<<
>>

Принципи організації та діяльності третейського суду

Принципи третейського розгляду — це певні ідеї, основні засади загального характеру, що виражають погляди суспільства на

феномен третейського розгляду цивільних справ, закріплені в джерелах третейського процесуального права, які мають особливу значущість для процесу розгляду справи в третейському суді та специфіку прояву в третейському процесі.

Багато переваг третейського розгляду, які самі по собі не є правовими категоріями, виступають як наслідок практичної реалізації принципів, підсумок застосування відповідних правових норм.

Принципи організації та діяльності третейського суду багато в чому збігаються з тими принципами, на яких здійснюється правосуддя. Разом з тим варто підкреслити, що третейський розгляд є формою приватного правозастосування, ніяк не пов'язаного із системою конституційних органів судової влади і правосуддям як функцією держави.

Закон України «Про третейські суди» нормативно закріпив систему принципів, на основі яких здійснюється третейський розгляд (ст.4).

Принцип законності означає, що третейський розгляд спорів повинен ґрунтуватися на застосуванні норм матеріального і процесуального права. Згідно зі ст. 11 Закону третейські суди вирішують спори на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України.

Третейський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором України, застосовує норми права інших держав.

У разі відсутності законодавства, що регулює певні спірні відносини, третейські суди застосовують законодавство, яке регулює подібні відносини, а за відсутності такого третейські суди застосовують аналогію права чи керуються торговими та іншими звичаями, якщо останні за своїм характером та змістом властиві таким спірним відносинам.

Принцип незалежності третейських суддів і підкорення їх тільки закону. Незалежність осіб, які здійснюють вирішення спору, є необхідною умовою, що забезпечує належну організацію судового розгляду. Тільки будучи незалежними, такі особи можуть залишатися неупередженими і тим самим забезпечувати справедливе і законне вирішення спору.

Хоча третейські суди відповідно до Закону України «Про судоустрій України» не входять у судову систему, однак цілі третейських судів збігаються із цілями діяльності державних судів — забезпечення захисту прав і свобод людини й громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави. Саме ця обставина і поєднує принципові основи такої діяльності, яка здійснюється неупередженими суддями незалежно від того, чи є вони державними суддями або приватними, третейськими суддями. При цьому відносно до третейських суддів діють ті ви-

моги, які сформульовані в Європейській хартії про статус суддів від 10 липня 1998 р.: судді повинні бути доступними і поважними стосовно до осіб, які звертаються до них; повинні піклуватися про підтримку високого рівня компетентності, необхідного для вирішення справи у кожному конкретному випадку.

Принцип рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом випливає зі ст.24 Конституції України: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

Рівність учасників цивільно-правових відносин має два аспекти: по- перше, припускає визнання за ними рівних матеріальних і процесуальних прав і, по-друге, надає їм однакову можливість звертатися за захистом і охороною своїх прав до третейських судів. Таким чином, принцип рівності учасників третейського розгляду є необхідною гарантією встановлення істини по розглянутій третейським судом справі й для винесення законного, обґрунтованого й справедливого рішення.

Принцип змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Одне з головних правил змагальності полягає в тому, що кожна зі сторін повинна доказувати ті обставини, які послужили підставою для її вимог і заперечень. Кожна зі сторін бере участь у дослідженні доказів, наданих у суд, висловлює свої міркування по цих доказах, а також обґрунтовує власну думку щодо всіх питань, що виникають у ході судового розгляду. Це правило закріплене і у цивільному процесі. Однак доказування в цивільному процесі є таким різновидом процесуальної діяльності, що суворо підвладна процесуальному закону, у межах якого така діяльність і здійснюється. Сторони в цьому випадку можуть використовувати тільки ті засоби доказування, які допускаються процесуальним законом. Разом з тим у третейському процесі сторони вільні у встановленні правил доказування (за умови несуперечності таких закону). Сторони вправі самостійно визначити і засоби доказування, включаючи такі засоби, які невідомі процесуальному закону, що регламентує процедуру доказування у межах державного судочинства. Наприклад, позивач і відповідач вправі домовитися про певний порядок доказування, про визначення правил належності тих або інших доказів, про покладання тягаря доказування на одну зі сторін, про вимоги, що висуваються до доказів, про формулюван­ня преюдицій і презумпцій і т.д.[66]

Принцип обов'язковості для сторін рішень третейського суду. Рішення третейського суду виконується зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні (ч.І ст.55 Закону).

Рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (ч.І ст.57 Закону).

Слід зазначити, що на відміну від рішень, постанов і ухвал державних судів рішення третейських судів обов'язкові тільки для сторін і не поширюються на третіх осіб та інших учасників спору, інших фізичних і юридичних осіб, органи державної влади й місцевого самоврядування.

Принцип добровільності утворення третейського суду виражається через вільне волевиявлення двох категорій суб'єктів третейського розгляду — сторін і суддів. Це проявляється в наступному. По-перше, юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам закону (ч.І ст.5 Закону). По-друге, сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів (ч.І ст.14 Закону). По-третє, для при­значення чи обрання третейських суддів у кожній справі необхідна їх згода (ч.2 ст.14 Закону).

Принцип добровільної згоди третейських суддів на їхнє призначення чи обрання у конкретній справі виражається у волі вибору особи з таких питань: 1) чи є бажання в особи розглядати конкретний спір; 2) чи є бажання розглядати даний спір між конкретними особами; 3) чи є бажання особи бути третейським суддею тощо.

Примус особи до покладання на себе повноважень третейського судді неприпустимий, а в тих випадках, коли вона порушує норми права, вона може бути притягнута до юридичної відповідальності.

Принцип арбітрування1 полягає у сприянні третейського суду (судді) досягненню угоди між сторонами, що сперечаються, і при-

1 Принцип арбітрування отримав право на існування у той період, коли господарські спори вирішувалися спеціальними арбітражними комісіями, що створювалися органами управління чи господарського керівництва і наданими кадрами далеко не юридичної професії, які не мали ні навичок, ні знань судді. Метою цих комісій було досягнення згоди, примирення сторін, вибір рішення, яке задовольнило б не тільки сторони, які спереча­ються, але і їх вищий орган.

йняттю на її основі рішення, якщо ця угода не суперечить законодавству і не порушує охоронювані законом права та інтереси третіх осіб.

У той же час якщо в результаті розгляду спору сторони не дійшли згоди, третейський суд (суддя) приймає рішення, яке повинно відповідати закону, тобто згідно із законом, а не згодою сторін.

Принцип самоврядування третейських судів ґрунтується на тому, що третейські суди здійснюють свою діяльність на засадах самоврядування з метою представництва та захисту власних інтересів.

Згідно зі ст.58 Закону для представництва та захисту інтересів третейських суддів постійно діючих третейських судів утворюються органи третейського самоврядування. Вищим органом третейського самоврядування є Всеукраїнський з'їзд третейських суддів. Всеукраїнський з'їзд третейських суддів обирає Третейську палату України. Третейська палата України є постійно діючим органом третейського самоврядування, який представляє та захищає соціальні і професійні права та інтереси третейських суддів і третейських судів, здійснює методичну та видавничу роботу, аналізує практику правозастосування третейських судів і здійснює інші повноваження, визначені вищим органом третейського самоврядування. Третейську палату України очолює Голова Третейської палати України, який обирається вищим органом самоврядування третейських судів терміном на три роки.

Голова Третейської палати України: представляє Третейську палату України у взаємовідносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами; організовує діяльність Третейської палати України та Всеукраїнського з'їзду третейських суддів; має право бути третейським суддею у вирішенні спорів третейським судом; здійснює інші повноваження, передбачені Законом України «Про третейські суди» та Положенням про Третейську палату України (ст.59 Закону).

Принцип всебічності, повноти та об'єктивності вирішення спорів. Третейський суд покликаний встановити всі ті факти, які дають йому можливість правильно оцінити весь фактичний склад справи. Третейський суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зобов'язаний створювати необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи.

Всебічне встановлення обставин справи означає, що суд зобов'язаний з'ясувати всі питання у справі — як на користь, так і проти сторони. Вимога повноти дослідження обставин справи охоплює питання залучення всіх матеріалів, які мають значення для справи, відповідно до правил належності доказів та допустимості засобів доказування — не тільки наданих сторонами, але і отриманих

іншим шляхом. Якщо наданих доказів недостатньо, третейський суд пропонує сторонам і іншим особам, які беруть участь у справі, надати додаткові докази і сприяє в їх витребуванні.

Об'єктивне з'ясування обставин справи — це обґрунтованість висновків третейського суду на підставі дійсних обставин справи, що досягається за умови безстороннього і сумлінного до них ставлення суду та учасників матеріального спору[67].

Принцип сприяння сторонам у досягненні ними мирової угоди на будь- якій стадії третейського розгляду. Третейський суд на початку розгляду повинен з'ясувати у сторін можливість закінчити справу мировою угодою та в подальшому сприяти вирішенню спору шляхом укладення мирової угоди на всіх стадіях процесу. Сторони мають право закінчити справу укладенням мирової угоди як до початку третейського розгляду, так і на будь-якій його стадії, до прийняття рішення. За клопотанням сторін третейський суд приймає рішення про затвердження мирової угоди. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо пред - мета спору. Зміст мирової угоди викладається безпосередньо в рішенні третейського суду (ст.ЗЗ Закону).

Таким чином, хоча третейський суд створюється з метою вирішення спору, що виник між сторонами, він може сприяти врегулюванню конфлікту, створюючи умови для укладення сторонами мирової угоди, уникаючи, однак, можливості порушення цією угодою охоронюваних законом прав і інтересів інших осіб. У зв'язку із цим необхідно чітко розмежовувати діяльність по вирішенню спору та посередництво у відносинах сторін.

Юристи, які досліджують проблеми третейського процесу, не обмежуються констатацією тих принципів, які перелічені у ст.4 Закону. Очевидно, це пояснюється тим, що законодавець, формалізуючи уявлення про принципи третейського процесу, не відбив об'єктивно існуючих закономірностей у сфері третейського розгляду, що мають характер об'єктивних законів і в силу цього є принципами даної сфери суспільних відносин. Хоча ряд принципів третейського процесу не зазначено законодавцем як такі, вони закріплені в законодавстві «у вигляді простих норм» (наприклад, принцип конфіденційності, принцип диспозитивності). Таким чином, навіть незважаючи на те, що законодавець не вказує на них як на принципи, це не позбавляє такі принципи-норми характеру основних начал третейського розгляду. Разом з тим слід зазначити, що для того, щоб принцип ефективно виконував свою роль фундаментальної ідеї, на якій базуються єдність і цілісність право­вої галузі (правового інституту), необхідно, щоб цей принцип був нормативно закріплений у відповідному законодавчому акті[68].

Тому до принципів третейського судочинства крім вищевикла-дених, варто віднести:

1) принцип конфіденційності. Третейський суд, суддя третей ського суду не вправі розголошувати відомості та інформацію, що стали йому відомі під час третейського розгляду, без згоди сторін або їх правонаступників. Забороняється вимагати від третейсько го судді надання документів, відомостей та інформації, якими він володіє у зв'язку з третейським розглядом справи, крім випадків, передбачених законами України (ст.32 Закону).

Що стосується такого аспекту конфіденційності як закритість або відкритість третейського розгляду, то норма про характер судового розгляду визначається самими учасниками спору. І в цьому сенсі закритий характер засідання третейського суду не є обов'язковим правилом для сторін. Учасники третейського процесу мають право самостійно визначати, чи буде засідання відкритим або закритим.

У разі, коли проти відкритого розгляду справи третейським судом висунуто хоча б однією стороною заперечення з мотивів додержання та збереження комерційної або банківської таємниці чи забезпечення конфіденційності інформації, справа розглядається у закритому засіданні (ст.29 Закону);

2) принцип диспозитивності в третейському процесі охоплює ряд важливих процесуальних можливостей: реалізація власної процесуальної правоздатності на власний розсуд, розпорядження своїми процесуальними правами, самостійне визначення способу захисту або відновлення свого порушеного або оскарженого права, наділення процесуальними правами представника в тому обсязі, що необхідний, тощо.

Процесуальна диспозитивність у третейському процесі проявляється ще до порушення процедури третейського розгляду, вже при укладенні третейської угоди. Таким чином, сторони розпоряджаються власними процесуальними правами, визначають сферу юрисдикції, вид третейського судочинства, визначають правила третейського розгляду і вирішують інші значущі процесуальні питання відповідно до власного розсуду. У цьому сенсі прояв принципу диспозитивності в третейському процесі набагато більш яскравий, ніж у цивільному судочинстві, що не надає таких широких можливостей для обрання заінтересованими сторонами тих або інших варіантів впливу на виникнення і подальший розвиток процесу;

3) принцип мови третейського розгляду. Розгляд справ у тре­тейському суді провадиться українською мовою, якщо інше не пе­редбачено регламентом третейського суду чи угодою сторін. Сторона, яка надає документи чи письмові докази мовою іншою, ніж мова третейського розгляду, повинна забезпечити їх переклад на мову чи мови третейського розгляду (ст.31 Закону).

3.

<< | >>
Источник: Васильєв С.В.. Цивільний процес: Навчальний посібник. — X.,2008. -480 с.. 2008
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме Принципи організації та діяльності третейського суду:

  1. 2.1. Поняття та сутність організації роботи місцевих загальних судів
  2. ОРГАНІЗАЦІЯ БІРЖОВОГО УПРАВЛІННЯ
  3. Організаційно-функціональні принципи правосуддя
  4. Право на позов, право на пред’явлення позову та процесуальний порядок його реалізації
  5. § 2. Передумови права на звернення до суду та порядок його здійснення
  6. § 1. Третейський суд. Значення третейського розгляду спорів
  7. § 2. Порядок розгляду справ третейським судом
  8. Поняття, сутність і види третейського судочинства
  9. Принципи організації та діяльності третейського суду
  10. Загальні умови третейського розгляду
  11. ОКРЕМІ СУДІВНИЦТВА
  12. Історики й правознавці про совісні суди та їх завдання
  13. 4.1. Тлумачення міжнародних договорів Конституційним Судом України
  14. Поняття та правова природа третейського розгляду цивільно-правових спорів
  15. Історичний розвиток третейського розгляду цивільно-правових спорів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -