<<
>>

§ 4. Юрисдикція суду щодо справ окремогопровадження

Крім справ позовного і наказного провадження, юрисдикція загаль­ного суду поширюється і на справи окремого провадження. Окреме провадження — це вид непозовного цивільного судочинства, у поряд­ку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав і інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи від­сутності неоспорюваних прав.

Загальним об'єктом судового захисту в окремому провадженні виступає законний інтерес, а предметом су­дової діяльності — встановлення юридичних фактів або станів.

На відміну від позовного провадження, де діяльність суду має, так би мовити, дозвільний характер (вирішується спір про право), в окре­мому судовому провадженні — установчий характер (встановлюються юридичні факти та стани). Фактично суд у межах цивільного судочин­ства здійснює різні функції. У зв'язку з цим деякі науковці правильно вважають, що в окремому провадженні цивільного процесу відсутні правосудні начала і воно не може бути віднесене до правосуддя, оскіль­ки не пов'язане із розв'язанням спорів про право. Намагання законо­давця віднести справи окремого провадження до юрисдикції цивільних судів не відповідають предметній характеристиці судової влади, адже предметом судового розгляду в цивільному процесі можуть бути тіль­ки справи по спорах щодо захисту суб'єктивних прав. Установлення фактів, що мають юридичне значення, як юридична діяльність за своєю спрямованістю є управлінською, а не правосудною. Розгляд справ окремого провадження пов'язаний із здійсненням, так би мовити, «су­дового управління» у випадках, коли законодавець покладає на суд не властиву йому функцію встановлення тих чи інших обставин без ви­рішення спору про право. Законодавець виходить із доцільності цього, покладаючи встановлення юридичних фактів на суддю (суд), який має спеціальний правовий статус суб'єкта судової влади, та поширюючи на процедуру цих справ форму цивільного процесу.

Таким чином, окреме провадження як унікальне явище є сурогатом судового прова­дження', феноменом у структурі цивільного судочинства .

Відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦПК суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; надання неповнолітній особі повної цивіль­ної дієздатності; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою; усиновлення; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; передачу безхазяйної нерухомої речі у комуналь­ну власність; визнання спадщини відумерлою; надання особі психі­атричної допомоги в примусовому порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

^ив.: Удальцова, І. В. Окреме провадження та проблеми визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним [Текст] : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 /

І. В. Удальцова. -X., 1999. - С. 8.

2

Див.: Окреме провадження [Текст]: монографія / В. В. Комаров, Г. О. Світлична,

1. В. Удальцова ; за ред. В. В. Комарова. - X. : Право, 2011. - С. 38.

у Курс цивільного пронесу 257

У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього за­суджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встанов­лених законом (ч. З ст. 234 ЦПК).

В окремому провадженні не розглядається спір про право. Виник­нення спору про право, який вирішується в порядку позовного про­вадження, призводить до того, що суд згідно з ч. 6 ст. 235 ЦПК залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

На наслідки виникнення спору про право в порядку окремого про­вадження звертав увагу Верховний Суд України. Так, у п. З постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юри­дичне значення» зазначено, що у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд від­мовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні .

Ніхто не може бути обмежений у дієздатності чи позбавлений її не інакше як у випадках і в порядку, передбачених законом з метою охо­рони матеріальних інтересів цих громадян і членів їх сімей. У статті 36 ЦК говориться, що суд може обмежити цивільну дієздатність фізич­ної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) ке­рувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної осо­би і тоді, коли вона зловживає спиртними напоями, наркотичним засо­бами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Окрім цього, неповнолітня особа може бути в судовому порядку обмежена у праві самостійно розпо­ряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлена цього права.

Згідно із ст. 39 ЦК також у судовому порядку фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати своїх дій та (або) керува­ти ними.

Таким чином, закон установлює виключне право суду розглядати й вирішувати справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної

1 Постанови Пленуму Верховного Суду України у цивільних справах (1972-2003) [Текст]. - К. : Вид. дім, 2004. - С. 204.

особи чи визнання її недієздатною, призначати їй піклувальника чи опікуна, а також поновлення цих прав.

Неповнолітня особа, яка досягла шістнадцятирічного віку, може звернутися до суду із заявою про надання їй повної цивільної дієздат­ності у випадках, передбачених законом (розд.

IV гл. З ЦПК).

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за пись­мовою згодою батьків (усиновителів) або піклувальника, а у разі від­сутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду (ст. 35 ЦК).

Відсутність громадянина в місці його постійного проживання може порушити інтереси інших осіб, що перебувають з ним у певних право­відносинах. З метою захисту інтересів названих осіб установлено і судовий порядок визнання відсутньої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою. Так, у ст. 43 ЦК передбачено, що фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання нема відомостей про місце її перебування.

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо в міс­ці її постійного проживання нема відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (частини 1, 2 ст. 46 ЦК).

У цій категорії справ законодавець також установив виключне право суду розглядати ці справи (гл. 4 розд. IV ЦПК).

Усиновлення — прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду (гл. 5 розд. IV ЦПК). Із цього загального правила є виняток: усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але про­живає за межами України, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України (ст. 282 СК).

9* 259

Усиновлення допускається щодо дітей та виключно в їх інтересах. Посередницька, комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, пере- дання їх під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї громадян Укра­їни, іноземців або осіб без громадянства забороняється (ст. 216 СК).

Усиновленою може бути дитина: малолітня (дитина до досягнення нею чотирнадцяти років) або неповнолітня (дитина у віці від чотир­надцяти до вісімнадцяти років). У виняткових випадках суд може по­становити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування.

Цивільним процесуальним законодавством дається неповний пере­лік справ про встановлення фактів, що підлягають юрисдикції суду.

Суд розглядає справи про встановлення: родинних відносин фізич­них осіб; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов'язко­вим, державним соціальним страхуванням; реєстрації шлюбу, розі­рвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в до­кументі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реє­страції факту народження органом державної реєстрації актів цивіль­ного стану; смерті особи в певний час при неможливості реєстрації факту смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежать виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого по­рядку їх встановлення.

Справи про встановлення факту належності особі паспорта, вій­ськового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи реєстрації актів цивільного стану, су­довому розглядові в окремому провадженні не підлягають (ст.

256 ЦПК).

Однією з категорій справ окремого провадження є справи про від­новлення права на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі. Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володін­ня або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату 260

доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість пере­дачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам (ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»).

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Віднов­лення втрачених іменних цінних паперів провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Щодо цінних паперів на пред'явника, то будь-яка особа, яка втратила цінний папір на пред'явника або вексель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення її прав на втрачений цінний папір або вексель (гл. 7 розд. IV ЦПК).

Згідно з розд. IV гл. 9 ЦПК у судовому порядку визнається майно безхазяйним. Безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

У судовому порядку розглядаються справи про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність (гл. 8 розд. IV ЦПК). Наприклад, безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює дер­жавну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безха­зяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення удрукованих засо­бах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути пере­дана рішенням суду у комунальну власність (ст. 335 ЦК).

У порядку окремого провадження розглядаються справи про ви­знання спадщини відумерлою (гл. 9 розд. IV ЦПК). Згідно зі ст. 1277 ГК у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд за заявою відповідного органу місцевого самоврядування визнає спадщину відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу від­криття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

ЦПК передбачає випадки, коли в судовому порядку надається в при­мусовому порядку психіатрична допомога (гл. 10 розд. IV ЦПК). Так, згідно зі ст. 279 ЦПК за умов, визначених Законом України «Про пси­хіатричну допомогу», суд може розглянути справу про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку і про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги та її продовження в при­мусовому порядку. А психіатричний заклад може порушити справу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому по­рядку, а також про продовження такої госпіталізації.

Суд також може розглядати справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму туберку­льозу, який ухиляється від лікування (гл. 11 розд. IV ЦПК). Основами законодавства України про охорону здоров'я (ст. 53) і Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня» (ст. 28) передбачена можливість госпіталізації та лікування осіб, які хворі на небезпечні інфекційні хвороби, причому у визначених за­коном випадках може проводитися госпіталізація та лікування в при­мусовому порядку. До таких хвороб належить і захворювання на ту­беркульоз.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» хворі на заразні форми туберкульозу, в тому числі соціально дезадаптовані, із супутніми захворюваннями на хро­нічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, які ухиляються від лікування і становлять загрозу розповсюдження хвороби серед насе­лення, за рішенням суду підлягають обов'язковій госпіталізації до протитуберкульозних закладів, визначених місцевими органами ви­конавчої влади.

Юрисдикції суду підлягають також справи про розкриття банками інформації, яка містить таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (розд. IVгл. 12 ЦПК). Банківська таємниця відповідно до ст. ЗО Закону України «Про інформацію» належить до інформації з обмеженим до­ступом та є конфіденційною. Нею вважають інформацію щодо діяль­ності та фінансового стану клієнта, яка стала відома банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнтові (ст. 60 Закону України «Про банки і бан­ківську діяльність»). У порядку окремого провадження справи про розкриття банками інформації розглядаються у випадках, встановлених законом (ст. 287 ЦПК).

У порядку окремого провадження розглядаються також справи, які тільки поіменовані ЦПК, однак особливості їх розгляду визначені іншими актами законодавства. Такими є справи про: надання права на шлюб (ст. 23 СК); розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК); поновлення шлюбупісля його розірвання (ст. 117 СК); встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя (ст. 119 СК) та інші справи у випадках, установлених законом (ч. З ст. 234 ЦПК).

Питання для самоконтролю

1. Які існують конституційні підстави судової юрисдикції?

2. Визначте поняття цивільної юрисдикції.

3. У чому виявляються виключність та необмеженість судової юрисдикції?

4. Як розмежовується юрисдикція цивільних, господарських та адміністративних судів?

5. Які справи належать до компетенції судів цивільної юрис­дикції?

6. Якими є правила визначення юрисдикції суду у справах по­зовного провадження?

7. Якими є правила визначення юрисдикції суду у справах на­казного провадження?

8. Якими є правила визначення юрисдикції суду у справах окремого провадження?

9. Які справи були розглянуті Конституційним Судом України у зв'язку з тлумаченням законодавства з питань цивільної юрисдикції?

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 4. Юрисдикція суду щодо справ окремогопровадження:

  1. § 4. Юрисдикція суду щодо справ окремогопровадження
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -