<<
>>

Поняття, сутність і види третейського судочинства

Третейський суд вважається найстарішим судом в історії суспільства, крім того — найбільш демократично сформованим органом правосуддя. Деякі дослідники обґрунтовано стверджують, що третейський суд виник раніше, ніж державний1.

Інститут третейського суду був першою формою правосуддя, до якої добровільно зверталися люди з метою встановлення справедливості та миру. Завдяки своїй конструкції третейський суд може правильно розвиватися тільки в умовах вільних цивільних відносин виключно на договірних засадах2. Гегель у свій час пропонував поставити сторонам в обов'язок звертатися до офіційного суду, до простого (третейського, мирового) суду і спробувати дійти згоди3.

У правовій науці, в тому числі у науці цивільного процесуального права, щодо характеру і галузевої приналежності норм, що регулюють організацію та діяльність третейських судів, існують протилежні погляди. У теорії виділяють кілька концепцій правової природи третейського суду: договірну, процесуальну, змішану та автономну.

ІВикут М.А., Зайцев И.М. Гражданский процесс России. — М.:

Юрист, 1999. — С. 362.

2 Волков А.Ф. Третейские суды и их значение в торговом обороте // Третейский суд. — 1999. — № 1. — С.31.

3 Гегель Г. Философия права. — М.: Мысль, 1990. — С.259.

Прихильники так званої «договірної» (або «консенсуальної») теорії розглядають третейський суд як звичайні цивільно-правові відносини. Згода про передачу спору до третейського суду є, на їх думку, звичайним цивільно-правовим договором, що породжує для сторін цивільно-правові зобов'язання, у тому числі і зобов'язання підкорятися ухваленому третейським судом рішенню. Деякі прихильники даної теорії розглядали угоду про передачу спору третейському суду як різновид договору доручення[61]. Головне практичне значення договірної теорії полягає у вирішенні всіх питань організації та діяльності третейських судів на базі цивільного права, із чого випливає, що норми, які регулюють третейську форму захисту права, мають матеріально-правовий характер.

Прибічники процесуальної теорії трактують третейський суд як особливу форму державного правосуддя, всі елементи і стадії третейського розгляду, включаючи і угоду про передачу спору до третейського суду — предметом процесуального права, а ухвалення рішення — тотожним рішенню державного суду. Таким чином, процесуальна теорія призводить до застосування щодо всіх питань, що стосуються третейського суду, норм процесуального права[62].

Автори «автономної» теорії заперечують як договірну, так і процесуальну теорію природи третейських судів, пов'язуючи їх необхідність з потребами ділових людей у швидкому вирішенні спорів.

Представники «змішаної» теорії кваліфікують третейський суд як такий, що поєднує матеріально-правові та процесуально-правові елементи. Третейський суд, за цією теорією, базується на цивільно- правовому договорі, що, однак, тягне процесуальні наслідки[63]. Ця теорія, розроблена стосовно до міжнародного приватного права, одержала визнання вчених, які працюють у сфері проблем третейських судів щодо вирішення спорів між суб'єктами цивільного права, які не мають міжнародного характеру.

Викладений підхід, на наш погляд, цілком прийнятний щодо всіх третейських судів, у тому числі створених для розгляду спорів між громадянами, які не мають економічного характеру. Це обумовлено тим, що третейські суди, що діють на території України, по суті мають єдиний характер, їх організація та діяльність здійснюються на єдиних началах. Питання про передачу спору та організації третейського суду вирішуються сторонами на договірній

основі, а питання процедури розгляду і вирішення спору регулюються або санкціонуються державою з наданням сторонам широких можливостей по встановленню порядку вирішення спору на основі взаємної згоди. Таким чином, законодавство та інші нормативні акти про третейський суд мають комплексний характер: складаються з норм матеріально-правового характеру і норм процесуального характеру, що регулюють або визначають основні контури порядку розгляду цивільно- правових спорів.

Правові норми, що оформляють сьогодні процедуру третейського судочинства, мають глибоке історичне коріння. Аналіз нормативного матеріалу показує, що третейський розгляд відігравав велику роль у механізмі захисту порушених прав у Давній Греції і Римі, а також на Русі. Потім поступово він був включений у систему правоохоронних органів Російської держави як особливий елемент, однак у УПІ-ХІ століттях з низки причин не одержав такого значного поширення, як у Західній Європі[64].

Офіційне становлення правового інституту третейських судів починається з 1831 року, коли наказом імператора Росії від 15 квітня 1831 року було затверджене Положення про третейський суд у Російській імперії. Відповідно до цього положення були передбачені добровільні третейські суди (разові, для розгляду конкретного спору) і узаконені (постійно діючі).

Згодом Положення про третейський суд було включено у звід законів Російської імперії (1833 р.).

При розробці Статуту цивільного судочинства (СЦС) Російської імперії 1864 року нормативні положення про третейські суди (ст. 1367­1400) були включені в СЦС як складова його частина. У результаті судової реформи 1864 року узаконений третейський суд був відмінений і було передбачене формування третейських судів виключно на добровільній основі для вирішення конкретних спорів.

Інститут третейських судів не був забутий і після Жовтневої ре­волюції 1917 року. У Декреті про суд №1 (ст.5) передбачалося право сторін на звернення «по всіх спірних цивільних, а також при- ватнокримінальних справах» до третейського суду.

У період НЕП інститут третейського судочинства успішно вико­ристовувався приватними підприємцями, заінтересованими у тому, щоб їх комерційні операції не ставали надбанням гласності[65].

Постановою ВЦВК від 16 жовтня 1924 року було затверджено нове Положення про третейський суд, яким був встановлений ряд

обмежень щодо звернення до суду з заявою. Крім того, угоду на ви­рішення спору третейським судом належало скласти у вигляді тре­тейського запису, засвідченого в нотаріальному порядку.

Відповідно до Положення не мали права звертатися до третейського суду державні, кооперативні, громадські організації.

Дане Положення діяло до прийняття ЦПК України 1964 року, в якому як додаток було дано нове Положення про третейський суд, що діяло до 2004 року.

Сьогодні питання організації та діяльності третейських судів регламентуються: Законом України від 11 травня 2004 року «Про третейські суди»1 (далі — Закон), Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж»2, ЦПК України, ХПК України, а також деякими іншими нормативними актами, у тому числі — локального характеру, які регламентують діяльність окремих постійно діючих третейських судів (наприклад, положення (устави) про третейські суди і регламенти третейських судів).

Третейський суд — недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин (ст.2 Закону).

Завданням третейського суду є захист майнових і немайно-вих прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (ст.З Закону).

Сутність третейського розгляду полягає в тому, що обидві сторони довіряють вирішення спору і винесення рішення третій особі. У цьому істотна відмінність третейського розгляду цивільних справ від інших форм захисту суб'єктивних цивільних прав державними органами та громадськими організаціями.

Мета третейського вирішення цивільних справ — урегулювання правових конфліктів, що виникли, і забезпечення добровільного виконання обов'язків. В остаточному підсумку третейський розгляд правових спорів «може сприяти вихованню поваги до закону, підвищенню правової свідомості, розумінню необхідності виконання обов'язків»3.

Розгляд у третейському суді існує як альтернатива судовій формі захисту. Однак вона не протистоїть, а доповнює діяльність судів по розгляду й вирішенню цивільних справ.

Необхідність третейського розгляду викликана наступними причинами:

1 Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 35. — Ст.411-412.

2 Відомості Верховної Ради України. — 1994 . — № 25. — Ст.198.

3 Гражданское процессуальное право России / Под ред. М.С. Шака- рян. — М.: Былина, 1998. — С.482.

1) необхідність розвантаження судів загальної юрисдикції і гос­подарських судів, не здатних впоратися із завданням своєчасного і правильного розгляду та вирішення за умов відсутності альтернативних форм вирішення цивільних справ;

2) необхідність забезпечення заінтересованим особам найбільш кваліфікованого вирішення їх справи по суті;

3) необхідність скорочення строків розгляду справ і витрат, по­в'язаних з їх розглядом;

4) необхідність забезпечення заінтересованим особам найбільш сприятливих умов збереження таємниці особистого життя та комерційної таємниці при розгляді цивільної справи.

