В якому порядку повинні виконуватися судові доручення іноземних судів про вручення повісток та інших документів у тому разі, коли особа, якій такі документи повинні бути вручені, ухиляється від їх отримання? Чи вправі суд не виконувати судові доручення, якщо надані документи не переведені на українську мову?

Статтею 80 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у разі, якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку ^становленому Цивільним процесуальним кодексом України або міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 2 ст. 415 ЦПК виконання доручень іноземних судів про вчинення окремих процесуальних дій проводиться на підставі законів України. На прохання іноземного суду під час виконання доручення процесуальні дії можуть вчинятися із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законодавству України та її публічному порядку.

Застереження про публічний порядок міститься у ст. 12 Закону України «Про міжнародне приватне право». У ній зазначено, що норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно несумісних з основним правопорядком (публічним порядком) України. У таких випадках застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок з правовідносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України.

Відмова в застосуванні права іноземної держави не може ґрунтуватися лише на відмінності правової, політичної або економічної системи відповідної іноземної держави від правової, політичної або економічної системи України.

Таким чином, питання вручення судових та інших документів вирішуються на підставі українського і міжнародного права.

Взаємодія судів України з судовими органами інших держав з цього питання, а також щодо виконання за кордоном інших процесуальних дій регулюються Конвенцією з питань цивільного процесу (Гаага, 1954) і угодами про взаємну правову допомогу, укладеними Україною з іншими державами.

Відповідно до Законів України від 19.10.2000 року № 2052-ІП та № 2051-ІП з 26.11.2000 року набрали чинності для України Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 1965) і Конвенція про отримання за кордоном доказів з цивільних і торгових справ (Гаага, 1970) із заявами та застереженнями. Цими заявами і застереженнями передбачено, зокрема, що названим у конвенціях центральним органом в Україні є Міністерство юстиції України, яке складає підтвердження про вручення документів і забезпечує передачу документів у цивільних або комерційних справах центральному органу юстиції іншої держави.

Порядок вручення таких документів встановлений ст.ст. 3-6 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних і комерційних справах від 15.11.1965 р. (Гаага).

Так, у ст. 5 даної Конвенції встановлено, що центральний орган запитуваної держави вручає або передає документ самостійно або іншим чином забезпечує його вручення чи у відповідності з порядком, передбаченим законодавством цієї держави для вручення чи передачі документів особам, які знаходиться на її території, або, за клопотанням заявника, в окремому порядку, якщо такий порядок не являється несумісним з українським законодавством.

Тобто, для організації виконання судового доручення іноземного суду центральний орган - Міністерство юстиції України направляє документи іноземного суду українському суду за місцем знаходження адресата для вручення. Оскільки виконання зазначеного доручення покладено на суд, то оформлення доручення повинно проводитись суддею.

Для вручення документів фізичній особі суддя повинен викликати його в суд, направивши повідомлення відповідно з положеннями ст. ст. 74-76 ЦПК.

Стаття 6 Конвенції зобов'язує уповноважений на здійснення цієї дії орган зазначити причини невручення документів, які можуть бути з'ясовані суддею при повідомленні особи. Після виконання названих дій суддя оформлює свідоцтво за зразком, доданому до Конвенції.

Відповідно до ст. 7 ЦПК цивільне судочинство здійснюється державною мовою. Відповідно, у разі, якщо документи надані без перекладу, суд вправі відмовити у виконанні такого судового доручення.

Разом з тим, деякі міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, також можуть передбачати норми про мову взаємовідносин щодо правової допомоги. Так, статтею 7 Договору між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах від 30.10.1992 р. встановлено, що при наданні правової допомоги кожна з Договірних Сторін користується державною мовою своєї країни з доданням завіреного перекладу всіх документів на державну мову іншої Сторони або на англійську мову. Ст. 17 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладеній державами - учасницями СНД 7.10.2002 р. у м. Кишиневі, передбачено, що клопотання складається державною мовою запитуючої Сторони. До них додаються переклади на державну мову запитуваної Сторони або на російську.

Договором між СРСР і Угорською Народною Республікою про надання правової допомоги по цивільним, сімейним та кримінальним справам від 15.07.1958 р. (обов'язковою для України як для правонаступниці СРСР згідно із Законом України від 12.09.1991 р. «Про правонаступ-ництво України») передбачена можливість вручення документів без їх перекладу з добровільної згоди адресата, якщо особа в достатній мірі володіє мовою, на якій складені документи, що підлягають врученню. У цьому випадку суд не може відмовити у виконанні такого судового доручення.