

• Предмет договору, надання відповідних (посередницьких за характером) послуг є однією з істотних умов зазначених видів договорів, що відрізняє їх від інших договорів (зокрема, підряду), предметом яких є не дії, а кінцевий матеріальний результат.

• Ці договори об'єднує те, що вони опосередковують відносини, учасником яких є особа (посередник), яка у правовідношенні діє не у власних інтересах, а в інтересах іншої особи. Зобов'язання посередництва задовольняють потребу у вчиненні певної дії без особистої присутності. Спорідненість договорів доручення і комісії полягає у тому, що в договорі доручення є третя особа, а також на підставі цих договорів одна сторона (повірений, комісіонер) укладає угоди в інтересах другої особи (довірителя, комітента). Спільною рисою аналізованих договорів є те, що в кожному з них одна сторона (довіритель, комітент, принципал) досягає певного результату за допомогою іншої сторони (повіреного, комісіонера, агента), тобто тієї, котра діє в інтересах, під контролем і за рахунок особи, яка надає відповідне доручення (замовляє надання посередницької послуги).

• Щодо співвідношення договорів комісії і доручення, то договір комісії - це договір про надання посередницьких послуг, який за своїми основними ознаками дуже подібний до договору доручення. За договором комісії вчиняються угоди не безпосередньо особою, яка зацікавлена в їх кінцевому результаті, а за її дорученням, за її рахунок іншою особою. Подібно до договору доручення предметом комісії є вчинення однієї чи декількох угод, що їх укладає комісіонер з третіми особами за рахунок комітента щодо купівлі-продажу майна. Це робить інститут комісії схожим і до комерційного посередництва, що оформляється агентськими договорами, предметом яких є також укладення угод. Подібно до договору доручення, предметом договору комісії є юридичні дії. Однак дії, які вчиняє комісіонер за дорученням комітента, породжують правові наслідки не для нього, а для комітента. Внутрішня сторона взаємовідносин між комітентом та комісіонером також має де в чому спільні риси зі взаємовідносинами довірителя і повіреного (основою таких взаємовідносин є договір доручення). Схожість договорів доручення і комісії в тому, що і в договорі доручення є третя особа, а також у тому, що на підставі цих договорів одна сторона (повірений, комісіонер) укладає угоди в інтересах другої сторони (довірителя, комітента).

• При використанні цих договорів у сфері торгівельної діяльності право власності на товар не переходить до посередника.

• Зазначені господарські договори є двосторонніми (хоч можуть бути і багатосторонніми), взаємними і оплатними. Агентський договір завжди оплатний за ч. 1 ст. 301 ГК, де визначено, що комерційний агент отримує агентську винагороду за посередницькі операції. Договір комісії також оплатний. Якщо розмір комісійної плати в договорі не визначено, то така плата здійснюється з урахуванням звичайних цін на такі послуги після закінчення виконання договору (ст. 1013 ЦК). Аналіз норм ЦК дає підстави для висновку, - договір доручення може бути оплатним і безоплатним (ст. 1002 ЦК). Безоплатним він буде лише тоді, коли про це прямо вказано в договорі доручення. Якщо сторони з будь- якої причини не обумовили в договорі винагороду повіреного, договір вважається оплатним. Довіритель в цьому разі зобов’язаний оплатити послугу повіреного після виконання ним доручення за звичайними цінами на такі послуги. Однак протилежний висновок випливає з аналізу змісту відповідних норм ГК. Істотними умовами господарських договорів доручення, комісії, агентування, що укладаються між суб’єктами господарювання, на відміну від його цивільно-правового аналогу, є не тільки умова про предмет договору, але й умова про строк, ціну (оплату послуг посередника, його «винагороду»). Це логічно випливає зі змісту ч. 3 ст. 180 ГК, - при укладенні господарського договору сторони зобов’язані в будь- якому разі погодити предмет, ціну і строк дії договору. Господарський договір (доручення, комісія, агентування), що укладається між суб’єктами господарювання не може бути безоплатним і безстроковим. Якщо розглядати умови про строк дії і ціну договору як істотні (підставою для такого тлумачення є назва ст. 180 ГК «Істотні умови»...), то недодержання сторонами вказаного обов’язку відповідно до норм ч. 8 ст. 181 ГК повинно спричиняти визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) із застосуванням відповідних правових наслідків. Ціна визначається як істотна умова договору і в ч. 2 ст. 189 ГК. Відповідно до положень ст. 632 ЦК, ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. Якщо ціну не встановлено і її не може бути визначено виходячи з умов договору, то вона визначається на основі звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги (посередницькі) на момент укладення договору.

• За кожним із основних посередницьких договорів (незалежно від того, діє посередник від свого імені чи від імені замовника) посередник завжди діє за рахунок і в інтересах іншої особи (замовника). З точки зору економічного результату, немає значення, від чийого імені діє посередник (від свого імені чи від імені замовника), головне - в чиїх інтересах він діє, чиї інтереси він обслуговує своїми діями. В літературі зауважується, - факт вчинення дій в чужому інтересі вказує на наявність правового зв’язку з особою, чий інтерес репрезентується, проте тлумачення чужого інтересу через призму договірного зобов’язання слід проводити тільки з урахуванням майнового компонента, оскільки в площині договірного зобов’язання інтерес, незалежно від того, в якій сфері він виникає, проходить стадію вартісної оцінки, оскільки йдеться про предмет правового регулювання. Посередницьке правовідношення, в основі якого лежить представницьке повноваження, завжди направлене на правове забезпечення можливості «юридично» бути присутнім одночасно в декількох місцях. В такій «множинності» особи як суб’єкта правовідносин полягає головний юридичний інтерес посередницького зобов’я­зання. Об’єктом інтересу завжди є різноманітні блага (зокрема, корисний результат), які мають здатність задовольняти потреби суб’єктів права. Самі ж суб’єктивні права і правовідносини є правовими засобами реалізації інтересів з приводу отримання цих

⁴⁷ Васильєва В. А. Істотні умови посередницького договору / В. А. Васильєва // Університетські наукові записки. - 2006. - № 1 (17). - С. 82. благ. Об'єкт підприємницького договору є одночасно і об'єктом інтересу однієї зі сторін, тим благом, задля отримання якого суб'єкт вступає в договірне правовідношення. Договірне правовідношення може містити у своїй структурі один або декілька об'єктів прав; незалежно від цього об'єктів інтересу в договірному правовідношенні завжди декілька. Кожна з сторін, укладаючи договір, має на меті реалізацію власного інтересу, об'єктом якого фактично є зустрічне задоволення. В посередницькому договірному правовідношенні, що виникає на підставі будь-якого з основних посередницьких договорів, кожна сторона має на меті задоволення власного інтересу (інтерес посередника полягає в отриманні винагороди за вчинення посередницьких дій, надання відповідних послуг), однак, вчиняючи юридичні та/або фактичні дії, що є предметом кожного з основних посередницьких договорів, посередник повинен діяти виключно в інтересах замовника, і саме інтереси замовника (а не власні та/або третіх осіб) посередник повинен обслуговувати своїми діями.

Відмінні риси основних посередницьких договорів:

• На відміну від договорів доручення, комісії, сферою застосування агентських договорів є винятково господарська (підприємницька) діяльність. На це насамперед вказує те, що агентською діяльністю, за визначенням, є підприємницька діяльність, яка в свою чергу, обумовлює наявність статусу підприємця в суб'єктів, які надають відповідні послуги. За договором доручення як довірителем, так і повіреним може бути просто фізична особа, фізична особа - підприємець, а також будь- яка юридична особа. Сторонами агентського договору (принципалом і комерційним агентом) можуть бути тільки суб'єкти господарювання (ст. 295 ГК): згідно з ч. 2 ст. 295 ГК комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин чи юридична особа), який за повноваженням, заснованим на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво; наявність статусу суб'єкта підприємництва в агента обумовлена визнанням агентської діяльності підприємницькою (ч. 1 ст. 295 ГК). Отже, прямих вимог щодо наявності у клієнта за агентським договором статусу суб'єкта господарювання законодавство не містить. Проте вказівка у визначенні агентської діяльності на здійснення господарської діяльності, в процесі чи з приводу якої укладається агентський договір, вказує на те, що обидві сторони агентського договору (як агент, так і клієнт) повинні мати статус

підприємця. Чинне законодавство в більшості випадків не передбачає конкретних обмежень щодо участі в зобов’язальних посередницьких правовідносинах, що випливають із договорів доручення і комісії, окремих осіб чи організацій при безпосередньому здійсненні посередництва. Сторонами договорів комісії і доручення можуть бути як юридичні особи, так і фізичні особи - підприємці. Однак, якщо для замовника чи виконавця посередницької послуги участь у посередницьких правовідносинах спрямована на отримання прибутку та/або його участь у посередницькій діяльності можна кваліфікувати як підприємництво, то вони повинні буди зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку як суб’єкти господарювання, і тільки за таких підстав посередницька діяльність та правовідносини, що складаються при цьому, будуть господарськими.

• Подібно до договору доручення, предметом договору комісії є вчинення одного чи декількох правочинів. Це робить інститут комісії схожим до інституту комерційного посередництва, що оформляється агентськими договорами, предметом яких є також укладення угод, і, відповідно, відрізняє від інституту доручення, предметом якого є «вчинення юридичних дій», в т.ч. і укладення угод. За договором комісії зміст доручення комісіонеру обмежується вчиненням «правочинів», тоді як за договором доручення повіреному доручається вчинення «юридичних дій». Останнє поняття, крім вчинення тих самих правочинів, передбачає вчинення інших юридичних дій (складання документів, представництво в суді тощо). За договором доручення повірений виконує лише юридичні дії, але порівняно з комісіонером, його повноваження є ширшими: повірений вчиняє не тільки правочини, але й виконує інші дії юридичного характеру (приймає виконання договору, видає довіреності в порядку передоручення, у разі спору представляє інтересі довірителя у суді тощо). За договорами агентським, управління майном агент та управитель вчиняють не тільки юридичні, але й фактичні дії (ч. 2 ст. 1038 ЦК; ч. 1 ст. 297 ГК).

• Особливість договору комісії (порівняно з договорами доручення і агентським) полягає в тому, що комісіонер укладає угоди в інтересах комітента за його дорученням, за його рахунок, але від свого імені (ст. 1011 ЦК). Отже, права і обов’язки за укладеною угодою з третьою особою придбаває комісіонер, а не комітент. У цьому відмінність договорів комісії, договору та агентування. За договором доручення повірений виконує юридичні

дії не від свого імені, а від імені особи, за дорученням якої він діє, внаслідок чого зобов’язальні правовідносини виникають між особою, яку він представляє, та третьою особою. Таким чином, правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє суб’єктивні права і обов’язки для довірителя. Відносини комерційного посередництва передбачають участь у них особливої категорії підприємців - агентів. Особливістю цих відносин є те, що агент не заміщує особу суб’єкта, якого він представляє, - комітента (у договорі комісії) чи довірителя (у договорі доручення). Тим часом за договором комісії комісіонер діє хоч і за дорученням іншої особи, однак від власного імені, самостійно набуває прав за вчиненими в інтересах комітента правочинами зі сторонніми особами. Головною ознакою, яка відрізняє договір доручення від договору комісії, є те, що повірений діє від імені довірителя, у той час як комісіонер діє у правовідношенні від власного імені, хоч і в інтересах іншої особи (ст. 1011 ЦК). Правовим наслідком цієї відмінності є те, що внаслідок угод, укладених повіреним з третіми особами, права і обов’язки набуває безпосередньо довіритель, тоді як за договором комісії угоди, укладені комісіонером з третіми особами, для комітента будь-яких прав і обов’язків не породжують, бо це права і обов’язки самого комісіонера. Зобов’язання, що виникають між комісіонером і третіми особами, - автономні зобов’язання, хоча в основному їх зміст визначається змістом комісійного доручення (щодо предмету, ціни тощо). У комісіонера виникають права і обов’язки щодо третьої особи, повірений же ніяких прав і обов’язків за укладеними угодами не набуває. Договір комісії обумовлює виникнення двох видів правовідносин: між комісіонером і комітентом, комітентом і третіми особами. За договором доручення ніяких правовідносин між повіреним і третіми особами не виникає, вони існують лише між довірителем і третіми особами. Таким чином, на відміну від договору доручення, де має місце пряме представництво (повірений виступає від імені довірителя), у договорі комісії комісіонер - це сторона, яка виконує договір, виступає в інтересах комітента, але від власного імені, що унеможливлює виникнення представницьких правовідносин. Договір доручення відрізняється і від агентського договору, але не за вказаною ознакою. Відповідно до ч. 1 ст. 297 ГК, агент також діє від імені особи, яку він представляє. Разом з тим на відміну від договору доручення, агент вчиняє не тільки юридичні, а й фактичні дії (надає фактичні послуги). Комерційний агент надає суб’єкту,

якого він представляє, послуги в укладенні угод, сприяє їх укладенню. В цьому разі до обов’язків агента можуть входити як безпосереднє укладення угоди в інтересах суб’єкта, якого він представляє, на умовах, що вказані в агентському договорі, так і пошук можливих партнерів в широкому розумінні, що охоплюється категорією «сприяння». У договорі доручення повірений вчиняє певні юридичні дії за дорученням довірителя за його рахунок і від його імені (ст. 1000 ЦК). Юридичні дії повіреного можуть бути спрямовані як на укладення договорів, їх виконання, так і на вчинення процесуальних дій, організацію оформлення

правоустановчих документів тощо. Завдяки виконанню повіреним певних юридичних дій довіритель може реалізувати свої права й виконати обов’язки або набути, змінити, припинити їх. Предметом агентського договору можуть бути не тільки юридичні дії, але й фактичні послуги (ч. 1 ст. 297 ГК), які не спричиняють виникнення, зміни або припинення правовідносин особи, яку представляє комерційний агент. Таким чином, через те, що комерційний агент діє за рахунок суб’єкта, якого він представляє, агентський договір за своїм змістом подібний до договору доручення (чого не можна сказати про договір комісії, за яким комісіонер діє від власного імені). Однак, послуга комерційного агента за агентським договором обмежується лише «укладенням» угоди від імені довірителя, «сприянням» її укладенню. Натомість за договором доручення повірений може надавати послугу як з укладення угод, так і з їх виконання, зміни чи припинення, а також вчиняти інші юридичні дії. З урахуванням можливості вчинення виключно юридичних дій (без урахування можливості надання фактичних послуг), - сфера укладення агентського договору є вужчою порівняно з договором доручення. Водночас як у договорі доручення, комісії, так і в агентському договорі предмет договору є істотною умовою цих договорів.

• Договір комісії, на відміну від агентського договору або договору доручення, не є підставою виникнення відносин представництва.

• Повірений зобов’язаний виконати доручення особисто, якщо інше не передбачене договором. Однак він може з власної ініціативи передоручити виконання доручення третій особі, якщо обставини змусять його до цього з метою охорони інтересів довірителя. Про передоручення він негайно повідомляє довірителю. За договором комісії, за згодою комітента комісіонер має право укласти договір

субкомісії з третьою особою (субкомісіонером), залишаючись відповідальним за дії субкомісіонера перед комітентом. За договором субкомісії комісіонер набуває щодо субкомісіонера права, обов'язки комітента). У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси комітента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без згоди комітента. Комерційний агент повинен особисто виконати дане йому доручення (ч. 1 ст. 300 ГК). На відміну від повіреного, агенту заборонено на свій розсуд передавати свої права за агентським договором третім особам, якщо інше прямо не передбачене в самому договорі (ч. 2 ст. 300 ГК).

• По-різному здійснюється і припинення цих договорів за спеціальними підставами. Характерною ознакою договорів про надання послуг є те, що сторони мають право відмовитися від договору в будь-який час. Однак попри те, що можливість відмови від договору є спільною ознакою для всіх договорів про надання послуг, все ж процес такої відмови для кожного виду договору (доручення, комісії, агентування) має свої особливості.

Договір доручення може бути розірваний в односторонньому порядку за бажанням будь-якої зі сторін у будь-який час, оскільки чинним законодавством передбачена можливість відмови довірителя, повіреного від договору. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною. Сторони не вправі включити в договір положення, відповідно до якого довіритель та повірений можуть розірвати договір тільки за взаємною згодою і не в змозі відмовитися від нього в односторонньому порядку. Така домовленість є нікчемною (недійсною в силу прямого припису закону). Навіть якщо сторони включать її у договір, вона не буде мати правового значення. Таке правило пояснюється довірчим підґрунтям договору доручення і свободою сторін у вирішенні питання щодо його існування. Є спеціальне правило стосовно припинення договору доручення за участю повіреного, який діє як підприємець: для припинення договору сторона, яка відмовляється від нього, має про це повідомити другу сторону не пізніше, ніж за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлено договором. Попередження сторони щодо припинення договору заздалегідь спрямовано на забезпечення інтересів як довірителя, так і повіреного. Воно враховує особливості підприємницької діяльності повіреного. Потрібно враховувати що: а) збитки, завдані повіреному припиненням договору внаслідок відмови довірителя від договору доручення не відшкодовуються (крім випадку, коли повірений діяв як комерційний представник); б) збитки, завдані довірителеві припиненням договору внаслідок відмови повіреного від договору доручення, відшкодовуються лише у разі відмови повіреного від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник. В літературі звертається увага на те, що в ст. 1008 ЦК, яка визначає підстави припинення договору доручення, не йдеться про таку підставу, як припинення юридичної особи (довірителя або повіреного) ^[48]. Таку підставу було закріплено в п. 4

ч. 1 ст. 192 ЦК УРСР 1963 р. Незважаючи на відсутність в ст. 1008 ЦК вказівки щодо припинення договору доручення в разі припинення юридичної особи - сторони договору, висновок щодо цього можна зробити на основі аналізу окремих норм ЦКУ. Зокрема, в ч. 2 ст. 1010 ЦК, яка визначає обов'язки ліквідатора юридичної особи (повіреного), зазначено, що ліквідатор повинен повідомити довірителя про припинення договору доручення. Факт припинення договору доручення у випадку ліквідації юридичної особи - повіреного сумнівів не викликає. В такому випадку необхідно застосовувати ст. 609 ЦК, згідно з якою зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли обов'язки боржника не покладаються на іншу особу. Отже, незважаючи на те, що в ст. 1008 ЦК прямо не передбачено, що в разі ліквідації юридичної особи - довірителя або повіреного договір доручення припиняється (ст. 609, ч. 2 ст. 1010 ЦК). На цьому фоні викликає певні зауваження абз. 2 ч. 3 ст. 1008 ЦК, згідно з яким у разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником, довіритель має право відмовитися від договору доручення без попереднього повідомлення про це повіреному. Ця норма в повному обсязі не збігається зі ст. 609 та ч. 2 ст. 1010 ЦК, згідно з якими, як вже зазначалося, у разі ліквідації юридичної особи - учасника договору сам договір також припиняється. Відомо, що припинення юридичної особи може бути пов'язано або не пов'язано з правонаступництвом. Якщо має місце перший варіант і юридична особа припиняється з переданням всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділ, перетворення), то діє правило, встановлене абз. 2 ч. 3 ст. 1008 ЦК. Мається на увазі ситуація, коли повірений, який діє як підприємець, припиняє свою діяльність і його обов'язок з договору доручення переходить до іншої юридичної особи - правонаступника. Особа правонаступника може не задовольняти довірителя, тому йому дається право відмовитися від договору доручення негайно, без попереднього повідомлення про це повіреному. Якщо довіритель не заперечує, виконання зобов'язання може бути покладено на іншу особу - правонаступника. В такому разі договір буде продовжувати свою дію на майбутнє. Це правило збігається і з ч.1 ст.107 ЦК. Інша ситуація виникає, якщо юридична особа - повірений припиняється внаслідок ліквідації, тобто без правонаступництва. У такому разі правило абз. 2 ч. 3 ст. 1008 ЦК не діє і зобов'язання припиняється внаслідок припинення юридичної особи - боржника (ст. 609, ч. 2 ст. 1010 ЦК). У зв'язку з тим, що договір припинив свою дію, довірителеві немає від чого відмовлятися. Інше свідчило б про можливість існування зобов'язання без боржника. Достатньо вказати, що згідно з закріпленим в абз. 2 ч. 3 ст. 1008 ЦК правилом відмова від договору є правом довірителя. Виходить, що у разі, коли довіритель не відмовиться від договору, той буде продовжувати свою дію і після припинення юридичної особи - повіреного. З цим погодитися не можна. Слід вважати, що у разі припинення юридичної особи - повіреного або довірителя без правонаступництва (ліквідація) договір доручення припиняється, а ліквідатор юридичної особи - учасник договору зобов'язаний повідомити іншу сторону про його припинення. Якщо ж припинення здійснюється з право- наступництвом, договір доручення може бути припинено внаслідок відмови від нього довірителя.

