Особи, які беруть участь у справі

У загальній класифікації суб’єктів цивільних процесуальних відносин, яка має місце у доктрині цивільного процесу України та схематично зображена на рис. 1, однією із груп є особи, які беруть участь у справі.

вадження цивільного судочинства слід виділити специфічних суб'єктів, які беруть участь лише у конкретному виді провадження. Аналізуючи ст. 26 ЦПК, слід зазначити, що законодавець правильно закріпив у ній перелік осіб, які беруть участь у справі, крім представників, оскільки представництво - це загальний інститут цивільного процесу та представники не специфічні суб’єкти лише позовного провадження, оскільки вони можуть брати участь не лише у позовному, айв наказному та окремому провадженнях. Тому цих суб’єктів слід виключити із ч. 1 та ч. 2 ст. 2Ѳ ЦПК.

Щодо сторін (позивача та відповідача) та третіх осіб (як із самостійними, так і без самостійних вимог), то вони є специфічними суб’єктами позовного провадження та ні в якому (окремому та наказному) іншому провадженні вони участі не беруть.

Щодо суб’єктів наказного та окремого провадження, то особами, які беруть участь у справі у цих видах проваджень, законодавець виділяє - заявників та інших заінтересованих осіб. Щодо участі заявників та заінтересованих осіб у наказному та окремому провадженні як специфічних суб’єктів, то законодавець не послідовний у визначенні термінології. З цією метою доцільно проаналізувати ч. 4 ст. 235 ЦК, де йдеться цро те, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника та заінтересованих осіб. Така сама термінологія щодо суб’єктного складу має місце в інших нормах ЦПК, що регулюють процедуру розгляду справ окремого провадження, наприклад статті 240, 244, 254 ЦПК тощо. Тому можна дійти висновку, що в окремому провадженні специфічними суб’єктами є заявник та заінтересована особа.

Щодо наказного провадження, то, аналізуючи статті 95, 98 ЦПК, можна помітити, що в них вживається термін «заявник» та «боржник», у ч.

законодавець є непослідовним у визначенні термінології, суб’єктного складу наказного провадження, тому слід уніфікувати ч. 2 ст. 26 ЦПК із нормамн ЦПК, які регламентують процедуру розгляду справ у порядку наказного провадження, до суб’єктів якого віднести стягувана та боржника.

В усіх трьох видах проваджень - як позовному, наказному, так і окремому, - можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Процесуальне становище цих осіб, форми участі у процесі та їхні процесуальні права та обов’язки передбачено статтями 45, 46 ЦПК та до них віднесено Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, прокурора, органи державної влади та місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб. До цієї ж групи повинні бути віднесені представники та особа, яка надає правову допомогу.

Права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі

Теорія цивільного процесу поділяє процесуальні права суб’єктів цивільних процесуальних відносин на загальні та спеціальні.

Загальні права, якими наділяються особи, що беруть участь у справі на всіх стадіях цивільного процесу, а саме у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій, закріплено у ст. 27 ЦПК. Оскільки ця норма знаходиться у розділі І «Загальні положення», то закріплені у ній положення стосуються цивільного процесу в цілому. Щодо спеціальних прав, то вони залежать від особливостей процесуального становища суб’єктів у різних видах проваджень цивільного судочинства.

Загальні процесуальні права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі:

- право ознайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів - безперечне право осіб, яке не повинно залежати від узгодження з судом або суддею, крім випадків, коли справа розглядається у закритому судовому засіданні і пов’язана з державною таємницею.

га не може вважатися законною. Право на зняття копій з матеріалів справи також у цій статті не обмежене, тому такі копії можуть зніматися усіма дозволеними способами: шляхом фотографування, ксерокопіювання тощо. Щодо обмеження, що копії знімаються лише з документів, які приєднані до справи, то це положення вважати законним важко. Всі матеріали справи мають бути прошиті, і всі сторінки справи мають бути пронумеровані. Протокол судового засідання є складовою частиною справи, а тому з нього також мають зніматися копії, робитися витяги;

- одержувати копії рішень, ухвал - особи мають право одержувати у суді копії рішень, ухвал, які не набрали законної сили з метою написання апеляційної, касаційної скарг. Вони також можуть отримувати копії рішень, ухвал, які набрали законної сили, та мають бути належним чином оформлені - засвідчені суддею і секретарем та скріплені печаткою суду. Суди різних інстанцій згідно з ч. З ст. 222 ЦПК зобов’язані направляти копії рішень, ухвал особам, які беруть участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні;

- брати участь у судових засіданнях - це безперечне право осіб, які беруть участь у справі, тому суд має завчасно повідомляти про дату і час проведення судових засідань, а також про вчинення інших процесуальних дій, наприклад про огляд на місці тощо. Це право особи є загальним та воно має поширюватися на всі стадії цивільного процесу як у суді першої інстанції, так і в апеляційному і касаційному;

- подавати докази - це конституційне право осіб, які беруть участь у справі, передбачене у ст. 129 Конституції та конкретизується у главі 5 розділу І ЦПК. Крім того, такому праву особи кореспондує обов’язок, закріплений у ст. 10 ЦПК, - кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таке доведення обставин справи можливе лише при допомозі доказів.

досить часто сторони або інші особи, які беруть участь у справі, притримують докази для того, щоб несподівано для противної сторони подати їх суду і таким чином поставити її у невигідне процесуальне становище, коли на спростування певних обставин не залишиться часу, тощо. Це положення даної норми має врівноважити права всіх осіб, які беруть участь у справі;

- брати участь у дослідженні доказів - це право, зумовлене специфікою певних засобів доказування, оскільки певна інформація може подаватися суду в різних формах. Наприклад, висновок експерта - це результат дослідження доказів, а до такого дослідження особи, які беруть участь у справі, можуть допускатися лише в тих випадках, коли така участь є доцільною, можливою та необхідною. Зокрема, коли проводяться біологічні або бухгалтерські розрахунки, то такі особи можуть лише заважати експертам, а не допомагати. Водночас, коли досліджується стан автомобіля, проводиться огляд доказів на місці, то участь осіб є раціональною і допустимою. Коли йдеться про показання свідка, то на їх остаточний зміст впливатимуть ті запитання, які вправі ставити всі суб’єкти, які беруть участь у справі, тощо. Щодо письмових доказів, наявних у справі, то суб’єкти цивільних процесуальних відносин беруть безспосередню участь у їх дослідженні шляхом огляду;

- ставити запитання іншим особам, які беруть участь у справі, - це процесуальне право осіб, які беруть участь у справі, не абсолютне, оскільки воно залежить від волі осіб, які беруть участь у справі. Зокрема, якщо особа відмовляється відповідати на запитання інших осіб, посилаючись на ст. 63 Конституції, то її ніхто не може зобов’язати давати відповіді. Крім того, саме право ставити запитання не зумовлює обов’язок іншої особи на них відповідати, оскільки такий обов’язок чітко не встановлено у ЦПК.

На практиці мають місце випадки, коли суд не дозволяє ставити запитання адвокатові, який представляє інтереси сторони, у разі її відсутності, а також коли сторона присутня. Але адвокат належить до представників, які своєю чергою - до

осіб, що беруть участь у справі (ст, 26 ЦПК), тому за ч. 5 ст. 176 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть ставити запитання один одному, зокрема й адвокату;

- ставити запитання свідкам, експертам, спеціалістам - свідки також користуються правом, встановленим у ст, 63 Конституції і вправі відмовитися від давання відповідей на запитання, які стосуються їх особисто або близьких родичів. Водночас на практиці неправильно тлумачать ст. 63 Конституції і на цій підставі судді не бажають заслуховувати свідків, які є близькими родичами осіб, що беруть участь у справі. Тут слід відрізняти право на відмову від давання показань, від бажання таких осіб стати свідком, оскільки вони можуть користуватися своїм правом дати показання як свідки;

- заявляти клопотання та відводи можуть будь-які особи, які беруть участь у розгляді справи. Заявления клопотання та (або) відводу зумовлює обов’язок суду відреагувати ухвалою на ці процесуальні заходи. Вони можуть заявлятися усно (заноситися до протоколу судового засідання) або письмово. За змістом клопотання можуть стосуватися практично будь- яких процесуальних прав. їхня кількість у ЦПК не обмежена, і на практиці це положення іноді неправильно сприймається. Наприклад, судді було заявлено відвід у попередньому судовому засіданні, а потім під час розгляду справи по суті. Ці два відводи матимуть самостійне процесуальне значення і суд на них має відреагувати ухвалою, якщо їхній зміст не дублюється. Щодо права відводу, то це загальний інститут цивільного процесу, тобто він може мати місце як у суді першої інстанції, так і у судах апеляційної та касаційної інстанцій, процедура його вирішення, передбачена ст. 24 ЦПК, є обов’язковою для суддів усіх судових інстанцій однаковою мірою;

- давати усні та письмові пояснення судові - досить часто на практиці ці заходи використовуються у суді.

тримати у пам’яті. Ці пояснення мають обов’язково оголошуватися у судовому засіданні, і лише потім за клопотанням особи вони можуть приєднуватися до матеріалів справи. Таке право також передбачене ч. б ст. 176 ЦПК. Щодо кількості примірників письмових пояснень, то доцільно їх подавати за кількістю осіб, які беруть участь у справі. На практиці досить часто використовуються не тільки письмові пояснення, а й письмовий варіант виступу в судових дебатах, що має гарантувати від подання зауважень на протокол судового засідання;

- подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб - для доведення своїх вимог чи заперечень особами висловлюються доводи, які підкріплюються доказами, заявляються клопотання. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть заперечувати проти заявлених клопотань, доводів та міркувань інших осіб. Наприклад, коли сторона просить про призначення експертизи, то інші особи вправі висловити свої міркування з приводу її доцільності на тій простій підставі, що для призначення експертизи має існувати об’єктивна причина - для дослідження певних обставин справи потребуються спеціальні знання. Тому інша сторона та особи, які беруть участь у справі, можуть заперечувати необхідність проведення експертизи у тих випадках, коли обставину можна встановити за допомогою інших доказів, які є у справі, коли для дослідження певних обставин не потребується спеціальних знань, а сторона зловживає своїми правами, клопочучи про призначення експертизи і тим самим хоче затягнути розгляд справи. Зазвичай змагальність у цивільному процесі виявляється в тому, що коли одна зі сторін просить про вчинення певних процесуальних дій, то інша заперечує проти задоволення такого клопотання. Це положення зумовлене тим, що у сторін в процесі, як правило, прямо протилежні процесуальні та матеріальні інтереси;

- користуватися правовою допомогою - це право особи діяти у процесі через представника. Згідно з ч. 2 ст, 38 ЦПК особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати у цій

справі представника. Особа вправі брати участь у справі поряд з юридично грамотним представником, а фактично консультантом, Частина запитань, яка стосується сутності сприйняття права і відповіді на які залежать від юридичної компетентності особи, яка бере участь у справі, може переадресовуватися особі, яка надає правову допомогу» як з ініціативи такої особи, так і за проханням представника;

- знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти - автори вважають, що чітка вказівка на окремий процесуальний документ, яким є журнал судового засідання, зумовлена непоодинокими випадками порушення прав осіб на ознайомлення зі справою, включаючи протокол судового засідання. На практиці трапляються випадки, коли суд посилається на те, що протокол судового засідання - це остаточний документ, який формується після винесення судового рішення. З цим погодитися не можна, оскільки протокол судового засідання складається після кожного засідання і особи вправі з ним знайомитися після встановленого терміну на його виготовлення і приєднання до матеріалів справи. Зокрема, за ч. З ст. 198 ЦПК, журнал судового засідання ведеться секретарем судового засідання та підписується ним невідкладно після судового засідання І приєднується до справи;

- прослуховувати запис фіксування судового процесу технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти - таке прослуховування може здійснювати безпосередньо у суді або шляхом відтворення запису фіксування судового процесу на окремому диску для прослуховування особою поза межами суду. На такий запис особи можуть подавати свої зауваження, вказуючи на його неправильність чи неповноту;

- оскаржувати рішення і ухвалу суду - це право осіб гарантовано Конституцією, а процедуру його реалізації регламентовано у ЦПК (статті 292-297, 324-327, 353-356, 361-364).

Перелік загальних прав, передбачений ст. 27 ЦПК, не є вичерпним, оскільки залежно від певних особливостей розгляду

справ вони можуть користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими законом.

Особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки. Вжиття законодавцем терміна «зобов’язані» свідчить про те, що за невиконання такого обов’язку сторонами повинні наставати для них негативні наслідки. У частині 2 ст. 99 ЦПК 1963 р. було аналогічне положення, але воно мало декларативний характер, оскільки не забезпечувалось.

Нині у ч. З ст. 89 ЦПК має місце положення про те, що в інших випадках закриття провадження у справі (крім тих, які передбачені частинами 1, 2 ст. 89 ЦПК), а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необгрунтованих дій позивача. Як бачимо, такий обов’язок не має декларативного характеру порівняно із ЦПК 1963 р., а забезпечується положенням закону про компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов’язаних із розглядом справи, внаслідок необгрунтованих дій позивача.

3.2.3. Цивільна процесуальна право- та дієздатність

Цивільна процесуальна правоздатність - здатність мати цивільні процесуальні права та мати (виконувати) обов’язки сторони, третьої особи, боржника та стягувана, заявника, заінтересованої особи у справі. Перераховані суб’єкти, є особами, що беруть участь у справі у різних видах проваджень цивільного судочинства та наділяються комплексом як загальних прав (ст. 27 ЦПК), так і спеціальних. Зокрема, сторони (ст. 31 ЦПК), треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору між сторонами, прирівнюються до позивачів, та, як зазначено у ч, 1 ст. 34 ЦПК, мають усі процесуальні права та обов’язки позивача; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору між сторонами, за ч. З ст. 35 ЦПК мають процесуальні права та обов’язки, встановлені ст. 27 ЦПК. Тобто особи, які беруть участь у справі, наділяються певним комплексом процесуальних прав та обов’язків. Але звернемо увагу, що ці особи отримують пев-

ний процесуальний статус лише після звернення до суду з позовною заявою і лише після її прийняття судом. Зокрема, якщо заяву не буде прийнято судом, то процесуальні права у таких осіб не виникатимуть.

Цивільною правоздатністю (статті 25, 26, 91 ЦК) та цивільною процесуальною дієздатністю (ст. 28 ЦПК) наділяються як фізичні, так і юридичні особи, але відмінність між ними полягає в сприйнятті потенційних прав та можливості їхньої реалізації.

Слід зазначити, що інститут цивільної процесуальної правоздатності - це загальний інститут цивільного процесу, який тісно пов’язаний із цивільною правоздатністю (правоздатністю в матеріальному праві, а саме: цивільному, сімейному, трудовому тощо). Цивільна процесуальна правоздатність поширюється не лише на перерахованих у цій нормі суб’єктів, а й на інших учасників процесу, зокрема, представників, експертів, перекладачів, свідків та суб’єктів, процесуальна діяльність яких передбачена ст. 45 ЦПК. Але на відміну від фізичних та юридичних осіб цивільна процесуальна правоздатність цих осіб не пов’язана з матеріальною. Якщо матеріальні інтереси диктують участь осіб у певній процесуальній ролі, то професійні якості експерта пов’язані з його спеціальним статусом.

Щодо заявників та заінтересованих осіб, які за ст. 26, ч. 4 ст. 235 ЦПК є суб’єктами окремого провадження, також для здійснення своєї процесуальної діяльності повинні наділятися комплексом процесуальних прав та обов’язків. Так, у ч. 1 ст. 235 ЦПК має місце положення, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов’язаний роз’яснити особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов’язки (мабуть, законодавець мав на увазі саме процесуальні права та обов’язки). Але у розділі IV, який регламентує процедуру розгляду справ окремого провадження, перелік процесуальних прав заявника та заінтересованих осіб відсутній. Тому виходячи із ст. 26 ЦПК, в якій дається перелік осіб, що беруть участь у справі, у ч. 2 є заявники та заінтересовані особи, то на них поширюються загальні права та обов’язки, передбачені ст. 27

ЦПК. Але ці особи є специфічними суб’єктами окремого провадження і мають свої спеціальні прана, які притаманні лише їм, та на них не можна за аналогією поширювати спеціальні права сторін без урахування особливостей процесуальної природи цього виду провадження. Законодавець має в ЦПК передбачити норму, в якій доцільно закріпити спеціальні права заявника та заінтересованої особи. Пропонуємо лримірний перелік прав, до яких слід віднести такі:

- заявник протягом усього розгляду справи по суті може перейти від встановлення одного юридичного факту до іншого (наприклад, від оголошення особи померлою до встановлення факту смерті);

- відмовитись від заяви;

- заінтересовані особи можуть протягом розгляду справи до ухвалення судового рішення вступити у процес з власної ініціативи чи вони можуть бути залучені до участі у справі за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду;

- заінтересовані особи можуть визнавати встановлюваний судом факт чи заперечувати проти його встановлення з процесуальних мотивів, наприклад непідсудність цієї справи, нена- лежкість доказів тощо;

- заінтересовані особи можуть порушити спір про право суб’єктивне (ч. 6 ст. 235 ЦПК), тобто заперечувати проти встановлення юридичного факту у порядку окремого провадження, у зв’язку з тим, що останнім порушуватиметься їхнє суб’єктивне право. Саме це право заінтересованої особи шляхом підтвердження його доказами буде підставою суду залишити заяву окремого провадження без розгляду та роз’яснити їхнє право на подання позову.

Щодо суб’єктів наказаного провадження - заявника (стягувана), заінтересованої особи (боржника), на них також поширюється правило цивільної процесуальної правоздатності, тобто вони як суб’єкти цього провадження повинні наділятися комплексом процесуальних прав та обов’язків. Чіткого переліку спеціальних прав цих суб’єктів ЦПК не передбачено, а про їхнє існування можна зробити висновок з аналізу норм,

які регламентують процедуру розгляду справ у наказному провадженні. Такими правами можуть бути:

- заявник має право у випадку відмови у прийнятті заяви в порядку ст. 100 ЦПК звернутися із тими самими вимогами, які мали місце щодо видачі судового наказу, у позовне провадження;

- заінтересована особа (боржник) має право протягом 10 днів з дня отримання копії судового наказу подати заяву про його скасування тощо.

Для фізичних та юридичних осіб, крім зазначених суб'єктів, цивільна процесуальна правоздатність виникає лише з моменту подання заяви до суду, коли в особи виникає комплекс процесуальних прав та обов’язків. Це положення відрізняє цивільну процесуальну правоздатність від правоздатності в матеріальному праві, яка, за загальним правилом, виникає з моменту народження та припиняється з моменту смерті людини, Так, у ч, 2 ст. 25 ЦК має місце положення про те, що у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще ненародженої дитини. Зокрема, такі ситуації характерні для спадкових правовідносин. Це положення матеріального права може мати вплив на цивільний процес, предметом якого можуть бути спадкові правовідносини, де захищаються інтереси зачатої, але ще ненародженої дитини. Якщо ж правоздатність у матеріальному праві зумовлена потенційними правами, то процесуальні права виникатимуть лише з моменту звернення до суду. При цьому потенційне право на звернення до суду як елемент правоздатності встановлюється у нормах матеріального права.

Юридичні особи набувають процесуальну правоздатність з моменту їх створення і припиняється вона з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про ц припинення. Припинення (ліквідація) юридичної особи веде до припинення її процесуальної правоздатності. Якщо юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення), то при розгляді цивільної справи з участю такої юридичної особи має місце

процесуальне право наступництво (ч. 1 ст. 37 ЦПК), тому правонаступники є також суб’єктами цивільного процесу, особами, які беруть участь у справі, тому й повинні бути передбачені у ст. 26 ЦПК. Така трансформація правоздатності юридичної особи властива юридичним особам різного виду і відрізняється від правоздатності фізичної особи, яка є персоніфікованою.

Для певних категорій організацій та юридичних осіб правоздатність може характеризуватися певною специфікою.