Провадження у справі до судового розгляду (підготовка справи до судового розгляду)

Перш ніж перейти до розкриття цієї стадії доцільно зазна­чити, що як за ЦПК 1963 р., так і за теоретичними джерелами другою стадією цивільного процесу була стадія підготовки справи до судового розгляду.

Проаналізувавши та узагальнивши погляди науковців та практиків, слід висловити свою думку щодо даної стадії.

1) попереднє судове засідання;

2) безпосередня підготовка.

5.1. Попереднє судове засідання як процесуальна форма стадії підготовки справи до судового розгляду

В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначається дата проведення попереднього судового засідання. Згідно зі ст.129 ЩІК воно має бути проведене протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі.

Метою попереднього судового засідання є:

- з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішен­ня справи.

Врегулювання спору до судового розгляду полягає в:

- ухваленні судового рішення у разі визнання позивачем по­зову у повному обсязі;

- укладенні сторонами мирової угоди;

- відмові позивача від позову;

- передачі справи на розгляд третейського суду.

У частині 4 ст. 130 ЦПК зазначається, що ухвалення у по­передньому судовому засіданні судового рішення у разі відмо­ви від позову, визнання позову, укладення мирової угоди про­вадиться у порядку, встановленому статтями 174 і 175 ЦПК, тобто у разі відмови позивача від позову суд постановлює ухва­лу про закриття провадження у справі (ч. З ст. 174 ЦПК), а у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо на стадії попереднього судового розгляду суд встано­вить, що визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд повинен постановити ухвалу про відмову у прийнятті визнання відпо­відачем позову та розглядати справу по суті (ч. 4 ст. 174 ЦПК).

Інститут попереднього судового засідання давно відомий зарубіжним країнам. Проте, на нашу думку, до ЦПК України

його запозичено з Федеральних правил цивільного провад­ження CIIIA^e, але із істотними змінами. У американському су­дочинстві не обмежується кількість попередніх судових засі­дань для того, щоб майбутній судовий розгляд відбувся в одно­му судовому засіданні, і таке попереднє судове засідання у США розцінюється як стадія підготовки.

У ЦПК Російської Федерації передбачено стадію підготов­ки справи до судового розгляду (глава 14 розділу II ЦПК РФ), яка включає процесуальну діяльність сторін (ст. 149 ЦПК РФ) та суду (ст.150 ЦПК РФ) при підготовці справи до судового розгляду та лише після проведення підготовки справи до судо­вого розгляду проводиться попереднє судове засідання (ст. 152 ЦПК РФ), метою якого є процесуальне закріплення розпоряд­чих дій сторін, здійснених при підготовці справи до судового розгляду, визначення обставин, які мають значення для пра­вильного розгляду та вирішення справи, визначення достат­ності доказів у справі, дослідження фактів пропуску строків звернення до суду та строків позовної давності. Сторони у по­передньому судовому засіданні мають право подавати докази, наводити доводи, заявляти клопотання (ч. 2 ст. 152 ЦПК РФ). Згідно з ч. 4 ст. 152 ЦПК РФ суддя при наявності обставин, пе­редбачених статтями 215, 216, 220, абзацами 2-6 ст. 222 ЦПК РФ може у попередньому судовому засіданні зупинити чи зак­рити провадження або залишити заяву без розгляду. При встановленні факту пропуску без поважних причин строку по­зовної давності чи строку на звернення до суду суддя ухвалює рішення про відмову у позові без дослідження інших фактич­них обставин справи. Та лише після того, коли суддя визнає справу підготовленою, постановлює ухвалу про призначення її до розгляду у судовому засіданні (ст. 153 ЦПК РФ)⁷.

З аналізу ст, 130 ЦПК можна дійти висновку, що згідно з цією нормою передбачається проведення лише одного попе­реднього судового засідання. Але у ч. 8 ст. 130 ЦПК передба­чено, що за заявою однієї або обох сторін про неможливість яв­ки суд може відкласти розгляд справи у попередньому судово­му засіданні, якщо причини неявки сторони без поважних причин ним будуть визнані поважними. У разі неявки у попе-

реднє судове засідання або неповідомлення нею причин неяв­ки з’ясування обставин у справі проводиться на підставі до­казів, про подання яких було заявлено до або під час попе­реднього судового засідання.

Досить важливим для суду є питання можливості участі у попередньому судовому засіданні третіх осіб без самостійних вимог, подання ними доказів, оскільки у ст. 130 ЦПК такі суб’єкти навіть не згадуються. Але у цивільному судочинстві розглядаються не тільки справи, у яких беруть участь лише сторони - позивач та відповідач, а й справи з участю третіх осіб, Інтереси яких у процесі можуть представляти адвокати, як і інтереси сторін.

З подальшого аналізу норм ЦПК і виходячи з принципу рівності сторін у цивільному процесі (ч. 1 ст. 31 ЦПК), якщо позивач має право на пред’явлення позову, то відповідач має право на пред’явлення зустрічного позову, про який ідеться у статтях 123,124 ЦПК. Із частини 1 ст. 123 ЦПК випливає, що відповідач має право до або під час попереднього судового засідання пред’явити зустрічний позов. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об’єднуються в одне провадження з пер­вісним позовом, якщо позов було пред’явлено до попереднього судового засідання. Крім того, слід звернути увагу на таку правову ситуацію, коли було пред’явлено первісний позов, а потім після відкриття провадження за цим позовом до прове­дення попереднього судового засідання (протягом одного міся­ця з дня відкриття провадження у справі - ст. 129 ЦПК) було пред’явлено позов третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору між сторонами. У спеціальних нормах, які рег­ламентують процесуальне становище третіх осіб та порядок вступу їх у процес (статті 34-36 ЦПК), нічого не сказано про можливість їх вступу у процес на стадії попереднього судового засідання. І лише за ст. 34 ЦПК, де йдеться про порядок всту­пу в процес третіх осіб з самостійними вимогами щодо предме­та спору між сторонами, вони можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду (як стадії процесу).

Тут слід зазначити, що попереднє судове засідання є стадією провадження у справі до судового розгляду, тому по­ложення я.

Щодо третіх осіб без самостійних вимог та можливості їх вступу у процес на стадії попереднього судового засідання, то згідно з ч. 1 ст. 35 ЦПК, де йдеться про те, що треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору між сторонами мо­жуть вступити у процес до ухвалення судом рішення, зробимо висновок, що ці особи можуть бути залучені у справу на стадії попереднього судового засідання за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, наприклад адвокатів.

А щодо ініціативи суду про залучення третіх осіб у процес, то, на нашу думку, виходячи з принципу змагальності та коли питання безпосередньо стосується приватних інтересів сторін, така ініціатива суду неприпустима. Вона може мати місце як виняток тільки у випадках, передбачених законом, якщо у справі має місце публічний елемент.

Але які процесуальні наслідки потягне такий вступ у про­цес третіх осіб без самостійних вимог - ЦПК відповіді на це питання не дає. На нашу думку, у такому разі не можна прово­дити попереднє судове засідання, а потрібно проводити підго­товку справи та здійснювати судовий розгляд справи по суті.

Підводячи підсумок, можна зробити висновок, що ухвален­ня судового рішення чи постановления ухвали суду може ма­ти місце у попередньому судовому засіданні, якщо:

1) справа стосується лише сторін, у разі визнання позову у повному обсязі.

2) сторони дійшли згоди про укладення мирової угоди, умо­ви якої не суперечать закону, не порушують свободи чи інтере­си інших осіб, якщо інтереси однієї із сторін представляє за­конний представник, дії якого не повинні суперечити інтере­сам особи, яку він представляє, адвокат (інший представник), який висловив намір на укладення мирової угоди, не обмеже­ний у повноваженнях на укладення мирової угоди в інтересах особи, яку він представляє. Якщо у попередньому судовому засіданні бере участь третя особа з самостійними вимогами на предмет спору між сторонами та позов якої пред’явлено до обох сторін, якщо третя особа та сторони дійшли згоди та вва­жають необхідним укласти мирову угоду, суддя може її зат­вердити у попередньому судовому засіданні як мирову угоду між сторонами. Або може мати місце така ситуація: затверд­жується мирова угода між третьою особою і сторонами, у цій частині провадження у справі закривається, а якщо сторони не дійшли згоди щодо вирішення первісного позову, суддя по­винен провести підготовку справи до судового розгляду за ч. 6 ст, 130 ЦПК та перейти до стадії судового розгляду, тобто розг­лянути цю справу по суті;

3) позивач відмовився від позову, така відмова має бути викладена письмово. Якщо він особисто подав таку заяву та був присутнім у попередньому судовому засіданні, суддя пови­нен йому роз’яснити наслідки відмови від позову (частини 1, 2, 3 ст. 174, статті 205-206 ЦПК). Якщо заяву надіслано пош­тою, підпис позивача на ній має бути належним чином оформ­лений, наприклад нотаріально, тоді нотаріус повинен як фахівець у галузі права роз’яснити особі наслідки такої відмо­ви. Якщо від імені позивача такі дії вчиняє адвокат, суд пе­ревіряє чи не обмежений він у своїх повноваженнях;

4) сторони уклали договір (у ЦПК нічого не сказано у якій формі, але, на нашу думку, його доцільно письмово оформити як окремий процесуальний акт - договір про передачу справи на розгляд третейського суду) про передачу спору на вирішен­ня третейського суду, суддя має право на стадії попереднього судового засідання винести ухвалу про залишення заяви без розгляду.

Отже, українська схема попереднього судового засідання відрізняється від американської тим, що знов будуть призна­чатись декілька судових засідань, мають бути присутніми всі особи, що беруть участь у справі, а за американською схемою на попередні засідання запрошуються в основному адвокати, що скорочує судові витрати та втрати часу сторонами та інши­ми зацікавленими особами.

Головною відмінністю між ними буде положення про те, що судове засідання за американською системою правосуддя роз­почнеться лише в тому випадку, коли всі питання з доказами вирішені і на останній нараді суду з адвокатами формулюєть­ся план проведення розгляду справи в суді, включаючи прог­раму полегшення пред’явлення свідчень. Наказ за результата­ми останньої наради суду перед початком судового розгляду справи може змінюватися виключно для відвернення виявле­ної несправедливості, тобто його можна вважати практично остаточним.

Про процесуальні дії, передбачені ч. 6 ст. 130 ЦПК, які тре­ба вчинити до судового розгляду, суд постановлює ухвалу.

Підкреслимо, що попереднє судове засідання проводиться з додержанням загальних правил, встановлених для судового розгляду, з винятками, визначеними ст.130 ЦПК.

5.2. Підготовка справи до судового розгляду

Підготовка справи до судового розгляду є самостійною, але не обов’язковою підстадією провадження у справі до судо­вого розгляду. Метою цієї підстадії є забезпечення правильно­го та швидкого вирішення справи та ухвалення законного та обгрунтованого судового рішення. Ця підстадія є необов’язко­вою, оскільки має місце лише у разі якщо спір не врегульова­но у порядку попереднього судового засідання.

Згідно з ч. 5 ст. 130 ЦПК суд, за загальним правилом, про­водить ряд процесуальних дій, передбачених у пунктах 1-9 ч. 6 ст. 130 ЦПК. Хоча такі дії законодавцем ніяк не названо та включено до норми, яка іменується «попереднє судове засі­данням, але їх доцільно назвати «підготовчими». Такий вис­новок можна зробити, якщо проаналізувати ст. 143 ЦПК 1963 р., яка мала назву «Дії судді по підготовці справи (до су­дового розгляду. - С.Ф.)», тобто дії, зазначені у ч. 6 ст. 130 ЦПК, збігаються за своєю суттю із діями, які були передбачені у ст. 143 ЦПК 1963 р., та іменувались «підготовчими». Крім того, про існування підстадії підготовки справи до судового розгляду свідчить ст. 126 ЦПК, де йдеться про те, що суддя може об’єднувати та роз’єднувати позов на стадії підготовки справи до судового розгляду; ст.156 ЦПК, де йдеться про те, що після закінчення підготовки справи до судового розгляду суд постановлює ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведено і встановлює дату судового розгляду справи. Про наявність у цивільному процесі стадії підготовки справи свідчать також статті 248, 253 ЦПК, де йдеться про стадію підготовки справ окремого провадження. Має місце така ста­дія й у апеляційному провадженні - ст. ЗОЇ ЦПК, касаційно­му провадженні - ст. 331 ЦПК.

Основним завданням даної стадії є:

- визначення характеру спірних правовідносин;

- визначення норм матеріального права, які підлягають зас­тосуванню, тобто на підставі яких має бути вирішена справа, та норм процесуального права, яким суд має керуватися при ухваленні судового рішення;

- вирішення питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, та інших учасників процесу;

- уточнення фактичних обставин, які мають значення для справи, тобто предмета доказування;

- з’ясування кола доказів та забезпечення їх подання сторо­нами та іншими особами, які беруть участь у справі.

У ч. 6 ст. 130 ЦПК зазначається лише про дії суду, які він вчиняє на стадії підготовки справи до судового розгляду. Про­те не тільки суд здійснює комплекс процесуальних дій на ста­дії підготовки, а враховуючи принцип змагальності ця стадія поширюється й на осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу. Тому доцільно зупинитися на аналізі дій суду на стадії підготовки, а також осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників процесу, зокрема спеціаліста, екс­перта.

Дії судді щодо підготовки справи до судового розгляду:

- уточнення предмета доказування;

- проведення правової кваліфікації правовідносин сторін;

- визначення кола суб’єктів: осіб, які беруть участь у спра­ві, та інших учасників процесу.

Щодо дій осіб, які беруть участь у справі на стадії підго­товки справи до судового розгляду, то їх слід розкривати ви­ходячи із процесуального статусу таких суб’єктів: позивача та відповідача, заявника та заінтересованих осіб.

Так, позивач або його представник на стадії підготовки ма­ють право уточнити свої вимоги - змінити предмет або підста­ви позову; збільшити або зменшити розмір позовних вимог; клопотати про витребування доказів, про прийняття наявних у них доказів, призначення експертизи, заміни неналежного відповідача, про допуск у процес правонаступника відповіда­ча, залучення у процес третьої особи без самостійних вимог, органів державної влади та місцевого самоврядування та інших осіб, передбачених ст. 45 ЦПК; клопотати про забезпе­чення позову, доказів та вчиняти інші процесуальні дії щодо підготовки справи до судового розгляду.

Відповідач та його представник можуть визнати позов пов­ністю або частково, у зв’язку з цим подавати письмові запере­чення проти позову, зустрічний позов, подавати докази, заяв­ляти клопотання тощо.

Щодо експерта та спеціаліста, то вони відповідно можуть забезпечувати докази шляхом проведення експертизи чи відмовитись від її проведення, здійснювати огляд речових, письмових доказів на місці тощо.

Після проведення підготовки суд призначає справу до судо­вого розгляду, про що постановлює ухвалу, в якій зазначає які підготовчі дії ним проведено і встановлює дату розгляду спра­ви. Крім дати, в ухвалі про призначення справи до судового розгляду потрібно зазначити форму судового засідання (від­критий чи закритий розгляд), якщо це питання вже було вирі­шено на стадії попереднього судового засідання (ч. 7 ст. 65 ЦПК), місце розгляду справи, зазначити перелік осіб, які вик­ликаються у судове засідання.

Справа має бути призначена до розгляду не пізніше п’ят­надцяти днів після закінчення дій підготовки до судового розгляду.

Слід сказати, що строк призначення справи є безвідносним, оскільки ЦПК не передбачено у який термін повинна здійсню­ватися підготовка справи до судового розгляду, як це було пе­редбачено ст. 146 ЦПК 1963 р. Тобто суд сам вирішує на свій розсуд скільки триватиме підготовка справи до розгляду. Ана­лізуючи положення коментованої частини, на нашу думку, слід виносити ухвалу про закінчення дій щодо підготовки справи до судового розгляду, тоді можна говорити про відлік п’ятнадцятиденного терміну призначення справи до розгляду.

Отже, слід зробити висновок, що інститут стадійності - це загальний інститут цивільного процесуального права, тому він повинен (усі стадії цивільного процесу) знайти своє закріплення у Загальних положеннях (загальній частині) ЦПК, а потім з урахуванням специфіки кожного виду провад­ження розкриватися у ЦПК.

6.