До найбільш характерних переваг третейського суду перед державним судом можна віднести наступні:

1) оперативність і ефективність вирішення спорів, спрощена процедура розгляду, можливість проведення розгляду поза місцем постійного перебування третейського суду, у тому числі безпосередньо за місцем перебування сторін спору;

2) конфіденційність третейського розгляду і створення умов для збереження комерційної таємниці;

3) наявність можливостей для вибору оптимального варіанта організації третейського суду;

4) створення позитивної судової практики і поява необхідних прецедентів правозастосування;

5) можливість побачити вузлові проблеми економічної і юридичної практики взаємовідносин у сфері цивільного обігу;

6) самооплатність третейського суду, економія коштів сторін, що сперечаються, оскільки розмір третейських зборів регулюється документами про третейський суд і може бути нижче, ніж державне мито (судовий збір) у господарському суді або суді загальної юрисдикції;

7) можливість залучення як арбітрів не тільки юристів, але і фахівців зі знанням економіки та технологій фондового ринку як арбітрів і експертів при вирішенні спорів;

8) примусове виконання рішень третейського суду за відмови відповідача від його добровільного виконання через систему виконавчого провадження1.

Види третейських судів. Згідно зі ст.7 Закону в Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди аа пос).

Постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору утворюються без статусу юридичної особи.

Постійно діючий третейський суд очолює голова третейського суду, порядок обрання якого визначається Положенням про постійно діючий третейський суд.

1 Решетникова И.В., Ярков В.В. Гражданское право и гражданский процесс в современной России. — М.: Норма, 1999. — С.233-234.

Постійно діючі третейські суди можуть утворюватися та діяти при зареєстрованих згідно з чинним законодавством України: всеукраїнських громадських організаціях; всеукраїнських організаціях роботодавців; фондових і товарних біржах, саморегулівних організаціях професійних учасників ринку цінних паперів; торгово-промислових палатах; всеукраїнських асоціаціях кредитних спілок, Центральній спілці споживчих товариств України; об'єднаннях, асоціаціях суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб, у тому числі банків.

Постійно діючі третейські суди не можуть утворюватися та діяти при органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Утворення постійно діючого третейського суду компетентним органом суб'єктів, визначених у Законі, вимагає: 1) прийняття рішення про утворення постійно діючого третейського суду; 2) затвердження Положення про постійно діючий третейський суд; 3) затвердження регламенту третейського суду; 4) затвердження списку третейських суддів.

Списки третейських суддів постійно діючих третейських судів повинні містити такі відомості про третейських суддів: дата народження, освіта, отримана спеціальність, останнє місце роботи, загальний трудовий стаж, стаж роботи за спеціальністю.

Місцезнаходженням постійно діючого третейського суду є міс­цезнаходження його засновника, що не обмежує засновника третейського суду в праві визначати розташування третейських судів за адміністративно-територіальним принципом.

Порядок утворення третейського суду для вирішення конкретного спору визначається третейською угодою, умови якої не можуть суперечити положенням Закону (ст.8 Закону).

Законодавство і правозастосовча практика мають одну думку, що третейський суд для вирішення спорів між громадянами може скликатися тільки на час вирішення спору, а потім повинен припинити своє існування. Однак у юридичній літературі склалася точка зору, що постійно діючі суди мають перевагу, тому що суддею асі Іюс може стати практично будь-яка повнолітня, дієздатна фізична особа, яка не має судимості (ст. 18 Закону). До складу ж інституційного третейського суду включаються, як правило, авторитетні юристи, висококваліфіковані спеціалісти, іноді з досвідом роботи в суді, якість роботи яких передбачається більш високою.

2.

<< | >>
Источник: Васильєв С.В.. Цивільний процес: Навчальний посібник. — X.,2008. -480 с.. 2008

Еще по теме Поняття, сутність і види третейського судочинства:

  1. 2.1. Поняття та сутність організації роботи місцевих загальних судів
  2. Організаційно-функціональні принципи правосуддя
  3. Поняття і види підвідомчості
  4. Поняття «компетенція (юрисдикція) судів щодо розгляду цивільних справ»
  5. § 2. Сутність і природа правосуддя в цивільних справах
  6. § 5. Структура цивільного процесу (цивільного судочинства)
  7. § 1. Поняття цивільної юрисдикції
  8. Зміст
  9. Поняття, сутність і види третейського судочинства
  10. Зміст
  11. Тема 8. Козацько-гетьманська держава і право
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -