<<
>>

§ 3. Рішення третейського суду

Судове рішення як результат діяльності третейського суду має певні особливості порівняно із судовими рішеннями, які приймаються судами в порядку цивільного, господарського судочинства.

Так, при визначенні правової природи судового рішення за результатами роз­гляду справи в порядку третейського судочинства слід виходити з того, що третейський суд не здійснює правосуддя, не входить до системи національних судів, а є альтернативною формою цивільної юрисдикції. На підтвердження такої правової позиції можна навести рішення Кон­ституційного Суду України № 19 — рп/2010 від 9 вересня 2010 p., 1284

у якому наголошується, що судова влада реалізується шляхом здійснен­ня правосуддя у рамках відповідних судових процедур, у системі судів загальної юрисдикції діють спеціалізовані суди, до яких належать господарські, адміністративні суди. Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.

Виходячи з цього рішенню третейського суду не притамання така ознака, як виключність, а саме рішення може бути предметом судово­го контролю.

Серед ознак рішення третейського суду можна виділити такі.

Перш за все пов'язаність рішення з третейською угодою, яка по­лягає в тому, що третейське рішення прямо залежить від арбітражної угоди та її дійсності. Третейська угода визначає коло спорів, щодо яких може бути прийняте рішення. Третейське рішення, що виходить за межі третейської угоди, є недійсним та не тягне правових наслідків.

Обов'язковість рішення третейського суду слід розуміти у двох аспектах: обов'язковість третейського рішення для сторін та інших осіб, що брали участь у справі, та обов'язковість добровільно викону­вати рішення третейського суду. Отже, рішення третейського суду є обов'язковим для сторін, однак така обов'язковість дещо відрізня­ється від тієї, що притаманна актам судів загальної юрисдикції та господарських судів, зважаючи на особливу правову природу третей­ського суду.

З цієї причини у Законі України «Про третейські суди» відсутні положення про обов'язковість рішення третейського суду і відповідальність за його невиконання. Тому рішення третейського суду не може розглядатися як акт, обов'язковий для виконання осо­бами, що не є сторонами третейської угоди. Адже, укладаючи третей­ську угоду, сторони наділяють визначений ними третейський суд пра­вом розглянути спір, що виник між ними, і прийняти рішення, яке стосується його суті.

Специфічною ознакою рішення третейського суду є його здійснен­ність у тому розумінні, що рішення, постановлене за результатами розгляду справи підлягає добровільному виконанню сторонами тре­тейського розгляду (ст. 50 Закону України «Про третейські суди»). Сторони, погоджуючись на вирішення спору між ними в порядку тре­тейського судочинства, так би мовити, апріорі дають свою згоду на виконання рішення без застосування заходів державного примусу. Це може виражатися у вчиненні нею таких дій, як сплата боргу, неустой­ки, відшкодування шкоди тощо, однак не можна виключити (є чимало прикладів) і той факт, що відповідач відмовиться виконати рішення третейського суду. На випадок виникнення таких ситуацій передбачене примусове виконання рішень третейських судів. Порядок цієї процеду­ри визначається Законом України «Про третейські суди», ГПК України, ЦПК України та Законом України «Про виконавче провадження».

Виключність як ознака рішення третейського суду визначається неможливістю для осіб, які брали участь у справі, заявляти тотожний позов до третейського або державного суду, а для третейського чи державного суду — неможливість прийняття до свого провадження та розгляду такого позову (п. 4 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, п. 2 ч. 1 ст. 62 ГПК України). Виключність рішення третейського суду лежить в осно­ві права відмовити у прийнятті позовної заяви або припинити прова­дження у справі державним судом.

Рішення третейського суду мають бути законними та обґрунтова­ними. При цьому слід зазначити, що жодна з цих вимог не передбаче­на прямо в Законі України «Про третейські суди», але ці вимоги ви­пливають із загальних засад діяльності третейських судів.

Законність, як одна з основоположних вимог судового рішення, являє собою стан або якість судового рішення, що характеризується правильним засто­суванням судом під час розгляду конкретної справи норм матеріально­го та процесуального права. Обґрунтованість означає, що рішення має бути постановлене на підставі правильного встановлення всіх юридич­них фактів. У рішенні повинні міститися мотиви його ухвалення.

Додатковими вимогами, які ставляться законом до рішень третей­ських судів, є їх повнота, точність, ясність. Так, відповідно до ст. 47 Закону України «Про третейські суди», якщо сторони не домовилися про інше, будь-яка із сторін, повідомивши про це іншу сторону, може про­тягом семи днів після одержання рішення звернутися до третейського суду із заявою про прийняття додаткового рішення щодо вимог, які були заявлені під час третейського розгляду, але не знайшли відображення у рішенні. Заяву про прийняття додаткового рішення має бути розгляну­то тим складом третейського суду, який вирішував спір, протягом семи днів після її одержання третейським судом. За результатами розгляду заяви приймається додаткове рішення, яке є складовою частиною рішен­ня третейського суду, або виноситься мотивована ухвала про відмову у задоволенні заяви про прийняття додаткового рішення.

У випадку якщо в судовому рішенні припустилися арифметичних помилок чи описок, суд на підставі ст. 49 Закону України «Про третей­ські суди» може виправити такі помилки з власної ініціативи або за заявою сторони третейського розгляду. Це питання вирішується тим самим складом суду, який розглядав справу та постановлював рішення. Будь-яких обмежень у часі для подання до суду такої заяви законом не передбачено.

Порушення такої вимоги, як ясність, може бути підставою для по­становления ухвали про роз'яснення рішення. Якщо сторони не до­мовилися про інше, будь-яка із сторін, повідомивши про це іншу сто­рону, має право протягом семи днів після одержання рішення зверну­тися до третейського суду із заявою про роз'яснення резолютивної частини рішення.

Заяву про роз'яснення резолютивної частини рішен­ня має бути розглянуто тим складом третейського суду, який вирішував спір, протягом семи днів після її одержання третейським судом. За результатами розгляду заяви виноситься ухвала про роз'яснення рі­шення, яка є складовою частиною рішення, або мотивована ухвала про відмову у роз'ясненні рішення. Здійснюючи роз'яснення резолютивної частини рішення, третейський суд не має права змінювати зміст рішен­ня (ст. 48 Закону України «Про третейські суди»).

Рішення третейського суду, як процесуальний документ повинно відповідати певним вимогам за формою та змістом. За формою це є письмовий акт суду, яким вирішено спір по суті. Що стосується зміс­ту рішення третейського суду, то законом, на відміну від вимог до змісту рішень, які приймаються, зокрема, в порядку цивільного судо­чинства, не передбачено існування в судовому рішенні третейського суду таких частин, як вступна, описова, мотивувальна та резолютивна. Відповідно до ст. 46 Закону України «Про третейський суд» у рішенні третейського суду повинно бути зазначено:

- назва третейського суду (якщо ж справа розглядалась у третей­ському суді асі пок, то вказувати назву нема потреби, натомість зазна­чається персональний склад суду);

- дата його прийняття (визначається днем, місяцем та роком при­йняття цього рішення);

- склад третейського суду (прізвища, імена, по батькові осіб, що входили до складу третейського суду, тобто третейських судців), а та­кож у якому порядку здійснювалося формування складу суду;

- місце третейського розгляду: місцем проведення третейського розгляду справи у постійно діючому третейському суді є місцезнахо­дження цього третейського суду. Місце проведення третейського роз­гляду справи у третейському суді для вирішення конкретного спору визначається третейською угодою;

- відомості про сторін, їхніх представників та інших учасників третейського розгляду, що брали участь у розгляді справи третейським судом (найменування чи прізвища, імена, по батькові сторін та їхніх представників, третіх осіб, експертів та інших осіб, їхні адреси та інша необхідна інформація);

- обгрунтування у вигляді висновку про компетенцію третейсько­го суду, його повноваження за третейською угодою, для цього в рішен­ні вказується, відповідно до якої письмової угоди сторін (чи інших обов’язкових для сторін правил) третейський суд вважав себе компе­тентним розглянути спір.

