Стаття 24. Порядок вирішення заяви про відвід

1. У разі заявлення відводу суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.

2. Заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

1. Згідно з чинним законодавством, питання про задоволення заявленого відводу або відмову в його задоволенні в багатьох випадках вирішуються самим суддею, якому заявлено відвід, оскільки більшість цивільних справ вирішуються в одноособовому складі суду.

Заява про відвід розглядається тим же судом, який розглядає справу. В разі, якщо особа бажає дати пояснення суду, суд зобов′язаний вислухати її, а також думку осіб, які беруть участь у справі. Однак, на практиці, судом презюмується, що всі пояснення що стосуються відводу, сторона виклала у своїй заяві. Тому, подаючи заяву про відвід необхідно деталізувати всі факти, які свідчать про мотиви відводу судді, адже ухвала про відмову у задоволенні повинна містити обгрунтування та мотиви такої відмови.

Суддя, якому заявлено відвід, пояснення з приводу підстав відповоду не надає, оскільки за змістом ч.1 коментованої статті, “суд повинен вислухати особу, якій заявлено відвід”. Зрозуміло, що суд, якому заявлено відвід, знає думку судді, який буде заяву про відвід вирішуватися, оскільки це одна особа.

Однак суд повинен заслухати думку інших осіб, які беруть участь у справі, у всякому випадку.

2. Питання про відвід вирішується судом у нарадчій кімнаті. Питання про відвід одного судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду. Якщо слідувати логіці законодавця, суддя, що одержав заяву, про відвід повинен вийти до нарадчої кімнати і там вирішити питання про те, чи чи дійсно він безсторонній і ніяким чином не зацікавлений у результаті розгляду справи.

Вважємо, що така процедура вирішення питання відводу невиправдана, адже ЦПК України не містить в переліку ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, ухвалу про відмову у клопотанні про відвід, що дає підставу суддям для зловживання.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що механізм відводу суддів, визначений ЦПК, носить декларативний характер і є нефективним. Вважаємо за доцільне вирішення такого питання судом вищого рівня, а саме апеляційним судом, що створить ефективний механізм реалізації даного інституту,

Як діє інститут відводу судді можна продемонструвати на прикладі.

В одному з районних судів м. Києва розглядалась цивільна справа. Доля позову залежала від показань свідка – службовця органів МВС. Представник відповідача на обгрунтування своїх заперечень заявив клопотання про допит цього свідка, посилаючись на неможливість забезпечити його явку і на положення ст. 30 ЦПК, що стосується сприяння суду у витребуванні доказів, коли щодо їх подання сторонами є труднощі, просив викликати до суду. Цікаво, що на стадії підготовки до судового розгляду і в судовому засіданні було встановлено, що свідок ухиляється від явки до суду. Свідок два рази отримав виклик і через третіх осіб передав, що з’являтись до суду не має бажання.

Суд відхилив вмотивоване клопотання представника про допит свідка. Відмову суд мотивував на підставі ст. 15 ЦПК, тобто з’ясування судом обставин справи на засадах змагальності і ст. 30 ЦПК у частині обов’язку сторін доводити ті обставини та подавати докази, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (хоча мав застосувати ст. 30 ЦПК у частині сприяння суду у витребуванні доказів).

Право судді вирішувати питання про відвід самого себе не є виправданим. Як можливий вихід із ситуації в літературі пропонується закріпити право особи заявити один раз невмотивований відвід до початку судового розгляду.