Агентський договір може бути дострокового припинений за угодою сторін. Вказаний договір може бути припинений в односторонньому порядку у разі: а) відкликання повноважень комерційного агента суб'єктом господарювання, якого агент представляє; б) відмови комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва. Отже, для агентського договору ГК також допускається одностороння відмова від виконання договору. Право односторонньої відмови від виконання договору надається як комерційному агенту, так і суб'єкту господарювання, якого агент представляє. Так право на розірвання агентського договору в односторонньому порядку надано

принципалу. Він зобов’язаний повідомити про це агента не менше ніж за один місяць, якщо більш тривалий термін не визначено договором (ст. 304 ГК). Комерційний агент може скористатися таким правом лише в тому випадку, якщо агентський договір укладено без визначення терміну його дії. Згідно зі ст. 1025 ЦК, комітент також має право відмовитися від договору комісії.

Якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за 30 днів. У разі відмови комітента від договору комісії, він повинен у строк, встановлений договором, а якщо такий строк не встановлено, - негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера. У випадку невиконання комітентом цього обов’язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною. У разі такої відмови комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв’язку з виконанням договору. Ст. 1026 ЦК дозволяє комісіонеру відмовитися від договору комісії лише тоді, коли строк не встановлено договором. Комісіонер повинен повідомити комітента про відмову від договору не пізніше, ніж за 30 днів. Комісіонер, який відмовився від договору комісії, повинен вжити заходів, необхідних для збереження майна комітента. У разі відмови комісіонера від договору комісії, комітент повинен розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера, протягом 15 днів від дня отримання повідомлення про відмову комісіонера від договору. У випадку невиконання комітентом цього обов’язку комісіонер має право передати це майно на зберігання за рахунок комітента або продати майно за найвигіднішою для комітента ціною.

Запитання та завдання для самоконтролю:

1. Дайте визначення поняття господарського посередництва.

2. Які доктринальні підходи щодо розуміння правової природи посередництва Вам відомі?

3. Назвіть ознаки господарського посередництва.

4. За якими критеріями можлива класифікація господарського посередництва?

5. Яка структура посередницьких правовідносин?

6. Які наукові концепції щодо правової природи повноважень посередника Вам відомі?

7. Які ознаки властиві посередницьким правовідносинам?

8. Назвіть види посередницьких правовідносин.

9. Які особливості суб’єктного складу посередницьких правовідносин?

10. За якими критеріями можлива класифікація посередників?

11. Що є об’єктом посередницьких правовідносин?

12. Дайте загальну характеристику посередницьким договорам.

13. Як співвідносяться між собою основні посередницькі договори? Назвіть спільні та відмінні риси договорів доручення та комісії, агентського договору.