Тут варто вказати на відсутність відводів третейським суддям, а у разі якщо вони були заявлені, то на результат їхнього розгляду;

- стислий виклад позовної заяви, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень, клопотань сторін та їхніх представників, інших учасників третейського розгляду, а саме: в чому конкретно полягають вимоги позивача, які заперечення по суті позову висунуті відповідачем. У тому разі якщо сторонами чи іншими учасниками третейського розгляду були зроблені заяви, надавалися певні пояснення, заявлялися клопо­тання, то вказується і їх стислий виклад;

- встановлені обставини справи, підстави виникнення спору, до­кази, на підставі яких прийнято рішення, зміст мирової угоди, якщо вона укладена сторонами, мотиви, з яких третейський суд відхилив доводи, докази та заявлені під час третейського розгляду клопотання сторін;

- висновок про задоволення позову або про відмову в позові повніс­тю або частково (щодо кожної із заявлених вимог),-у разі задоволення позовних вимог у резолютивній частині рішення зазначаються:

- сторона, на користь якої вирішено спір;

- сторона, з якої за рішенням третейського суду має бути здійснено стягнення грошових сум та/або яка зобов’язана виконати певні дії або утриматися від виконання певних дій;

- розмір грошової суми, яка підлягає стягненню, та/або дії, які під­лягають виконанню або від виконання яких сторона має утриматися за рішенням третейського суду;

- строк сплати коштів та/або строк і спосіб виконання таких дій;

- порядок розподілу між сторонами витрат, пов'язаних із вирішен­ням спору третейським судом;

- інші обставини, які третейський суд вважає за необхідне зазна­чити;

- норми матеріального і процесуального законодавства, якими керувався третейський суд при прийнятті рішення.

Рішення постійно діючого третейського суду скріплюється підпи­сом керівника та круглою печаткою юридичної особи — засновника цього третейського суду. Підписи третейських суддів третейського суду для вирішення конкретного спору на рішенні третейського суду по­свідчуються нотаріально.

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 3. Рішення третейського суду:

  1. Стаття 17. Право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду
  2. § 3. Рішення третейського суду
  3. Чи не є відмовою від права на звернення до суду за захистом договір про передачу спору на вирішення до третейського суду?
  4. Чи підлягає оскарженню в апеляційному порядку ухвала суду про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, а також ухвала суду про скасування рішення третейського суду?
  5. Чи підлягають касаційному оскарженню ухвали судів першої і/або апеляційної інстанцій, постановлені відповідно до Закону України "Про третейські суди"? Чи може суд касаційної інстанції зупинити виконання рішення третейського суду?
  6. Чи підлягає видачі виконавчий лист за рішенням суду про визнання права власності? Чи може бути задоволено заяву про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду, яким задоволено позов про визнання права власності?
  7. Якими мають бути дії суду, до якого подано заяву про скасування рішення третейського суду, в разі якщо останній не надсипає су ду витребувану ним справу?
  8. Чи може суд відмовити у видачі виконавчого документа на виконання рішення третейського суду в разі, якщо суд вважає таке рішення неправомірним, та чи можливе оскарження ухвали суду про видачу виконавчого документа на підставі рішення третейського суду?
  9. Принципи організації та діяльності третейського суду
  10. Загальні умови третейського розгляду
  11. 4. Порядок розгляду і вирішення справи у третейському суді
  12. ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
  13. ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
  14. Поняття та правова природа третейського розгляду цивільно-правових спорів
  15. Історичний розвиток третейського розгляду цивільно-правових спорів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -